Ніколя Саркозі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ніколя Саркозі
Nicolas Sarkozy
Ніколя СаркозіNicolas Sarkozy
Coat of Arms of Nicolas Sarkozy (Golden Fleece Variant).svg
{{{підпис_герба}}}

Час на посаді:
16 травня 2007 — 15 травня 2012
Попередник Жак Ширак
Наступник Франсуа Олланд

Міністр внутрішніх справ Франції
Час на посаді:
31 травня 2005 — 26 березня 2007
Попередник Домінік де Вільпен
Наступник Франсуа Баруа

Час на посаді:
31 травня 2005 — 26 березня 2007

Народився 28 січня 1955(1955-01-28) (62 роки)
м. Париж, Франція
Політична партія Союз за Народний Рух
Дружина Карла Бруні Тедескі
2 лютого 2008 р.)

Сесілія Сиґане-Альбені (1996-2007)

Марі-Домінік Кюльолі (1982-1996)
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер Великого Хресту За заслуги
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Кавалер ордена Леопольда I

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ніколя́ Поль Стефа́н Саркозі́ де Надь-Боча (фр. Nicolas Paul Stéphane Sárközy de Nagy-Bócsa; *28 січня 1955, XVII округ Парижа) — французький державний і політичний діяч, 23-й президент Франції, 6-й Президент П'ятої республіки з 16 травня 2007 р. по 15 травня 2012 р. В народі його часто кличуть на прізвисько «Сарко».

Саркозі відомий у Франції своєю жорсткою позицією щодо порядку і правопорушників з часів, коли він був міністром внутрішніх справ країни. Він здобув прихильності серед виборців новою більш лібералізованою моделлю економічного розвитку країни і намаганням провести низку реформ в різних сферах життя країні. Він був кандидатом від правої партії Союз за Народний Рух і переміг у президентських виборах, випередивши соціалістичного кандидата Сеголен Руаяль.

Біографія[ред.ред. код]

Ніколя походить з родини угорського емігранта Поля Саркозі де Надь-Боча (угор. nagybócsai Sárközy Pál) та французької матері Андре Малла (фр. Andrée Mallah). Його батько народився в Будапешті у 1928 р. і походив з родини дрібних угорських аристократів. У 1944 році він мусив тікати від наступаючої Радянської Армії до Німеччини. Після війни, побоюючись репресій через своє соціальне походження, Поль прибув спочатку до Австрії, а потім до Німеччини. В Німеччині, неподалік від французького кордону він підписав п'ятирічний контракт з Французьким Іноземним Легіоном і служив певний час в Алжирі. За допомоги угорського доктора легіону йому вдалося уникнути війни у французькому Індокитаї — він був визнаний нездатнім до служби і демобілізований. Оселившись спочатку в Марселі, він пізніше переїхав до Парижа, де і зустрів Андре Малла — мати Ніколя Саркозі.

Мати Ніколя походила з родини дрібних буржуа — її батько був багатим лікарем з сефардійської єврейської родини, яка майже повністю асимілювалася у французьке суспільство і прийняла католицьку віру. Поль і Андре одружилися і мали трьох дітей: Ґійом (1952), Ніколя (1955) та Франсуа (1957). У 1959 р. батько Ніколя покинув сім'ю і пізніше ще двічі одружувався і мав ще двох дітей у інших шлюбах. Хоча Поль Саркозі мав добрий бізнес і жив заможно, він відмовлявся допомагати матері Ніколя та його дітям. Дід Ніколя та батько матері допомагав сім'ї матеріально та мав великий вплив на малого Ніколя. Тому що батько залишив сім'ю дуже рано, Ніколя не вивчив угорської мови і навіть не мав контактів з угорською культурою.

В школі Ніколя вчився посередньо, але після її закінчення поступив до Паризького Університету Нантерр і отримав диплом юриста. Він також вчився в Школі політичних студій Парижа, але не закінчив її. Після зарахування до асоціації юристів, Ніколя почав працювати в юридичній компанії, спеціалізуючись в сімейному і діловому законодавстві. Пізніше, він навіть допомагав матері відсудити аліменти від власного батька.

22 вересня 1982 р. Ніколя Саркозі одружився з Марією-Домінік Кульолі, дочкою фармацевта з Корсики. У 1985 р. у них народився перший син П'єр, а через два роки, у 1987 другий син Жан. У 1984, вже будучи мэром Нейї-сюр-Сен, Саркозі познайомився з Сесілією Сіґане-Альбені (Cécilia Ciganer-Albeniz), котора була жінкою власника місцевого телеканалу. У них зав'язався роман, которий завершився розлученням з першою дружиною у 1996 р. Того ж року він одружився з Сесілією. У 1997 р. у них народився син Луї. Під час різних політичних заходів 20022005 рр., Сесілія дуже часто супроводжувала чоловіка і допомагала йому у його політичній боротьбі. В їхніх відносинах були певні проблеми, поширювалися чутки про розлучення, але в січні 2006 р. сам Саркозі повідомив, що всі негаразди були позаду і подружжя знову живе разом. У 2007 році Сесілія розвелась з Ніколя Саркозі, пробувши першою леді Франції всього 5 місяців. Вона забрала їх спільного сина і поїхала в Нью-Йорк до свого коханця-журналіста, молодшого за неї на 6 років. Саркозі не дуже страждав за колишньої дружиною. Уже через місяць він познайомився з Карлою Бруні і уже через декілька місяців бурхливого роману відбулося їх весілля. Така поспішність з весіллям пояснюється тим, що Саркозі був запрошений на прийом до королеви Англії, де головною умовою був прихід із дружиною. Франція з обережністю сприйняла одруження Президента країни з скандально відомою моделлю. В Англії їх зустріли плакатами, на яких була зображена оголена Карла під час відвертої фотосесії. 19 жовтня 2011 року Карла Бруні-Саркозі народила доньку в паризькій клініці «Ля Моетт». Це перша донька Президента Франції. Крім неї у нього є ще троє синів від попередніх шлюбів.

Політичне життя[ред.ред. код]

Політична кар'єра Саркозі почалася у 22-річному віці, коли він у 1977 р. став членом міської ради одного з багатих передмість Парижа. В ланах Ново-голлістської партії RPR (Rassemblement pour la République — Об'єднання за Республіку) він здобув впливових друзів і підтримку членів партії. Коли він організовував передвиборчу кампанію на посаду мера одного з провідних членів партії у 1983 р., кандидат раптом захворів і молодий Ніколя висунув свою кандидатуру, переміг і став одним з наймолодших мерів міст у Франції. На цій посаді він перебував до 1988 року, коли його було обрано депутатом до Національної Асамблеї. У віці 38 років він вже став Міністром Бюджету країни. Саркозі завжди сприймали, як протеже Жака Ширака, з яким у нього були тісні та дружні стосунки. Однак в президентській кампанії 1995 року він несподівано підтримав опонента Ширака — Едуарда Баладюра. Після перемоги Ширака Саркозі позбувся міністерського портфелю.

Нове сходження Ніколя Саркозі почалося з парламентськими виборами 1997 року, коли він спочатку став одним з лідерів партії, а після відставки голови партії і головою Ново-голлістської партії RPR. На наступних виборах в Європейський парламент партія отримала один з найнижчих результатів і Саркозі був усунений з керівництва партії.

Міністр внутрішніх справ (2002—2004 рр.)[ред.ред. код]

Поступово стосунки Саркозі та Ширака почали налагоджуватися і після переобрання Ширака на другий термін, Саркозі було запрошено на посаду міністра внутрішніх справ Франції. На цій посаді він запропонував низку ініціатив, зокрема по підвищенню безпеки дорожнього руху. За результатами опитування населення Саркозі був однією з найбільш поляризуючих особистостей Франції, і мав як числених прихильників, так і опонентів. Він відзначився жорстким відношенням до порушників правопорядку, збільшенням кількості поліції на вулицях міст, впровадженням рейтингів безпеки міст. Критики закидали йому авторитарну систему керівництва та запровадження законів, які на думку правозахисників порушували деякі громадянські права.

Міністр Фінансів[ред.ред. код]

Зі змінами у кабінеті міністрів 31 березня 2004 року його було призначено Міністром Фінансів країни. На цій посаді він ініціював низку нововведень — зменшилася доля держави в приватних підприємствах, відбулося невелике зменшення цін на побутові товари. В інших випадках він також прагматично підтримував націоналізацію деяких підприємств. В цьому ж році він висунув свою кандидатуру на лідера партії Cоюз за народний рух (UMP), отримав перемогу з 85 % голосів і пішов у відставку з посади міністра. В наступному році за його досягнення на державній роботі він був нагороджений Жаком Шираком Орденом Почесного Легіону.

Міністр внутрішніх справ (2005—2007 рр.)[ред.ред. код]

13 березня 2005 року його було знову обрано до Національної Асамблеї, однак вже в червні його запросили на посаду міністра внутрішніх справ в уряді Домініка де Вільпена. Жорстке відношення Саркозі до правопорядку не змінилося, і більше того, події вуличних повстань 2005 року та його ставлення до боротьби з правопорушеннями зажили йому слави по всій країні. Він, зокрема, став відомий завдяки різкій та контроверсійній характеризації повсталої молоді Парижа як «покидьків» та «гангстерів». Деякі критики вважають, що такі войовничі заяви та епітети спровокували ще більше невдоволення та поширення протестів. Як наслідок цих повстань він запропонував низку законів, які б започаткували реформування еміграційного законодавства країни та вдосконалили систему інтеграції емігрантів у французьке суспільство.

Президентські вибори 2007 р.[ред.ред. код]

Саркозі під час президентських виборів 2007 р.

Ніколя Саркозі довгий час залишався одним з провідних політиків Франції. За час його головування в партії «Союз за Народний Рух» СНР кількість членів значно збільшилася. В пресі він також висловлювався за впровадження реформ в різних сферах життя країни. Він, зокрема, пропонував більш спрощену систему оподаткування, запровадження системи зменшення безробіття та посилення вимог на отримання допомоги від держави.

14 січня 2007 р. партія СНР висунула Саркозі на посаду президента у виборах 2007 року. В лютому 2007 р. відбулися перші телевізійні дебати між претендентами на посаду президента. Жак Ширак висловив свою підтримку кандидатури Саркозі і вже з початку перегонів він був фаворитом серед інших кандидатів. В першому турі 22 квітня 2007 р. він отримав 31,18 % голосів і вийшов у другій тур з кандидатом від Соціалістичної партії Сеголен Руаяль. В другому турі 6 травня 2007 р. він отримав впевнену перемогу над Руаяль з 53,5 % голосів. Зразу після перемоги він підтвердив свій намір впровадити реформи та закликав до національної єдності усіх мешканців Франції. Попри це, в ніч після оголошення результатів виборів в декількох містах країни відбулися сутички його опонентів з поліцією та акти вандалізму.

Президентство[ред.ред. код]

Внутрішня політика[ред.ред. код]

Конституційна реформа

Президента Саркозі французи називали «гіперпрезидентом», оскільки він займався не лише «головними справами країни», а й приділяв увагу менш важливим питанням французької політики.

22 липня 2008 року французький парламент підтримав проект конституційної реформи, який був запропонований президентом Саркозі. За словами Саркозі поправки спрямовані на зміцнення парламентської влади у Франції. Вона забороняє президенту знаходитися при владі більше двох термінів поспіль й надають парламенту право накладати вето на окремі рішення президента, а також обмежують контроль уряду над роботою парламентських комітетів. Крім того проект дозволяє президенту щороку виступати у парламенті, що було заборонено з 1875 року, що викликало критику з боку противників конституційної реформи. Крім того питання про приєднання будь-якої країни до Євросоюзу має обговорюватися на референдумі у Франції [1].

Пенсійна реформа

10 листопада 2010 року Саркозі підписав закон про пенсійну реформу, згідно з яким вік виходу на пенсію було підвищено з 60 до 62 років. У зв'язку з цим у Франції відбулися страйки й масові акції протесту [2]. Реформа вплинула й на рейтинг Саркозі, який впав нижче 30% [3].

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Відносини з Росією

Під час передвиборчої компанії Саркозі казав про необхідність еволюції в Росії в області прав людини й нагадав про 200 тисяч загиблих та 400 тисяч біженців внаслідок чеченського конфлікта. Н. Саркозі казав, що Росія – «велика держава», а Путін – «людина з якою можна розмовляти», який забезпечив «стабільність у Росії».

Євросоюз

Пріоритетом зовнішньої політики Саркозі являлася Європа, зокрема Євросоюз. Саме він був одним з авторів Лісабонського договору. Саркозі виступив проти негайного приєднання Туреччини до Євросоюзу, бо вважає, що Євросоюз має бути «політичним проектом», а не «субрегіоном ООН»; він підкреслив внутрішні проблеми Туреччини, нестабільність в регіоні та нездатність ЄС прийняти цю державу без дестабілізації свого функціонування. Саркозі офіційно підтримав вступ до ЄС країн Західних Балкан (Хорватія, Македонія, Сербія, Боснія та Герцеговина, Чорногорія та Косово, але лише якщо вони будуть відповідати усім критеріям.

Південна Осетія

Під час війни у Південній Осетії Саркозі закликав до негайного припинення вогню та початку мирних переговорів між Грузією та Росією. Сам узяв активну участь у мирному процесі й був автором плана мирного врегулювання кризи. Його план було підписано 12 серпня 2008 року Дмитром Медведєвим та Михайлом Саакашвілі [4].

Україна

28 травня 2008 року Н. Саркозі заявив, що має намір укласти договір про партнерство між Європейським союзом та Україною. Він підкреслив, що має намір висунути пропозицію про включення України до ЄC на правах голови Європейської ради міністрів [5] .

Повернення в політику[ред.ред. код]

У червні 2014 року згідно з дослідженням французького центру CSA 33% французів хотіли б, щоб Саркозі повернувся на політичну арену країни, в той час, як 48% були проти цього [6].

19 вересня 2014 року Саркозі заявив про намір повернутися у політику [7]. 29 листопада Саркозі 64,5% голосами було обрано головою Союзу на підтримку народного руху. Всього у виборах голови партії взяли участь 155 тисяч членів партії [8].

30 березня 2015 р. партія «Союз за народний рух» Н. Саркозі перемогла на місцевих виборах, обійшовши «Національний фронт» Марін ле Пен [9].

Ставлення до подій в Україні[ред.ред. код]

7 лютого 2015 року Саркозі на з'їзді партії СНР підтримав анексію Криму Росією і заявив, що Україна має «бути мостом між Росією та Європою» і «її призначенням не є членство у Євросоюзі» [10]. Президент України Петро Порошенко, перебуваючи 22 квітня у Парижі заявив, що сподівається, що Саркозі помилився, визнаючи легітимність російської анексії Криму і кримчани вже бачать, як погіршуються умови життя [11].

23 липня французькі депутати з партії Саркозі відвідали окупований Крим й закликали зняти санкції проти Росії, що стало справжнім скандалом. Вчинок депутатів був засуджений навіть МЗС Франції [12]. Саркозі не лише підтримав вчинок депутатів, а й не виключив, що сам в майбутньому поїде до Криму [13].

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Попередник:
Даніель Віллан
Міністр внутрішніх справ Франції
2002—2004
Наступник:
Домінік де Вільпен
Попередник:
Франсіс Мер
Міністр економіки, фінансів і промисловості
2004
Наступник:
Ерве Гаймар
Попередник:
Домінік де Вільпен
Міністр внутрішніх справ Франції
2005–2007
Наступник:
Франсуа Баройн
Попередник:
Жан-Клод Годін
Голова Союзу за народний рух
2004-2007
Наступник:
Жан-Клод Годін
Попередник:
Жак Ширак
Президент Франції
2007—2012
Наступник:
Франсуа Олланд
Попередник:
Жак Ширак і Жуан-Анрік Бібас-і-Сісіліа
Співкнязь Андорри
разом з Жуаном-Анріком Бібасом-і-Сісілією

2007-2012
Наступник:
Франсуа Олланд і Жуан-Анрік Бібас-і-Сісіліа