Салангана світлогуза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Салангана світлогуза

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Серпокрильцеподібні (Apodiformes)
Родина: Серпокрильцеві (Apodidae)
Рід: Бура салангана (Aerodramus)
Вид: Салангана світлогуза
Aerodramus spodiopygius
(Peale, 1848)
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Macropteryx spodiopygius
Collocalia spodiopygia
Collocalia spodiopygius
Aerodramus spodiopygia
Посилання
Вікісховище: Aerodramus spodiopygius
Віківиди: Aerodramus spodiopygius
EOL: 916126
ITIS: 178018
МСОП: 22686528
NCBI: 46482
Fossilworks: 371222

Саланга́на світлогуза[2] (Aerodramus spodiopygius) — вид серпокрильцеподібних птахів родини серпокрильцевих (Apodidae). Мешкає на островах Меланезії і Полінезії. Раніше вважалися конспецифічними з австралійськими саланганами.

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють одинадцять підвиди:[3]

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Світлогузі салангани мешкають на островах Папуа Нової Гвінеї, Соломонових Островів, Вануату, Нової Каледонії, Фіджі, Тонги, Самоа і Американського Самоа. Вони живуть переважно у вологих тропічних лісах, серед скель, на висоті до 1890 м над рівнем моря. Гніздяться в печерах. Живляться комахами, яких ловлять в польоті.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Aerodramus spodiopygius: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 25 листопада 2022
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Owlet-nightjars, treeswifts, swifts. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 листопада 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Chantler, Phil & Driessens, Gerald (2000) Swifts: a Guide to the Swifts and Treeswifts of the World, 2nd ed., Pica Press, East Sussex.
  • Guy Dutson: Birds of Melanesia: Bismarcks, Solomons, Vanuatu and New Caledonia. Christopher Helm, London, 2011. S. 343–344. ISBN 978-0-7136-6540-6