Саморегульована організація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Саморегулівна організація (СРО) – це некомерційна організація, яка засновується на членстві, створюється з метою саморегулювання та об'єднує суб'єктів підприємницької діяльності, на основі єдності певної галузі виробництва товарів (робіт, послуг), або ринку товарів (робіт, послуг), або яка об'єднує суб'єктів за певним видом професійної діяльності.

Історія СРО[ред.ред. код]

Вперше поняття «саморегулівна організація» (self-regulatory organization) було використане у законодавстві США за часів політики Нового курсу Т. Рузвельта. У ті часи створення таких організацій передбачалося Законом про ринок цінних паперів (Securities Exchange Act of 1934), відповідно до якого асоціаціям учасників ринку цінних паперів, національним фондовим біржам, Муніципальному правлінню з регулювання ринку муніципальних цінних паперів та зареєстрованим кліринговим агенціям надали статус СРО[1]. Закон про фінансові послуги Великобританії (втратив чинність) вживав поняття «self-regulating organization», та визначав, що інвестиційну діяльність регулюють СРО, які у зв’язку з цим видають правила, які є обов’язковими для осіб, які є членами таких організацій або підзвітні їм [2]. Але слушною є думка С. А. Зинченко, яка зазначає що «законодавче вживання саме терміна «саморегулівна організація» в названих країнах обмежується лише сферою фінансових послуг та регулювання ринку цінних паперів» [3]. Однак можна зауважити, що дані організації можуть існувати також і в інших галузях підприємництва, проте зазначений термін щодо них не використовується законодавством згаданих країн.

У постсоціалістичних країнах можна побачити дещо іншу ситуацію. Інститут СРО був запозичений і утворений у різних сферах підприємництва, що стало наслідком того, що терміна «саморегулівна організація» почав вживатись в багатьох галузевих законодавчих актах. Тому можна прослідкувати тенденцію: організації вважаються саморегулівними, якщо галузевим законодавством передбачено можливість утворення СРО та встановлені певні вимоги до них. А організації, які хоча й мають схожість із СРО, але утворені в інших галузях, такого статусу не мають.

Досить важливою є думка багатьох вчених, які зазначають, що «проблема відмежування СРО від інших подібних їм організацій не повинна зводитися тільки до аналізу чинного законодавства з погляду наявності чи відсутності в ньому вказівки на надання певним організаціями статусу СРО». Тому необхідно з’ясувати критерій, який буде універсальним для відмежування СРО від звичайних непідприємницьких товариств.

Ознаки[ред.ред. код]

Ознаки саморегулівних організацій:

  • організація об’єднує членів на основі добровільності;
  • членами є професіонали певної сфери діяльності;
  • тісний зв'язок з державою, який проявляється у тому, що організація виконує частину повноважень, делегованих державою;
  • функції — створення стандартів, норм, правил, притягнення до відповідальності учасників-порушників (саморегулювання);
  • можливість створення органів, які контролюватимуть дотримання правил, стандартів та норм;
  • відповідальності членів СРО (як індивідуальна, так і колективна).

Досить важливою є мета утворення таких організацій. Перші СРО були організаціями у галузі медицини, реклами, адвокатури тощо, вони мали подвійну мету: з одного боку, дані організації створювались для захисту інтересів і прав споживачів товарів (робіт або послуг) членів СРО. Для реалізації даної мети були встановлені додаткові норми, правила і підвищені стандарти діяльності, утворені фонди для відшкодування шкоди тощо. З іншого боку, для підвищення конкурентоспроможності та захисту їх ділової репутації на ринку, адже у такий спосіб забезпечувалися й інтереси самих членів СРО. Тому мета СРО полягає не тільки у здійсненні «регулювання для регулювання», а й у встановленні підвищених стандартів, додаткових правил, норм діяльності для їх членів і контролю за їх дотриманням з метою забезпечення ділових інтересів членів СРО та задоволення інтересів споживачів [4].

Класифікація[ред.ред. код]

До основних видів саморегулівних організацій можна віднестисти наступні:

  • Національні організації. Дані організації можуть заявляти свої права на представництво інтересів професійного світу, наприклад, пов’язаного з ринком цінних паперів тієї чи іншої країни. Наприклад, у США це National Association of Securities Dealers (NASD) — Національна асоціація дилерів з цінних паперів, у Японії — Japan Securities Dealers Association (Японська асоціація інвестиційних дилерів) тощо.
  • Міжнародні організації (наприклад, Міжнародна організація фондових бірж, Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO).

Функції[ред.ред. код]

До обов’язкових функцій належать:

  • нормотворча;
  • контрольна;
  • пунітивна.

Нормотворча функція означає, що СРО приймаються і затверджуються стандарти діяльності, правила, норми, які регулюють діяльність суб’єктів підприємництва. Такі правила спрямовані на регулювання не лише відносини між самою організацією та її, а й між членами СРО та споживачами їх робіт (товарів або послуг), які складаються у процесі здійснення членами СРО своєї професійної діяльності та/або підприємницької. Проте, якщо правила організації передбачають виключно регулювання діяльності її працівників або внутрішніх структурних органів, прав і обов’язків її членів, то таку організацію не можна вважати саморегулівною.

Контрольна функція знаходить свій прояв у забезпеченні з боку членів СРО контролю за дотриманням прийнятих нею норм, правил і стандартів діяльності. Оганізація не може вважатися саморегулівною за відсутності такого контролю.

Пунітивна функція проявляється у тому, що особи, які порушують встановлені правила, стандарти та норми, притягуються до відповідальності. У локальних актах, що приймаються СРО, встановлюється перелік санкцій.

До факультативних функцій можна віднести такі:

  • реалізація процедури позасудового (приватного) розгляду спорів між СРО і її членами та скарг на їх діяльність осіб, які використовують їх товари, роботи або послуги. У країнах, де існують СРО вже давно, при СРО існує спеціальний орган — Омбудсман, який може бути як одноособовим, так і колегіальним та покликаний реалізовувати дану функцію [5];
  • для відшкодування збитків, завданих споживачам товарів, робіт або послуг створюються спеціальні механізми. До способів захисту інтересів споживачів товарів (робіт або послуг) членів СРО може бути утворення майнових фондів з метою відшкодування збитків; створення системи колективного страхування професійної відповідальності членів СРО тощо;
  • представництво інтересів членів СРО у відносинах з певними органами державної влади та місцевого самоврядування, у тому числі в суді, а також із іншими учасниками цивільного обороту [4].

Дослідження саморегулівних організацій в Україні[ред.ред. код]

У вітчизняній науці проблемам статусу СРО присвячено небагато досліджень. Зокрема, це публікації І. М. Кучеренко, О. В. Кологойди, О. Ю. Тичкової, М. М. Слюсаревського та деяких інших вчених.

Примітки[ред.ред. код]

  1. 15 Title of United States Code, Chapter 2B — Securities Exchanges [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uscode.house.gov/download/pls/15C2B.txt
  2. Financial Services Act 1986 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1986/60/pdfs/ukpga_19860060_en.pdf
  3. Зинченко С. А. Саморегулируемые организации в законодательстве России: проблемы и решения / С. А. Зинченко, В. В. Галов // Корпорации и учреждения : сб. статей / отв. ред. М. А. Рожкова. — М. : Статут, 2007. — С. 97–114.
  4. Зинченко С. А. Саморегулируемые организации в законодательстве России: проблемы и решения / С. А. Зинченко, В. В. Галов // Корпорации и учреждения : сб. статей / отв. ред. М. А. Рожкова. — М. : Статут, 2007. — С. 97–114.
  5. Грачев Д. О. Правовой статус саморегулируемых организаций : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Грачев Дмитрий Олегович. — М., 2008. — 141 c.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]