Самозречення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Самозрече́ння (англ. Self-abandonment), або зре́чення (англ. Abandonment)

  1. добровільна відмова від благ, бажань тощо[1].
  2. у юриспруденції добровільна відмова від прав; офіційний документ про відмову; абандон.
  3. у християнстві акт добровільної відмови від своєї волі, бажань і пристрастей, задля єднання з Богом. У аскетичній та езотеричній літературі розглядається як перший ступінь зближення з Господом. Внаслідок самозречення людина кориться Божественній волі, сприймає усі випробовування, які Бог посилає її душі[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Самозречення // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Wynne, John. Abandonment. // The Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company, 1907.

Джерела[ред. | ред. код]