Сакоку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сакоку (яп. 鎖国, さこく, «країна в ланцюгах»[1]) — стан і політичний курс самоізоляції Японії від контактів з зовнішнім світом. Проводилась сьоґунатом Токуґава у 17 — першій половині 19 століття з метою забезпечення міцності влади сьоґунату, ліквідації іноземних впливів, насамперед християнства, та монополізації міжнародних торгівлі, кореспонденції і відносин самурайським урядом.

У європейській історіографії також відома під адаптованою назвою «Ізоляція Японії».

Накази сьоґунату, метою яких було утвердження сакоку називають «ізоляціоністськими»[2].

Ізоляціоністські накази[ред.ред. код]

Основу ізоляціоністських наказів сьоґунату складали постанови про заборону християнства у Японії. У межах країни заборонялося проповідування і сповідування цієї релігії незалежно від національності. Володіння книгами чи речами, що були пов'язані з християнством, а також контакт з християнськими місіонерами і їхніми послідовниками були під суворим табу. Задля профілактики поширення християнства встановлювалась заборона на виїзд японців закордон. Японський уряд відмовлявся приймати кораблі, купецькі делегації та посольства будь-яких країн Західного світу окрім Голландії. Контактною зоною з останньою визначалося Наґасакі, де голландцям дозволялося жити у резервації, але заборонялося подорожувати країною.

Хоча сьоґунат встановлював торговельні обмеження для західних країн, він давав добро на торгівлю з сусідами: Китаєм, Кореєю, Рюкю та айнами. Китайці торгували з японцями через порти Нагасакі, корейці — через порти Цусіма-хану, рюкюсці — через порти Сацума-хану, а айни — через порти Маедзакі-хану на острові Хоккайдо.

Більшість ізоляціоністських наказів були прийняті між 1633 — 1639 роками і залишалися чинними до середини 19 століття. Навіть після формального «відкриття Японії» заходу у 1859 році, заборона на проповідування і сповідування християнства, а також обмеження вільної торгівлі залишалися в силі. Їх було остаточно скасовано лише після реставрації Мейдзі 1868 року та ряду політичних реформ у 1870-1880-х роках.

Хронологія[ред.ред. код]

  • 1616 (2 рік Ґенна): усім іноземним кораблям, окрім тих, що належать китайській династії Мін, заборонено причалювати до японських протів, за винятком Наґасакі і Хірадо.
  • 1623 (9 рік Ґенна): Англія закриває власну торгову факторію у Хірадо.
  • 1624 (1 рік Кан'ей): Японія розриває дипломатичні відносини з Іспанією; іспанським кораблям заборонено прибувати до японських берегів.
  • 1631 (8 рік Кан'ей): сьоґунат вводить систему ліцензування кораблів, що вирушають закордон торгувати.
  • 1633 (10 рік Кан'ей): сьоґунат видає 1-й ізоляціоністький указ. Усім японським кораблям. за винятком ліцензованих, заборонено плавати за кордон. Також заборононе повереннення на батьківщину тих японців, які прожили за кордоном понад 5 років.
  • 1634 (11 рік Кан'ей): сьоґунат видає 2-й ізоляціоністький указ, який є перевданням 1-го.
  • 1635 (12 рік Кан'ей): сьоґунат видає 3-й ізоляціоністький указ. Кораблям китайців, голландців та інших іноземців дозволяється причалювати лише в Наґасакі. Виїзд японців закордон і поверення додому тих японців, які перебувають закордоном, заборонене.
  • 1636 (13 рік Кан'ей): сьоґунат видає 4-й ізоляціоністький указ. Португальці, які не зайняті у торгівлі, разом із жінками і дітьми, включаючи етнічних японок і метисів, числом у 278 осіб депортуються до Макао. Португальські купці та їх факторія переводяться з Хірадо до штучного острова Дедзіма у Наґасакі.
  • 1637 - 1638 (14 — 15 роки Кан'ей): християни піднімають повстання у Сімабарі. Його придушують війська сьоґунату за підтримки голландської ескадри.
  • 1639 (16 рік Кан'ей): сьоґунат видає 5-й ізоляціоністький указ. Японія розриває дипломатичні відносини з Португалією; португальським кораблям заборонено прибувати до японських берегів.
  • 1640 (17 рік Кан'ей): Португалія відправляє посольство до Японії з проханням відновлення двостронніх відносин. Сьоґунат страчує усю делегацію з 61 чоловік.
  • 1641 (18 рік Кан'ей): Остаточне оформлення системи сакоку. Голландська факторія перенесена до Дедзіми в Наґасакі.
  • 1647 (17 рік Кан'ей): Португалія вдруге відправляє посольство до Японії з проханням відновлення двостронніх відносин. Сьоґунат відмовляється. Португальці перестають прибувати до Японії.
  • 1853 (6 рік Каей): Ескадри США під проводом комодора Перрі прибуває до Японії з вимогою покінчити з ізоляцією.
  • 1854 (1 рік Ансей): Перрі вдруге прибуває до Японії і укладає Канаґавський договір. Японія відкриває для США порти Сімода і Хакодате. Початок згортання політичного курсу сакоку.
  • 1858 (5 рік Ансей): США укаладає з Японію Договір про японсько-американську дружбу і торгівлю.

Оцінки[ред.ред. код]

В історіографії сакоку оцінюються по-різному. У 1960-х роках найбільш аргументованим було твердження, що політика ізоляції Японії була спричинена бажанням сьоґунату встановити у країні абсолютистську систему влади, на заваді якій стояли анти-сьоґунатівські політично-військові сили та іноземні християни, які могли з ними об'єднатися. Приводом для впровадження ізоляції стало християнське повстання у Сімабарі 16371638 років.

У 1980-х роках популярності в наукових колах набула теза, що сакоку було результатом впливу голландців на японський уряд. Протестантська Голландія прагнула торгової гегемонії у Східній Азії і перебувала у конфлікті з католицькими Іспанією і Португалією, які займали позиці лідерів в цьому регіоні. Тому голландці активно сприяли дискредитації іспанців і португальців в очах японської влади, виставляючи їх колонізаторами, а католицьке християнство — засобом для поневолення. Такими ж наклепами голландські купці намагалися позбутися конкурентів-японців, які активно торгували у Південно-Східній Азії, зображаючи їх потенційними проповідниками християнства, яке вони могли прийняти закордоном. Політичні інтриги Голландії підштовхнули японський сьоґунат до встановлення ізоляції країни, і принесли голландцям бажану монополію у японсько-європейській торгівлі.

У 1990-х роках з'явилася нова теорія, згідно з якою впровадження сакоку було вмотивоване переважно економічними чинниками. Пояснювалося, що японський сьоґунат прагнув встановити контроль над приватною міжнародною торгівлею, тому впровадив систему державного ліцензування купецьких кораблів, що вирушали закордон. У результаті цього утворилися купецькі корпорації, які перебували під патронажем держави. Після цього уряд обмежив участь іноземців у торгових операціях в Японії, дозволивши корпораціями отримувати найбільші прибутки і, відповідно, отримувати від цього максимально можливі дивіденди.

Спільним для всіх цих теорій ж те, що сакоку визначаться як система державного контролю над політичним, економічним та ідеологічним життям Японії, що виховувала ізоляціоністські настрої і запобігала становленню громадянського суспільства; але, водночас, сприяла формуванню японської оригінальної культури і розвитку японської промисловості.

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Термін сакоку вперше з'явився у 18011804 роках, у праці Сіцуґі Тадао, який переклав роботу голландця Кемпела «Записи про Японію» як «Роздуми про ізоляцію» (Сакоку-рон).
  2. яп. 鎖国令, сакоку-рей.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • 海禁と鎖国(展望日本歴史 14) / 紙屋敦之, 木村直也編. 東京: 東京堂出版, 2002.
  • 崩れゆく鎖国(集英社版日本の歴史 14) / 賀川隆行著. 東京: 集英社, 1992.
  • 鎖国 : 日本の悲劇(筑摩叢書22) / 和辻哲郎著. 東京: 筑摩書房, 1985.
  • 鎖国(朝尾直弘著作集 第5巻) / 朝尾直弘著. 東京: 岩波書店, 2004.
  • 「鎖国」を見直す(シリーズ国際交流 1) / 永積洋子編. 東京: 国際文化交流推進協会, 1999.