Самопошкодження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Self-harm
Загоєні шрами на руці після нанесених порізів
Загоєні шрами на руці після нанесених порізів
Спеціальність Психічні розлади
Ведення психотерапія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 X84
DiseasesDB 30605 і 29126
MeSH D016728
CMNS: Self harm у Вікісховищі

Самопошкодження, іноді використовується англіцизм селфгарм (від self-harm) — навмисне пошкодження свого тіла через внутрішні причини без суїцидальних намірів.

Загальний опис[ред. | ред. код]

Самоушкодження зустрічається як симптом багатьох психічних розладів. Найбільш часта форма самопошкодження — порізи і роздряпування шкіри за допомогою гострих предметів. Інші форми самопошкодження включають перетискання і удари по частинах тіла, обпалення шкіри, перешкоджання загоєнню ран, виривання волосся, вживання токсичних речовин.[1]

Поведінку, пов'язану зі зловживанням психоактивними речовинами і розладами прийому їжі не відносять до самопошкодження, оскільки побічні ефекти пов'язані з ушкодженнями тканин виходять ненавмисно.[2] Незважаючи на те, що самогубство не є наміром заподіяти шкоду, зв'язок між самопошкодженням і самогубством складний, оскільки пошкодження тіла є потенційно небезпечним для життя.[3] Ризик самогубства серед людей, які заподіюють собі шкоду є високим. 40-60% усіх самогубств супроводжуються самопошкодженням.[4] Однак вважати, що люди, схильні до самоушкодження, також є потенційними самогубцями в більшості випадків — неточно.[5]

Самопошкодження відзначено в DSM-IV і DSM-5 як симптом прикордонного розладу особистості. До 70% пацієнтів з прикордонним розладом особистості роблять самоушкодження без суїцидальних намірів.[6] Однак можуть пошкоджувати себе також пацієнти з іншими діагнозами, як от тяжкий депресивний розлад, тривожні розлади, зловживання психоактивними речовинами, розлади прийому їжі, ПТСР, шизофренія і різні розлади особистості.[7] Самоушкодження можуть проявлятися і у людей, які не мають основного клінічного діагнозу, однак навіть в доклінічних випадках самопошкодження пов'язане з різними проблемами психічного здоров'я, включаючи тривогу, суїцидальну ідеацію і депресію.[8] Заподіяння собі шкоди часто може бути пов'язане з травмами, емоційним і сексуальним насильством.[9]

Самоушкодження може бути симптомом такої хвороби, як синдром Леша-Ніхена. Нав'язлива агресивна поведінка і самоушкодження в цьому випадку пов'язані з дефіцитом ферменту гіпоксантин-гуанінфосфорибозилтрансферази.[10]

Не виключені самоушкодження серед молодих жінок, ветеранів воєн, мешканців будинків-інтернатів, ув'язнених, представників ЛГБТК+ спільноти (ймовірно, як наслідок неприйняття суспільством), серед людей, що піддавалися жорстокому поводженню в дитинстві.[11]

Симптоми[ред. | ред. код]

Вісімдесят відсотків самопошкоджень стосуються проколювань чи порізів шкіри гострими предметами.[12] Місцями самопошкодження часто є ділянки тіла, які легко приховати. Окрім визначення самопошкодження з точки зору акта пошкодження організму, може бути більш точне визначення самопошкодження, як намагання боротися із емоційним стражданням.[13]

Поширення[ред. | ред. код]

Смерті від самопошкодження на мільйон населення, 2012
   3–23
   24–32
   33–49
   50–61
   62–76
   77–95
   96–121
   122–146
   147–193
   194–395

Точної статистики наразі немає.[12] Частково це пояснюється відсутністю достатньої кількості спеціалізованих науково-дослідних центрів для забезпечення системи безперервного моніторингу.[14] Однак, навіть маючи достатньо ресурсів, статистичні оцінки є грубими, оскільки більшість випадків самопошкодження не розголошуються медпрацівниками, оскільки акти самопошкодження часто проводяться таємно, а рани можуть бути поверхневими та легко піддаються лікуванню особою. Зафіксовані результати можуть базуватися на трьох джерелах: психіатричні зрізи, лікарняні та загальні обстеження населення.[15]

За оцінкою ВООЗ станом на 2010 рік сталося 880 000 смертей внаслідок самопошкодження.[16] Близько 10% звернень до медичних відділень у Великій Британії є наслідком самопошкодження, більшість із яких це передозування наркотиками. Однак дослідження, засновані лише на прийомі в лікарню, можуть приховати більшу групу постраждали, які не потребують або не шукають лікарняного лікування для своїх травм. Багато підлітків, які відвідують загальні лікарні з навмисним самопошкодженням, повідомляють про попередні випадки ушкоджень, щодо яких не зверталися до лікарень. У Сполучених Штатах до 4% дорослих людей наносять собі шкоду, приблизно 1% населення бере участь у хронічному або важкому самопошкодженні.[17]

Сучасні дослідження свідчать про те, що показники самопошкодження є значно вищими серед молоді[8] із середнім віком настання від 14 до 24 років.[18] Наймолодші випадки самопошкодження зафіксовані у дітей віком від 5 до 7 років.[8]

В Ірландії, дослідження показало, що випадки самопошкодження, які лікували лікарні, були набагато вищими у містах та містах, ніж у сільській місцевості. [84] Дослідження CASE (Самонанесення шкоди дітям та підліткам у Європі) дозволяє припустити, що ризик самопошкодження у житті становить ~ 1: 7 для жінок та ~ 1: 25 для чоловіків.[19]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Садомазохізм

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Klonsky, E. David (1 березня 2007). The functions of deliberate self-injury: A review of the evidence. Clinical Psychology Review (англ.) 27 (2). с. 226–239. ISSN 0272-7358. doi:10.1016/j.cpr.2006.08.002. Процитовано 17 травня 2020. 
  2. Klonsky, E. David (2007). Non-suicidal self-injury: An introduction. Journal of Clinical Psychology (англ.) 63 (11). с. 1039–1043. ISSN 1097-4679. doi:10.1002/jclp.20411. Процитовано 17 травня 2020. 
  3. Farber, Sharon K.; Jackson, Craig C.; Tabin, Johanna K.; Bachar, Eytan (2007-04). Death and annihilation anxieties in anorexia nervosa, bulimia, and self-mutilation.. Psychoanalytic Psychology (англ.) 24 (2). с. 289–305. ISSN 1939-1331. doi:10.1037/0736-9735.24.2.289. Процитовано 17 травня 2020. 
  4. Hawton, Keith; Zahl, Daniel; Weatherall, Rosamund (2003/06). Suicide following deliberate self-harm: long-term follow-up of patients who presented to a general hospital. The British Journal of Psychiatry (англ.) 182 (6). с. 537–542. ISSN 0007-1250. doi:10.1192/bjp.182.6.537. Процитовано 17 травня 2020. 
  5. Suyemoto, Karen L (1 серпня 1998). The functions of self-mutilation. Clinical Psychology Review (англ.) 18 (5). с. 531–554. ISSN 0272-7358. doi:10.1016/S0272-7358(97)00105-0. Процитовано 17 травня 2020. 
  6. Urnes, Øyvind (30 квітня 2009). Selvskading og personlighetsforstyrrelser. Tidsskrift for Den norske legeforening (норв.). ISSN 0029-2001. doi:10.4045/tidsskr.08.0140. Процитовано 17 травня 2020. 
  7. Herpertz, S.; Sass, H.; Favazza, A. (1997-07). Impulsivity in self-mutilative behavior: psychometric and biological findings. Journal of Psychiatric Research 31 (4). с. 451–465. ISSN 0022-3956. PMID 9352472. doi:10.1016/s0022-3956(97)00004-6. Процитовано 17 травня 2020. 
  8. а б в Klonsky, E. David; Oltmanns, Thomas F.; Turkheimer, Eric (1 серпня 2003). Deliberate Self-Harm in a Nonclinical Population: Prevalence and Psychological Correlates. American Journal of Psychiatry 160 (8). с. 1501–1508. ISSN 0002-953X. PMC PMC4362719. PMID 12900314. doi:10.1176/appi.ajp.160.8.1501. Процитовано 17 травня 2020. 
  9. Rea, Karen; Aiken, Fran; Borastero, Clancy (1 березня 1997). Building therapeutic staff: Client relationships with women who self-harm. Women's Health Issues (English) 7 (2). с. 121–125. ISSN 1049-3867. doi:10.1016/S1049-3867(96)00112-0. Процитовано 17 травня 2020. 
  10. М.с, Елисеев; Георгиевна, Барскова Виктория (2010). Болезнь лёша-нихена: клинические проявления и варианты течения, анализ собственного опыта. Современная ревматология (3). ISSN 1996-7012. Процитовано 17 травня 2020. 
  11. Self harm | Royal College of Psychiatrists. RC PSYCH ROYAL COLLEGE OF PSYCHIATRISTS (англ.). Процитовано 17 травня 2020. 
  12. а б Publications. Mental Health Foundation (англ.). Процитовано 17 травня 2020. 
  13. Klonsky, E. David; Oltmanns, Thomas F.; Turkheimer, Eric (1 серпня 2003). Deliberate Self-Harm in a Nonclinical Population: Prevalence and Psychological Correlates. American Journal of Psychiatry 160 (8). с. 1501–1508. ISSN 0002-953X. PMC PMC4362719. PMID 12900314. doi:10.1176/appi.ajp.160.8.1501. Процитовано 17 травня 2020. 
  14. Bowen, Arabella C. L.; John, Alexandra M. H. (1 грудня 2001). Gender differences in presentation and conceptualization of adolescent self-injurious behaviour: Implications for therapeutic practice. Counselling Psychology Quarterly 14 (4). с. 357–379. ISSN 0951-5070. doi:10.1080/09515070110100956. Процитовано 17 травня 2020. 
  15. Rodham, K.; et al. (2005), "Deliberate Self-Harm in Adolescents: the Importance of Gender", Psychiatric Times, 22 (1). 
  16. Lozano, Rafael; Naghavi, Mohsen; Foreman, Kyle; Lim, Stephen; Shibuya, Kenji; Aboyans, Victor; Abraham, Jerry; Adair, Timothy та ін. (15 грудня 2012). Global and regional mortality from 235 causes of death for 20 age groups in 1990 and 2010: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2010. The Lancet (English) 380 (9859). с. 2095–2128. ISSN 0140-6736. PMID 23245604. doi:10.1016/S0140-6736(12)61728-0. Процитовано 17 травня 2020. 
  17. Kerr, Patrick L.; Muehlenkamp, Jennifer J.; Turner, James M. (1 березня 2010). Nonsuicidal Self-Injury: A Review of Current Research for Family Medicine and Primary Care Physicians. The Journal of the American Board of Family Medicine (англ.) 23 (2). с. 240–259. ISSN 1557-2625. PMID 20207935. doi:10.3122/jabfm.2010.02.090110. Процитовано 17 травня 2020. 
  18. Overview | Self-harm in over 8s: short-term management and prevention of recurrence | Guidance | NICE. www.nice.org.uk. Процитовано 17 травня 2020. 
  19. Madge, Nicola; Hewitt, Anthea; Hawton, Keith; Wilde, Erik Jan de; Corcoran, Paul; Fekete, Sandor; Heeringen, Kees van; Leo, Diego De та ін. (2008). Deliberate self-harm within an international community sample of young people: comparative findings from the Child & Adolescent Self-harm in Europe (CASE) Study. Journal of Child Psychology and Psychiatry (англ.) 49 (6). с. 667–677. ISSN 1469-7610. doi:10.1111/j.1469-7610.2008.01879.x. Процитовано 17 травня 2020.