Сан-Міньято-аль-Монте

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Базиліка Сан-Міньято-аль-Монте
Basilica di San Miniato al Monte
Sanminiato.jpg
43°45′35″ пн. ш. 11°15′53″ сх. д. / 43.759758° пн. ш. 11.264731° сх. д. / 43.759758; 11.264731Координати: 43°45′35″ пн. ш. 11°15′53″ сх. д. / 43.759758° пн. ш. 11.264731° сх. д. / 43.759758; 11.264731
Країна Італія, Тоскана
Місто Флоренція
Єпископство католицька
Тип мала базиліка і abbey churchd
Тип будівлі монастир
Стиль середньовіччя
Засновник єпископ Алібрандо
Перша згадка каплиця 8 ст., 1013 р.
Дата заснування каплиця 8 ст.
Основні дати:
1013 р., 1387 р. — цикл фресок з житія Св. Бенедикта роботи Спінелло Аретіно, 1473 р — каплиця кардинала Жайме Португальського
Будівлі:
Базиліка святого Міньято, дзвіниця, палац єпископа, кам'яний паркан, кухня, трапезна, келії, монастир, цвинтар
Статус  Культурне надбання Флоренції
Стан задовільний

Базиліка Сан-Міньято-аль-Монте. Карта розташування: Італія
Базиліка Сан-Міньято-аль-Монте
Базиліка Сан-Міньято-аль-Монте
Базиліка Сан-Міньято-аль-Монте (Італія)
CMNS: Базиліка Сан-Міньято-аль-Монте у Вікісховищі

Базиліка Сан-Міньято-аль-Монте (італ. Basilica di San Miniato al Monte у перекладі святий Міньято на горі) — старовинна церква у місті Флоренція, один з найкращих зразків сакральної архітектури романської доби у місті.

Історія[ред. | ред. код]

Дзвіниця, Базиліка та палац єпископа, фото 2005 р.

Церква висвячена на честь Св. Мінаса (Міньято за тосканським діалектом), що був вірменом за походженням і служив у війську римського імператора Деция. Мінас усамітнився, створив каплицю і був арештований під час перебування під мурами Флоренції імператора. Був покараний за приналежність до християнства. Так за церковною легендою розповідають, що у склепі під церквою зберігають мощі Св. Мінаса, хоча відомо, що їх вивезли.

Сучасна церква була збудована 1013 року за наказом єпископа Алібрандо на місці колишньої каплиці на горі. Донатором храму став герцог Баварський, обраний імператором Священної римської імперії німецької нації і відомий як Генріх ІІ.

Первісно монастир, що виник поряд із церквою, належав оо. бенедиктинцям, перейшов до монастиря Клюні, а згодом був відданий оо. оліветанцам, гілці чернечого ордену бенедиктинців. Оліветанцям монастир належить і на початку 21 ст.

Головний фасад[ред. | ред. код]

Орел гільдії ткачів на головному фасаді церкви.

Головний фасад церкви — характерний зразок інкрустаційного стилю, що був модним у Флоренції в добу розвиненого середньовіччя. Використані стулки різнокольорового мармуру. За припущеннями, інкрустаційні роботи на фасаді розпочали 1090 року знизу, але не закінчили. Перший ярус — це декорація із п'яти арок, три з котрих були призначені для дверей. Дві площини декоровані таким чином, наче там є двері.

Новий етап робіт відбувся у 12-13 століттях. Гроші на декорування головного фасаду заради спасіння власних душ дали ткачі міста Флоренція, найбагатший і найвпливовіший із цехів міста. На згадку про гільдію ткачів фасад церкви вінчає орел, геральдичний символ гільдії.

Дзвіниця[ред. | ред. код]

Фото 19 ст.

Дзвіниця кам'яна, двоярусна, непотинькована.

1499 року дзвіниця впала, що часто траплялося із готичними спорудами. Вибудована наново 1523 року у стилі відродження, за проектом мала бути вищою, але залишена недобудованою.

Під час повстання проти роду Медічі і вигнання їх з міста, у Флоренції відновили республіканський тип правління. Фортифікатором-архітектором короткої за терміном республіки був уславлений архітектор і скульптор Мікеланджело Буонарроті. 1530 року дзвіницю церкви на горі використовували як пункт спостережень за військами облоги. Аби захистити дзвіницю він обстрілів, Мікеланджело наказав захистити її мури.

Головна нава[ред. | ред. код]

Головна нава базиліки Сан Міньято.

Головна нава зберегла побудову романської доби. Але мури нави прикрашені у тому ж інкрустаційному стилі, що і головний фасад базиліки. Споруда має видовжений характер і не має трансепту, тобто не утворює хреста за поземним планом.

Абсида над вівтарем прикрашена мозаїкою «Христос на троні між Богородицею (праворуч) і Св. Міньято (ліворуч)». Мозаїчні роботи закінчили 1260 року.

Розп'яття на вівтарі за припущеннями роботи Луки делла Роббіа. Достеменно відомо, що саме він створив і медальйони на стелі каплиці кардинала Жайме Португальського.

Каплиця кардинала Португальського[ред. | ред. код]

Ск. Антоніо Роселліно. Надгробок кардинала Жайме Португальського.

Кардинал помер у Флоренції і був похований у церкві Сан Міньято. Меморіалом кардинала і стала окрема каплиця. Вона мимоволі стала зразком мистцтва флорентійських майстрів середини 15 ст., бо весь її декор виконаний за декілька років, хоча тут попрацювала ціла низка різних майстрів.

Архітектурну частину виконали Антоніо Манетті (проект), а його реалізацію у церкві забезпечив Джованні Роселліно у 1460–1462 р[1]. Це квадратне приміщення 4,8 х 4,8 метри і висотою 10,3 метри[2] .

До приміщення каплиці підходили як до кімнати, котру декорували по частинам. Надгробок — досить типовий для доби: на труні лежить фігура кардинала, покривало підтримують два путі. Янголи утримують артибути шляхетності кардинала. Над вікном, забраним ґраткою, медальйон із зображенням Богородиці. Мармуровий надгробок 1466 року створив скульптор Антоніо Роселліно і розмістив його праворуч він входу. Пізніше ліворуч він спорудив мармурове кардинальське крісло на тлі мармурових стулок. Підлогу прикрасив мозаїкою Стефано ді Бартоломео[3].

Але над кардинальським кріслом залишилась порожня видовжена ділянка. Тоді вирішили додати ще й живопис і замову отримав художник Алессо Бальдовінетті. Він створив на дерев'яних стулках «Благовіщення», котре і розмістили над кардинальським кріслом[4]. Фігури Янгола і Марії розділені ліпленим глеком із лілеями. Вони водночас належать і матеріальному світові, як надгробок та мармурове крісло, і штучному просторові живопису «Благовіщення». Від люнета простір картини відокремлює рама картини, верх якої сприймається як карниз. Простір над карнизом теж був порожнім. Алессо Бальдовінетті намалював там у техніці фрески дерева, котрі нібито видно за приміщенням, де відбувається благовіщення. Медальйони на стелі каплиці — роботи Луки делла Роббіа.

Вівтарний образ у каплиці створили брати Полайоло[5].

Монастирський комплекс і кладовище біля церкви[ред. | ред. код]

Неподалік церкви розташовані споруди діючого монастиря. Проект його розбудови датований 1426 роком. Будівельні роботи тривали у 1443 до кінця 1450-х рр. Проектні і будівельні вели брати Бернардо та Антоніо Роселліно, роботи фінансувала гільдія ткачів.

Палац для єпископа був вибудуваний 1295 року і певний час був літньою резиденцією флорентійських єпископів. Згодом міняв власну функцію і був то монастирською лікарнею, то казармою для військових.

Комплекс оточений фортечними мурами, вибудованими у місяці повстання за проектом Мікеланджело під час блоги Флоренції. Після відновлення влади роду Медічі фортеця біля церкви була зміцнена і перебудована у 1553 році за наказом князя Козімо І Медічі.

У комплекс монастирських споруд згодом увійшло кладовище. Серед похованих на ньому —

Галерея вибраних фото[ред. | ред. код]

Захисні мури з гарматами у церкви Сан Міньято. План Бонсіньорі
Церква Сан Міньято на горі,. вигляд із міста
Вигляд Флоренції від базиліки Сан-Міньято-аль-Монте

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Francesco Guerrieri, Lucina Berti, Claudio Leonardi: La Basilica di San Miniato al Monte a Firenze. 1998.
  • Graziella Cirri: Guida ai cimiteri comunali di Firenze. 2003.
  • Данилова И. Е. «Итальянская монументальная живопись» (раннее возрождение), М., «Искусство», 1970

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Данилова И. Е. «Итальянская монументальная живопись» (раннее возрождение), М., «Искусство», 1970 с. 129
  2. Данилова И. Е. «Итальянская монументальная живопись» (раннее возрождение), М., «Искусство», 1970 с. 225
  3. Данилова И. Е. «Итальянская монументальная живопись» (раннее возрождение), М., «Искусство», 1970 с. 130
  4. Данилова И. Е. «Итальянская монументальная живопись» (раннее возрождение), М., «Искусство», 1970 с. 130
  5. Данилова И. Е. «Итальянская монументальная живопись» (раннее возрождение), М., «Искусство», 1970 с. 130

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сан-Міньято-аль-Монте