Сайґо Цуґуміті
| Сайґо Цуґумічі | |
 | |
| Період | Едо • Мейдзі |
| Народився | 1 червня 1843 (Каґошіма) |
| Помер | 18 липня 1902 (Токіо) |
| Доросле ім'я | Сінґо[1] |
| Сьоґунат | сьоґунат Едо |
| Хан | Сацума-хан |
| Ранги | 1-й молодший |
| Титули | маршал, маркіз, ґенро |
| Посади | голова відділу освоєння (1874) міністр культури (1878) міністр армії (1878—1880, 1896) міністр сільського господарства і торгівлі (1881—1884) міністр флоту (1885 — 1886, 1887—1890, 1893—1898) міністр внутрішніх справ (1890—1891, 1898—1900). |
Сайґо́ Цуґумі́ті (яп. 西郷従道, さいごうつぐみち; 1 червня 1843 — 18 липня 1902) — японський політичний і державний діяч, військовик. Офіцер Імперської армії та Імперського флоту Японії, маршал Імперського флоту. Учасник громадянської війни Босін (1868—1869) і Південно-західно війни (1877), командувач Тайванським походом (1874). Голова Відділу освоєння Півночі (1874), міністр культури (1878), міністр армії (1878—1880, 1896), міністр сільського господарства і торгівлі (1881—1884). 1-й, 3-й і 6-й міністр флоту Японії (1885—1886, 1887—1890, 1893—1898). Міністр внутрішніх справ (1890—1891, 1898—1900). Маркіз, ґенро. Молодший брат Сайґо Такаморі.
Біографія[ред. | ред. код]
Сайґо Цуґумічі народився 1 червня 1843 року в південнояпонському уділі Сацума-хан, в самурайській родині. В юності, разом із братом, він брав участь в громадському русі за повалення сьоґунату Токуґава і реставрації Мейдзі 1868 року. В ході громадянської війни Босін 1868—1869 років Цуґумічі командував підрозділами Імператорських урядових військ[2].
1869 року Цуґумічі, спільно із Ямаґатою Арітомо, вирушив до Європи, де вивчав військовий устрій європейських країн. Після повернення на батьківщину він був одним із головних організаторів і модернізаторів Імперського флоту Японії[2].
1873 року Цуґумічі став заступником міністра армії, а за рік отримав звання генерал-лейтенанта. 1874 він року самовільно санкціював каральний похід японських військ на Тайвань, чим спровокував конфлікт між Японією і китайською династією Цін[2].
1877 року, під час Південно-західної війни, Цуґумічі відмовився пристати на бік повстанців, якими командував його старший брат Такаморі, і керував урядовими частинами, які взяли участь у придушення антиурядових виступів. 1878 року, за заслуги перед троном, його було призначено міністром культури й армії, а з 1881 року — міністром сільського господарства й торгівлі. 1884 року, Цуґумічі прирівняли до титулованої шляхти кадзоку, надавши титул графа[2].
1885 року, з постанням Кабінету міністрів Японії, Цуґумічі увійшов до складу першого уряду Іто Хіробумі, в якому отримав портфель міністра флоту. 1890 року, в кабінеті Мацукати Масайосі, він займав крісло міністра внутрішніх справ. Проте наступного року, через інцидент в Оцу, Цуґумічі був змушений подати у відставку. 1892 року йому надали титул ґенро[2].
В ході японсько-китайської війни 1894—1895 років Цуґумічі очолював міністерство флоту Японії. 1894 року його нагородили званням адмірала і дарували титул маркіза. За п'ять років Цуґумічі отримав найвищий військово-морський титул країни — маршала Імператорського флоту Японії[2].
Сайґо Цуґумічі помер 18 липня 1902 року в Токіо[2].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела та література[ред. | ред. код]
Сайґо Цуґуміті // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.
- Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
- Рубель В. А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.). — К. : Либідь, 2007. — 560 с. — ISBN 966-06-0459-9
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сайґо Цуґуміті |
- (яп.) Документи Сайґо Цуґумічі // Національна парламентська бібліотека Японії
- (яп.) Сайґо Цуґумічі. Японські новітні портрети // Національна парламентська бібліотека Японії
|
