Санті ді Тіто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Санті ді Тіто

Santi di tito, martirio di santo stefano, 1599, 13 committenti o possibile autoritratto con la moglie 2.JPG

портрет Франческо Сальвіаті з «Життєписів» Вазарі
Народження 5 грудня 1536(1536-12-05)
Флоренція, Тоскана
Смерть 25 липня 1603(1603-07-25) (66 років)
  Флоренція
Національність італієць
Країна Італія
Діяльність художник, архітектор
Напрямок маньєризм, потім контрманьєризм (предбароко)
Роки творчості 1556 - 1603
Вплив флорентійські маньєристи і реалізм
Твори вівтарі, алегорії, портрети, декоративні твори, фрески палаццо Веккіо та декількох палаців у Римі
Автограф Santi di tito, martirio di santo stefano, 1599, 14 firma e data.jpg

CMNS: Санті ді Тіто у Вікісховищі

Санті ді Тіто (італ. Santi di Tito; 5 грудня, 1536, Флоренція — 25 липня, 1603, Флоренція) — італійський (флорентійський) художник 16 століття, котрий свідомо відмовився від стилю маньєризм.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в малому містечку Сансеполькро в Тоскані. Якщо день і рік народження майбутнього художника добре відомі, збережено мало відомостей про роки навчання. Так, гіпотетично він міг навчатися у Баччо Бандінеллі чи у Аньйоло Бронзіно. Починав в майстерні Себастьяно де Монтекаріо.

До середини 16 століття покоління місцевих художників і скульпторів перетворили Флоренцію на справжній музей, де вже були накопичені скарби мистецтва. Тому юнак зі здібностями міг навчатися, спостерігаючи фрески, вівтарі і картини у флорентійських церквах, соборах і приватних збірках.

Праця в Римі[ред. | ред. код]

Збережені відомості, що у період 1558-1564 років він вже працював у папському Римі, тобто до цього часу він вже опанував художні техніки і працював художником-фрескистом у команді, де були Ніколо Чірчіньяні (після 1517 - після 1596) та Джованні де Веккі (1536-1614), останній теж був уродженцем міста Сансеполькро. В Римі вони створювали фрески в палаці Сальвіаті та у Великій залі ватиканського Бельведера.

Зміни в художній манері[ред. | ред. код]

Санті ді Тіто починав як прихильник маньєризму, що запанував серед митців Флоренції, Парми і Риму. Але перебування у Римі і спостереження за фресками Рафаеля Санті навернуло молодого художника до врівноважених композицій і майже класичних форм, таких відмінних від тих, що панували в переускладнених творах Федеріко Цуккарі, Алессандро Аллорі, Джорджо Вазарі, Аньйоло Бронзіно.

В подальшому на творчу манеру митця суттєво вплинули настанови Тридентського собору. За цими суворими настановами релігійні картини позбавляли ідеологічної сваволі самих художників і всі картини мали бути продовженням католицизму та його доктрин. Художникам надали перелік дозволених сюжетів і залишили право на пошуки лише у композиціях та у кольорах. Бажаними були ефектні композиції і розпалення віри шляхом звертання до почуттів прочан.

Повернення у Флоренцію[ред. | ред. код]

1564 року він повернувся у Флоренцію. Його прийняли у місцеву Художню академію мистецтва малюнку. Це було визнання його здібностей. Практично уся художня діяльність майстра відтепер була пов'язана із Флоренцією.

Так, він створив декілька міфологічних картин для Студіоло Франческо І Медічі ( «Сестри Фаетона », «Геркулес в полоні у Омфали» ). Він брав участь у декоруванні фресками каплиці Художньої академії мистецтва малюнку, котра була розташована в церкві Сантіссіма Аннунціата. В церкві Санта Кроче він створив фреску «Воскресіння», а в соборі Санта-Марія-дель-Фйоре — дві частини фресок «Ангельська музика».

Серед біблійних картин цього періоду — «Христос воскрешає померлого Лазаря », «Свята бесіда», «Мучеництво св. Стефана», «Христос в Еммаусі», «Моління про чашу» тощо.

На флорентійських шанувальників живопису справило помітне враження полотно «Видіння розп'ятого Христа Томмазо Аквінським», з її суворим реалізмом і відсутністю дріб'язок стилю маньєризм. Для флорентійців це нагадувало кращі твори уславленого Мазаччо. Насправді Санті ді Тіто стояв у авангарді митців, що відкривали шлях до нової стилістики — бароко 17 століття.

Санті ді Тіто не зупинявся на художній творчості. Так він брався за архітектурні роботи. Відомо, що він брав участь у побудові вілли Деї Колацці у Джоголі та вілли Доччіа у Фьєзоле.

Власна родина[ред. | ред. код]

У Флоренції узяв шлюб із синьйориною Аньйолеттою Ландуччі. Їх син Тіберіо ді Тіто (1573-1627) теж став художником.

Учні[ред. | ред. код]

Серед них — Лодовіко Чіголі, Франческо Моті (що став скульптором).

Смерть[ред. | ред. код]

Санті ді Тіто помер у Флоренції 23 липня 1603 року.

Вибрані твори (перелік)[ред. | ред. код]

Санті ді Тіто, серія з чотирьох картин «Пори життя жінки» («Дитинство», «Молодість», «Зрілість», «Старість»)


  • «Сестри Фаетона», 1572 р.
  • « Геркулес в полоні у Омфали» , 1572 р.
  • «Вечеря у Еммаусі», 1574 р.
  • «Христос воскрешає померлого Лазаря», 1576 р.
  • «Увірування апостола Фоми»
  • «Благовіщення »
  • «Марія Маддалена де Рацці у віці 16 років»
  • «П'єтро де Медічі», до 1586 р., Галерея Уффіці
  • «Портрет Нікколо Макіавеллі», Палаццо Веккіо, Флоренція
  • «Перехід євреїв через Чермне море»
  • «Поклоніння волхвів»
  • «Портрет Кристини Лотаринзької»
  • «Портет шляхетної пані з собачкою біля колони»
  • «Алегорія закону»
  • «Донька Ніколо ді Сінібальдо Лукреція з папугою»
  • серія з чотирьох картин «Пори життя жінки» («Дитинство», «Молодість», «Зрілість», «Старість»)
  • «Преображення»
  • «Два янголи відкривають картині з оплакуванням Христа», Міський музей Сансеполькро
  • «Видіння розп'ятого Христа Томмазо Аквінським», 1593 р.

Вибрані твори (портрети, галерея)[ред. | ред. код]

Санті ді Тіто. «Портрет П'єтро де Медічі», до 1586 р., галерея Уффіці

Вибрані твори (релігійний живопис)[ред. | ред. код]

Санті ді Тіто. Фреска «Ангельська музика», собор Санта-Марія-дель-Фйоре, 1589 р.


Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Freedberg, Sydney J. (1993). "Painting in Italy, 1500-1600". Pelican History of Art. Penguin Books Ltd. pp. 620–625.
  • Wittkower, Rudolf (1999) Art and Architecture in Italy 1600-1750 Yale Univ. Press.
  • Gauvin Alexander Bailey, Between Renaissance and Baroque: Jesuit Art in Rome, 1565-1610 (Toronto: University of Toronto, 2003), pp.28-30.