Салтівська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Салтівська культура або Салтівсько-Маяцька культура (датується приблизно 700—1000 роками н. е.) — археологічна культура, що виникла у народів Хозарського каганату переважно в лісостепу й степу Надозів'я, Подоння, Волго-Донського межиріччя, в Передкавказзя під час їх переходу від кочового способу життя до осілого.

Салтівська культура загинула під ударами печенігів на початку X сторіччя. Назву дістала від могильника, відкритого в 1900 році поблизу села Верхній Салтів (тепер Вовчанського району Харківської області), де виявлено також залишки великого (понад 120 га) міста VIII-X сторіччя з кам'яною цитаделлю і посадом. З інших городищ Салтівської культури найвідоміше Маяцьке (Воронізька область), яке використовується у Росії у назві «Салтівсько-маяцька культура».

Салтівська культура мала місцеву сармато-аланську основу з впливами сусідніх хліборобських народів (слов'ян, народів Візантії, Закавказзя).

Салтівську культуру поділяють на два головні варіанти: лісовий — аланський й степовий — болгарський.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Пам'ятки Салтівської культури (тепер відомо близько 200): залишки стоянок, поселень, міст, могильників. При розкопах поселень Салтівської культури виявлено залишки жител, господарчих споруд, ремісничих майстерень тощо, а також численні зразки керамічного посуду, знарядь праці і виробів ремісників та скарби срібних монет і речей східного і візантійського походження.

Культура алан[ред. | ред. код]

Аланський варіант культури характеризується хліборобським типом поселень з напівземлянковими житлами, замками з білокам'яними стінами і катакомбним обрядом поховання (разом з померлими в поховальні камери клали зброю, прикраси, посуд тощо)

Культура давніх болгар[ред. | ред. код]

Болгарський варіант культури характеризується тимчасовими стоянками з юртоподібними житлами та могильниками з похованнями у вузьких ямах зі значно біднішим інвентарем.

Культури, подібні салтівській культурі, і поодинокі пам'ятки, відомі в районах поширення давніх болгар: у східному Криму, на середньому Поволжжі і долині Дунаю.

Хазарські міста[ред. | ред. код]

Населення салтівської культури поза поселеннями й стоянками жило у великих містах, як Фанагорія, Саркел та інших.

Культура у Пензенській області[ред. | ред. код]

На території Пензенської області пам'ятники культури відносяться приблизно до 900—1015 років. Похоронний обряд мордви в сточище річки Мокші свідчить про вплив на мордву населення салтівсько-маяцької культури у кінці 1-го тисячоліття, що, ймовірно, є віддзеркаленням етнічних контактів між ними.[1][2][3]


Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Среднецнинская мордва 8–11 вв. Саранськ. 1969. 
  2. Степи Евразии в эпоху средневековья. Москва. 1981. 
  3. А. В. Расторопов (2001). Салтово-Маяцкая культура / Пензенская энциклопедия. Москва: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия».