Салоніки (вілайєт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вілайєт Салоніки

Late Ottoman Flag 1844-1922.png

Прапор

Salonica Vilayet, Ottoman Empire (1900).svg

Вілайєт Салоніки (осман. ولايت سلانيك) — вілайєт Османської імперії, що розташовувався у балканській частині. Утворений 1867 року замість еялету Салоніки з площею 33,500 км². Припинив своє існування в результаті Перщої Балканської війни.

Історія[ред. | ред. код]

У 1867 році в рамках реформи Танзімату еялет Салоніки було перетворено на вілайєт Салоніки. Адміністративним центром залишилося місто Салоніки. Доволі швидко перетворилося на важливу провінції на Балканах. Цьому сприяло вигідне розташування на узбережжі Егейського моря та значна кількість мусульман, які сприяла зміцненню султанської влади. У 1869—1874 роках випускалася газета «Селанік» болгарською, турецькою, грецькою та латинською мовами.

Після поразки у війні з Російською імперією у 1877—1878 роках важливість вілайєту ще збільшилася з огляду на утворення Болгарського князівство, де фактично панували росіяни. Тому відбувається зміцнення меж вілайєту Салоніки, де споруджуються фортеці та зміцнюються оборонні лінії. У 1881 році з вілайєту Архіпелаг передано острів Тасос до складу вілайєту Салоніки.

У 1893 році в Салоніках було створено Внутрішню македонсько-одринська революційну організацію, завдання якої було повалення османської влади та утворення Великої Болгарії. У 1903 році вона організувало Ілінденське повстання, що охопило деякі кази (райони) у заході вілайєту.

У 1908 році вілайєт Салоніки разом з Монастирським вілайєтом став одним з центрів руху молодотурків. У 1908 році в Салоніках та великих містах вілайєту почалися виступи та повстання, що підтримали Молодотурецьку революцію, яка вибухнула в Македонії.

У 1912 році територія вілайєту Салоніки стало місцем битв часів Першої балканської війни. Протягом того ж року вілайєт захоплено болгарськими та грецькими військами. За Лондонським договором 1913 року османська імперія відмовилася від цим володінь. Вілайєт припинив своє існування. Втім за його землі точилася боротьба у Другій Балканській війні.

Структура[ред. | ред. код]

Вілайєт складався з 4 санджаків:

Валі[ред. | ред. код]

  • Мехмед Акіф Паша (1867—1869)
  • Мехмед Сабрі Паша (1869—1871)
  • Кекімбаші Ісмаїл Паша (1871—1872)
  • Гуршид Паша (1872)
  • Кучук Омар Февзі Паша (1872—1873)
  • Мехмед Акіф Паша (1873)
  • Ахмед Мідхат Сефік Паша (1873—1874)
  • Кучук Омар Февзі Паша (1874—1875)
  • Байдар Мехмед Репет Паша (1875—1876)
  • Мустафа Есреф Паша (1876—1877)
  • Черкез Нусрет Паша (1877)
  • Ібрагім Халіл Паша (1877—1878)
  • Халіл Ріфат Паша (1878—1880)
  • Абаддін Паша (1880)
  • Лафалі Ібрагім Дервіш Паша (1880—1882)
  • Ізмаїл Хаккі Паша (1882—1885)
  • Хасан Хаккі Паша (1885—1886)
  • Абдулла Галіб Паша (1886—1891)
  • Мустафа Зіхні Паша (1891—1895)
  • Гасан Фехмі Паша (1895)
  • Гусейн Різа Паша Рамазаноглу (1896—1899)
  • Хаджи-Хасан Рефік Паша (1899—1901)
  • Бірен Махмуд Тевфік-бег (1901—1902)
  • Хасан Фехмі Паша (1902—1904)
  • Мехмед Шериф Рауф Паша (1904—1908)
  • Алі Даніс-бег (1908—1909)
  • Ібрагім Хайрулла-бей Пірізаде (1909—1912)
  • Кадрі Гусейн Касим-бей (1912)
  • Алі Ферид Паша (1912)

Населення[ред. | ред. код]

На 1911 рік у вілайєті мешкало 1 347 915 осіб, втім ці цифри не зовсім точні. З них 446 050 були болгарами, 333,4 тис. — турками, 168,5 тис. — греками, 98 590 — помаками, 55 320 — жидами, 24 970 — арумунами, 22,2 тис. — циганами-мусульманами.

Економіка[ред. | ред. код]

Був однією з однією з провінцій імперії, де розвивалася промисловість динамічними темпами. Розвитку економіки сприяло прокладання у 1888 році залізниці Салоніки — Стамбул, а у 1896 році Салоніки — Белград, що зв'язали міста вілайєту з Центральною Європою. У 1890-х роках французькі компанії реконструювали Салонікський порт, що розширило його можливості.

Впровадження сучасних технологій призвело до зменшення традиційних ремесел та засобів виготовлення продукції. Так, від 1870 до 1890 року кількість ручних ткацьких верстатів зменшилося з 2125 до 16 500. Водночас швидкими темпами споруджуються сучасні фабрики. Лише у 1878—1883 роках зведено 30 заводів і фабрик, зокрема лікеро-горілчаний і мильні заводи, меблеві, прядильні фабрики, млини. Водночас, не витримавши конкуренції, майже припиняється шовкове виробництво.

Завдяки звільненню від податків вілайєт до 1890-х років перетворюється на важливий центр текстильної промисловості, значних обсягів досягло виробництва вовняних і бавовняних тканин. Більшість продукції відправлялася до Янінського, Монастирського, Косовського, Шкодерського вілайєтів та Архіпелагу, князівств Сербія та Болгарія. При цьому зароджується робітничий рух (1904 року відбувся перший страйк у Салоніках), невдовзі працівники фабрик (переважно болгари та греки) об'єднуються у профспілки, які у 1910 році об'єдналися у Федерацію соціалістичних робітників (поєднала 14 профспілок).

Значною галуззю також залишалося землеробство, яким займалися переважно турки і арумуни. Вілайєт стає значним постачальником тютюну (як на внутрішній ринок, так й до європейських країн).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Macedonia». Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press.
  • Birken, Andreas. Die Provinzen des Osmanischen Reiches. Т. 13. Reichert, 1976. ISBN 9783920153568. с. 50, 52.
  • Vakalopoulos, Kostandinos A. Modern History of Macedonia (1830—1912), Thessaloniki, 1988, p. 75.
  • Gilles Veinstein (dir.), Salonique 1850—1918, Autrement, 1992
  • İnalcik, Halil. Rūmeli. // The Encyclopedia of Islam, New Edition, Volume VIII: Ned–Sam. Leiden and New York, BRILL, 1995. ISBN 90-04-09834-8. с. 607—611, esp. 610—611.