Самопошкодження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Self-harm
Загоєні шрами на руці після нанесених порізів
Загоєні шрами на руці після нанесених порізів
Загоєні шрами на руці після нанесених порізів
Спеціальність Психічні розлади
Ведення психотерапія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 X84
DiseasesDB 30605 і 29126
MeSH D016728
CMNS: Self harm у Вікісховищі

Самопошкодження — навмисне пошкодження свого тіла через внутрішні причини без суїцидальних намірів. На позначення цього явища також використовують термін-англіцизм селфхарм або селфгарм від англ. self-harm, що дослівно перекладають як «пошкодження власного тіла»[1][2].

Загальний опис[ред. | ред. код]

Самоушкодження зустрічається як симптом багатьох психічних розладів. Найбільш часта форма самопошкодження — порізи і роздряпування шкіри за допомогою гострих предметів. Інші форми самопошкодження включають перетискання і удари по частинах тіла, обпалення шкіри, перешкоджання загоєнню ран, виривання волосся, вживання токсичних речовин[3].

Поведінку, пов'язану зі зловживанням психоактивними речовинами і розладами прийому їжі не відносять до самопошкодження, оскільки побічні ефекти пов'язані з ушкодженнями тканин виходять ненавмисно[4]. Незважаючи на те, що самогубство не є наміром заподіяти шкоду, зв'язок між самопошкодженням і самогубством складний, оскільки пошкодження тіла є потенційно небезпечним для життя[5]. Ризик самогубства серед людей, які заподіюють собі шкоду є високим. 40-60 % усіх самогубств супроводжуються самопошкодженням[6]. Однак вважати, що люди, схильні до самоушкодження, також є потенційними самогубцями в більшості випадків — неточно[7].

Самопошкодження відзначено в DSM-IV і DSM-5 як симптом прикордонного розладу особистості. До 70 % пацієнтів з прикордонним розладом особистості роблять самоушкодження без суїцидальних намірів[8]. Однак можуть пошкоджувати себе також пацієнти з іншими діагнозами, як от тяжкий депресивний розлад, тривожні розлади, зловживання психоактивними речовинами, розлади прийому їжі, ПТСР, шизофренія і різні розлади особистості[9]. Самоушкодження можуть проявлятися і у людей, які не мають основного клінічного діагнозу, однак навіть в доклінічних випадках самопошкодження пов'язане з різними проблемами психічного здоров'я, включаючи тривогу, суїцидальну ідеацію і депресію[10]. Заподіяння собі шкоди часто може бути пов'язане з травмами, емоційним і сексуальним насильством[11].

Самоушкодження може бути симптомом такої хвороби, як синдром Леша-Ніхена. Нав'язлива агресивна поведінка і самоушкодження в цьому випадку пов'язані з дефіцитом ферменту гіпоксантин-гуанінфосфорибозилтрансферази[12].

Не виключені самоушкодження серед молодих жінок, ветеранів воєн, мешканців будинків-інтернатів, ув'язнених, представників ЛГБТК+ спільноти (ймовірно, як наслідок неприйняття суспільством), серед людей, що піддавалися жорстокому поводженню в дитинстві[13].

Симптоми[ред. | ред. код]

Вісімдесят відсотків самопошкоджень стосуються проколювань чи порізів шкіри гострими предметами[14]. Місцями самопошкодження часто є ділянки тіла, які легко приховати. Окрім визначення самопошкодження з точки зору акта пошкодження організму, може бути більш точне визначення самопошкодження, як намагання боротися із емоційним стражданням[15].

Поширення[ред. | ред. код]

Смерті від самопошкодження на мільйон населення, 2012
   3–23
   24–32
   33–49
   50–61
   62–76
   77–95
   96–121
   122–146
   147–193
   194–395

Точної статистики наразі немає[14]. Частково це пояснюється відсутністю достатньої кількості спеціалізованих науково-дослідних центрів для забезпечення системи безперервного моніторингу[16]. Однак, навіть маючи достатньо ресурсів, статистичні оцінки є грубими, оскільки більшість випадків самопошкодження не розголошуються медпрацівниками, оскільки акти самопошкодження часто проводяться таємно, а рани можуть бути поверхневими та легко піддаються лікуванню особою. Зафіксовані результати можуть базуватися на трьох джерелах: психіатричні зрізи, лікарняні та загальні обстеження населення[17].

За оцінкою ВООЗ станом на 2010 рік сталося 880 000 смертей внаслідок самопошкодження[18]. Близько 10 % звернень до медичних відділень у Великій Британії є наслідком самопошкодження, більшість із яких це передозування наркотиками. Однак дослідження, засновані лише на прийомі в лікарню, можуть приховати більшу групу постраждалих, які не потребують або не шукають лікарняного лікування для своїх травм. Багато підлітків, які відвідують загальні лікарні з умисним самопошкодженням, повідомляють про попередні випадки ушкоджень, щодо яких не зверталися до лікарень. У Сполучених Штатах до 4 % дорослих людей завдають собі шкоди, приблизно 1 % населення завдає собі хронічні або важкі пошкодження[19].

Сучасні дослідження свідчать про те, що показники самопошкодження є значно вищими серед молоді[10] із середнім віком настання від 14 до 24 років[20]. Наймолодші випадки самопошкодження зафіксовані у дітей віком від 5 до 7 років[10].

Дослідження щодо мешканців Ірландії віком понад 55 років показало, що в лікарнях їм надають допомогу у зв'язку з самопошкодженнями у 2—2,5 рази частіше в містах і міських районах, ніж у сільській місцевості, якщо порівнювати кількість випадків на одну кількість населення[21]. Дослідження CASE (Самонанесення шкоди дітям та підліткам у Європі) дозволяє припустити, що ризик самопошкодження у житті становить ~ 1: 7 для жінок та ~ 1: 25 для чоловіків[22].

Галерея[ред. | ред. код]

  • Порізи на руці
    Порізи на руці
  • Свіжі порізи
    Свіжі порізи

Див. також[ред. | ред. код]

Садомазохізм

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Берегова Н. П., Повстюк О. Ю. «Селфхарм» як деструктивна форма переживання стресів, Self-harm as a destructive form of experiencing stress // Теорія і практика сучасної психології — Класичний приватний університет, 2020. — Т. 1, вип. 1. — С. 13–16. — ISSN 2663-6026; 2663-6034 — doi:10.32840/2663-6026.2020.1-1.2
  2. ↑ Жигайло М. О. Специфіка тілесних ідентифікаційних практик у соціальних мережах: вітчизняний вимір // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв — 2022. — вип. 2. — С. 50. — ISSN 2226-3209; 2409-0506 — doi:10.32461/2226-3209.2.2022.262205
  3. ↑ Klonsky, E. David (1 березня 2007). The functions of deliberate self-injury: A review of the evidence. Clinical Psychology Review (англ.). Т. 27, № 2. с. 226—239. doi:10.1016/j.cpr.2006.08.002. ISSN 0272-7358. Процитовано 17 травня 2020.
  4. ↑ Klonsky, E. David (2007). Non-suicidal self-injury: An introduction. Journal of Clinical Psychology (англ.). Т. 63, № 11. с. 1039—1043. doi:10.1002/jclp.20411. ISSN 1097-4679. Процитовано 17 травня 2020.
  5. ↑ Farber, Sharon K.; Jackson, Craig C.; Tabin, Johanna K.; Bachar, Eytan (2007-04). Death and annihilation anxieties in anorexia nervosa, bulimia, and self-mutilation. Psychoanalytic Psychology (англ.). Т. 24, № 2. с. 289—305. doi:10.1037/0736-9735.24.2.289. ISSN 1939-1331. Процитовано 17 травня 2020.
  6. ↑ Hawton, Keith; Zahl, Daniel; Weatherall, Rosamund (2003/06). Suicide following deliberate self-harm: long-term follow-up of patients who presented to a general hospital. The British Journal of Psychiatry (англ.). Т. 182, № 6. с. 537—542. doi:10.1192/bjp.182.6.537. ISSN 0007-1250. Процитовано 17 травня 2020.
  7. ↑ Suyemoto, Karen L (1 серпня 1998). The functions of self-mutilation. Clinical Psychology Review (англ.). Т. 18, № 5. с. 531—554. doi:10.1016/S0272-7358(97)00105-0. ISSN 0272-7358. Процитовано 17 травня 2020.
  8. ↑ Urnes, Øyvind (30 квітня 2009). Selvskading og personlighetsforstyrrelser. Tidsskrift for Den norske legeforening (норв.). doi:10.4045/tidsskr.08.0140. ISSN 0029-2001. Процитовано 17 травня 2020.
  9. ↑ Herpertz, S.; Sass, H.; Favazza, A. (1997-07). Impulsivity in self-mutilative behavior: psychometric and biological findings. Journal of Psychiatric Research. Т. 31, № 4. с. 451—465. doi:10.1016/s0022-3956(97)00004-6. ISSN 0022-3956. PMID 9352472. Процитовано 17 травня 2020.
  10. ↑ а б в Klonsky, E. David; Oltmanns, Thomas F.; Turkheimer, Eric (1 серпня 2003). Deliberate Self-Harm in a Nonclinical Population: Prevalence and Psychological Correlates. American Journal of Psychiatry. Т. 160, № 8. с. 1501—1508. doi:10.1176/appi.ajp.160.8.1501. ISSN 0002-953X. PMC 4362719. PMID 12900314. Процитовано 17 травня 2020.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  11. ↑ Rea, Karen; Aiken, Fran; Borastero, Clancy (1 березня 1997). Building therapeutic staff: Client relationships with women who self-harm. Women's Health Issues (English) . Т. 7, № 2. с. 121—125. doi:10.1016/S1049-3867(96)00112-0. ISSN 1049-3867. Процитовано 17 травня 2020.
  12. ↑ М.с, Елисеев; Георгиевна, Барскова Виктория (2010). Болезнь лёша-нихена: клинические проявления и варианты течения, анализ собственного опыта. Современная ревматология. № 3. ISSN 1996-7012. Процитовано 17 травня 2020.
  13. ↑ Self harm | Royal College of Psychiatrists. RC PSYCH ROYAL COLLEGE OF PSYCHIATRISTS (англ.). Процитовано 17 травня 2020.
  14. ↑ а б Publications. Mental Health Foundation (англ.). Процитовано 17 травня 2020.
  15. ↑ Klonsky, E. David; Oltmanns, Thomas F.; Turkheimer, Eric (1 серпня 2003). Deliberate Self-Harm in a Nonclinical Population: Prevalence and Psychological Correlates. American Journal of Psychiatry. Т. 160, № 8. с. 1501—1508. doi:10.1176/appi.ajp.160.8.1501. ISSN 0002-953X. PMC 4362719. PMID 12900314. Процитовано 17 травня 2020.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  16. ↑ Bowen, Arabella C. L.; John, Alexandra M. H. (1 грудня 2001). Gender differences in presentation and conceptualization of adolescent self-injurious behaviour: Implications for therapeutic practice. Counselling Psychology Quarterly. Т. 14, № 4. с. 357—379. doi:10.1080/09515070110100956. ISSN 0951-5070. Процитовано 17 травня 2020.
  17. ↑ Rodham, K.; et al. (2005), "Deliberate Self-Harm in Adolescents: the Importance of Gender", Psychiatric Times, 22 (1).
  18. ↑ Lozano, Rafael; Naghavi, Mohsen; Foreman, Kyle; Lim, Stephen; Shibuya, Kenji; Aboyans, Victor; Abraham, Jerry; Adair, Timothy; Aggarwal, Rakesh (15 грудня 2012). Global and regional mortality from 235 causes of death for 20 age groups in 1990 and 2010: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2010. The Lancet (English) . Т. 380, № 9859. с. 2095—2128. doi:10.1016/S0140-6736(12)61728-0. ISSN 0140-6736. PMID 23245604. Процитовано 17 травня 2020.
  19. ↑ Kerr, Patrick L.; Muehlenkamp, Jennifer J.; Turner, James M. (1 березня 2010). Nonsuicidal Self-Injury: A Review of Current Research for Family Medicine and Primary Care Physicians. The Journal of the American Board of Family Medicine (англ.). Т. 23, № 2. с. 240—259. doi:10.3122/jabfm.2010.02.090110. ISSN 1557-2625. PMID 20207935. Процитовано 17 травня 2020.
  20. ↑ Overview | Self-harm in over 8s: short-term management and prevention of recurrence | Guidance | NICE. www.nice.org.uk. Процитовано 17 травня 2020.
  21. ↑ Corcoran P., Reulbach U., Perry I. J. et al. Suicide and deliberate self harm in older Irish adults // International Psychogeriatrics — Cambridge University Press, 2010. — Vol. 22, Iss. 8. — P. 1327–1336. — ISSN 1041-6102; 1741-203X — doi:10.1017/S1041610210001377
  22. ↑ Madge, Nicola; Hewitt, Anthea; Hawton, Keith; Wilde, Erik Jan de; Corcoran, Paul; Fekete, Sandor; Heeringen, Kees van; Leo, Diego De; Ystgaard, Mette (2008). Deliberate self-harm within an international community sample of young people: comparative findings from the Child & Adolescent Self-harm in Europe (CASE) Study. Journal of Child Psychology and Psychiatry (англ.). Т. 49, № 6. с. 667—677. doi:10.1111/j.1469-7610.2008.01879.x. ISSN 1469-7610. Процитовано 17 травня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Самопошкодження&oldid=41677869