Самір Амін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Самір Амін
араб. سمير أمين‎, фр. Samir Amin
Samir Amin.jpg
Samir Amin at the 2012 Subversive Festival (en) in Zagreb.
Народився 3 вересня 1931(1931-09-03) (83 роки)
Каїр
Місце проживання Єгипет Єгипет, Сенегал Сенегал
Громадянство Єгипет Єгипет
Національність єгиптянин
Галузь наукових інтересів політична економія, революційна теорія
Alma mater Сорбонна
Вчене звання доктор наук
Відомий завдяки: закону всісвітньої вартости, концепції «відокремлення від капіталістичної системи»

Самі́р Амі́н (араб. سمير أمين‎, фр. Samir Amin) (* 3 вересня 1931, Каїр, Єгипет) — єгипетський економіст-теоретик, один із розробникік теорії «залежного розвитку» й автор концепції «відокремлення від капіталістичної системи», критик неоколоніялізму. В своїй роботі поєднує марксистську методолоґію з поглядами на революційний процес Мао Цзе-дуна.

Життєпис[ред.ред. код]

Самір Амін народився в Каїрі в родині лікарів. Його батько — єгиптянин, матір — француженка. Дитинство й юність провів у Порт-Саїді, де ходив до французької середньої школи. З 1947 по 1957 навчався в Парижі; вивчав політичну науку та економіку. Пізніше, в автобіографії від 1990 року, про навчання у Парижі він писав, що заняттям приділяв часу рівно стільки, скільки було необхідно аби здати іспити, більшість же часу забирав «активізм».

В Париж Амін вступив до лав Французької Комуністичної партії (ФКП), але потім дистанціювався від радянського варіянту марксизму та ввійшов до маоїстських кіл. Разом з иншими студентами лівих поглядів видавав журнал «Anticolonialistes étudiants» («Антиколоніяльні студії»).

Після закінчення університету повернувся до Каїру, де з 1957 по 1960 рр. працював науковим співробітником Національного інституту економічного управління. З 1960 по 1963 рр. — консультант Міністерства планування в Бамако (Малі). Був стипендіатом Африканського інституту економічного розвитку та планування (Дакар, Сенегал). З 1970 по 1980 рр. - директор Інституту. 1980 року пішов з Інституту, аби там саме, у Дакарі, очолити «Форум третього світу».

Амін — автор багатьох книжок і статей про проблеми глобальних економіки та політики.

Ідеї[ред.ред. код]

Якщо спробувати коротко окреслити погляди Аміна, то можна сказати, що характерним для них є поєднання Марксова методології з розумінням революційного процесу за Мао Цзе-дуном. У книжці «Закон вартости й історичний матеріялізм» (1977) Амін пише, що суспільну дійсність сучасного світу слід розглядати у двох площинах. Для першої основоположним є капіталістичний спосіб виробництва з притаманною йому клясовою боротьбою між пролєтаріятом і буржуазією; для другої — нерівномірний розвиток, що призводить до утворення прірви на різних рівнях, наприклад, між умовами життя різних ґруп населення всередині окремо взятої країни — між багатими (капіталістами) і бідними (робітничими клясами), між розвиненими країнами («центрами», Північчю) і відсталими країнами («периферіями», Півднем). Ці два виміри реального капіталізму визначають питання соціяльної і політичної боротьби, що грає в історії найважливішу ролю. З цього огляду розвиток периферії був і залишається історією пристосування до потреб і обмежень пануючих центрів капіталу. Щоразу, коли у центрах відбувається перебудова, периферії мають до неї пристосовуватися.

Розшарування на міжнародному рівні є невід’ємною складовою реального капіталізму. «Закон всесвітньої вартости», як його називає Амін, працює на основі дискримінаційного ринку, що включає торгівлю та вільних рух капіталу, але виключає вільний рух робочої сили. Відтак закон всесвітньої вартости має тенденцію до усереднення цін на товари, але не до усереднення заробітної плати, оскільки розподіл вартости по світу, в т. ч. через заробітну платню найманих працівників, не співпадає з розподілом продуктивности праці. У периферіях у цілому продуктивність праці менша за продуктивність у центрах на десятки процентів, а винагорода менша у рази, отже норма експлоатації найманої праці (і норма прибутку) на периферії вища. Звідси нерівність у світі. На додаток до закону всесвітньої вартости тенденцію до нерівномірного розвитку у світі підсилюють нерівність доступу до корисних копалин, монополія на технічні винаходи та технології, позаекономічний примус, політично-військовий тиск, а також культурна геґемонія центрів.

Оскільки панівні кляси центрів діляться часткою акумульованої додаткової вартости з підпорядкованими клясами, соціяльна революція у капіталістично розвинених країнах відкладається доти, доки істнує можливість отримувати цю «імперіялістичну ренту». Хоча рента не вирішує питання майнової нерівности в країнах центрів, всі ґрупи населення капіталістичних центрів отримують свою частку в ній, а значить так чи так зацікавлені у збереженні єдиного капіталістичного світу, у приєднанні до нього нових країн і тіснішого прив’язування до капіталізму старих. На периферії капіталістичного світу навпаки — питання революції є актуальним, адже стосується безпосередньо виживання слаборозвинених суспільств. Опинившись у світовому капіталістичному господарстві у непривілейованому положенні єдиний шлях подолати зачароване коло експлоатація і відсталостт для них, це — «від’єднатися» від капіталістичної системи. Від’єднатися означає підпорядкувати економічний розвиток своєї країни — чи цілого реґіону світу, ґрупи країн — не потребам світового ринку, що їх завжди визначають центри, а потребам внутрішнього розвитку. За Аміном, від’єднання означає перехід від закону всесвітної вартости до «закону національної вартости», що означає справедливий розподіл продуктів у суспільстві відповідно до внеску кожного; продукцію не для задоволення ринкового попиту, а для задоволення людських потреб; урізноманітнення продукції не з метою збільшення прибутку, а відповідно до людських потреб; залучення широких народних мас до економічного плянування і прийняття політичних рішень.

Амін вважає, що від’єднання у справжньому розумінні без соціяльної революції неможливо, інакше це буде не від’єднання, а автаркія. Від’єднання, це — не розірвання зв’язків із світом, але розірвання зв’язку з капіталістичним світом як з зовнішнім, так і всередині. Від’єднання від системи не відбуватиметься без боротьби, адже в країнах периферії влада належить «національній» буржуазії, що по суті є аґентурою капіталістичних центрів на периферіях. Ця буржуазія є компрадорською — вона живе з розпродажу національних багатств і не готова розстатися зі своїм прибутками, а значить не готова віддавати і владу. Для перемоги над нею необхідний національно-народний союз («історичний блок», якщо скористатися темінологією італійського марксиста Антоніо Ґрамші), що висуне гасло антикапіталістичної революції. Таке від’єднання має стати першим кроком на шляху переходу до світової соціялістичної системи, а цей перехід Амін розглядає не який швидкий «стрибок», але як цілу історичну епоху.

Основні твори[ред.ред. код]

  • Нерівномірний розвиток (Le développement inégal. Paris: Éd. de Minuit, 1973)
  • Кляса та нація в історії і сучасна криза (Classe et nation dans l'histoire et la crise contemporaine. Paris: Éd. de Minuit, 1979)
  • Майбутнє маоїзму (L'avenir du Maoïsme. Paris: Éd. de Minuit, 1981)
  • Евроцентризм. Критика однієї ідеолоґії (L'eurocentrisme: critique d'une ideologie. Paris: Anthropos, 1988)
  • Вірус лібералізму. Безперервна війна й американізація світу (Le virus libéral: la guerre permanente et l'américanisation du monde. Paris: Le Temps des cerises, 2003)
  • Арабський світ у довгостроковій перспективі: арабська «весна»? (Le Monde arabe dans la longue durée: le «printemps» arabe? Paris: Le Temps des cerises, 2011)

Література[ред.ред. код]

  • Р. Тиса. Амін Самір // Історія політичної думки: навч. енцикл. словник-довідник для студентів вищих навч. закл / за наук. ред Н. М. Хоми. — Львів: Новий Світ-2000, 2014. — С. 25.
  • Aidan Forster-Carter, "The Empirical Samir Amin", in Samir Amin, The Arab Economy Today, London, 1982, pp. 1–40.(англ.)
  • Duru Tobi, "On Amin's Concepts – Autocentric/Blocked Development in Historical Perspectives", in Economic Papers (Warsaw), Nr. 15, 1987, pp. 143–163.(англ.)
  • Joachim Wilke, Samir Amins Projekt eines langen Weges zum globalen Sozialismus (Vielfalt sozialistischen Denkens. Heft 13), Berlin, 2005.(нім.)

Посилання[ред.ред. код]