Садиба на вулиці Саксаганського, 44

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Садиба на вулиці Саксаганського, 44

Будинок прибутковий, Саксаганського 44.JPG


50°26′11″ пн. ш. 30°30′29″ сх. д. / 50.43658333336110644° пн. ш. 30.50811111113889140° сх. д. / 50.43658333336110644; 30.50811111113889140Координати: 50°26′11″ пн. ш. 30°30′29″ сх. д. / 50.43658333336110644° пн. ш. 30.50811111113889140° сх. д. / 50.43658333336110644; 30.50811111113889140
Тип будівля і пам'ятка історії
Статус спадщини пам'ятка історії місцевого значення України
Країна

 Україна

Розташування Київ
Тип будівлі прибутковий будинок
Архітектурний стиль класицизм і історизм
Архітектор Краусс Андрій-Фердінанд Кіндратович
Будівництво сер. XIX ст. — кін. 1890-х рр.
Відомі мешканці Бердяєв Сергій Олександрович,
Горбачов Омелян Григорович,
Грушевський Михайло Сергійович,
Гуреїв Олексій Іванович,
Олійник Степан Іванович,
Островський Микола Олексійович,
Шульгин Володимир Якович,
Шульгин Олександр Якович,
Шульгин Яків Миколайович
Адреса вул. Саксаганського, 44
Ідентифікатори й посилання
Садиба на вулиці Саксаганського, 44. Карта розташування: Київ
Садиба на вулиці Саксаганського, 44
Садиба на вулиці Саксаганського, 44 (Київ)

CMNS: Садиба на вулиці Саксаганського, 44 у Вікісховищі

Садиба на вулиці Саксаганського, 44 — комплекс житлових будинків у Голосіївському районі міста Києва. Складається з п'яти будинків — № 44 (або 44-а), № 44-б, № 44-в, № 44-г і № 44-е[1], перші два з яких мають статус пам'яток історії[2][3], останній — щойно виявленої пам'ятки архітектури[4]. У будинках садиби проживала низка видатних діячів науки та культури, громадсько-політичного життя[5].

Історія[ред. | ред. код]

З середини XIX століття садиба належала колезькому асесору В. Стишинському і мала характерну для тогочасного Києва забудову: цегляно-дерев'яні малоповерхові споруди, сад, велике подвір'я[1]. Від первісної забудови зберігся двоповерховий головний будинок (сучасний № 44-е). У 1896 році садибу успадкувала донька попереднього власника О. Стишинська[1]. В ті часи Київ переживав будівельний «бум», тому нова власниця замовила архітектору А.-Ф. Крауссу проєкти двох прибуткових будинків (№ 44 і № 44-б)[1][6][7]. Після їх спорудження садиба набула сучасного вигляду. Будівельний «бум» незабаром перейшов у кризу, під час якої власниця не змогла розрахуватися із кредиторами, тому садибу 1900 року описали за борги. Наступного, 1901 року, її придбав на публічних торгах купець 2-ї гільдії Микола Людвигович Фальберг[8], який володів садибою до 1910-х років[1].

Опис[ред. | ред. код]

Будинки колишньої садиби розміщені на її території наступним чином: два будинки (№ 44 і № 44-е) — на червоній лінії забудови вулиці, за подвір'ям будинку № 44 паралельно йому стоїть будинок № 44-б, за ним, на другому подвір'ї, перпендикулярно до інших будинків — флігелі № 44-в і № 44-г, перебудовані з господарських споруд, які не мають архітектурної або історичної цінності.

Будинок № 44 зведений у 1898 році за типовим для тих часів проєктом[9]. Будівля чотириповерхова із розвиненим цокольним напів­поверхом, цегляна, фарбована, Т-подібна у плані, із розвиненим дворовим ризалітом, який вміщує чорну сходову клітку. Внутрішнє планування односекційне, первісно на кожному поверсі були по дві великі квартири з двобічним коридор­ним плануванням. Перекриття пласкі, дах двосхилий, вкритий бляхою. Головний фасад — 11-віконний, симетричний, трьохосьовий, декорований у стилі історизму із викори­станням ренесансно-барокових дета­лей, причому насиченість оздоблення зростає від першого до четвертого поверху. Композиційні осі виділені трьома розкріповками (центральна на три вікна, бічні — на одне), що завершуються фронтонами (трикутними на бічних, лучковим — на центральній). Додатково у розкріповках вертикальність членування підкреслюють лопатки на рівні першого—другого поверхів (рустовані на першому, гладкі із ліпниною у вигляді гірлянди— на другому) та модифіковані пілястри на рівні третього—четвертого поверхів. Вікна прямокутні, окрім центрального вікна четвертого поверху в центральній розкріповці, яке має напівциркульне завершення. Оздоблення вікон на різних поверхах різне: вікна першого поверху прикрашені замковими каменями та зубчатими підвіконнями, вікна другого поверху обрамлені лиштвами та увінчані у розкріповках фігурним кронштейном із гірляндою, за межами розкріповок — клинчастими замковими каменями, підвіконні вставки — простої прямокутної форми. Вікна третього поверху обрамлені лиштвами, прикрашені прямокутними підвіконними вставками та ліпними надвіконними вставками із рослинними мотивами, у розкріповках додатково увінчані маскаронами у вигляді голів «лісових людей». Вікна обрамлені лиштвами та увінчані замковими каменями та сандриками, трикутними у розкріповках і прямокутними в інших вікнах та арковому вікні на центральній осі. Головний вхід розташований на центральній осі та веде до парадної сходової клітки. На лівій осі — проїзд на подвір'я, над яким в антресолях розташоване житлове приміщення — колишня двірницька. Дворовий фасад має спрощений, цегляний декор. В інтер'єрі з первісного оздоблення збереглися покриття підлоги візерунчастою керамічною плиткою (у вестибюлі та парадній сходовій клітці) та огорожа парадних двомаршових сходів з арабес­ками у вигляді волют[9].

Будинок № 44-б — колишній флігель, зведений у 1899 році, в архітектурному плані дуже схожий на будинок № 44, але декор трохи простіший[9]. Будівля чотириповерхова із цокольним напівповерхом, цегляна, фарбована, прямокутна у плані. Внутрішнє планування — односекційне, по чотири квартири на кожному поверсі, двоє сходів — парадні та чорні. Перекриття пласкі, дах двосхилий, вкритий бляхою. Чоловий фасад — 11-віконний, симетричний, одноосьовий, центральну вісь підкреслює слабо виражена розкріповка, увінчана лучковим фронтоном. Оздоблення — у стилі історизм. Вікна прямокутні, на першому—другому поверхах прикрашені замкови­ми каменями, на третьому — надвіконними вставками із ліпним рослинним орнаментом (на крайньому зліва вікні зберігся маскарон у вигляді голови «лісової людини»), на четвертому — трикутними сандриками над трьома центральними вікнами та прямокутними сандриками на інших вікнах. Додатково площину фасаду вертикально членують розміщені у міжвіконнях частково рустовані лопатки на рівні першого—другого поверхів та високі модифіковані пілястри на рівні третього—четвертого поверхів. Головний вхід розташований на центральній осі, проїзд на внутрішнє подвір'я — на лівому фланзі, над проїздом — антресолі із приміщенням колишньої двірницької. В інтер'єрі будинку збереглися керамічне покриття підлоги та огородження сходів[9].

Будинок № 44-е зведений у 1850—1851 роках[1], є рідкісним зразком забудови вулиці Саксаганського середини XIX століття[9]. Первісно був дерев'яним на цегляному підмурку, мав мезонін[1]. У 1894 році будівлю обклали цеглою. Будівля двоповерхова, П-подібна у плані, перший поверх тинькований, другий — фарбований[1]. Перекриття пласкі, дах напіввальмовий, вкритий бляхою. Чоловий фасад симетричний, семивіконний, має стриманий декор у стилі пізнього класициз­му[1]. Фланги будинку виділені двовіконними пряслами, фланкованими лопатками. Вікна прямокутні, на другому поверсі прикрашені напівлиштвами, підві­конними дошками, у міжвіконних простінках — фігурні фільонки[1]. Фасад горизонтально розчленований міжповерховим гуртом і завершений нешироким карнизом із зуб­частим декором[1]. Головний вхід розташований по центру фасаду. Первісні інтер'єри не збереглися. У 1990-х роках будинок реконструювали[1].

Видатні мешканці[ред. | ред. код]

У будинку № 44 у різні роки проживали:

У квартирі № 12, у 1941—1943 роках, під час нацистської окупації Києва у Другій світовій війні, діяла явочна квартира Радянського[К 2] під­пільного райкому ЛКСМУ[5][15].

У будинку № 44-б мешкали:

Також у цьому будинку з осені 1931 року до літа 1932 року проживав письменник Микола Островський[5][16][17][18].

Меморіальні дошки[ред. | ред. код]

На фасаді будинку № 44, праворуч від проїзду на подвір'я, у 1975 році встановлено гранітну меморіальну дошку на честь Радянського підпільного райкому ЛКСМУ, явочна квартира якого діяла у цьому будинку в 1941—1943 роках[5][19].

Галерея[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. у Ігоря Гирича — в 1902—1903 роках[13]
  2. мається на увазі Радянський район Києва

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н Звід, 2004, с. 1144.
  2. Наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.06.2011 № 10/38-11
  3. Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 30.07.1984 № 693
  4. Наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.09.2006 № 53
  5. а б в г д е ж и к л Звід, 2004, с. 1146.
  6. Гирич, 2018, с. 364.
  7. Гирич, 2014, с. 67.
  8. Третьяков, 2017, с. 401-402.
  9. а б в г д Звід, 2004, с. 1145.
  10. Гирич, 2018, с. 366.
  11. а б Гирич, 2018, с. 367.
  12. а б Гирич, 2014, с. 71.
  13. а б Гирич, 2018, с. 365.
  14. Гирич, 2014, с. 72.
  15. Киев, 1982, с. 493.
  16. а б в Киев, 1982, с. 494.
  17. а б Гирич, 2018, с. 371.
  18. а б Гирич, 2014, с. 76.
  19. Киев, 1982, с. 444.

Джерела[ред. | ред. код]