Самойленко Микола Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Микола Самойленко
Особові дані
Повне ім'я Микола Павлович
Самойленко
Народження 12 лютого 1954(1954-02-12) (65 років)
  с. Покровське,
Дніпропетровська область
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція нападник,
півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1970  «Трубник» (Нікополь) 9 (2)
1971–1973  «Дніпро» 2 (0)
1974–1975  СК «Чернігів» ? (3)
1975  ЦСКА (Москва) 11 (2)
1976–1981  «Дніпро» 163 (20)
1981  «Колос» (Нікополь) 9 (3)
1982–1989  «Шахтар» (Павлоград) 292 (93)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1993–1994 Україна «Шахтар» (Павлоград)
2002 Казахстан «Екібастузець»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Микола Павлович Самойленко (нар. 12 лютого 1954, с. Покровське, Нікопольський район, Дніпропетровська область[1]) — український футболіст, нападник і півзахисник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Вихованець нікопольської команди «Трубник». Ще навчаючись у школі почав виступати за основний склад. У класі «Б» провів 9 матчів, 2 голи. Одночасно отримав запрошення до юнацької збірної СРСР. У тій команді, поряд з Самойленком, грали майбутні гравці національної збірної Володимир Федоров («Пахтакор»), Валерій Газзаєв («Спартак» Орджонікідзе) і Валерій Горбунов («Шахтар»).

1971 року отримав запрошення від Валерія Лобановського, який очолював «Дніпро». Три роки виступав у дублі дніпропетровського клуба, провів два матчі за головну команду. У першому сезоні дніпропетровці здобули перемогу в першій лізі, а Микола Самойленко провів один поєдинок. У вищій лізі дебутував 8 вересня 1972 року. На 66-й хвилині поєдинку проти «Зеніту» замінив Миколу Федоренка.

Військову службу проходив спочатку в армійському клубі з Чернігова. В 1975 році команда перемогла в першості Збройних Сил. Півфінали і фінал проходили в Москві, а на матчах був присутній другий тренер ЦСКА Валентин Бубукін. За його рекомендацією був переведений до Москви. У першому ж поєдинку за дублерів забив гол, але його команда поступилася землякам-«динамівцям» з рахунком 1:5. Того сезону «армійців» очолював легендарний хокейний тренер Анатолій Тарасов, який відразу після матчу перевів Самойленка до основного складу.

Наступного дня, 13-го липня, дебютував у головній команді. На початку другого тайму вийшов на заміну, а вже через декілька хвилин Борис Копєйкін забив м'яч у відповідь московському «Динамо». Всього за ЦСКА провів 11 лігових ігор (2 голи).

Після демобілізації повернувся до Дніпропетровська. З другого сезону став повноцінним гравцем основи. Всього у складі «Дніпра» провів у вищій лізі 80 матчів (8 голів), а в першій — 85 (12 голів). У другій половині сезону-81 захищав кольори нікопольського «Колоса», одного з лідерів другого дивізіону радянського футболу.

1982 року став гравцем «Колоса» (село Межиріч Павлоградського району). У першій половині 80-х років сільська команда з Дніпропетровщини була одним з лідерів української зони другої ліги. У першому сезоні став бронзовим медалістом чемпіонату УРСР, наступного року — срібним.

Драматичним видався сезон 1984 року. Чемпіонський титул вирішувався не на полі, а в кулуарах футбольних чиновників. В останньому турі у Вінниці команда Самойленка поступилася господарям. «Колос» набрав 51 очко, «Нива» — 50. Однакову кількість з павлоградцями набрав і миколаївський «Суднобудівник». Та вже на фініші з таблиці був вилучений результат його зустрічі з «Нивою» — 1:0. Виявилося, що тренери «Суднобудівника» порушили пункт положення про першість, виставивши на гру «зайвого» гравця віком понад 25 років (положення передбачало, що у складі кожної команди на гру повинно виходити не більше п'яти таких гравців). Були пропозиції переграти матч. Однак у справу втрутилася Федерація футболу СРСР, рішенням якої перемогу в матчі присуджено «Ниві». Вінницька команда перемістилася з третього місця на перше, а «Колос» опустився на другу позицію.

1986 року команда була вимушена переїхати до Павлограда і змінити назву на «Шахтар». Наступний рік був помічником головного тренера Германа Кудзієва. У новому сезоні команду очолив Мансур Гаріфуллін, який попрохав продовжити виступи на футбольному полі. Микола Самойленко грав ще упродовж двох років. Всього за сім сезонів у павлоградському клубі провів 292 лігових матчі, забив 93 м'ячі.

Досягнення[ред. | ред. код]

  • Віце-чемпіон першої ліги (1): 1980
  • Другий призер чемпіонату УРСР (2): 1983, 1984
  • Третій призер чемпіонату УРСР (1): 1982

Статистика[ред. | ред. код]

Сезон Команда Ліга Ігри Голи
1970 «Трубник» (Нікополь) D3 9 2
1971 «Дніпро» D2 1 0
1972 «Дніпро» D1 1 0
1974 СК «Чернігів» D3 2
1975 СК «Чернігів» D3 1
ЦСКА (Москва) D1 11 2
1976 «Дніпро» D1 7 0
«Дніпро» D1 8 0
1977 «Дніпро» D1 27 5
1978 «Дніпро» D1 24 2
1979 «Дніпро» D2 42 3
1980 «Дніпро» D2 42 9
1981 «Дніпро» D1 13 1
«Колос» (Нікополь) D2 9 3
1982 «Колос» (Межиріч) D3 45 17
1983 «Колос» (Межиріч) D3 49 15
1984 «Колос» (Межиріч) D3 31 11
1985 «Колос» (Межиріч) D3 38 4
1986 «Шахтар» (Павлоград) D3 33 6
1988 «Шахтар» (Павлоград) D3 46 23
1989 «Шахтар» (Павлоград) D3 50 17

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Николай Самойленко: «Если бы не Емец и Жиздик, я бы играл в „Днепре“ пока колени не стерлись» / Александр Петров, Вадим Тахтерин // Газета «Днепр Футбол». — 2004. — Вип. 1 (75) (март). — С. 10-11. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]