Самозванець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лжедмитрій I — найуспішніший з російських самозванців,
портрет початку XVII ст.

Самозванець — людина, що видає себе за особу, якою вона не є, зазвичай з корисливою (шахрайство) або політичною метою.

Самозванці часто бувають претендентами на трон, але не слід плутати ці два терміни.

Історія[ред. | ред. код]

Самозванці можуть видавати себе за реальну (живу або померлу) людину: так чотири Лжедмитрії видавали себе за загиблого царевича Дмитра Івановича, а Ламберт Сімнел в Англії XV століття — за графа Воріка, який перебував в ув'язненні племінника Едуарда IV. Нерідко бувають випадки, коли люди видають себе за особу, якої ніколи не існувало: зазвичай це діти або інші родичі будь-яких знаменитостей (літературний символ - «тридцять синів лейтенанта Шмідта» в «Золотому теляті» Ільфа і Петрова). Наприклад, Ілейко Муромець під час Смутного часу виступав в образі «Петра Федоровича», вигаданого сина царя Федора.

Особи, що стають об'єктом самозванства — це люди, що користуються впливом, популярністю та інтересом в той час і в тому суспільстві, коли діють самозванці. У минулому (з часів Стародавньої Персії і до XX століття) це були переважно царські особи та їхні родичі. Особливу політичну роль самозванство набуло в Росії: низка Лжедмитріїв у Смутний час і півтора з гаком століття по тому Омелян Пугачов, який видавав себе за Петра III, домоглися значних успіхів і ввели країну в стан кризи; на ці видатні випадки припадають сотні менш відомих «селянських» і «козацьких» царів. У всі часи люди видавали себе за тих чи інших аристократів меншого рангу, впливових чиновників.

У передромантичну і романтичну епоху (XVIII-XIX століття) чимало європейців-авантюристів видавали себе за представників тих чи інших екзотичних народностей: так француз, відомий в Англії під ім'ям Джордж Салманазар, оголосив себе уродженцем Формози і написав вигаданий етнографічний опис цього острова і навіть граматику формозької мови, а княжна Тараканова іноді рекомендувалася в Європі перською (або турецькою) принцесою. На початку XIX століття в Англії Мері Вілкокс видавала себе за азіатську «принцесу Карабу» й так само, як і Салманазар, вигадала мову, писемність та звичаї цієї небувалої країни.

У новітній час самозванці почали приймати вигляд відомих акторів театру і кіно, співаків, спортсменів. З розвитком фотографії і телебачення подібний обман ускладнюється.

Визначення[ред. | ред. код]

Від самозванства треба відрізняти випадки, коли людина обманом переконаний (наприклад, з дитинства) іншими людьми в своєму походженні, і сама в це щиро вірить. Деякі історики вважають, що Лжедмитрій I міг щиро вважати себе царевичем Дмитром; аналогічні твердження робилися і щодо Анни Андерсон, найвідомішої самозванки, яка видавала себе за велику княжну Анастасію Миколаївну.

Відомі самозванці[ред. | ред. код]

Самозванці давнини[ред. | ред. код]

  • Лжебардія I (Гаумата) — видавав себе за вбитого сина Кіра Великого (Бардію), який захопив владу в Персії і правив країною протягом семи місяців.
  • Нідінту-Бел — видавав себе за сина останнього вавилонського царя Набоніда і став царювати протягом трьох місяців під ім'ям Навуходоносора III.
  • Мартія — видавав себе за царя Елама під ім'ям Хумпанікаша.
  • Лжебардія II (Вах'яздат) — видавав себе за вбитого сина Кіра Великого.
  • Фравартіш — оголосив себе нащадком мідійського царя Кіаксара і короткий час контролював Мідію під ім'ям царя Хшатріта.
  • Араха — видавав себе за сина останнього вавилонського царя Набоніда і короткий час контролював Вавилон під ім'ям Навуходоносора IV.
  • Атамайта — був проголошений еламітами царем Елама під ім'ям Аттахаміті-Іншушінак.
  • Андріск — видавав себе за Філіпа, сина останнього царя Македонії Персея.
  • Лже-Нерон, як мінімум три.
  • Александр I Балас — претендент на трон Селевкідів.
  • Ороферн Никифор — видавав себе за каппадокійського царевича (160-156 до н.е.).

Лжемесії і Лжехристи[ред. | ред. код]

Були в історії люди, які видавали себе за довгоочікуваного в юдейському світі Машиаха, або за друге пришестя Ісуса Христа.

Самозванці Європи[ред. | ред. код]

Велика Британія[ред. | ред. код]

  • Лже-Маргарет — нібито Маргарет I, королева Шотландії (померла в 7 років).
  • Джек Кед — видавав себе за Джона Мортімера, побічного сина останнього графа Марчського.
  • Перкін Ворбек — видавав себе за сина Едуарда IV.
  • Ламберт Сімнел — видавав себе за графа Воріка, який перебував в ув'язненні племінника Едуарда IV.
  • Джордж Салманазар — видавав себе за уродженця острова Формоза, нині — Тайвань.
  • Принцеса Карабу — видавала себе за принцесу з далеких країн (XIX ст.).
  • Лавінія Рівз — оголосила, що належить до королівського дому (XIX ст.).

Франція[ред. | ред. код]

  • Псевдо Іоанни I.
  • Жанна де Армуаз — видавала себе за Жанну д’Арк.
  • Матюрен Брюно — видавав себе за дофіна Луї Бурбона (Людовика XVII), який помер у Тамплі у віці 10 років.
  • Карл Вільгельм Наундорф — аналогічно.
  • Жан-Марі Ерваго — аналогічно.
  • Анрі Етельберт Луї Віктор Ебер — аналогічно.

Португалія[ред. | ред. код]

  • Лже-Себаштіан I («Король Пенамакора») — справжнє ім'я невідоме. Видавав себе за короля Португалії Себаштіана I, який загинув під час Хрестового походу в Африку.
  • Лже-Себаштіан II  — аналогічно. Справжнє ім'я Матеуш Альвареш.
  • Лже-Себаштіан III — аналогічно. Справжнє ім'я Габріель де Еспінос.
  • Лже-Себаштіан IV — аналогічно. Справжнє ім'я Марко Туліо Катіцоне.

Інше[ред. | ред. код]

  • А. Лукашенко (Білорусь) — порушивши закон про вибори (09/08/2020), протягом понад півтора місяці пригнічуючи протести білоруського народу, провів самоінаугурацію, таємно організовану 23/09/2020 в несподіваний день без попередження. (Адже саме так і проводять інавгурації президентів, обраних переважною більшістю з 80% голосів.)

Самозванці Візантії[ред. | ред. код]

  • Лже-Костянтин (Фома) — видавав себе за імператора Костянтина VI.
  • Лже-Михаїл — видавав себе за скинутого імператора Михаїла VII Дуку.
  • Лже-Костянтин Діоген — видавав себе за старшого сина скинутого імператора Романа IV - Костянтина Діогена.[1]
  • Лже-Лев Діоген — видавав себе за молодшого сина Романа IV - Лева Діогена.
  • Лжецаревич Василь — син лже-Лева Діогена, який претендував на Візантійський престол у 1116-1119 рр.
  • Лже-Олексії — як мінімум троє самозванців, які видавали себе за вбитого Олексія II Комніна.
  • Лже-Іоанн — видавав себе за скинутого і осліпленого імператора Іоанна IV Ласкаріса.

Самозванці Росії[ред. | ред. код]

Смутний час[ред. | ред. код]

  • Лжедмитрій I — видавав себе за царевича Дмитра, таємничо загиблого в Угличі в 1591 р.
  • Самбірський Лжедмитрій (Михайло Молчанов) — короткий час видавав себе за врятованого царя Лжедмитрія I.
  • Лже-Петро Федорович (Ілейко Муромець) — видавав себе за царевича Петра, неіснуючого сина царя Федора Івановича («підміненого» незабаром після народження царівною Феодосією).
  • Лже-Петро Федорович — самозванець невідомого походження, який видавав себе за царевича Петра і, відповідно, за дивом врятованого Ілейка Муромця.[2] [3]
  • Лжецаревич Іван Август — також в 1607-1608 рр. видавав себе за сина царя Івана IV від Анни Колтовської.
  • Лжецаревич Осиновик — в 1608 р. видавав себе за сина царевича Івана Івановича, тобто за онука Івана Грозного.
  • Лжецаревич Лаврентій — в 1607-1608 рр. видавав себе за сина царя Федора Івановича.
  • Лжедмитрій II (тушинський «злодій», калузький «злодій») — видавав себе за дивом врятованого від підступів бояр Лжедмитрія I.
  • Лжецаревич Федір — в 1607 р. видавав себе за сина царя Федора Івановича.
  • Лжецаревичі Мартин, Климентій, Семен, Савелій, Василь, Єрошко, Гаврилко - видавали себе за дітей Федора I Івановича.
  • Лжедмитрій III (івангородський «злодій», псковський «злодій») — видавав себе за дивом врятованого Лжедмитрія II.
  • Лжедмитрій IV (астраханський «злодій») — імовірно також видавав себе за дивом врятованого Лжедмитрія II. [4]
  • Лжецаревич Іван Дмитрович («злодюжка») — син Лжедмитрія II і Марини Мнішек, претендував на Російський престол в 1610-1614 рр.

Царювання Михайла Федоровича[ред. | ред. код]

  • Лже-Івашка I — близько 1614 року був проголошений дивом врятованим царевичем Іваном Дмитровичем, сином Лжедмитрія II і Марини Мнішек [5]. Справжнє ім'я Ян Фаустін Луба. [6]
  • Лже Симеон Шуйський — видавав себе за неіснуючого сина царя Василя IV Шуйського царевича Симеона. Діяв в Польщі у 1639-1640 роках. [7]
  • Лже Симеон Шуйський — аналогічно видавав себе за неіснуючого сина Василя IV. З'явився в Молдавському князівстві в 1639 році [8] [9].
  • «Московський царевич» — з'явився в Астрахані в 1641 році. Справжнє ім'я - Мануїл Сеферов на прізвисько Дербінський. Невідомо, за кого видавав себе самозванець. Імовірно, за чергового сина Лжедмитрія II і Марини Мнішек царевича Івана Дмитровича. За іншою версією за царевича Симеона Шуйського [10].

Царювання Олексія Михайловича[ред. | ред. код]

  • Лже Іван Шуйський (Анкудінов Тимофій Дементійович) — видавав себе за неіснуючого сина царя Василя IV Шуйського царевича Івана Шуйського. З'явився ще за царювання Михайла Федоровича.
  • Лже-Івашка II — з'явився в Криму близько 1640 р. Справжнє ім'я Іван Вергуньонок. З'явився ще під час царювання Михайла Федоровича.
  • «Царевич Іван Дмитрович» — черговий самозванець невідомого походження, який видавав себе за сина Лжедмитрія II і Марини Мнішек. З'явився в Москві між 1645 та 1676 рр. [11]
  • Лже Олексій Олексійович («Нечай») — самозванець невідомого походження, який видавав себе за цесаревича Олексія Олексійовича під час повстання Разіна в 1670-1671 роках. [11]
  • Лже Олексій Олексійович — аналогічно. Насправді був дворянським сином Іваном Клеопіним [11].
  • Лже Симеон Олексійович (Семен Іванович Воробйов) — видавав себе за сина царя Олексія Михайловича царевича Симеона Олексійовича.

За інших Романових[ред. | ред. код]

  • Лжецаревич Олексій Петрович — як мінімум вісім самозванців, які видавали себе за сина імператора Петра I.
  • Лжецар Іван V Олексійович (Івашка Попов) — видавав себе за померлого царя Івана V.
  • Лжецаревич Федір Іванович (Федір Іванов) — видавав себе за неіснуючого сина царя Івана V.
  • Лжецаревич Петро Петрович (Ларіон Стародубцев) — видавав себе за сина Петра I.
  • Карасакал — видавав себе за сина джунгарського хана, позбавленого братом престолу, піднімав у 1735-1741 роках ряд заколотів серед башкир і киргизів; проголошений в 1738 році башкирським ханом («Султан-Гірей»); в 1741 році, розбитий в Джунгарії, пропав безвісти.
  • Лжеімператор Петро III Федорович — близько сорока самозванців, які видавали себе за поваленого імператора Петра III, найвидатніших успіхів серед яких домоглися Стефан Малий і Омелян Пугачов.
  • Княжна Тараканова — видавала себе за дочку імператриці Єлизавети.
  • Безіменний — в'язень тюрми у фортеці Кексгольм, утримувався в атмосфері суворої таємниці. Ототожнюється з Іваном Пакаріним, який видавав себе за сина чи зятя Катерини II.
  • Іван Тревогін — перебуваючи в Парижі, видавав себе за спадкоємця престолу вигаданого Голкондського царства.
  • Лже-Костянтин — як мінімум шість самозванців, які видавали себе за сина Павла I великого князя Костянтина.

Самозванці XX і XXI століття[ред. | ред. код]

Після вбивства Миколи II і його сім'ї в 1918 році з'явилася велика категорія самозванців, які видавали себе за дивом врятованих членів царської сім'ї. Самозванці видавали себе за вижилих дочок російського імператора Ольгу, Марію, Тетяну, Анастасію, а також за царевича Олексія. Всього налічується близько 230 самозванців.

Інші європейські самозванці[ред. | ред. код]

Самозванці Сходу[ред. | ред. код]

  • Абдаллах аль-Махді — імовірно.
  • Ходзьо Соун (справжнє ім'я Ісе Сінкуро) — самозванець, який оголосив себе аристократом з роду Ходзьо (щоб зам'яти вбивство свого сюзерена, чиї володіння він захопив), згодом, щоб перестати бути самозванцем, одружився з дочкою роду Ходзьо, таким чином ставши засновником нового роду Ходзьо (Ґо-Ходзьо).
  • Султан Яхія — самозванець, який видавав себе за сина Мегмеда IV. Мабуть, сам щиро вірив у це.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Карпов А. Ю. Лев Девгеневич. Процитовано 2019-02-20. 
  2. Соловьёв, 2001, глава 16 Окончание царствования Василия Ивановича Шуйского
  3. Низовский, 2006, часть I, с 33—34
  4. Усенко, 2006, с. 124—125
  5. Перри, 2009, с. 80
  6. Соловьёв, 2012, глава 56, с 337
  7. Усенко О. Г., 2006, с. 51
  8. Усенко О.Г., 2006, с. 51
  9. Перри, 2009, с. 71
  10. Усенко, 2006, с. 125—131
  11. а б в Усенко, 2006, с. 123
  12. Пойман уникальный авантюрист. Невское время. Процитовано 2018-11-17.