Сайкаку: життя жінки
Сайкаку: життя жінки | |
|---|---|
| яп. 西鶴一代女 | |
 Оригінальний японський постер до фільму | |
| Жанр | драма |
| Режисер | Кендзі Мідзогуті |
| Продюсери |
|
| Сценарист | Йосіката Йода |
| На основі | «Життя закоханої жінки» Іхари Сайкаку |
| У головних ролях |
|
| Оператори |
|
| Композитор | Ітіро Сайто |
| Кінокомпанія |
|
| Дистриб'ютор | Toho |
| Тривалість | 148 хв. |
| Мова | японська |
| Країна |
 Японія |
| Рік | 1952 |
| Дата виходу | 17 квітня 1952 (Японія)[1] |
| IMDb | ID 0045112 |
| Рейтинг |
IMDb:  |
 Сайкаку: життя жінки у Вікісховищі | |
«Сайкаку: життя жінки» (яп. 西鶴一代女, Сайкаку ітідай онна, також «Життя Охару, куртизанки», в радянському прокаті — «Життя без щастя»)[2] — японський чорно-білий драматичний дзідайгекі фільм 1952 року, поставлений режисером Кендзі Мідзогуті за романом Іхари Сайкаку «Життя закоханої жінки» (яп. 好色一代女, Koshoku ichidai onna). Основною темою фільму є життя Охару (яп. お春), народженої в знатній сім'ї, але яка через низку подій перетворюється на вуличну повію. Фільм перебуває в суспільному надбанні.
Сюжет[ред. | ред. код]
Японія, XVII століття. Охару, стара повія, яка й досі працює, вдається до спогадів у храмі, серед статуй Будді, одна з яких схожа на першого коханця Охару. Вона народилася в сім'ї дрібного дворянина й повинна була вийти заміж за молодого сусіда-поміщика. Але вона поступилася залицянням Кацуноске — людини, яка служила цьому поміщикові. За походженням Кацуноске був нижчий Охару; її він добився хитрістю, але Охару давно захоплювалася нимм. Воїни поміщика застають їх разом, і з Охару поводяться як з повією. Її виганяють разом з сім'єю, а коханця страчують.
Посланець глави клану Мацудайра шукає жінку для свого повелителя, який досі позбавлений спадкоємця. Повелитель дав посланцеві опис зовнішності жінки його мрії — такий точний, що знайти її здається завданням украй маловірогідним. Але відбувається диво, і посланець помічає серед танцюючих дівчат Охару: вона відповідає всім вимогам його хазяїна. Так Охару продають главі клану. Але варто їй народити спадкоємця, як її проганяють, давши лише трохи грошей в дорогу. Батько Охару застряг у боргах: адже він думав, що розбагатіє, оскільки його донька влаштувалася при дворі. Тепер він сам жене Охару в квартал повій. Там один клієнт, на перший погляд — дуже багатий, робить Охару пропозицію. Насправді він — фальшивомонетник, і незабаром його заарештовують. Охару повертається до батьків та поступає на службу до дружини сукнаря, і та відкриває їй свою таємницю: вона облисіла, але так і не знайшла в собі сміливості зізнатися чоловікові. Охару займається лише її перуками.
Дізнавшись про те, що Охару в минулому була куртизанкою, сукнар хоче скористатися ситуацією. Його дружина обурена тим, що в Охару нібито види на її чоловіка. Стараннями Охару кіт зриває перуку з голови дружини; після цього Охару йде з будинку. Вона виходить заміж за торговця віялами і нарешті готується до мирного і щасливого життя, але її чоловіка вбивають злодії. Не маючи ні кіпійки, Охару знаходить притулок у буддистському храмі. Сукнар приходить забрати тканини, куплені нею в кредит, і змушує Охару віддатися. Монашка з храму застає їх, і Охару виганяють. Деякий час вона живе зі слугою сукнаря, що пограбував свого хазяїна, але того незабаром хапають. Охару просить милостиню, а потім вуличні повії примушують її працювати на них. Одного разу якийсь чоловік платить їй, щоб вона показала себе групі паломників. «Дивіться, — говорить він, — що буває з тими, хто живе заради насолод».
Думки Охару повертаються до сьогодення. Вона знаходить овдовілу матір, яка вважала доньку померлою. Мати доглядає за важко хворою Охару. Глава клану Мацудайра помирає, і син займає його місце. Охару здається, що настав кінець її пригодам: відтепер вона зможе жити поряд із сином. Навпаки, її чекає нове вигнання: вона продовжує розплачуватися за помилки. Проте їй дозволяють подивитися на сина, коли кортеж проїжджає повз. Побачивши його, вона обманює стражників і втікає. Відтоді ніхто нічого не чув про неї: вона стала бродячою жрицею.
У ролях[ред. | ред. код]
| • Кінуйо Танака | … | Охару |
| • Тосіро Міфуне | … | Кацуноске |
| • Macao Сімідзу | … | Кікуодзі |
| • Ітіро Сугай | … | Сіндзаемон |
| • Цукуе Мацуура | … | Томо |
| • Кійоко Цудзі | … | власник таверни |
| • Тосіакі Коное | … | Харутака Мацудайра |
| • Садако Савамура | … | Оваса |
| • Такасі Сімура | … | літній чоловік |
Знімальна група[ред. | ред. код]
- Автор сценарію — Йосіката Йода, за романом Іхари Сайкаку «Життя закоханої жінки» (яп. 好色一代女, Koshoku ichidai onna)
- Режисер-постановник — Кендзі Мідзогуті
- Продюсери — Хідео Кої, Кендзі Мідзогуті
- Виконавчий продюсер — Ісаму Йосідзі
- Оператори — Йосімі Хірано, Йосімі Коно
- Композитор — Ітіро Сайто
- Художник-постановник — Хіроші Мідзутані
- Монтаж — Тосіо Гото
Про фільм[ред. | ред. код]
Кендзі мідзогуті хотів зняти фільм за оповіданнями Сайкаку приблизно з 1945 року. Кінокомпанія Shochiku відмовила йому, і він перейшов в Сінтохо[ja][3][4].
У літературному першоджерелі падіння Охару відбувається через її невгамовний потяг до сексу; Мідзогуті гуманізував тему: доля спочатку доброчесної Охару є результатом несправедливості та байдужості суспільства[5]. Сам режисер говорив, що любить Іхару Сайкаку за «критику цивілізації»[4]. Більшість персонажів підкреслюють вади класового суспільства: благородного походження Охара продана батьком в будинок розпусти; низьконароджений фальшивомонетник отримує кращий сервіс за гроші[6]. Однією з ідей кінострічки є демонстрація буддійського принципу невідворотної розплати за гріхи[7], першою з яких була закоханість Охару в простолюдина. Після цієї події її життя починає все швидше котитися під укіс[8]. «Життя Охару» демонструє інфантилізацію жінок суспільством[9], від якої немає порятунку ні серед еліт, ні в низах[10]: навіть народивши довгоочікуваного спадкоємця впливовому Мацудайрі, Охару повинна говорити, що це було «їй дозволено»[11].
Загальний настрій фільму — меланхолійний роздум про минувшину[7]. Як і в інших фільмах Мідзогуті, тут багато довгих планів[12][13] і дуже мало крупних[14], а в акторській грі простежуються запозичення з традиції кабукі[7]. Камера зазвичай відсторонена від дії, проте це не створює відчуття відчуженості[15]. Зйомки фільму проходили в Кіото, а вартість фільму була приблизно в шість разів більшою середньої японської стрічки тих років[13].
Про К. Мідзогуті відгукувалися як про безжального до себе й команди режисера[16], який міг прочекати роки лише для того, щоб зняти найкращих акторів навіть у невеликих ролях[17]. «Сайкаку» вважається першим фільмом в завершальному, «золотому» періоді творчості Кендзі Мідзогуті, коли він нарешті перестав бути пов'язаним обмеженнями продюсерів[7] і зміг повернутися від кон'юнктурних патріотичних стрічок до своєї улюбленої теми жіночих страждань і класової нерівності[16]. Фільм став другою (після «Рашьомона» Акіри Куросави) японською кінострічкою, що отримала міжнародну нагороду, — приз за найкращу режисуру на Венеційському міжнародному кінофестивалі 1952 року[17]. У самій Японії кінострічка була прийнята дещо стриманіше[7]. Мідзогути ж вважав, що це його найкращий фільм[16].
Визнання[ред. | ред. код]
| Нагороди та номінації фільму «Сайкаку: життя жінки»[18] | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Рік | Кінофестиваль/Кінопремія | Категорія/нагорода | Номінант | Результат | |
| 1952 | Венеційський міжнародний кінофестиваль |  Золотий лев
|
Сайкаку: життя жінки | Номінація | |
| Міжнародний приз за найкращу режисуру | Кендзі Мідзогуті | Перемога | |||
| 1953 | Премія «Майніті» | Найкраща музика до фільму | Ітіро Сайто | Перемога | |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ 西鶴一代女 на сайті jmdb.ne.jp
- ↑ Кино, 1986, с. 522, 567.
- ↑ Mazur, 2011, с. 325.
- ↑ а б Phillips, 2007, The ending of O-Haru: Feminism in its historical context.
- ↑ Bowyer, 2004, с. 52.
- ↑ Bowyer, 2004, с. 54.
- ↑ а б в г д Klinowski, 2012, The life of Oharu.
- ↑ Fu та 1995, 147.
- ↑ Bowyer, 2004, с. 58.
- ↑ Berra, 2010, с. 155.
- ↑ Bordwell, 2005, с. 91.
- ↑ а б Dougill, 2006, с. 209.
- ↑ McDonald, 1984, с. 114.
- ↑ McDonald, 1984, с. 109.
- ↑ а б в Dougill, 2006, с. 208.
- ↑ а б Bowyer, 2004, с. 55.
- ↑ Нагороди та номінації фільму Сайкаку: життя жінки на сайті IMDb (англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Bowyer J.. The Cinema of Japan and Korea. — Wallflower, 2004. — (24 frames) — ISBN 9781904764113.
- Bordwell D.. Figures Traced in Light: On Cinematic Staging. — University of California Press, 2005. — (Motion pictures) — ISBN 9780520241978.
- Berra J.. Japan. — Intellect, 2010. — (Directory of world cinema) — ISBN 9781841503356.
- Dougill J.. Kyoto: A Cultural History. — Oxford University Press, USA, 2006. — (Cityscapes) — ISBN 9780199760466.
- Fu C.W., Heine S.. Japan in Traditional and Postmodern Perspectives: Revolutionary War Soldier, Federalist Politician, and Mayor of New York. — State University of New York Press, 1995. — (EBSCO eBook Collection) — ISBN 9780791424698.
- Kirihara D.. Patterns of Time: Mizoguchi and the 1930s. — University of Wisconsin Press, 1992. — (Wisconsin studies in film) — ISBN 9780299132446.
- Klinowski J., Garbicz A., Garbicz J.K.A.. Feature Cinema in the 20th Century: Volume Two: 1951—1963: a Comprehensive Guide. — Platypress, 2012. — (Feature Cinema in the 20th Century) — ISBN 9781624075650.
- McDonald K.I.. Mizoguchi. — Gale, 1984. — (Twayne's Filmmakers Series) — ISBN 9780805792959.
- Mazur E.M.. Encyclopedia of Religion and Film. — ABC-CLIO, 2011. — ISBN 9780313330728.
- Phillips A., Stringer J.. Japanese Cinema: Texts and Contexts. — Taylor& Francis, 2007. — ISBN 9781134334216.
- Turim M.. Flashbacks in Film: Memory& History. — Taylor& Francis, 2013. — (Routledge Library Editions: Cinema) — ISBN 9781317916673.
- Лурселль, Жак. Saikaku ichidai onna / Сайкаку: жизнь женщины // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 816—818. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)
- Государственный комитет по кинематографии, Союз работников кинематографии СССР, Конфедерация союзов кинематографистов, Министерство культуры, Комитет Российской Федерации по кинематографии, Союз кинематографистов России. Искусство Кино. — Издательство Союза работников кинематографии СССР, 2003. — С. 83—84.
- Eolian I.R., Мурьян И.. Синтез в искусстве стран Азии. — Наука, 1993. — ISBN 9785020175730.
- Юткевич С., Афанасьев Ю.С.. Кино: энциклопедический словарь. — Советская энциклопедия, 1986.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сайкаку: життя жінки
Сайкаку: життя жінки на сайті IMDb (англ.) 
(станом на 18.11.2017)
|
