Перейти до вмісту

Салівка (Кременчуцький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Салівка
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район Кременчуцький район
Тер. громада Горішньоплавнівська міська громада
Код КАТОТТГ UA53020030130013573 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Салівка 
Основні дані
Населення 920
Поштовий індекс 39752
Телефонний код +380 5366
Географічні дані
Географічні координати 48°59′56″ пн. ш. 33°46′40″ сх. д. / 48.99889° пн. ш. 33.77778° сх. д. / 48.99889; 33.77778G O
Середня висота
над рівнем моря		 85 м
Водойми р. Кобелячок
Відстань до
районного центру		 47 км
Найближча залізнична станція Потоки
Відстань до
залізничної станції		 24 км
Місцева влада
Карта
Салівка. Карта розташування: Україна
Салівка
Салівка
Салівка. Карта розташування: Полтавська область
Салівка
Салівка
Мапа
Мапа

CMNS: Салівка у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Са́лівка — село в Україні, у Горішньоплавнівській міській громаді Кременчуцького району Полтавської області. Населення становить 920 осіб. Колишній центр Салівської сільської ради.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Салівка знаходиться на берегах річки Кобелячок, яка через 2 км впадає в річку Дніпро, неподалік Кам'янського водосховища, вище за течією на відстані 0,5 км розташоване село Петрашівка, нижче за течією примикає село Карпівка. За 47 км від райцентру й за 24 км від залізничної станції Потоки, за 12 км від м. Горішні Плавні.

Походження назви

[ред. | ред. код]

Існує декілька версій. Перша свідчить про те, що після зруйнування Запорозької Січі у XVIII ст. частина запорожців розійшлась по Україні. Один козак на прізвище Сало поселився на території майбутнього села. Від його імені й пішла назва Салівка.

Друга версія трактує походження назви села від прізвища пана Саловського, який нібито й заснував село. Попервах воно називалося Саловське, а пізніше було скорочено на Салівку, тобто набуло типовішої для цих країв форми.[1]

Археологія

[ред. | ред. код]

На околиці села розташований курган, що має власну назву — Зозулина Могила або Могила Махнівка. Він знаходиться на території колишньої тракторної бригади.

На околиці Салівки (поряд з Шматківським гранкар'єром, в урочищі «Роблена могила» на лівому березі р. Дніпро) розташована група курганів.

Група курганів складається з 15-ти насипів (за іншими данними 12 насипів[2]) Оглядалася О. Б. Супруненком (1982 р., 2008 р.), К. М. Мироненком (2010 та 2011 рр.).[3] Майдан «Роблена Могила»[4] задернована, інші насипи розорюються. Розміри (висота х діаметр): від 0,40×20 м до 3,50×40 м.

ІI-І тис. до н. е. до бронзи, ранній залізний вік.

Історія

[ред. | ред. код]

Заснування

[ред. | ред. код]

Ймовірно село було засноване наприкінці XVII—XVIII ст. з окремих хуторів.

У 1899 збудовано дерев'яну Благовіщенську церкву, при якій діяла церковно-парафіяльна школа.

У 1900 році налічувалося 130 дворів та 692 жителя.

До 1900 р. майже 100 % населення Салівки було неписьменним. Освіту мали поміщики та селяни-самоучки (Плахотник, Саква, Чорнобривець). Школи в селі не було, але з 1890 року стали організовуватись хати-школи, в яких учителями були люди, які вміли читати й писати.

На початку 1900 року населення Салівки виклопотало перед священним синодом дозвіл на будівництво церкви-школи, але організатори будівництва спорудили школу окремо від церкви, хоч вона називалась церквою-школою з трирічним навчанням.

У 1902 році будівництво   було   закінчене.   Першими   вчителями   були   Лагвінов   Василь Михайлович, Бугайов Іван Андрійович, Сердюк Орина Степанівна, яка працювала до 1917 р. Основними предметами в церковно-приходській школі були закон Божий, слов'янська і російська мови, арифметика, каліграфія. Основним підручником був «Сіятель», у якому були елементи з історії Росії, природознавства і географії. Закон Божий читав священник і колективно. Кращі учні повинні були читати у церкві і співати разом з церковним хором. Кожного дня перед уроками учнів ставили на молитву. Щоб підтримувати дисципліну, школярів фізично карали та залякували богом. У церковно-приходській школі навчалися діти більш заможних селян, переважно хлопці.

До Салівської громади Келебердянської волості належали такі хутори: Бабці, Білецький, Городянки, Карпенки, Колесники, Плахотники, Проценки, Сакви, Стогніївка, Швеці (Шевці).

У виданні «Волости и важнейшие селения Европейской России. — Вып. 3: Губернии Малороссийские и Юго-Западные: Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская (російська)» 1885 року Салівка описана в розділі найважливіші поселення волості: хутір, в минулому державний, при річці Кобелячок, дворів — 103, жителів — 550, постоялий двір.[5]

У 1910 — 149 дворів та 819 жителів.

У 1911 році на хуторі Салівка проживало 785 чоловік.[6]

У 1913 році — 149 дворів та 819 жителів.

Після 1917 року школу відокремили від церкви, вона стала чотирьохкласною. Під час громадянської війни школа була закрита, бо не було вчителів та палива.

За часів радянської влади

[ред. | ред. код]

Радянський режим проголошено в січні 1918 року.

З березня 1923 по вересень 1930 входила до складу Потіцького району Кремечуцької округи.

У 1923 році налічувалося 307 жителів.

У 1926 році 191 двір та 848 жителів.

У 20-х роках була збудована нова школа з цегли в околицях теперішньої Салівки. У 1927–1928 рр. початкова школа була реорганізована у семирічну.

Друга Світова війна

[ред. | ред. код]

В період окупації входила до райхскомісаріату Україна генеральної округи Київ Кременчуцького гебіту.

Під час німецько-фашиської окупації (3.ІХ 1941 — 29.ІХ 1943) гітлерівці стратили 4 мирних жителів, вивезли на примусові роботи до Німеччини 121 чол. У роки окупації в селі школа працювала лише кілька місяців у 1941—1942 рр.

Нове село

[ред. | ред. код]

У 1960-70-х роках в зв'язку з спорудженням Кам'янського водосховища село перенесено північніше на нове місце і разбудовано за єдиним планом. Радіофіковано, електрифіковано, газифіковано. Діє водогін. Більшість вулиць заасфальтовано.

Станом на 1967 в селі був колгосп ім. Леніна, центральна садиба якого міститься в селі, має 2800 га землі. Сірий граніт і глина, яких є багато в Салівці, використовуються як будівельний матеріал. Сільраді підпорядковувались населені пункти Карпівка, Келеберда, Кобелячок, Малики, Махнівка, Петрашівка.

У Салівці на 1967 р. — середня школа (нова побудована замість старої), бібліотека, будинок культури, лікарня, побуткомбінат, сільмаг.[7]

Новітня історія

[ред. | ред. код]

З квітня 2019 року село приєднано до Горішньоплавнінської міської громади.[8]

Соціальна сфера

[ред. | ред. код]
  • Фельдшерсько-акушерський пункт;
  • Будинок культури (в аварійному стані);
  • Школа;
  • Стадіон;

Транспорт

[ред. | ред. код]

Через село проходять автодороги місцевого значення:

Визначні пам'ятки

[ред. | ред. код]
  • Братська могила радянських воїнів загиблих у 1941 і 1943
  • Пам'ятник полеглим воїнам у роки Другої Світової війни (1952)

Населення

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:

Мова Чисельність Відсоток
українська 845 91,84 %
російська 69 7,50 %
білоруська 3 0,33 %
румунська 2 0,22 %
угорська 1 0,11 %
Усього 920 100 %

Відомі люди

[ред. | ред. код]
  • О. М. Гарагуля — лауреат Державної премії (раціоналізатор по литву)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ [Матеріали науково-практичної конференції "Кременчуку-435 років". Архів оригіналу за 23 грудня 2011. Процитовано 12 липня 2011. Матеріали науково-практичної конференції «Кременчуку — 435 років» (укр.)]
  2. ↑ Вікіпедія:Вікі любить пам'ятки/Полтавська область/Кременчуцький район/Горішньоплавнівська громада
  3. ↑ Проєкт Віртуальні мандрівки Полтавщиною створений Комунальним закладом Центр охорони та досліджень пам'яток археології Полтавської обласної ради.
  4. ↑ Пам'ятка археології місцевого значення. Наказ Міністерства культури, молоді та спорту України № 1062 від 25.02.2020 р. охоронний номер 2359-Пл.
  5. ↑ Волости и важнейшие селения Европейской России. – Вып. 3: Губернии Малороссийские и Юго-Западные: Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская (рос.). СПб: Издание Центрального статистического комитета. 1885. с. 56—57.
  6. ↑ Полтавский губерский статистический комитет. (1912). Список населенных мест Полтавской губернии, с кратким географическим очерком губернии (рос.). Полтава: Электроная типография Д.Н. Подземского Петровская улица собственый дом. с. 140.
  7. ↑ Тронько, Петро (1967). Історія міст і сіл Української РСР. Українська радянська енциклопедія.
  8. ↑ Сердюк, Василь (17 Квітня 2019). Горішні Плавні збільшують територію та населення. Кременчук TODAY (укр.).
  9. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Салівка_(Кременчуцький_район)&oldid=48371296