Сапіга Іван Семенович
| Сапіга Іван Семенович | |
.jpg) | |
 | |
| Народження: |
1450  |
|---|---|
| Смерть: |
не раніше 10 травня 1517 і не пізніше 4 грудня 1517 Дубно, Підляське воєводство, Велике князівство Литовське[1][2] |
| Поховання: |
Holy Spirit church in Kodeńd і Ботьки[1][2] |
| Країна: |
 Велике князівство Литовське |
| Релігія: |
католицтво[3], православ'я[4] і греко-католицькі церкви[4] |
| Рід: |
Сапіги |
| Батько: |
Семен Сопігаd[1] |
| Мати: |
Настася Павшанкаd[1] |
| Шлюб: |
Альжбета Глебовичd[1][5][…] і Ганна Ходкевичd[1] |
| Діти: |
Павло Сапіга[1][4], Доброхна Сапігаd[6], Федір Сапігаd[6], Михайло Сапігаd[1], Петро Сапігаd[1], Ганна Сапігаd[6][7] і Катерина Сапігаd[6] |
Іва́н Семе́нович Сапі́га (або Сопіга, бл. 1430 — 4 грудня 1519) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського, дипломат. Писар господарський (з 1483), канцлер королеви Олени Московської (з 1500), маршалок господарський (з 1504), воєвода (намісник) вітебський (1508—1514, з 1511 — воєвода), воєвода підляський (1513—1517). Родоначальник коденьської гілки Сапіг. Брат Богдана Сапіги.
2-ий син Семена Сопіги та Настаськи. Роки життя Івана Сопіги (саме так він писав тоді своє прізвище) досить точно виводяться з його посмертного портрета, де роком його відходу в засвіти вказано 1519, а вік — 89 років, себто народитися він мав бл. 1430 р.
З 1488 року був писарем господарським великого князя литовського й короля польського, Казимира IV Ягеллончика.
У 1497, 1498 і 1499 був послом у Москву, у 1501 р. вирушив до Рима у складі посольства, яке просило від папи затвердження митрополита Йосифа I Болгариновича, дотримувався Флорентійської унії.
З 1501 року був канцлером великої княгині Олени Іванівни. У 1502 році був послом до магістра Лівонського ордену. Того ж року отримав браславське староство. Наступного року був послом до Москви, у якій уклав шестирічне перемир'я, що завершило Московсько-литовську війну, і за яким до Московської держави відійшла значна частина Литовської держави з Черніговом, Брянськом, Стародубом, Карачевом, Білою та іншими містами.
1504 року став маршалком господарським. Після обрання на трон Сигізмунда І Старого титулувався найвищим секретарем Великого князівства.
У 1505 знову був послом до Москви, однак продовжити термін перемир'я йому не вдалось.
У 1508—1514 роках намісник Вітебський. 1508 року уклав мир, який завершив чергову Московсько-литовську війну.
У 1512 році вів переговори в Польщі з коронною радою про допомогу в новій війні з Московією.
З 1514 року — воєвода підляський.
Заклав основи латифундій коденьської гілки Сапіг. У 1504 році заснував місто Іказнь та Іказненський замок, збудував Кодень з замками. Через війни з Москвою втратив смоленські маєтки, але натомість отримав нові на Підляшші та Берестейщині.
Іван Сапіга залишив з першого шлюбу з Анною трьох синів і три дочки. Діти:
- Павло, одружений спершу з Оленою, княгинею Гольшансько-Дубровицькою, а потім з Олександрою (Оленою) Ходкевич, дочкою Олександра
- Михайло, одружений з Ядвігою Софією Глебович, дочкою Яна
- Фридерик (Федір), одружений з Анною Забжезинською, дочкою воєводи троцького Яна і Софії з Радзивиллів
- Доброхна, жінка Яна Ґабріеля Тенчинського з Красника
- Богдана Ганна, жінка Яна Петровича Немировича, прозваного Яном П'єньком, старости черкаського й канівського, намісника вітебського, правнука Яна Немири з Уселюба
- Марина, про яку нічого невідомо.
З другою дружиною, Ельжбетою з Глебовичів, дочкою Станіслава, воєводи полоцького, дітей не мав[8].
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 85. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- 1 2 Urzędnicy podlascy XIV―XVIII wieku: spisy / за ред. E. Dubas-Urwanowicz — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994. — С. 152. — 199 с. — ISBN 83-85213-16-3
- ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, 2020. — С. 211. — 405 с. — ISBN 978-83-65880-89-5
- 1 2 3 Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. I, Województwo wileńskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2004. — С. 588. — 764 с. — ISBN 83-7181-305-8
- ↑ Tęgowski J. Rodowód kniaziów Świrskich do końca XVI wieku — Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2011. — С. 103. — 219 с. — ISBN 978-83-229-3180-6
- 1 2 3 4 Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 86. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ Jaszczołt T. Ród Niemiry z Wsielubia. Niemirowiczowie i Szczytowie herbu Jastrzębiec do połowy XVI wieku // Unia w Horodle na tle stosunków polsko-litewskich: 600 lat unii horodelskiej ― od Krewa do Zaręczenia wzajemnego Obojga Narodów / за ред. S. Górzyński — Warszawa: DiG, 2015. — С. 234. — 312 с. — ISBN 978-83-7181-836-3
- ↑ Jan Sapieha h. Lis [w:] Wielka Genealogia Minakowskiego http://wielcy.pl/wgm/?m=NG&t=PN&n=7.690.129 [Архівовано 2025-12-11 у Wayback Machine.] (польська)
- Грицкевіч А. Сапегі / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — С. 547. ISBN 985-11-0378-0.
- Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 6. Кн. 1: Пузыны — Усая / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Менск: БелЭн, 2001. — 591 с.: іл. ISBN 985-11-0214-8.