Саки (племена)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Scythia-Parthia 100 BC.png
Цар саків-тиграхауда Скунха. Рельєф Бехістунського напису Дарія I, VI століття до н. е.

Саки — етнонім, який використовувався як:

  1. узагальнююча назва іраномовних[1][2][3] кочових і напівкочових племен VII ст. до н. е. — IV ст. до н. е. (дав.-гр. Σάκαι, лат. Sacae < мід. *saka-), у Мідійському царстві та імперії Ахеменидів й згодом була поширена на всі без винятку кочові іраномовні етноси Азії;
  2. назва групи кочових племен Семиріччя (сакаравлів), яка відома нам в першу чергу з китайських (кит.: піньїнь: Sāi; д. кит. *Səi), а згодом античних (грец. Σακάραυλοι) та індійських джерел.

Саки в історії та культурі Мідії[ред.ред. код]

Описуючи перебіг подій з історії Мідії часів становлення Мідійського царства Геродот, як, до речі, й ассирійські джерела, жодного разу не називає добре відомих йому скіфів саками. Але наразі відомі принаймні два факти, які дають підстави для беззаперечного ствердження, що у мідійському середовищі скіфів називали саме сака.

  1. Сакасена — область розселення у Мідії скіфів-заколотників, прийнятих Кіаксаром (до 593 р. до н. е.);
  2. Сакеї — щорічне свято, одне з головних свят імперії Ахеменидів, присвячене різанині скіфів, ймовірно, Кіаксаром під час бенкету до/~616 р. до н. е. Після цієї різанини Мідійське царство назавжди позбулося залежності від скіфів, й згодом, домінувало у регіоні до захоплення влади Ахеменідами.

З експансією на схід спочатку Мідійського царства, а згодом імперії Ахеменидів, етнонім сака став застосовуватись до будь-яких іраномовних кочовиків, не зважаючи на їхню етнічну належність. З легкої руки Геродота, який вперше, користуючись, ймовірно, більше мідійськими, ніж перськими джерелами, поставив знак рівняння між саками та скіфами, всі кочовики Азії на певному етапі почали називатися «скіфами, скіфами азійськими», а їхні території — «Скіфія Азійська».

Саки імперії Ахеменидів[ред.ред. код]

«Порівняльне вивчення списків сакських племен в ахеменідських написах дає підстави для наступних висновків. У ранніх написах, коли перси стикалися тільки з одним сакським плем'ям, вони називали його просто саками. Інакше кажучи, умовній назві „саки“ (скіфи античних джерел), перси надали певне етнічне значення. Пізніше, коли перси підкорили собі й інших саків, вони стали серед них розрізняти кілька племен. Зокрема, в V стовпці Бехістунського напису під громіздкою назвою „саки, які носять гостру шапку“ згадано сакське плем'я тіграхауда. У написі Дарія з Накш-і Рустама зникає загальне для всіх сакських племен назва „саки“ та з'являються конкретні племена: хаумварга, тіграхауда і заморські саки. Хаумаваргійські саки були першими з скіфських племен, яких перси підкорили, ймовірно, ще за Кіра. Вони були відомі й грекам під назвою амюргійські скіфи[4]

Ототожнення перелічених у перських джерелах груп саків з будь-яким кочовим етносом є дуже проблематичним за багатьох об'єктивних факторів. У першу чергу, тому, що, наприклад, Авеста, яка у певних розділах описує взаємини між кочовиками Арало-Каспію та їхніми «праведними» сусідами-землеробами у доахеменідський період, жодних саків не знає, хоча протистояння землеробів та кочовиків (серед згаданих у Авесті — тури, сайріма, тури-х'яона, тури-дану) — один з головних лейтмотивів Авести. На фоні повної відсутності будь-яких етнонімів з *saka- й інтерпретація В. І. Абаєва одного з проблемних місць Вендідада як «скіфщини у Гаві» виглядає вельми сумнівною.[5] У постахеменідський період ситуація не краща. «Скіфським народом», «яких перси називають саками», в елліністичних та залежних від них римських джерелах могли назвати будь-який кочовий народ євразійського степу.

Нижче наведено перелік груп саків та написів перських царів, у яких ці групи згадано.[6]

Саки-хаомаварга («ті, що шанують хаому»)[ред.ред. код]

Гіпотетично ареал їхнього розселення — долина річки Мургаб, можливо, до Паміра.[4]Геродота і античних авторів — скіфи амюргійські); згадано у:

  1. Бехистунському написі Дарія (DB 1.16-17) як область Сака, яку він успадкував (: Saka :);
  2. Персепольському написі Дарія як одна з сатрапій (DPe 18) (: Sakâ :);
  3. Сузькому написі Дарія (DSe 24-25) (: Sakâ : haumavargâ :);
  4. написі Дарія з Накш-і Рустама (DN-Ra 25) (: Sakâ : haumavargâ :);
  5. написі Ксеркса з Персеполю (XPh 26) (: Sakâ : haumavargâ :).

Саки-тіграхауда («ті, що в гостоверхих шапках»)[ред.ред. код]

Гіпотетично проживали у передгір'ях Тянь-Шаню і між річками Сирдар'я і Амудар'я. Згадано у:

  1. Бехистунському написі (рос.) Дарія (DB 5.20-30) як народ, який він підкорив, захопивши їхнього очильника Скунху на третьому році свого правління (519 р. до н. е.) (: Sakâ : tyaiy: xaudâm: tigrâm :);
  2. Сузькому написі Дарія (DSe 25) (: Sakâ : tigraxaudâ :);
  3. написі Дарія з Накш-і Рустама (DN-Ra 25-26) (: Sakâ : tigraxaudâ :);
  4. написі Ксеркса з Персеполю (XPh 26-27) (: Sakâ : tigraxaudâ :).

Саки-парадрайя («ті, що за морем»)[ред.ред. код]

Згадано у написі Дарія з Накш-і Рустама (DN-Ra 28-29) (: Sakâ : tyaiy: paradraya :)

Щодо місця розселення саків-парадрайя єдиної думки немає — від скіфів європейських до певних кочових груп Прикаспію чи Приаралля.[4]

Саки-парасугдам («ті, що за Согдом»)[ред.ред. код]

Згадано у Персепольському написі Дарія (PDh 5-6) як східна межа володінь Дарія «від саків, що за Согдом» (: Sakaibiš : tyaiy: para: Sugdam);

Гіпотетично проживали в басейні Аральського моря в низов'ях Сирдар'ї, Амудар'ї та нинішньої території Таджикистану.

Парадний обладунок сакського царя із золотої луски на шкіряній основі, що являє стилізований обладунок Катафракти, знайдений в іссикському кургані під Алма-Ати, Казахстан.[7]

Саки Семиріччя (сакаравли / сакарауки)[ред.ред. код]

Щодо історії саків Семиріччя, то, наразі немає жодних епіграфічних згадок до часу їх міграції на південь, до східних кордонів Парфії, де вони стали відомими як сакаравли. Наразі відомо, що у 166/5 рр. до н. е. — після жахливої поразки від хунну та усунів тохари мігрують з Ганьсу до Семиріччя, розбивають саків, й примушують останніх мігрувати на південь. Перетнувши Памір та Каракорум саки вийшли до долини Сват та Гандхари. Трохи згодом саки перетинають Гіндукуш на розселяються у Пенджабі та Таксилі. Звідти саки й далі поширюють свою експансію у південному напрямку, захопивши великі території, та давши нову назви захопленим територіям — Сакастан у сучасному Кандагарі.

У 129 р. до н. е. залучені до війни проти Селевкідів саки розбивають парфянське військо та вбивають Фраата ІІ Аршака.

Після поразки від Мітрідата II Аршакіда, напрямок експансії саків з західного змінився на східний, вони захоплюють Сінд, який з цього часу в індійській літературі зветься Шакадвіпа та, згодом, поширюють владу у східному напрямку до Гуджарату та західних регіонів сучасної Індії, де династії Кшахарата та Кардамака (більше відомі як Західні Кшатрапи) панують до V ст. н. е..[8]

Інші династії саків[ред.ред. код]

Кшахарата (західні сатрапи).

Кардамака (західні сатрапи).

Рудрасімха (західні сатрапи).

Саки (сакаравли) в античних джерелах[ред.ред. код]

1. Страбон. Географія. 11.8.2.[9]

  • «найбільш відомі з кочовиків ті, що забрали у еллінів Бактріану, а саме: асії, пасіани, тохари, сакаравли» (грец. «Ἄσιοι καὶ Πασιανοὶ καὶ Τόχαροι καὶ Σακάραυλοι»).

2. Юстин. Епітома твору Помпея Трога «Historiae Philippicae».[10]

  • (XLI) «як за царя Діодота Бактрію та Согдіану захопили скіфські племена сарауків та асіанів»
  • (XLII) «Асіанські царі токарів та загибель сарауків»

3. Клавдій Птолемей. Географія.[11]

  • Sagaraukae

Саки в ханьських (китайських) джерелах[ред.ред. код]

« У той час, коли Юечжі, розбиті Сюнну, напали на заході на правителя Се, й він пішов на південь, переселився далеко, а Юечжі оселилися на його землях…[12]  »
« В минулому Сюнну розбилили Великих Юечжі. Великі Юечжі заволоділи Дася, а правитель Се на півдні заволодів Цзибінь (Кашмір). Народ Се розділився й розпорошився, й на шляху утворив декілька царств. Піддані Сюсюнь (Сари-Таш) й Цзюаньду (Улугчат), що на північний захід від Шуле, всі в минулому народ Се[12].  »

Окрім наведеного уривка у «Шань Шу» є повідомлення стосовно відносин між Цзибінь та Хань (Китаєм) за правителів Цзибінь Утоулао, його сина, та узурпатора Іньмофу близько другої половини I століття до н. е.

Саки в давньоіндійській літературі[ред.ред. код]

Сакський (скіфський) вершник з Пазирик у Центральній Азії, близько 300 р. до н. е..
Золоті артефакти скіфів у Бактрії на місці Тилля-тепе

Скіфські племена в Індії іменувалися «шака», як варіант індійського найменування сака. Шаки згадуються в багатьох текстах: «Пуранах», «Ману-смріті», «Рамаяні», «Магабхараті», «Махабхаш'ї», «Патанджалі», «Бріхат-самхіті », «Вараха Міхірі», «Кав'ямімансі», «Бріхат-Ката-Маньярі», «Ката-Сарітсагарі» та інших стародавніх релігійних текстах. Термін «Шака» використовується як збірне найменування войовничих племен північно-заходу. Деякі джерела приписують сакське походження й Будді Гаутамі. Призвище Шак'ямуні означає «мудрець з шак'я». Але, можливо, що це одна з помилок. Будда міг належати до іншого, індоарійського племені, яке називалося шак'я (не шака).

У «Манусмріті», написаній близько 200 р., племена шака разом з яванами, камбуджия, парадасами, пахлавами, кіратасами і дарадасами згадуються як «звироднілі кшатрії». У «Анушассанапарві», одній з книг «Махабхарати», йдеться про шака, камбуджия та яванів в тій же якості. Патанждалі в «Махабхаш'ї» визначає племена шака та явана як шудр.

Вартіка у своїй «Катьяні» перераховує царів шака, шарасамів, сабарасмів, барасу тощо й характерізує їх як варварські племена Уттарапати. В іншій версії ті ж епічні народи шаки, камбуджия та кашаси згадуються як племена з Удич, тобто з півночі. Крім цього, «Кішкінда Канда» з «Рамаяни» відносить місцеперебування шака, камбуджия, яванів й парадів до північного заходу за Хімават (тобто за Гіндукушем).

Археологічні пам'ятники[ред.ред. код]

З добре відомих пам'яток — могильники Тегіскен і Уйгарак, Іссик, Чіліктінські могили, у похоронній камері кургану Іссик було виявлено, разом з безліччю інших предметів, понад чотири тисячі виробів із золота, а також багате вбрання «Золотої людини».

Примітки[ред.ред. код]

  1. (англ.) Andrew Dalby. Dictionary of Languages: the definitive reference to more than 400 languages. Columbia University Press. 2004.
  2. (англ.) Sarah Iles Johnston. Religions of the Ancient World. A Guide. Harvard University Press. 2004.
  3. (англ.) Edward A. Allworth. Central Asia. A Historical Overview. Duke University Press. 1994.
  4. а б в (рос.)М. А. Дандамаев. Политическая история Ахеменидской державы. М. 1985.
  5. (рос.)Авеста в русских переводах. СПб., Журнал «Нева» — «Летний Сад». 1998.
  6. транслітерація написів перських царів за посиланням: (англ.) Old Persian Text
  7. (рос.) Акишев К. А. Курган Иссик. Искусство саков Казахстана. М.: Искусство, 1978; (рос.) Акишев А. К. Костюм «Золотого человека» и проблема катафрактария; Акишев К. А., Акишев А. К. Происхождение и семантика Иссыкского головного убора // Археологические исследования в Казахстане. Алма-Ата, 1979.
  8. (англ.) Jason Neelis. Passages to India: Śaka and Kuşāņa migration in historical context. Shrinivasan. 2007.
  9. (гр.)Strab. 11.8.2
  10. (рос.) Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «Historiarum Philippicarum». М., «Росспэн». 2005.
  11. (англ.)Ptol. Geo.VI.14.14
  12. а б подано за: (рос.) Боровкова Л. А. Царства западного края во II—I веках до н.э. Институт востоковедения РАН, Крафт+, 2001.

Посилання[ред.ред. код]