Сало, або 120 днів Содому

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сало, або 120 днів Содому
Salò o le 120 giornate di Sodoma
Жанр драма
Режисер П'єр Паоло Пазоліні
Продюсер Альберто Грімальді
Сценарист П'єр Паоло Пазоліні
Серджіо Чітті
На основі 120 днів Содому або Школа розпусти
У головних
ролях
Паоло Боначеллі
Джорджо Катальді
Уберто Паоло Квінтавалле
Альдо Валетті
Оператор Тоніно Деллі Коллі
Композитор Енніо Морріконе
Художник Данте Ферретті
Костюмер Даніло Донаті
Кінокомпанія Produzioni Europee Associati (PEA)
Les Productions Artistes Associés
United Artists (Авторські права)
Дистриб'ютор United Artists і Netflix
Тривалість 116 хв.
Мова італійська
німецька
французька
Країна Італія Італія
Франція Франція
Рік 1975
Дата виходу 10 січня 1976 (Італія)
IMDb ID 0073650
CMNS: Сало, або 120 днів Содому у Вікісховищі

«Сало́, або 120 днів Содому» (італ. Salò o le 120 giornate di Sodoma) — фільм італійського режисера П'єра Паоло Пазоліні, інтерпретація роману Маркіза де Сада «120 днів Содому».

Остання картина Пазоліні, що вийшла на екрани у 1976 році, вже після смерті режисера, в рівних частках складається з садомазохізму, фашизму і насилля. Картина була першою частиною незавершеної «Трилогії смерті». Шокуючими сексуальними тортурами, жахливими звірствами і жорстокістю, фільм викликав величезний скандал не лише в Італії, але й у всій Європі.

Сюжет[ред. | ред. код]

Республіка Сало на півночі Італії, останні дні італійського фашизму. Фільм складається з чотирьох частин, назви яких засновані на творі Данте Аліг'єрі «Божественна комедія»:

  • Переддень пекла (Antinferno),
  • Коло маній (Girone della manie),
  • Коло лайна (Girone delle merda),
  • Коло крові (Girone del sangue).

Частина перша. Переддень пекла. Магістрат, банкір, герцог і монсеньйор — головні герої, які не мають власних імен, проголосивши гасло «Добре все те, що надмірно», одружуються на доньках одне одного. Після цього вони наказують фашистам викрасти і доставити на закриту віллу групу ретельно відібраних юнаків і дівчат. Полоненим розповідають правила гри, що заснована на гомосексуальних зляганнях та на всіляких сексуальних збоченнях і групових оргіях (зокрема, фільм містить сцени садизму та поїдання екскрементів). Вілла знаходиться під охороною. Крім того, на віллі живуть чотири повії середного віку. О 6-й годині всі збираються в залі, де повії розповідають різні історії. Після вечері починаються оргії. За гетеросексуальні відносини покладено позбавлення кінцівок, за релігійні посилання — смерть.

Частина друга. Коло маній. Під мелодійне піаніно перша повія розповідає про те, як вона у ранньому дитинстві була спокушена педофілом. Розповіді старої повії розпалюють хтивість панів, які негайно вигадують все нові і нові способи приниження своїх бранців.

Частина третя. Коло лайна. Третя частина цілком присвячена самим крайнім напрямкам фетишизму — копрофілію і копрофагії. Друга повія розповідає про сексуальні збочення, пов'язані з екскрементами. Герцог випорожнюється в кімнаті та змушує одну з дівчат з'їсти екскременти. Суддя «одружується» на юнакові. На весільній вечері також подаються екскременти, які їдять всі.

Частина четверта. Коло крові. Дізнавшись про численні порушення серед полонених, четверо панів піддають їх тортурам. Вони ставляться до бранців як до предметів, цілком виключаючи будь-яку людяність. Остання з чотирьох повій, що грала на піаніно під час еротичних оповідань, викидається з вікна. Полонених катують і вбивають. Друзі спостерігають по колу за подіями за допомогою бінокля. Коло крові — це найвищий прояв жорстокості та тиранії володарів.

Закінчення. За вікном чутно канонаду — наближаються західні союзники. «Гімн смерті» змінюється легкою мелодією 40-х років і охоронці приймаються танцювати під неї. «Як звуть твою дівчину?» — Запитує один іншого. «Маргарита» — відповідає той.

В ролях[ред. | ред. код]

Актор Роль
Паоло Боначеллі герцог герцог
Джорджо Катальді єпископ єпископ
Уберто Паоло Квінтавалле магістрат магістрат
Альдо Валетті президент президент
Актор Роль
Катеріна Боратто синьора Кастеллі синьора Кастеллі
Ельза Де Джорджі синьора Маджі синьора Маджі
Елен Сюржер синьора Ваккарі синьора Ваккарі
Соня Сав'янж піаністка піаністка

«Сало́». Хроніка подій, пов'язаних з фільмом[ред. | ред. код]

Дата Подія
9 листопада 1975 Комісія з цензури забороняє демонстрацію «Сало, або 120 днів Содому».
18 грудня 1975 Комісія з цензури при повторному розгляді питання скасовує заборону і дає дозвіл на випуск «Сало, або 120 днів Содому».
11 січня 1976 Перший показ фільму в Мілані.
13 січня 1976 Прокурор Мілана вилучає фільм з прокату та порушує справу проти продюсера фільму Альберто Грімальді за поширення порнографічної продукції.
30 січня 1976 Грімальді винесено обвинувальний вирок.
19 лютого 1976 Прокурор Риму порушує справу проти Грімальді за звинуваченням в зображенні розбещуванні неповнолітніх та публічного вчинення непристойних жестів в одній зі сцен фільму.
11 березня 1976 Національна асоціація боротьби за моральність звертається в регіональний адміністративний суд, вимагаючи негайного скасування дозволу на показ «Сало, або 120 днів Содому».
17 лютого 1977 Слухання справи Грімальді. Апеляційний суд Мілана виправдовує Грімальді і віддає розпорядження про зняття заборони на демонстрацію фільму за умови вилучення 4-х епізодів.
11 березня 1977 Фільм вперше демонструється в Римі без 4-х вилучених сцен.
7 червня 1977 Один з глядачів порушує справу проти «Сало, або 120 днів Содому», після чого мировий суддя Гроттальє віддає розпорядження про нове вилучення фільму з прокату.
9 червня 1977 Компанія, що продюсувала фільм, порушує справу проти Гроттальє.
18 червня 1977 Прокурор Мілана скасовує заборону на демонстрацію фільму.
15 лютого 1978 Касаційний суд дає розпорядження на відновлення вилучених епізодів, оскільки фільм «Сало, або 120 днів Содому» є «витвором мистецтва».

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Екскременти для сцен копрофагії робилися з шоколаду і апельсинового мармеладу.
  • Через натуралістичні сцени насильства і збочених форм сексуальних актів фільм був заборонений до показу в декількох країнах.
  • Через деякий час після завершення зйомок режисер був знайдений жорстоко вбитим.

Література[ред. | ред. код]

  • Э. Сичилиано. Жизнь Пазолини. — СПб. : Лимбусс Пресс, ООО "Издательство К. Тублина", 2012. — С. 606-615. — ISBN 978-5-8370-0548-0.

Посилання[ред. | ред. код]