Саксонська Швейцарія (національний парк)
| Саксонська Швейцарія | |
| Дата створення / заснування | 1 жовтня 1990 і 1990[1] |
|---|---|
 | |
.jpg) | |
| Офіційна назва | нім. Sächsische Schweiz[1] |
| Категорія охоронних зон IUCN | Категорія МСОП — II (Національний парк)d[1] |
| Названо на честь | Саксонська Швейцарія |
| Країна |
 Німеччина[1] |
| Адміністративна одиниця |
Гонштайн Зебніц Бад-Шандау Кенігштайн Ратен Ломен Штадт-Велен |
| Найвища точка | Großer Winterbergd[2] |
| Член у | Nationale Naturlandschaftend[3] |
| Площа | 93,5 км² і 9350 га[1] |
 | |
 | |
| Значиме місце | Пірна |
 | |
 | |
| Офіційний сайт | |
 Саксонська Швейцарія у Вікісховищі | |
Координати: 50°54′51″ пн. ш. 14°16′42″ сх. д. / 50.91420000002777613° пн. ш. 14.27840000002777643° сх. д.
Національний парк Саксонська Швейцарія (нім. Nationalpark Sächsische Schweiz) — національний парк у землі Саксонія, поблизу столиці Саксонії Дрездена. Охоплює два терени площею 93,5 км² у серці німецької частини Ельбських пісковикових гір, що часто називають Саксонською Швейцарією.
Національний парк примикає до національного парку Богемська Швейцарія в Чехії.
Назву Саксонська Швейцарія, вигадав у 18 столітті німецький художник швейцарського походження — Антон Графф. [4]
Географія[ред. | ред. код]
Національний парк має площу майже 710 км².
Основна територія національного парку на 40% майже повністю покрита лісами. У 1990 році було присвоєно статус національного парку, який забезпечує найвищий природний захист у Німеччині. Парк розташований у двох географічно відокремлених областях у межах округу Саксонська Швейцарія — Східні Рудні Гори.
Опис[ред. | ред. код]
Одним з найбільш відвідуваних туристами місць парку є величезний кам'яний скелястий масив Бастай. Висота від рівня моря - 305 м. З численних виступів відкривається вид на столові гори та Ельбу. Перший готель був споруджений тут ще 1812 року. З того часу популярність скелі серед туристів пояснюється не лише химерною формою масиву, а й деякими пам'ятними місцями. Серед них особливо виділяються кам'яний міст кінця XIX століття і знаменита Стежка художників (нім. Malerweg), яку відвідало чимало відомих митців, включаючи велику кількість живописців. [5]
Західний регіон[ред. | ред. код]
Цей регіон містить район Бастай, Лілієнштайн[en] і долину Поленц[en]. На заході межує з Веленом і Ломеном , на півночі з Ломеном і Гонштайном, на сході з Гонштайном і Госдорфом, а на півдні з Поршдорфом[en], Ратеном і Веленом. Муніципалітет Вайцдорф повністю знаходиться в західному регіоні. Важливими вершинами є Лілієнштейн (415 м), Бастай (305 м), Гокштайн і Бранд (317 м). Грюнбах і пов'язані з ним озера Амзельзе[en] та Поленц є єдиними водоймами, які заслуговують на увагу.
Східний регіон[ред. | ред. код]
Східний регіон містить територію скель Шрамштайне[en], гору Гросер-Вінтерберг[en], долину Гросер-Зшанд[en] і внутрмшню Саксонську Швейцарію. На заході межує з Бад-Шандау і Альтендорфом[en], а на півночі — з Альтендорфом, Оттендорфом і Гінтергермсдорфом. На сході та півдні він межує з національним парком Богемська Швейцарія. Від Шмілки до Бад-Шандау Ельба утворює південну межу цього регіону. Важливими вершинами є Гросер Вінтерберг (556 м), Кушталь (337 м) і Раумберг[en] (459 м). Кирнич — єдина водойма, яка заслуговує на увагу . [6] [7]
Туризм і рекреація[ред. | ред. код]
Визначення національного парку в деяких випадках суперечить поняттям туризму і рекреації. Одна з цілей - збільшити недоторканну територію до 75%, що означає обмеження зон піших походів і скелелазіння.
Розвиток мережі стежин в сьогоднішньому національному парку відбувався в першій половині 19 століття і завершився на початку 20 століття. Путівники по історичних маршрутах детально ілюструють це (наприклад, путівник Мейнхольду). Перші обмеження на піший туризм були оголошені ще в 1980-х роках (стежка хребту Торвальдер-Вянде).
Сьогодні Національний парк має в розпорядженні розмічену мережу з 400 км пішохідних маршрутів, численних гірських ресторанів і близько 50 км велосипедних маршрутів. У Національному парку обов'язково користуватися розміченими маршрутами. Хоча відвідувачі можуть користуватися усіма стежками за межами основної зони, в межах основної зони дозволені тільки відмічені стежки.
Скелелазіння[ред. | ред. код]
Своєрідна форма скель з піщанику в національному парку Саксонської Швейцарії щорічно притягає натовпи альпіністів. Проте, оскільки ці скелі з піщанику, важливо відноситися до них з обережністю.
Наступні правила, введені на початку 20 століття, діють для збереження піщаників національного парку:
- відвідувачам не дозволяється підніматися, коли скеля мокра або кришиться;
- вірьовки дозволені тільки в цілях безпеки і для спуску з каната;
- металеві засоби безпеки, такі як забійні кілки, заборонені.
- відвідувачам не дозволяється використовувати хімічні допоміжні засоби, такі як магнезія;
- поверхню скелі змінювати не можна, за винятком кріплення стопорних кілець при перших сходженнях.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Nationally designated areas (CDDA)
- ↑ http://www.nationalpark-saechsische-schweiz.de/besucherinformation/ausflugsziele/grosser-winterberg
- ↑ http://www.europarc-deutschland.de/ueber-uns/verbandsstruktur/mitglieder
- ↑ Національний парк - Саксонська Швейцарія (рос.). Процитовано 11 листопада 2018.
- ↑ Basteiaussicht - der Blick ins Reich der Felsenwelt (нім.). Nationalpark Sächsische Schweiz. Архів оригіналу за 29 грудня 2011. Процитовано 22 жовтня 2010.
- ↑ Topografische Karte und Begleitheft Sächsisch-Böhmische Schweiz, Landesvermessungsamt Sachsen, Dresden 2003, ISBN 3-89679-361-6
- ↑ https://www.gesetze-im-internet.de/bundesrecht/natpsschweizv/gesamt.pdf
Посилання[ред. | ред. код]
- Парк Саксонська Швейцарія - загальні відомості, пам'ятки, поради, відео про парк (укр.)
| |||||||||||||
|
