Самозайнята особа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Самозайнята особа — термін, який використовується в українському законодавстві для позначення платника податку з доходів фізичних осіб, в тому числі єдиного або фіксованого податку.

Визначення терміну дається у ст. 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 14.1.226 ст. 14 Кодексу «Самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності».

Самозайнята особа прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо відносини за відповідним цивільно-правовим договором встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПКУ.

З економічної точки зору, самозайнятість (в англомовномій економічній науці — «Self-employment») є однією з форм трудової зайнятості, що передбачає самостійну організацію власної трудової діяльності а саме самостійне розпорядження вигодами від цієї діяльності та несення всіх пов'язаних із нею ризиків.

Самозайнятими особами є[джерело?], зокрема, науковці, письменники, артисти, митці, приватні вчителі, лікарі, приватні нотаріуси, адвокати, арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори), аудитори, бухгалтери, оцінщики, місіонери.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]