Сам Ейде
| Сам Ейде | |
|---|---|
| норв. Samuel Eyde | |
 | |
| Народився |
29 жовтня 1866[1][2] Арендал, Еуст-Аґдер, Норвегія |
| Помер |
21 червня 1940[1][2] (73 роки) Осґорстраннd, Borre Municipalityd, Вестфолл, Норвегія |
| Країна |
 Норвегія |
| Діяльність | винахідник, підприємець, дипломат, інженер, політик |
| Галузь | інженерія і промисловість |
| Заклад | Norsk Hydro |
| Посада | член парламенту Норвегіїd[3] |
| Науковий ступінь | Honoris causa |
| Партія | Гейре |
| Брати, сестри | Christian Samuel Eyded |
| У шлюбі з |
Elida Eyded[4] Anna Ulrika Mörner af Morlandad[1] |
| Діти |
Astri von Arnoldd Liv Eyded |
| Родичі | Haakon Eyded |
| Нагороди | |
 Сам Ейде у Вікісховищі | |
Самуель «Сам» Ейде (норв. Samuel Eyde; 29 жовтня 1866, Арендал, Норвегія — 21 червня 1940, Осгорстранн, Норвегія) — норвезький інженер і промисловець. Разом із фізиком Крістіаном Біркеландом створив технічну основу для норвезької азотної промисловості[5]. Заснував Elektrokemisk (Elkem) та Norsk Hydro, де він виконував функції генерального директора. Він відповідав за створення промислового міста Ейдехавн на північ від Арендаля[5]. Співавтор процесу Біркленда-Ейде. Самуель Ейде вважається найбільшим промисловим підприємцем у Норвегії[6].
Біографія[ред. | ред. код]
Самуель Ейде народився та виріс у морському місті Арендал[7] у багатій родині судновласника Самуеля Ейде (1819—1902) й Еліни Крістін Амалії Стефансен (1829—1906)[5]. Вважали, що молодий Сам Ейде піде стопами батька й увійде в морську справу, але круїз на одному з військово-морських судів влітку 1880 року налаштував його на інші цілі. Він закінчив у Християнії середню школу й у 1885 році розпочав навчання у військовому коледжі, після якого став резервістом. Після цього почалася його освіта та кар'єра інженера[5].
У той час у Норвегії не було можливості здобути вищу технічну освіту, але Ейде мав достатньо коштів, щоб навчатися за кордоном[5]. У 1886 році він поїхав до Німеччини, де вступив до Технічного коледжу Шарлоттенбурга у Берліні, який закінчив у 1891 році як дипломований інженер-будівельник. Це вказувало на перспективу роботи у державному, а не у приватному секторі. Здобувши інженерний ступінь, Ейде присвятив себе 7-річній інженерній практиці у Німеччині[5].
Під час практики він спеціалізується на проєктуванні залізничних станцій, каналів і портових споруд у міських районах. У 1898 році, ґрунтуючись на цьому досвіді, він створив власне інженерне бюро у Християнії. Ейде продовжував працювати як інженером, так і бізнесменом, але згодом дедалі більше нагадував саме останнього[5].
У 1903 році разом із Крістіаном Біркеландом він запатентував метод виробництва добрив. На початку 1900-х років у співпраці з іноземними інвесторами він створив кілька нових компаній, як-от Norsk Hydro й Elkem[7].
З початком Першої світової війни спробував вийти зі своїми вибуховими речовинами на величезний російський ринок і навіть побудувати у Росії кілька своїх заводів з виробництва вибухових речовин. З цією метою у липні 1915 року відвідав Росію, де досяг зустрічі з імператором Миколою II і схвалення ним його проєкту. Заводи збудувати не вдалося — російське артилерійське відомство вже вело їхнє поспішне будівництво, а ось постачання вибухівки з нейтральної Норвегії до Росії через посередника принесли Ейде величезні прибутки[8].
У 1919 році він став представником Консервативної партії (Хейре) у парламенті як представник Вестфолла. Того ж року він очолював норвезьку торговельну делегацію у Польщі, і невдовзі став норвезьким посланником у Варшаві. Проте його дипломатична кар'єра була короткою. У 1923 році він залишив міністерську посаду назавжди і відтоді жив за кордоном, але влітку зазвичай відвідував Норвегію. Він зіграв певну, але спірну роль у переході Hydro на метод Габера-Боша у 1927 році. Це призвело до того, що того ж року його вигнали з ради директорів Hydro[5].
Останні два десятиліття життя Ейде за кордоном були нещасливі. Бажаючи дізнатися, яким його бачить суспільство, він вирішив написати свою автобіографію. За рік до смерті Ейде завершив її під назвою «Моє життя та життєві досягнення» (норв. Mitt liv og mitt livsverk).
Нагороди та членство[ред. | ред. код]
У 1905 році Ейде став кавалером I класу, у 1910 році — командором ордена Святого Олафа. Він також був командором ордену Данеброг і шведського ордену Вази, а також мав кілька інших іноземних нагород. У 1911 році він став почесним доктором Технічного коледжу у Дармштадті. Він був почесним членом Норвезької інженерної асоціації, Політехнічної асоціації та Норвезької хімічної компанії. З 1913 до 1915 рік він був головою Королівської норвезької військово-морської асоціації[5].
Пам'ять[ред. | ред. код]
- Промислове селище Ейдегавн
- Площа Сама Ейде біля міської ратуші Арендаля
- Середня школа ім. Сама Ейде в Арендалі
- Вулиця Сама Ейде в Рьюкані — місті, заснованому при заводах Norsk Hydro
- Шосе Сама Ейде в Осло.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Norsk biografisk leksikon — Kunnskapsforlaget. — ISSN 2464-1502
- ↑ а б (not translated to no) Stortinget og statsrådet : 1915–1945. B. 1 : Biografier : med tillegg til Tallak Lindstøl: Stortinget og Statsraadet 1814–1914 — 1949. — С. 216.
- ↑ (not translated to no) Stortinget og statsrådet : 1915-1945. B. 2 : De enkelte storting — 1949. — С. 55.
- ↑ (not translated to no) Biografisk skuespillerleksikon : norske, danske og svenske skuespillere på norske scener særlig på 1800-tallet — (untranslated), 1981. — С. 157. — ISBN 82-00-05622-8
- ↑ а б в г д е ж и к NORSK BIOGRAFISK LEKSIKON
- ↑ Aust-Agder museum og arkiv
- ↑ а б Avtrykk fra Aust-Agder
- ↑ Карелин В. А. «Намерены отстаивать строгий нейтралитет и выжать из ситуации все деньги, которые только смогут». Из истории военно-технического сотрудничества России и Норвегии во время Первой мировой войны: проекты промышленного магната Сама Эйде. // Военно-исторический журнал.— 2017. — № 9. — С.49—52.
Література[ред. | ред. код]
- При написанні цієї статті використовувався матеріал із «Норвезького біографічного словника» (1999—2005) .
- Gutten som vokste opp і Arendal ble. NORGES STØRSTE INDUSTRI-GRÜNDER. AGDERPOSTEN, Fredag 28. Жовтень 2016 .
- Mitt liv og mitt livsverk . Oslo, 1939.
Посилання[ред. | ред. код]
|
