Самбуру (народ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самбуру
Самоназва lokop, loikop[1]
Раса негроїдна
Мова самбуру
Жінки народу самбуру

Самбуру — напівкочовий нілотський народ, близькоспоріднений з масаями[2][3]; населяє північ і центральні регіони Кенії. Самбуру живуть завдяки тваринництву: вирощують велику худобу, а також овець, кіз і верблюдів. У районі проживання самбуру розташовується однойменний національний заповідник[ru][4].

Походження і зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Жінка самбуру в традиційному багатошаровому намисті

Відокремлення від масаїв відбулося до 1600-го року, ще до цього самбуру разом з масаями імовірно мігрували на південь по [5] Великій долині. Від чамус[en] самбуру відокремилися в 1840-ві, коли останніх відтіснив на північний схід народ туркана, а чамус залишилися жити біля озера Барінго[en][5]. 50 років по тому, в 1890-і, масаї та самбуру сильно постраждали від епідемій людських хвороб і хвороб худоби, і туркана змусили самбуру піти на південь[6].

Майже всі самбуру живуть в однойменному окрузі[en]. До появи міста Ісіоло[en] на його місці розташовувалися пасовища самбуру, хоча в самому місті представників цього народу дуже мало[7]. У XX столітті туркана, які колись воювали з самбуру, останні вже вважали останніми «нечистими» і «нижчими» відносно себе[8].

Завдяки міжнаціональним шлюбам з народами туркана, ренділле[en] і борана вигляд самбуру дуже різниться, загальними ознаками можна вважати темну шкіру, чорне волосся і худорляву статуру[9]. Коли британська армія уклала з масаями договір про переселення 1904 року, деякі з них сховалися серед самбуру, що також збільшило різноманітність зовнішності у людей цього народу[6].

Чоловік самбуру з пофарбованими в червоний колір косами

До появи одягу цей народ одягав шкури, а жінки самбуру досі носять шкіряний фартух, хоча тепер на нього накидають матерчатий одяг. І чоловіки, і жінки можуть ходити топлес у неформальній обстановці, а в іншому випадку носять простий шматок тканини «канга», який, проте, зазвичай буває вкритий яскравими орнаментами[10]. Важлива і обов'язкова частина наряду — безліч намист, орнаменти яких несуть або естетичну цінність, або є символами влади чи здатності до чаклунства[10]. У 1990-х поступово в моду стали входити жіночі картаті спідниці[11].

Муррани (юнаки та чоловіки-воїни) багато часу приділяють причепурюванню, вони заплітають волосся в довгі коси, які вважаються дуже гарними[12], коси збривають з настанням старості. Волосся і тіло вони фарбують охрою. Жінки голять голову[11].

Ілгіра[ред. | ред. код]

Ілгіра (самбуру[ru] ilgira, туркана[en] ng'igirae) — змішаний субетнос самбуру і туркана. Зазвичай ілгіра стають чоловіки-туркана, які одружуються з жінками з самбуру, які при цьому зазвичай починають жити як самбуру, розмовляти їхньою мовою, а також (у разі досить молодого віку) піддаються обрізанню[13]. При цьому «нижчий» статус туркана не зникає, наприклад, обрізання чоловікам-ілгіра роблять поза табором самбуру з міркувань збереження ритуальної чистоти[13]. Якщо чоловік-ілгіра не проходить обрізання, то він може одружитися з жінкою-туркана, хоча подібні випадки рідкісні через те, що туркана стають ілгіра через бажання отримати у самбуру право на випас худоби і захист[14].

Культура і релігія[ред. | ред. код]

Воїни самбуру поблизу озера Туркана
Чоловіки-самбуру розводять вогонь

Форма управління — геронтократія. Старійшини мають монополію на укладення шлюбів, що призводить до того, що у них може бути багато дружин у той час, коли молоді чоловіки до 30 років не отримують статусу дорослих. Все це, як наслідок, викликає боротьбу кланів, яка підігрівається зрадами дружин і крадіжкою худоби[15].

Самбуру зазвичай живуть у невеликих поселеннях по 1-5 сімей, по периметру поміщають паркан з колючого чагарнику [16]. Самбуру практикують багатоженство, але кожна одружена жінка живе у власному будинку.

Діти зазвичай пасуть худобу (починаючи з 6-7 років); складніший випас в сухий сезон, коли до пасовища потрібно довго добиратися, виконують муррани[17]. Чоловіки вважаються дітьми до колективного обрізання, однієї з найважливіших церемоній у житті самбуру, яке відбувається приблизно в 14 років і супроводжується пишним святкуванням. Після нього хлопчик вважається воїном (мурраном, murran); після того, як наступна група хлопчиків стане мурранами (тобто у віці близько 28 років), колишні муррани зголююють коси і переходять у групу старійшин[12]. Дівчаток зазвичай видають у шлюб у 10-15 років, соціальний статус дружини покращується з віком і кожним народженням дитини; повага до неї приходить тоді, коли її сини починають ставати мурранами[18]. Худоба може переходити у спадок тільки чоловікам, жінка може отримати її в подарунок, але лише щоб передати родині чоловіка[19]. Зазвичай все стадо вважається власністю чоловіка. Жінки приносять воду і збирають дерево для вогнища, для чого доводиться багато кілометрів долати з важким вантажем, в той час як чоловіки після одруження можуть проводити дні в неробстві[17].

Самбуру монотеїсти-шаманісти. Вони вірять в те, що Богиня-Нкаї, близько асоційована з небом і дощем[20], є захисницею, але може й покарати молодого з волі старійшин за недостатню шанобливість. В такому разі слід попросити вибачення і запропонувати подарунок[21]. Діти і молодь, особливо жіночої статі, іноді повідомляють про те, що Богиня їм привиділася. Шамани, за уявленнями самбуру, лікують хвороби і допомагають воїнам[22].

Економіка і їжа[ред. | ред. код]

Самбуру традиційно займалися тільки скотарством і трохи збиранням[23][24][25], оскільки місця їх проживання дуже посушливі[26]. Полювали тільки ті з низ, хто не мав худоби[16].

Молоко споконвіку було основною стравою цього народу[27], воно і в XXI столітті залишається важливою частиною дієти самбуру, його п'ють свіжим і кислим. М'ясо корів їдять зазвичай на церемоніях або коли вони вмирають; дрібніших тварин поїдають частіше, хоча й нерегулярно. Останнім часом самбуру все більше починають користуватися грошима (переважно від продажу худоби), на які зазвичай купують кукурудзу для приготування каші[28]. Звичний напій — чай, його п'ють з великою кількістю цукру і молоком; він вважається їжею[29]. Кров вважається продуктом харчування, її отримують як від зарізаних тварин, так і від живих. З крові готують багато страв.

Мурранам заборонено їсти будь-яку їжу, яку бачили жінки, крім молока[30].

В західній культурі[ред. | ред. код]

Інтер'єр будинку

Самбуру часто стають об'єктом зображення в західній масовій культурі, від голлівудських фільмів і популярних передач до статей у великих ЗМІ. В таких публікаціях висвітлюються яскраві традиції цього народу, проте при цьому може страждати точність і правдивість зображення. Одна з перших появ самбуру на екрані відбулася 1953 року у фільмі Джона Форда «Могамбо»: самбуру виконували ролі в масовці, а головні ролі зіграли Ава Гарднер, Кларк Гейбл і Грейс Келлі[31].

У 1990-х роках 300 самбуру вирушили в Південну Африку, щоб виконати ролі супротивників Кевіна Бейкона в баскетбольній комедії «The Air Up There[en]», їх називають «The Wonaabe». Іноді в кадрі самбуру грали споріднений народ масаїв, наприклад, у фільмі «Примара і Темрява» з Майклом Дугласом[32]. У фільмі 2005 року «Біла масаї» про німкеню, яка закохалася в чоловіка з народу самбуру, масаїв також змішують з самбуру. Танці самбуру показані в рекламі MasterCard[джерело?]. Бігуни-самбуру фігурували також у рекламному ролику Nike кінця 1980-х років, в якому слова молодого самбуру перекладено англійською як слоган компанії «Just Do It». Антрополог Лі Кронк (англ. Lee Cronk, побачивши рекламу, повідомив компанії Nike і ЗМІ, що молодий воїн говорить "Я не хочу ці. Дай мені великі черевики (англ. I don’t want these. Give me big shoes). Nike визнала, що вони вирішили, що «ніхто в Америці не зрозуміє, що він говорить»[33].

Подібне нерозуміння культури самбуру демонструють провідні ЗМІ, коли створюють некваліфіковані репортажі. Наприклад, CNN стверджувала, що у самбуру існує недосліджена традиція давати дівчинці безліч намиста, що дозволяє дарувальнику ґвалтувати її[34], незважаючи на те, що антропологічні дослідження, засновані на довгострокових спостереженнях, показують аналогічність цієї практики тому, як у західних країнах молодь «зустрічається» і ходить на побачення[35][36]. У статті 2009 року газета NBCNews.com[en] повідомила про те, що конфлікт між народами самбуру і покот спалахнув через голод, викликаний тим, що обидві сторони розвели більше худоби, ніж могла прогодувати земля.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Умоджа — село, засноване жінками самбуру

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Holtzman, 1995, с. 9.
  2. Vossen, 1982.
  3. Holtzman, 1995, с. 11—12.
  4. Samburu National Park Kenya. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 18 січня 2014. «In this area the Samburu, a nomadic people that is related to the Masai.» 
  5. а б Holtzman, 1995, с. 11.
  6. а б Galaty & Salzman, 1981, с. 55.
  7. Galaty & Salzman, 1981, с. 56.
  8. Galaty & Salzman, 1981, с. 58.
  9. Holtzman, 1995, с. 12.
  10. а б Holtzman, 1995, с. 14.
  11. а б Straight, Bilinda. 2005. Cutting Time: Beads, Sex, and Songs in the Making of Samburu Memory. Pp. 267—283 In The Qualities of Time: Temporal Dimensions of Social Form and Human Experience. Wendy James and David Mills (eds.). ASA Monograph Series, Berg.
  12. а б Holtzman, 1995, с. 25.
  13. а б Galaty & Salzman, 1981, с. 60.
  14. Galaty & Salzman, 1981, с. 61.
  15. Spencer, Paul, 1965, The Samburu: a study of gerontocracy in a nomadic tribe, Routledge and Kegan Paul, London. Spencer, Paul, 1973, Nomads in Alliance: Symbiosis and Growth among the Rendille and Samburu of Kenya, Oxford University Press, London
  16. а б Holtzman, 1995, с. 19.
  17. а б Holtzman, 1995, с. 44.
  18. Holtzman, 1995, с. 26.
  19. Holtzman, 1995, с. 30.
  20. Holtzman, 1995, с. 32.
  21. Spencer, Paul, 2003, Time, Space, and the Unknown: Maasai Configurations of Power and Providence. Routledge, London. (pp.67-97, «Providence and the Cosmology of Misfortune»)
  22. Straight, Bilinda. 2007. Miracles and Extraordinary Experience in Northern Kenya. Philadelphia: University of Pennsylvania Press.
  23. Sobania, Neal. 1980. The Historical Tradition of the Peoples of the Eastern Lake Turkana Basin c. 1840—1925. Ph.D. Dissertation, School of Oriental and African Studies, University of London.
  24. Sobania, Neal. 1988. Herders: Subsistence, Survival and Cultural Change in Northern Kenya. The Journal of African History 29(1): 14-40.
  25. Sobania, Neal. 1991. Feasts, Famines and Friends: Nineteenth Century Exchange and Ethnicity in the Eastern Lake Turkana Region. Pp. 118—142 In John G. Galaty and Pierre Bonte (eds.) Herders, Warriors, and Traders: Pastoralism in Africa. Boulder, CO: Westview Press
  26. Holtzman, 1995, с. 15.
  27. Holtzman, 1995, с. 47.
  28. Holtzman, Jon. 2009. Uncertain Tastes: Memory, Ambivalence, and the Politics of Eating in Samburu, Northern Kenya. Berkeley: University of California Press.
  29. Holtzman, Jon. 2003. «In a Cup of Tea: Commodities and History Among Samburu Pastoralists in Northern Kenya» American Ethnologist 30: 136-59
  30. Holtzman, 1995, с. 49.
  31. Chenevix-Trench, Charles 1993 The Men Who Ruled Kenya. London: I.B. Taurus.
  32. Askew, Kelly 2004. «Striking Samburu and a Mad Cow: Adventures in Anthropollywood» Pp.31-68 in Off Stage/On Display: Intimacy and Ethnography in the Age of Public Culture, edited by Andrew Shryock. Stanford, CA: Stanford University Press.
  33. If The Shoe Doesn't Fit. New York Times, February 15, 1989. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019. 
  34. Activist battles Kenyan tradition of rape 'beading'. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019. 
  35. Straight, Bilinda. 2007. Miracles and Extraordinary Experience in Northern Kenya. Philadelphia: University of Pennsylvania Press.
  36. Spencer, Paul, 1965, The Samburu: a study of gerontocracy in a nomadic tribe, Routledge and Kegan Paul, London. Spencer, Paul, 1973, Nomads in Alliance: Symbiosis and Growth among the Rendille and Samburu of Kenya, Oxford University Press, London.

Література[ред. | ред. код]

  • Jon Holtzman. Samburu. — The Rosen Publishing Group, 1995. — ISBN 9780823917594.
  • Nigel Pavitt. Samburu. — ISBN 1-85626-429-7.
  • John G. Galaty, Philip Carl Salzman. Change and Development in Nomadic and Pastoral Societies. — BRILL, 1981. — ISBN 9789004065871.
  • Vossen, Rainer. The Eastern Nilotes. — Dietrich Reimer, 1982.