Салонікські атентати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Болгарська поштівка, яка відображає арешт Салонікських атентатів

Салонікські атентати (бол. Гемиджиите, мак. Гемиџиите) — болгарсько-македонська анархічна група, яка була активна за Османської імперії, між 1898 та 1903 роками. Члени угрупування були переважно з північномакедонського міста Велес, а також більшість з них були випускниками Солунської болгарської чоловічої гімназії. З 28 квітня до 1 травня 1903 року угрупування почало компанію терористичних атак в Салоніках, що отримало назву «Салонікські вибухи 1903 року». Їхньою метою було привернення уваги до османського гніту в Македонії та Фракії. Відповідно до післявоєнної македонської історіографії, всі вони були етнічними македонцями.

Початок та етимологія[ред. | ред. код]

Славі Мерджанов, болгарський анархіст та засновник угрупування Салонікських атентатів
"Салонікські атентати та вигнання у Феццан". Мемуари засновані на спогадах Павела Шатева, опубліковані у 1927 році у Софії.
"Македонія під рабством. Салонікська конспірація (1903 р.)". У співавторстві Павела Шатева книга видана у 1934 році у Софії

Угрупування бере свої корені ще з Болгарського анархічного руху, який набув популярності у 1890-х роках. Князівство Болгарія тоді стало відправною точкою для анархічної діяльності проти Османської імперії, яке частково підтримувалося македонським та фракійським визвольними рухами. Салонікські атентати є спадкоємцями угрупування, яке було засноване у 1895 році в Пловдиві та мало назву «Македонський таємний революційний комітет», який у 1898 в Женеві переріс у «Женевську групу». Активістами угрупування були студенти Михайло Герджиков, Петр Мандюков та Славі Мерджанов. Вони надихнулися анархо-націоналізмом, під яким була Європа, починаючи з Французької революції та закінчуючи Михайлом Бакуніним та його захоплення панславіським (панслов’янським) рухом. Анархісти так званої «Женевської групи» студентів грали ключову роль у боротьбі проти Османської імперії.

У 1899 році Мерджанов переїхав в Салоніки, де він працював вчителем у болгарській школі. В 1900 році Петар Манджуков також осів в Салоніках, де мав контакт з Гемідзі, які надихнулися його анархічними ідеями, особливо методами терористичної боротьби. Перша зустріч угрупування відбулася в 1899 з метою формування революційно-терористичної групи, яка мала мету змінити міжнародну громадську думку щодо стану свободи у Македонії та Східній Фракії через заклик до соціальної свідомості пригноблених. Угрупування ввійшло в історію під різними назвами: «Салонікські атестати», «Корабельний екіпаж», «Гемідзії» (форма турецького слова «човнярі»). Назва «човнярі» була метафорично пов’язана з залишенням учасниками угрупування повсякденного життя і меж закону та відплиття на човні у вільні та дикі моря беззаконня

Планування атак та операції в Стамбулі і Адріанополі[ред. | ред. код]

Спочатку анархісти планували бомбардувальну атаку в Стамбулі. Влітку 1899, під керівництвом Славі Мерджанова, угрупування планувало вбивство султана. Мерджанов, Петар Соколов та їхній друг Петар Манджуков, звернулися до Бориса Сарафова, лідера Вищого македонсько-андріанопольського комітету та попросили його профінансувати масштабну терористичну операцію в головних містах європейської Туреччини. Коли Сарафов пообіцяв забезпечити їх грошима, трійка поїхала до Стамбулу, де після тривалих дискусій, вони вирішили вбити султана. В грудні того ж року Мерджанов налагодив контакти через секретаря Болгарського екзархату Дімітара Ляпова з місцевими вірменськими революціонерами. Згодом стало зрозуміло, що навіть з допомогою вірменів, вчинити тут вбивство неможливо. Трохи раніше вони вирішили, для більшого розголосу, провести паралельні терористичні операції в інших містах. Вони зв’язалися з Йорданом Попйордановим, членом малого терористичного угрупування в Салоніках, який погодився зірвати салонікську філію Османського банку. Він залучив для цієї події декілька своїх близьких друзів. Салонікські атентати були досить молодими людьми, здебільшого з міста Велес, учні болгарських вищих шкіл. Салонікське угрупування назвало себе «Gemidzhi». Вони планували почати свою діяльність з підриву центральних офісів Османського банку в Салоніках та Стамбулі.

В 1900 році Мерджанов прибув знову до Стамбулу, щоб обговорити план з вірменами. Згодом атентати почали роботу, копаючи тунелі в обох містах. 18 вересня 1900 року османська поліція затримала члена угрупування за носіння вибухових речовин. Пізніше все угрупування було заарештовано, включаючи Мерджанова, Соколова та Павела Шатева. Для безпеки все основне ядро угрупування було розформоване і тільки Пінгов залишився в Салоніках для підготування до майбутньої активності. В 1901 році ув’язнені були депортовані до Болгарії після наполягань Болгарського уряду. Мерджанов та Соколов поїхали до Софії та почали складати нові плани, один з них – це захоплення Східного експресу на турецькій території біля Андріанополя. Для досягнення цього плану, вони поїхали до Андріанополя в липні 1901 року, в кількості десяти чоловік. Угрупування була споряджена за допомогою Павела Генадієва, представника Верховного комітету Македонії в Пловдиві. Група заклала велику кількість динаміту на залізничній лінії, але щось пішло не так, і потяг проїхав непошкоджений. Після цієї невдачі вони викрали сина багатого турецького землевласника, але скоро були викриті та оточені турецькими військами. В битві, яка тривала 7 годин, більшість угрупування було вбито або важко поранено. Соколов був серед загиблих, а Мерджанов був схоплений живим разом з болгарином з Лозенграда та двома вірменами. Полонені були доставлені до Андріанополя, де, в листопаді 1901, були публічно повішані.

Атентати були готові до дій знову у 1902 році, але конфіскування в Александруполісі динаміту, організованого лідером Верховного македонського комітету, Борисом Сарафовим, змусило групу відмовитися від запланованих нападів на Австрійське поштове відділення в Андріанополі і обмежити свою діяльність. Згодом атентати повернулися у Салоніки та продовжили планування нових бомбардувань.

Бомбардування у Салоніках[ред. | ред. код]

Осьманський банк після вибуху, квітень, 1903.
Французький корабель "Guadalquivir" у вогні.

28 квітня 1903 року член групи атестатів, Павел Шатев, використовуючи динаміт, зірвав французький корабель «Guadalquivir», який в цей момент покидав Салонікську гавань. Шатев покинув корабель разом з іншими пасажирами на човні, але був схоплений пізніше турецькою поліцією на залізничній станції в Скоп’є. Тієї ж ночі інші атентати: Дімітар Мечев, Ілля Трачков та Мілан Арсов, заклали вибухівкою залізничну колію між Салоніками та Стамбулом, внаслідок чого пошкодили локомотив та декілька вагонів, не поранивши при цьому пасажирів.

Наступного дня Костадін Кірков дав сигнал для продовження операції в Салоніках, використавши велику кількість вибухівки для пошкодження електромереж та водопостачання міста. Йордан Попйорданов зірвав будівлю головної офісу Османського банку в Салоніках, під яким атентати раніше прокопали тунель. Мілан Арсов закидав бомбами кафе «Alhambra». Цієї ж ночі Костадін Кірков, Ілля Богданов та Владімир Пінгов підірвали бомби в різних місцях міста. Дімітар Мечев та Ілля Тручков не змогли зірвати резервуар газовидобувного заводу. Вони були вбиті в своєму кварталі під час перестрілки з армією та жандармерією міста.

Йордан Попйорданов був вбитий 30 квітня того ж року. В травні Костадін Кірков був вбитий під час того як намагався підірвати поштове відділення. Прямо перед цим був схоплений Чветко Траїков, який хотів вбити місцевого чиновника. Траїков вбив себе сам, включивши бомбу, а потім сівши на неї.

Пов'язані атаки[ред. | ред. код]

Продовженням Салонікських бомбардувань був підрив пасажирського потягу біля залізничної станції Пітон під проводом Михаїла Герджікова та бомбардування пасажирського корабля «Vaskapu» в затоці Бургас, яке було організовано Антоном Прудкіним. Обоє належали до анархістів, які були близькі до Внутрішньої македонської революційної організації.

28 серпня біля Кулейбургаза був підірваний денний експрес, який прямував з Будапешта до Стамбула. Вибух був здійснений для зруйнування моста та, як наслідок, перекриття сполучення між Адріанополем та Салоніками. Сім людей було вбито та п’ятнадцять поранено. Два вагони були розбиті вщент.

Другий терористичний акт був вчинений на борті австро-угорського річкового та морського пароплава «Vaskapu», який був здійснений 2 вересня. Підрив корабля мав вагоме значення, адже в ті часи був досить великий пасажирський трафік між портами Дунаю та портами Чорного моря аж до Стамбулу. Внаслідок вибуху загинув капітан судна, два офіцери, шість членів бригади, п’ятнадцять цивільних пасажирів. Вибух був великої сили та спричинив загоряння корабля. Атентати – Іван Стоянов та Стефан Дімітров, обидва близькі родичі Захарі Стоянова – також загинули після вибуху. Це була планована атака Стамбульського порту, яка мала здійснитися за допомогою чотирьох кораблів, які мали зірвати 9 вересня. Окрім «Vaskapu», в списку також були австро-угорський «Аполло», німецький «Tenedos» та французький «Felix Fressinet». Якщо не брати передчасний вибух на кораблі «Vaskapu», план загалом провалився.

Павел Шатев, єдиний, хто вижив з групи та був пізніше ув'язнений в комуністичній Югославії і помер у в'язниці.

Наслідки[ред. | ред. код]

Внаслідок терористичних атак у Салоніках було оголошено воєнний стан. У відповідь на атаки, турецька армія і башибузуки убили багатьох невинних болгарських громадян у Салоніках, щоб «очистити провінцію від болгарської загрози», пізніше такі ж «чистки» були і у Бітолі. Павел Шатев, Марко Бошнаков, Георгій Богданов та Мілан Арсов були заарештовані та засуджені військовим судом висилкою до виправної колонії у Феццан. Члени центрального комітету Внутрішньої македонської революційної організації, включаючи Івана Гарванова, Д. Мірчева та Й. Кондова, були ув’язнені.

У Феццані Бошнаков помер від малярії 14 лютого 1908 року, Арсов від виснаження 8 червня того ж року. 30 липня 1908 року, внаслідок перемоги руху Молодотурків, була дана амністія двом ще живим атентатам. Вони відрізали голову двом своїм померлим товаришам та прибули в Салоніки 18 жовтня, де віддали голови батькам для поховання.

Учасники[ред. | ред. код]

Абстрактний монумент, який присвячений Салонікським атентатам у Велесі, Північна Македонія
  • Йордан Попйорданов (кличка Ортзето) – народився у 1881 році у Велесі, вважався лідером атентатів. Походив з буржуазної сім’ї. Долучився до радикально-революційних організацій після того як у 1984 році вступив до Болгарської школи в Салоніках. Був убитий під час бомбардувань та є єдиним з атентатів, жодного зображення якого не збереглося до наших днів.
  • Костадін Кірков – народився у 1882 році у Велесі. Кірков був пов’язаний з Попйордановим ще з ранніх років. Вони вступили в Болгарську школу в тому і самому році. Він був знаний за свою добру пам’ять та саркастичний гумор.
  • Мілан Арсов – народився в 1886 році у селі Ораоветз, біля Велесу. Наймолодший атентант в команді, який під час бомбардувальних атак вчився всього в 4 класі Болгарської школи. Загинув у засланні.
  • Георгій Богданов – народився у 1882 році у Велесі. Походив з заможної сім’ї. В 1901 році його батько відправив його в Салоніки на роботу у відділ нерухомості. Під час активних дій у Салоніках, кидав бомби у ресторан "Noja". Богданов був заарештований та відправлений у заслання в Лівію. Після Молодотурецької революції він був амністований. Богданов помер 12 червня 1939 в Софії.
  • Дімітар Мечев – народився у 1870 році у Велесі. Намагався вбити місцевого чиновника сокирою у 1898 році. Після невдачі він пішов у гори та приєднався там до озброєної партизанської групи. Помер під час активних терористичних дій.
  • Ілля Трачков – народився в 1885 році у Велесі. Працював у Салоніках шевцем. Помер під час бомбардувань.
  • Владімир Пінгов – народився у 1885 році в Велесі. Був «шибайголовою» та завжди брався за найбільш небезпечні місії. Він був перший з угрупування хто помер.
  • Марко Бошнаков – народився у 1878 році в Охріді. Був офіцером болгарської армії та був одним з тих хто розробив план побудови тунелю під будівлею банку. Бошнаков був єдиний хто не взяв участі у бомбардуваннях. Був схоплений за 14 днів після бомбардувань, в 1908 році відправлений у заслання в Лівію, де в тому ж році і загинув.
  • Цветко Трайков – народився у 1878 році в Ресені та всього кілька років жив у Салоніках. Був активним учасником болгарської спільноти. Він останнім вбитим під час Салонікських подій.
  • Павел Шатев – народився у 1882 році в Кратово. Його батько був торговцем. Почав навчання у Болгарській школі в Салоніках у 1896 році. З 1910 до 1913 року він працював вчителем у Болгарському товарному коледжі в Салоніках. Помер у в’язниці в 1951 році у Бітолі.

Сучасний вплив[ред. | ред. код]

Монумент в честь Салонікських атентатів в Скоп'є, Північна Македонія

Незважаючи на болгарську ідентифікацію членів угрупування та факту, що один з двох хто залишився живим з групи – Павел Шатев – був ув’язнений Соціалістичною Республікою Македонія за свої проболгарські та антиюгославські погляди, всі члени Салонікських атестатів вважаються сьогодні частиною національного пантеону Північної Македонії. Історики з Болгарії завжди підкреслюють безсумнівну болгарську етнічну приналежності анархістів, але схильні зменшувати їхні дії щодо політичної автономії, яка була частиною ідеології групи.

Надихаючись історією угрупування, болгарський письменник Антон Страшіміров, який був колишнім членом Внутрішньої македонської революційної організації, написав роман «Робі» («Раби»). В 1961 році був знятий фільм «Салонікські терористи», в якому дії атентантів подається як боротьба за незалежність Македонії. В 1983 році письменник Георгій Данаїлов написав п’єсу «Салонікські змовники», яка популярна в болгарських театрах і до сьогодні. Муніципалітет Велесу поставив пам’ятник Салонікським атентатам, який був створений з залишків новозбудованого металевого моста. Як частина проекту Скоп’є 2014, також був зведений пам’ятник в центрі міста Скоп’є.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]