Самгородок (Хмільницький район)

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Самгородок.

село Самгородок
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Хмільницький район
Тер. громада	Самгородоцька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA05120130010071683
Облікова картка	Самгородок
Основні дані
Засноване	1602
Перша згадка	1602 (424 роки)
Населення	1870 чоловік (2022) [джерело?]
Площа	1,25 км²
Поштовий індекс	22163
Телефонний код	+380 682216814
Географічні дані
Географічні координати	49°31′50″ пн. ш. 28°50′30″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	266 м
Водойми	р. Десна
Відстань до районного центру	25 км
Найближча залізнична станція	Голендри
Відстань до залізничної станції	12 км
Місцева влада
Адреса ради	22163, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Самгородок, вул. Миру, буд. 48
Карта
Самгородок
Самгородок
Мапа
Самгородок у Вікісховищі

Са́мгородок — село в Україні, у Самгородоцькій сільській громаді Хмільницького району Вінницької області. Розташоване за 25 км від Козятина та 60 км від Вінниці. До складу громади, окрім села Самгородок, входять населені пункти Красне, Коритувата та Лозівка, населення яких станом на 2022 рік складає 1870 осіб.

У межах громади наявне дорожнє сполучення з міжнародною трасою E583 (М21) та обласним центром.

Географія і клімат

Самгородок розташований на Придніпровській височині на вододілі між басейнами річок Південний Буг і Дніпро. Через село протікає річка Десенка, яка є притокою Десни. Висота території становить 266—308 м над рівнем моря. Рельєф хвилястий, із середньою крутизною схилів 2–5°.

Клімат помірно континентальний. Середньорічна температура становить приблизно +6,5 °C, середня температура січня — від −7 до −10 °C. Річна кількість опадів — орієнтовно 500 мм. Зафіксований абсолютний максимум температури — +37 °C, а абсолютний мінімум становить −33 °C.

Назва

Існує кілька версій щодо походження назви села, проте найпоширенішою в науковому середовищі є етимологічна. Назва «Самгородок» розглядається як поєднання давньоукраїнських слів «сам» («один») і «город» («укріплене, обгороджене місце»). Така інтерпретація підтверджується низкою філологічних досліджень.

У XVI—XVII століттях більшість українських поселень мали дерев'яно-земляні укріплення, що узгоджується зі змістом назви. На картах французького інженера Гійома Левассера де Боплана укріплене поселення Самгородок позначене під назвою Smagron. Сучасна форма назви остаточно утвердилася наприкінці XVI — на початку XVII століття.

Історія

Ранній і новий час

Територія сучасного Самгородка була заселена з давніх часів. На околицях села досліджено поселення Черняхівської культури (IV ст.) та пам'ятки епохи бронзи II тис. до н. е., що свідчить про тяглість заселення регіону. Археологічні знахідки також дають підстави припускати існування тут поселення періоду Київської Русі.

Перша документальна згадка про Самгородок датується початком XVII століття. У податкових списках 1629 року він згадується як поселення Брацлавського воєводства, віднесене до другого розряду міст за чисельністю населення. На той час у Самгородку нараховувалося 682 будинки. Поселення займало вигідне транспортне положення на шляху з Волині до південної Київщини, що сприяло розвитку торгівлі, ремесел і сільського господарства.

У XVI — на початку XVIII ст. Самгородок входив до складу володінь князів Збаразьких, а після їх згасання — Вишневецьких. Під час визвольної війни середини XVII століття село опинилося на межі козацької території. У 1649 році воно входило до Прилуцької сотні Вінницького полку. Внаслідок воєнних дій 1653 року Самгородок був зруйнований військами польського полководця Стефана Чарнецького, що спричинило значний занепад поселення.

Наприкінці XVII — у XVIII століттях територія неодноразово переходила під владу різних власників. Після повернення регіону під польську юрисдикцію Самгородок поступово відновлювався, зберігаючи статус козацького поселення до ліквідації козацького устрою на Правобережжі. У 1779 році маєтності Самгородка стали власністю магнатів Потоцьких, за яких у селі розвивалися промисли, торгівля та орендні форми господарства, що сприяло його перетворенню на невелике містечко. 1795 року, після банкрутства Потоцьких, маєток у Самгородку придбала родина Купчинських. У 1832 році частину маєтків орендував Йозеф фон Ребіндер, а в 1835 році він викупив конфісковані у Купчинських землі.

Після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році Самгородок увійшов до складу Російської імперії, опинившись у межах Брацлавського намісництва. У 1797 році після ліквідації намісництв він був віднесений до Махнівського повіту новоутвореної Київської губернії. З 1846 року, після перенесення повітового центру, Самгородок адміністративно пов'язується з Бердичівським повітом, у складі якого перебував майже століття. На початку ХІХ століття Самгородок згадується як поштовий трактовий пункт та невелике містечко на шляху між Махнівкою та Липовцем.

У 1837 році Самгородок став центром III стану Бердичівського повіту. За ревізією 1861 року в містечку проживало приблизно 1600 осіб різних віросповідань, функціонували церква, костел і синагога. Після селянської реформи 1861 року в селі відбулися заворушення, пов'язані з аграрним питанням. За переписом 1897 року кількість мешканців складала 3606 осіб (1755 чоловічої статі та 1851 — жіночої), з яких 1749 — православної віри, 1234 — юдейської, 622 — римо-католицької. На 1900 рік Самгородоцька волость охоплювала 37 поселень із загальною чисельністю населення понад 13 тис. осіб. У самому містечку налічувалося 482 двори та 3519 жителів. Діяли поштове відділення, лікарня, аптека, церковно-парафіяльна та двокласна школа, декілька промислових і ремісничих закладів (млин, цегельня, маслобійня, кузні). Розвивалася торгівля та сезонне вирощування цукрових буряків для переробки на прилеглих заводах. 1905 року в Самгородку відбулися селянські заворушення, спричинені аграрними суперечностями та економічною нестабільністю. Для їх придушення було введено війська. У роки столипінської реформи частина селянських господарств перейшла на хутірську форму землеволодіння, що сприяло появі нових поселень, зокрема Софіївки (1907).

До початку Першої світової війни Самгородок залишався локальним торговельно-ремісничим центром, із регулярними базарами та мережею приватних крамниць, друкарнею й фотоательє. Населення було багатоконфесійним і соціально неоднорідним, проте частка неписьменних залишалася значною.

Новітній час

Під час Першої світової війни в 1914 році в Самгородку було відкрито військовий шпиталь, налагоджено роботу поштово-телеграфної контори та розміщено дільничних ветеринарного лікаря й агронома.

Після Лютневої революції 1917 року населення підтримало Українську Центральну Раду, у селі створено загін «вільного козацтва». У 1917—1918 роках почали діяти товариство «Просвіта» та українська школа, з січня 1918 року — Самгородоцька сільська рада. У 1918 році село перебувало під німецькою окупацією, а з початку 1919 року було зайняте більшовицькими військами, що припинило діяльність українських органів влади. Відновлення контролю УНР відбулося в серпні 1919 року під час наступу Української галицької армії та кінного полку Чорних запорожців. У ході Першого зимового походу війська УНР перебували в Самгородку 11–13 грудня 1919 року. У січні 1920 року в Самгородку знову була встановлена радянська влада, створений волосний революційний комітет і проведені вибори до місцевих рад. Паралельно існували українські культурно-просвітні осередки, зокрема «Просвіта», що у квітні 1920 року організувала театральну виставу.

Наприкінці квітня 1920 року Самгородок опинився в зоні бойових дій польсько-радянської війни. Польські війська зайняли територію 30 квітня, утримуючи її до 5 червня. У червні 1920 року частини 1-ї кінної армії С. Будьонного прорвали польську оборону, що спричинило відступ польських сил. У жовтні того ж року підрозділи 6-ї дивізії 1-ї кінної армії, що проходили через Самгородок, здійснили масові погроми єврейського населення, супроводжувані грабежами, насильством і підпалами. Протягом кількох днів було пограбовано більшість єврейських домів, зафіксовано численні випадки насильства й убивств.

Згодом у Самгородку було створено волосний комітет бідноти, якому передали функції земельної комісії. На основі рішень загальних зборів населення розподілено понад 2200 десятин колишніх поміщицьких і церковних земель. Того ж року відкрито продовольчу заготівельну контору, що здійснювала продрозкладку. Її виконання супроводжувалося репресивними заходами, включаючи арешти та суди революційного трибуналу. Примусова політика радянської влади спричинила зростання антирадянського повстанського руху. У 1921 році в регіоні діяли загони повстанців під проводом отамана Сергія Яворського («Карого»), пов'язані з Армією УНР. З метою придушення опору в Самгородку розміщували підрозділи Червоної армії та представників ВЧК.

У 1922 році Самгородоцька волость була перетворена на район, що у 1923 році увійшов до складу Бердичівського округу. У 1925 році район ліквідували, приєднавши територію до Козятинського району. Того ж року Самгородок втратив статус містечка і був віднесений до категорії сіл. У 1920-х роках у селі діяли заклади освіти й культури: семирічна школа, хата-читальня, клуб, лікнепи українською, польською та єврейською мовами. Медичну допомогу надавала невелика лікарня. Також функціонувала агробаза для впровадження сільськогосподарських методик.

Із початком згортання непу та переходом до політики суцільної колективізації у 1929—1930 роках у Самгородку було створено колгосп імені Г. Петровського. Колективізація супроводжувалася розкуркуленням і погіршенням соціально-економічного становища населення.

1933 року почався Голодомор. За різними оцінками, кількість жертв у Самгородку становила від 300 до 700 осіб. Після голодомору у 1934 році колгосп імені Г. Петровського був розділений, утворено новий колгосп імені Постишева, який у 1937 році перейменували на колгосп імені Сталіна. Першим головою нового колгоспу став А. А. Бортовий.

У 1934 році в селі заснували машинно-тракторну станцію (МТС), яка на початок 1941 року мала 80 тракторів, комбайни та іншу сільськогосподарську техніку. Багато механізаторів брали участь у І Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року у Москві. У сфері освіти зі згортанням політики українізації ліквідували польські та єврейські школи. Водночас у 1934 році відкрили восьмирічну школу біля млину. Умови навчання залишалися важкими, що неодноразово висвітлювалося у районній газеті «Колективна праця». Під час сталінських репресій у 1937—1938 роках у Самгородку було репресовано близько 80 осіб, переважно етнічних поляків та католиків.

У 1939 році село знову стало центром новоутвореного Самгородоцького району Вінницької області, до складу якої воно входило з 1932 року. Цей статус сприяв соціально-економічному та культурному розвитку населеного пункту: з'явилися нові магазини, адміністративні будівлі, а чисельність населення зросла за рахунок службовців і робітників.

Друга світова війна і повоєнний період

Під час Другої світової війни соціально-економічний розвиток Самгородка був перерваний. Розпочалася мобілізація населення до Червоної армії та формування районного винищувального загону, проте через швидкий наступ німецьких військ його створення не завершилося. 22 липня 1941 року село окупували німецькі війська. Самгородок увійшов до складу рейхскомісаріату Україна, Житомирської генеральної округи, Козятинського гебіткомісаріату; пізніше була створена Самгородоцька комендатура. Під час окупації діяли районна поліція, адміністративні органи, частково збережений колгосп та німецьке сільськогосподарське підприємство на базі МТС і бурякорадгоспу.

У 1942 році створено єврейське гетто. 4 червня 1942 року було розстріляно 595 євреїв (за іншими даними — 492 особи, з них 239 дітей), а також військовополонених і мирних громадян. Загалом під час окупації загинуло 598 осіб, приблизно 300 осіб вивезено на примусові роботи до Німеччини. 1 січня 1944 року село було звільнене військами Першого Українського фронту. 2019 рокуна місці масового розстрілу встановлено новий меморіал пам'яті жертв Голокосту.

Після звільнення села у 1944 році розпочалося відновлення соціально-економічного життя. Колгоспи відновили польові роботи, використовуючи наявну техніку та живу силу. МТС відновила роботу, обслуговуючи 29 колгоспів, проте її матеріальна база залишалася обмеженою. У 1951 році колгоспи було об'єднано в один — імені Сталіна, з 1961 року — колгосп імені XXII з'їзду КПРС. У післявоєнні роки у селі будувалися соціальні й культурні об'єкти: ветлікарня (1952), приміщення райкому партії (1955), середня школа, школа-інтернат для дітей з вадами зору (1965), музична школа (1989), будинок культури (1987), дитячий садок, спортивний зал, стадіон, кінотеатр, музей історії села (1983), відділення зв'язку. Адміністративні зміни 1950–1970-х років охоплювали приєднання робітничих селищ Малий Самгородок та Софіївка до Самгородка (1957), ліквідацію МТС і створення РТС (1958), об'єднання колгоспів і створення бурякорадгоспу «Самгородоцький» (1975). Ці заходи впливали на соціально-економічний стан села, водночас сприяючи розвитку промислової та сільськогосподарської інфраструктури.

Доба Незалежності

У 1990-х роках у Самгородку спостерігалося погіршення соціально-економічного стану. Було ліквідовано кілька підприємств, серед яких механічні майстерні РАПО (Агромаш), філія Райсільгоспхімії, хлібопекарня РСС. Сільськогосподарське акціонерне товариство «Самгородоцьке» працювало у вкрай обмеженому режимі. Внаслідок цього жителі села втратили близько 700 робочих місць, почався відтік населення. Наприкінці 1990-х років з'явилися ознаки стабілізації: соціальна інфраструктура поступово відновлювалась, а село набувало сучасного вигляду.

Станом на 2015 рік населення Самгородку становило 1 870 осіб. Інфраструктура села порівняно з навколишніми населеними пунктами була досить розвинена. У селі функціонують дві школи: загальноосвітня I—III ступенів, що обслуговує учнів з п'яти сіл, та школа-інтернат для дітей з вадами зору. Діять музична школа, дитячий садок, будинок культури, бібліотека з великим книжковим фондом, музей села з експозицією місцевої історії. У галузі охорони здоров'я працюють Самгородоцьке відділення Козятинського районного Центру первинної медико-санітарної допомоги, терапевтичне відділення Козятинської районної лікарні, Самгородоцьке відділення соціально-побутової адаптації територіального центру соціального обслуговування. Функціонує цех з виготовлення тротуарної плитки. Село має транспортне сполучення з Козятином та Вінницею.

Територіальний устрій

Поселення Самгородок виникло на території Брацлавського воєводства Речі Посполитої в період Козацької України (1648—1654 рр.). У 1793 році, під час II поділу Речі Посполитої, село відійшло до Російської імперії. У 1797 році проведено адміністративну реформу, в результаті якої Махновський повіт, до складу якого входив Самгородок, перейшов від Брацлавського намісництва до Бердичівського повіту Київської губернії.

Станом на 1864 рік у Самгородку налічувалося 243 двори та 2 278 мешканців, серед яких 1 040 православних, 373 католика та 261 єврей. Село було центром однойменної волості, до складу якої входило понад 30 населених пунктів, з площею земель 18 054 десятини. У Самгородку діяли поштова станція, костел св. Вінцентія Ферретті і Павла, синагога, єврейська молитовна школа, винокурня, а також регулярно проводилися базари. Тут знаходився маєток поміщика Станіслава Ребіндера.

У 1923 році Самгородок став районним центром новоутвореного Самгородоцького району Київської губернії. Район утворили на основі укрупненої Самгородоцької волості, яка об'єднувала землі колишніх Самгородоцької та Спичинецької волостей. До його складу входили сільські ради Самгородка та понад десять навколишніх сіл. У 1924—1925 роках у межах адміністративно-територіальної реформи відбулося ліквідування малоцінних районів Бердичівської округи, у тому числі Самгородоцького району, та приєднання його територій до суміжних районів, зокрема Козятинського. Районування завершилося постановою ВУЦВК від 17 червня 1925 року.

Самгородоцький район відновив статус у 1939 році у складі новоствореної Вінницької області та існував у цьому вигляді до 1957 року. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 28 листопада 1957 року Самгородоцький район було приєднано до Козятинського району, а 30 грудня 1962 року до складу Козятинського району включили також територію колишнього Комсомольського району (до 1935 р. — Махнівського).

Єврейська громада

Формування єврейської громади в Самгородку пов'язують із другою половиною XVI століття, коли після Люблінської унії магнати активно заселяли власні володіння євреями та іншими переселенцями. Євреї залучалися до управління маєтками, оренди земель та господарських об'єктів, а також до ведення торговельно-економічної діяльності. Вони виконували функції адміністраторів, орендарів млинів, корчм, промислів та займалися заготівлею й збутом сільськогосподарської продукції.

Єврейське населення відігравало помітну роль у розвитку місцевої економіки, зокрема у сфері торгівлі, ремесел та посередницької діяльності. Громада існувала в селі до ХХ століття, однак була знищена під час Другої світової війни.

Інфраструктура

У селі функціонують заклади освіти, культури та охорони здоров'я, зокрема:

• Самгородоцький ліцей (з дошкільним підрозділом);
• Самгородоцька спеціальна школа;
• амбулаторія загальної практики сімейної медицини;
• будинок культури;
• дитяча музична школа;
• бібліотека.

Релігійні споруди

Костел святих Вінцентія і Павла

Парафія існувала до 1793 року. Кам'яний костел збудовано у 1822 році родиною Копчинських, освячено 1856 року. У 1849 році храм був приписним до костелу в Новій Прилуці. Після припинення діяльності в радянський період, костел було повторно освячено 5 вересня 1992 року єпископом Яном Ольшанським. Парафію відновлено в 2000 році, нині костел діє як храм святої Анни Кам'янець-Подільської дієцезії РКЦ.

Церква Іоанна Богослова

Православна церква існувала до 1851 року. Кам'яний храм зведено у 1851 році, при ньому діяла дерев'яна дзвіниця. У 1879—1884 роках настоятелем був священник Антоній Черняк. Храм згорів у 1941 році. Нову церкву на честь Іоанна Богослова УПЦ (МП) побудовано та зареєстровано у 1992 році.

Пам'ятки

У Самгородку збереглися об'єкти історико-культурної спадщини, серед яких:

• Маєток Ребіндерів — архітектурна споруда ХІХ століття, нині перебуває в занедбаному стані.
• Костел святої Анни — мурований католицький храм, зведений у 1822 році на місці попередньої святині, заснованої до 1793 року. Первісно був освячений на честь святих Вінцентія і Павла, у XIX столітті входив до складу парафії містечка Нова Прилука.
• Опустя — гідрологічний заказник місцевого значення.
• Меморіал жертвам Голодомору — пам'ятний знак, встановлений на території місцевого кладовища у місці масових поховань мешканців, що загинули під час Голодомору 1932—1933 років.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	2056	98.61%
російська	24	1.15%
білоруська	1	0.05%
інші/не вказали	4	0.19%
Усього	2085	100%

Відомі особистості

Народились

• Лінійчук Яків Устимович — доктор економічних наук, професор.
• Кочерга Анатолій Іванович — оперний співак, народний артист СРСР.
• Мазур Юрій Олександрович — заслужений юрист України.
• Орлівський Андрій Ігорович — Герой України (2025).

Проживали та перебували

• Станіслав Гощинський і Тимко Падура — польські письменники XIX ст.
• Осаулко Юрій Леонідович («Єсаул») (1981—2015) — старшина 81-ї десантно-штурмової бригади загинув в Донецькому аеропорту 20 січня 2015 року. Зник безвісти 20 січня 2015 року під час оборони аеропорту Донецька. Пізнаний за експертизою ДНК. Похований у Самгородку. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 19 грудня 2015 року 2 сесією 7 скликання Самгородоцької сільської ради на честь Воїна Героя «Кіборга» Юрія Осаулка було перейменовано вулицю в Самгородку.
• Стасюк (Павленко) Олеся Олександрівна — кандидат історичних наук, директор Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» в Києві, розташований на Печерську.
• Скомаровський Володимир Володимирович — народний депутат України 4-го скликання.

Галерея

• 

  

  Самгородоцька спеціальна школа (лютий-2026)

  

  Дитячий майданчик (лютий-2026)

  

  Будинок культури (лютий-2026)

  

  Самгородоцька спеціальна школа ( заклад освіти )

• 
  Автодорога поблизу річки Десна
• 
  Річка Десна у Самгородку
• 
  На річці
• 
  Будівля старої школи
• 
  Братська могила
• 
  Меморіальна плита на Братській могилі
• 
  Колишній кінотеатр «Жовтень»
• 
  Католицький костел
• 
  Католицький костел Святої Анни

Література

• Са́мгородок // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.332

Посилання

• Samhorodek, pow. berdyczowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 247. (пол.)