Перейти до вмісту

Сарнацька Аліна Валеріївна

Додати посилання
Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Сарнацька.
Аліна Сарнацька
Сарнацька Аліна Валеріївна
 Сержант
Загальна інформація
Народження11 квітня 1987(1987-04-11) (39 років)
 Київ
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнка
Alma MaterУманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Ступіньмагістр
Псевдо«Лисиця»
ПартіяДемократична Сокира (2019—2021)
Військова служба
Роки служби2022—2024
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ
Територіальна оборона
Формування
 241 ОБрТрО
Війни / битви
російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Відзнака Президента України «За оборону України»
Відзнака Президента України «За оборону України»
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»
CMNS: Сарнацька Аліна Валеріївна у Вікісховищі

Алі́на Вале́ріївна Сарна́цька (11 квітня 1987, Київ) — українська колишня військовослужбовиця, сержант 241-ї окремої бригади Територіальної оборони Збройних Сил України (2022—2024), бойова медикиня, волонтерка, науковиця, журналістка, радіоведуча, правозахисниця, письменниця й драматургиня, 128-ма хедлайнерка проєкту «Літературні забави», секс-працівниця. Докторка філософії в галузі соціальної роботи (2025). Вона набула публічної відомості як учасниця російсько-української війни, активна громадська діячка, а також як авторка публіцистичних, художніх і драматургічних текстів, присвячених темам війни, прав людини, тілесності, насильства та соціальної маргіналізації.

Активно виступає за декриміналізацію порнографії в Україні. Працювала консультанткою та тренеркою громадських і благодійних організацій, зокрема у сфері організаційного розвитку, зменшення шкоди, профілактики передозувань, підтримки вразливих груп населення. Вона брала участь у багатофокусних дослідницьких та імплементаційних проєктах на перетині соціальної роботи, громадського здоров'я та прав людини, а також виступала експерткою й публічною спікеркою з питань гендерної рівності, секс-праці та державної політики у сфері прав людини.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році Аліна Сарнацька долучилася до лав Збройних Сил України, де проходила службу як бойова медикиня. Учасниця бойових дій, виконувала завдання з надання домедичної та медичної допомоги на Київщині та Донеччині. Її військовий досвід став підґрунтям для подальшої публічної, освітньої та творчої діяльності, спрямованої на осмислення війни, ветеранського досвіду та психологічних наслідків російської агресії.

Аліна Сарнацька також відома активною громадською та правозахисною діяльністю. Як журналістка та письменниця вона публікувалася в українських медіа, працювала з жанрами репортажу, есею та інтерв'ю. Авторка художніх і драматургічних текстів, у яких значне місце посідає досвід війни, тілесності, травми та соціального виключення. Її творчість розглядають у контексті сучасної української воєнної та ветеранської літератури, а також документального й соціально ангажованого театру.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Цивільне життя

[ред. | ред. код]

Аліна Сарнацька народилась 11 квітня 1987 року в Києві[1]. Здобула базову вищу освіту за напрямом «Психологія» в Національному авіаційному університеті. Згодом закінчила Академію праці і соціальних відносин, де здобула ступінь магістра за напрямом підготовки «Соціальна робота»[2][3]. 2007 року через фінансову скруту добровільно долучилась до сфери секс-працівниць, паралельно навчалась на психолога[4][5]. 2015 року полишила цю сферу. Згодом обіймала посаду спеціалістки зі збору даних досліджень в Інституті дослідження політики громадського здоров'я в Києві[4]. В громадській діяльності не соромиться свого досвіду в секс-індустрії. На її думку, така публічність допомагає змінити ставлення в суспільстві до секс-працівниць і загалом зменшити рівень ненависті людей одне до одного[4].

Долучившись до громадсько-політичного життя в столиці, Сарнацька стала захищати права секс-працівниць[6]. Скориставшись навичками психологині з бакалаврату, брала участь у допомозі жінкам у проституції та людям з наркозалежністю; цікавилася питаннями протидії домашньому насильству[4]. З 2017 року — менеджерка з розвитку в ГО «Еней», де у 2018—2019 роках вона була головною дослідницею проєкту «Жінки, що живуть з наркозалежністю, та секс-працівниці ініціюють нові цілі безпеки та ВІЛ-сервісу у Києві». У 2017 році Сарнацька працювала асистенткою менеджерки з досліджень, займалася програмуванням опитувальників і збором даних у компоненті EQUATOR проєкту ExMAT («Розширення доступу до медикаментозного підтримувального лікування в Україні»). У 2018—2019 роках була тренеркою мультидисциплінарних команд лікарів і працівників районних соціальних служб у межах проєкту «Забезпечення діяльності Подільського районного інформаційно-консультативного та тренінгового центру профілактичної роботи з дітьми та молоддю груп ризику». У 2019—2020 роках — консультантка з організаційного розвитку ГО «Печеніги», а у 2020 році — благодійної організації "Благодійний фонд «Всеукраїнське об'єднання людей з наркозалежністю»[2]. У 2019—2020 роках була тренеркою ВООЗ з питань протидії передозуванням[4].

З 31 липня 2019 по 31 грудня 2021 року була спікеркою ГО «Демократична Сокира». Від цієї ГО без успіху балотувалася в окрузі № 6 під час виборів до Київради восени 2020 року[7]. У 2021 році Аліна Сарнацька як спікерка ДС з питань секс-роботи ініціювала проєкт щодо декриміналізації праці секс-працівників і виробництва порнографії в Україні. У межах інформаційної кампанії Сарнацька виступала в медіа, брала участь у дискусіях щодо моделі декриміналізації та координувала підготовку законопроєктів із залученням юристів партії. Фінансовано проєкт було добровільними внесками. Діяльність проводилася на волонтерських засадах, із поступовим поширенням інформації та правової підтримки для секс-працівників у різних регіонах України[8]. Вийшла з лав ДС у 2021 році[7].

У 2021 році Аліна Сарнацька на волонтерських засадах брала участь в організації та підготовці КиївПрайду, кінофестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та Маршу жінок. Вона є правозахисницею, співзасновницею та членкинею керівного комітету Національної платформи ключових спільнот України. У співпраці з організацією жінок «Вільна», які перебували в місцях позбавлення волі, Сарнацька долучалася до проведення досліджень у пенітенціарних установах, присвячених проблемі насильства щодо жінок[4].

З квітня 2019 року по 24 лютого 2022 року психологиня-консультантка у «Drugstore»[6]. Перед початком повномасштабної війни розпочала навчання в аспірантурі факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини[9]. 23 грудня 2025 року в цьому ж виші захистила дисертацію на здобуття вченого звання доктора філософії у галузі соціальної роботи під назвою «Підвищення безпеки жінок, які належать до уразливих до гендерного насильства груп»[10]. Дисертаційне дослідження Аліни Сарнацької присвячене проблемі протидії гендерно зумовленому насильству серед жінок, які належать до груп із підвищеною вразливістю, шляхом адаптації та апробації інтервенції «WINGS» у контексті української системи соціальної роботи[11].

Військова кар'єра

[ред. | ред. код]
Аліна Сарнацька на стрільбищі під час служби в ТРО ЗСУ, серпень 2022.

Початок повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Аліна Сарнацька зустріла в Києві. Кілька днів вона перебувала на станції метро «Житомирська», яка слугувала укриттям для цивільного населення під час обстрілів, де остаточно вирішила долучитися до Збройних сил України. З її слів, родина та частина друзів поставилися до цього рішення критично; водночас її підтримала професійна спільнота, у межах якої вона працювала[3].

5 березня 2022 року склала присягу на вірність українському народові як військовослужбовиця ЗСУ. Відтоді по 8 грудня 2023 року служила старшою бойовою медикинею роти вогневої підтримки 207-го ОБТрО 241-ї ОБрТро[9]. Під час служби на Донеччині працювала на стабілізаційному пункті в місті Часів Яр, уже після захоплення росіянами Бахмута. За її словами, робота відбувалася в умовах постійних російських обстрілів великокаліберною зброєю, які вона не сильно боялась через власне велике робоче навантаження[3].

У вересні 2022 разом із Ольгою Зайденварг заснувала ініціативу «Теплоносії», яка займається супроводом військовослужбовців (від 2025 року «Теплоносії» офіційно є благодійною організацією, котру очолює Аліна Сарнацька)[12]. Станом на кінець 2025 року «Теплоносії» супроводжували дві бригади (120-та ОБрТро та 63-тя ОМБ), один батальйон та низку окремих рот[12][13].

З середини грудня 2023 року розпочала роботу в Офісі підтримки змін Міноборони України[14]. З 3 квітня 2023 по 13 грудня 2024 року працювала радіоведучою на Громадському радіо, де висвітлювала й коментувала як військовослужбовиця «наболілі проблеми держави, армії та соціуму»[15]. Вела програми «Добровольці» (вийшло 36 випусків) та «Сувора догана» (вийшло 59 випусків). Перший сезон «Суворої догани» вела із Максимом Колесніковим та Борисом Хмілевським; другий — із Борисом «П'яточкіним» Піддубним[16]. 17 квітня 2024 року виступила з критикою pin-up плакату з оголеною жінкою з лав ТРО ЗСУ (автор плаката — художник Олексій Бондаренко), який, на її думку, зневажає жінок в лавах української армії[17].

5 липня 2024 року звільнилася з лав ЗСУ за сімейними обставинами[18]. 4 грудня 2024 року анонсувала своє звільнення з радіо, оскільки запланувала 2025 року захистити кандидатську дисертацію (PhD). Тема дисертаційного дослідження — «Підвищення безпеки жінок, які належать до уразливих до гендерного насильства груп»[18]. Ще однією причиною стало бажання більше зосередитися на постановках і написанні п'єс[18]. Однак уже 8 січня 2025 року почала вести свою авторську передачу «(НЕ)справедливість» на радіо Київ 98 FM[19]. 30 березня 2026 року Аліна Сарнацька завершила роботу на радіо Київ 98 FM, де сумарно створила і провела 44 випуски передачі «(НЕ)справедливість». Звільнення Сарнацької з радіо було пов'язане з через скорочення фінансування[20].

Літературна діяльність

[ред. | ред. код]

Інтерес Сарнацької до літератури як реалізації себе сформувався в ранньому дитинстві: за її свідченнями, вирішила стати письменницею в шестирічному віці. У дитинстві багато читала художньої літератури, що вплинуло на формування її світогляду та уявлень про письмо як спосіб самовираження. Попри ранній інтерес до літератури, тривалий час — близько п'ятнадцяти років — Сарнацька майже не займалася систематичним письмом. Причиною цього, за її словами, стало порівняння власних спроб із творчістю авторів, які справили на неї найбільший вплив, що призвело до внутрішнього сумніву у власних можливостях. У цей час вона обмежувалася епізодичними публікаціями в соціальних мережах або писала тексти, не призначені для оприлюднення[21].

Повернувшись з військової служби, Сарнацька вирішила зосередитися на літературній діяльності та розпочати роботу над книжковими проєктами[21]. Вирішальну роль у її зверненні до драматургії відіграла представниця театральної спільноти Ольга Мурашко, з ініціативи якої Сарнацька подала заявку на участь в курсі драматургії Театру ветеранів, хоча до цього орієнтувалася передусім на прозову літературу[21]. Ця ініціатива мала на меті залучити військовослужбовців і ветеранів до театру та допомогти їм перетворити бойовий досвід на сценічні твори[22]. Сарнацька стала однією з п'ятнадцяти учасників програми, відібраних за результатами відкритого конкурсу.

Під час навчання на курсі Сарнацька познайомилася зі співзасновником театру драматургом і письменником Максимом Курочкіним, який у 2022 році воював у Луганській області; згодом Сарнацька неодноразово називала його своїм наставником і творчим провідником[21]. Серед своїх улюблених авторів вона також називала українського письменника й військовослужбовця Павла «Паштета» Белянського. Сарнацька відзначала його процес письма, що має органічний і невимушений характер, та високо оцінювала літературний доробок Белянського серед українських авторів, що мають досвід військової служби[21].

П'єси

[ред. | ред. код]

Першою поставленою п'єсою Аліни Сарнацької стала «Військова мама», написана в межах програми «Театр ветеранів». Твір розповідає про досвід звичайної жінки на війні, порушуючи теми материнства, сексизму у війську, розпаду стосунків, психічного здоров'я та дезертирства. Після її показу у Театрі на Лівому березі в Києві відбулися публічні обговорення, під час яких глядачі — зокрема дружини та батьки військових — дякували акторам за правдиве зображення життя на передовій. У статті The Guardian відзначали, що Сарнацька звертається до «негероїчних» сюжетів, які, хоч і не є табуйованими, здебільшого відсутні в офіційних українських наративах про війну[22]. П'єса посіла перше місце на конкурсі «Тиждень актуальної п’єси 2024» та поділила перше-друге місце на конкурсі «Липневий мед 2024»[23].

Друга п'єса Сарнацької «Баланс» про досвід бойової медикині перемогла на конкурсі «Драма.UA» у липні 2025 року[24], однак викликала суперечливу реакцію після показу у прифронтовому Дніпрі. Деякі глядачі висловили невдоволення через «надмірний реалізм і сумний, не героїчний тон» твору, водночас інші «високо оцінили чесність і щирість авторки». Дія наступної роботи Сарнацької, п'єси «Жир», відбувається паралельно в сучасній Україні та в 1930-х роках. У творі порушено питання розладів харчової поведінки й проведено історичні паралелі з Голодомором 1932—1933 років[22].

17 грудня 2025 року в журналі New Voice анонсували прем'єру вистави «Місячні» за мотивами однойменної п'єси Аліни Сарнацької. Прем'єра відбулася 27 і 28 грудня в Київському національному академічному Молодому театрі. В основі постановки — фрагменти реальних історій жінок різного віку та соціального досвіду. Режисеркою вистави виступила Ніна Хижна — акторка, режисерка та співзасновниця незалежного театру «Нафта» (Харків)[25].

Книжки

[ред. | ред. код]
Аліна Сарнацька на презентації своєї книги в книгарні «Є» в Києві, 2025.

31 березня 2025 року в київській книгарні «Сенс» презентовано першу книжку прози Аліни Сарнацької «Хто любов та мужність поєднав. ЛҐБТІК+ ветерани в російсько-українській війні». Видання містить 12 інтерв'ю з ЛҐБТІК+ ветеранами російсько-української війни, у яких висвітлюється їхній бойовий шлях, особистий досвід участі у війні, а також питання суспільного визнання та правового становища квір-військовослужбовців в Україні. Ідея створення книги виникла у 2022 році, після вступу Аліни Сарнацької до лав територіальної оборони, а поштовхом до написання стала служба у підрозділі, де один із військовослужбовців відкрито ідентифікував себе як бісексуал[26]. 22 грудня 2025 року книгу Сарнацької висунули на номінацію «Найкраща книга публіцистики, нонфікшн» у межах «Книжкового інфобуму-2025», національного книжкового рейтингу від інформагентства Укрінформ[27].

24 серпня 2025 року в інтерв'ю «Суспільне Культура» Аліна Сарнацька анонсувала, що писатиме нову художню книгу на резиденції письменників в Німеччині. Попередньо вона стала стипендіаткою «Jean-Jacques-Rousseau Fellowship». Подання на цю мистецьку стипендію на Аліну Сарнацьку зробила українська драматургиня Марина Смілянець. Ця стипендія передбачає приїзд в Німеччину, життя в німецькому замку на три місяці, де вона матиме змогу продовжити книгу, яку писала під час своєї служби в армії. Сюжет книги буде побудований на основі реальних подій про військовослужбовця, його дружину та родину[28]. У грудні 2025 року в інтерв'ю для «Суспільне Культура» Сарнацька повідомила, що її друга книжка вийде 2026 року[21].

1 квітня 2026 року було анонсовано про вихід першої художньої книги Аліни Сарнацької «С.К.А.М.» у видавництві «Видавництво». У цім творі через долі кількох персонажів осмислюється повсякденний досвід війни, життя в тилу та на фронті, а також особисті мрії, що зіштовхуються з реальністю воєнного часу. У центрі сюжету — Лєнка, працівниця фінансового кіоску в провінційному містечку, її чоловік Костян, який вирушає на позиції на сході України та Аліса, яка працює в імпровізованому медичному пункті. Через їхні життєві прагнення, пов’язані з любов’ю, поверненням додому, професійною реалізацією та пошуком нормальності, авторка порушує питання ціни, яку людина платить за здійснення власної мрії в умовах війни. Ілюстративне оформлення до книги «С.К.А.М.» створив військовослужбовець і художник Денис Недолуженко, чиї роботи підсилюють емоційний та візуальний вимір твору[20].

Погляди

[ред. | ред. код]

Аліна Сарнацька виступає за зміни у ставленні до жінок в армії. На її погляд, такі реформи можливі лише за умови ширшого залучення жінок до військової служби. Ветеранка переконана, що застосування гендерного підходу у війську передбачає відбір особового складу за професійними якостями, а не за статевою ознакою. Також, вона вважає, що принцип рівності полягає у можливості вибору та реалізації цього вибору незалежно від статі[29].

Сарнацька наголошує на трансформаційній ролі спільного досвіду служби в армії для подолання соціальних упереджень. За її словами, страх і ворожість щодо інших людей часто ґрунтуються на відсутності особистого контакту з ними, зокрема за ознаками етнічного походження, кольору шкіри чи сексуальної ідентичності. Вона підкреслює, що в умовах військової служби, де люди перебувають разом тривалий час і виконують спільні завдання, формується тісний міжособистісний зв'язок, який може переростати у відчуття спільноти або «військової родини». Такий досвід, на її думку, унеможливлює збереження упередженого ставлення до побратимів і посестер, оскільки визначальним стає не особиста ідентичність, а взаємна довіра та відповідальність. Сарнацька також зазначає, що в бойових умовах першочергового значення набуває професійність і здатність виконувати покладені обов'язки, тоді як особисті характеристики, не пов'язані зі службою, відходять на другий план. Вона розглядає цей принцип як важливий соціальний урок, актуальний не лише для військового середовища, а й для суспільства загалом[26].

Сарнацька критично оцінює практику виокремлення творів військових авторів в окрему категорію літератури. На її думку, такий підхід формує штучну нішу, в якій творчість сприймається не як рівноправне мистецтво, а крізь призму співчуття. Вона вважає, що після завершення війни визначальним чинником залишатиметься художня якість текстів, незалежно від біографії авторів у період повномасштабного вторгнення. Водночас спільноту військових драматургів Сарнацька розглядає не як окремий літературний напрям, а як середовище взаємної підтримки та солідарності. Також вона звертає увагу на практику представлення творів військових авторів на книжкових фестивалях в окремих експозиційних зонах, вважаючи такий формат хибним у контексті оцінювання мистецької цінності їхніх робіт[30].

  • Аліна Сарнацька у студії радіо Київ 98FM, квітень 2025.
    Аліна Сарнацька у студії радіо Київ 98FM, квітень 2025.
  • Аліна Сарнацька на проукраїнському мітингу в Німеччині, 2025.
    Аліна Сарнацька на проукраїнському мітингу в Німеччині, 2025.
  • Аліна Сарнацька та комісія із захисту її дисертації в Умані, 24 грудня 2025.
    Аліна Сарнацька та комісія із захисту її дисертації в Умані, 24 грудня 2025.
  • Обговорення після прем'єри «Місячних» у Молодому театрі, 27 грудня 2025.
    Обговорення після прем'єри «Місячних» у Молодому театрі, 27 грудня 2025.

Оцінки діяльності

[ред. | ред. код]

Журналістка Шарлотта Гіґґінс у статті за 16 жовтня 2025 року для британського видання The Guardian назвало Аліну Сарнацьку «одним із найпотужніших голосів сучасного українського театру». Газета підкреслює разючу трансформацію Сарнацької — від бойової медикині, яка служила на передовій, зокрема під час битви за Бахмут, до успішної драматургині, чия перша п'єса вийшла на сцену вже через пів року після служби. Видання відзначає відвертість і щирість, з якою Сарнацька документує досвід війни у своїх творах, а також її рішучість творити без зволікань, продиктовану усвідомленням щоденної небезпеки життя під час війни[22].

Різні оцінки творчості Аліни Сарнацької дають українські культурні менеджери та дослідники. До прикладу Юрій Вовкогон характеризує драматургію Аліни Сарнацької як документальну та радикально правдиву, таку, що безпосередньо працює з досвідом війни й порушує екзистенційні питання людського буття в умовах воєнного часу. Альона Каравай визначає Сарнацьку як важливий феміністичний голос у ветеранській спільноті, який артикулює малопредставлені аспекти досвіду жінок у війську та після служби, і відзначає її продуктивність та послідовність у роботі з темами травми й відновлення. Ляна Мицько наголошує на здатності Сарнацької виносити у публічний простір пряму мову війни та вважає, що відкрите осмислення травматичного досвіду через її тексти сприяє колективному розумінню наслідків бойових дій. Письменниця Олеся Яремчук пов'язує творчість Сарнацької з процесом документування війни, підкреслює вплив її досвіду бойової медикині на тематику робіт і розглядає її проєкти в контексті збереження культурної пам'яті. Саша Довжик у межах оцінювання мистецьких ініціатив акцентує на високому рівні конкурсних проєктів і підкреслює потребу в окремих програмах підтримки для чинних військових, які документують власний досвід[31].

Журналіст видання «Kyiv News» Андрій Миколайчук, аналізуючи діяльність Аліни Сарнацької, зазначає, що її погляди на військову літературу актуалізують питання сприйняття творчості ветеранів в українському суспільстві. На його думку, позиція Сарнацької демонструє розуміння письма не лише як форми самовираження, а і як важливого інструменту психологічної адаптації та виживання в умовах війни[30].

У публікації «Teatr.Media» журналіст Максим Сидоренко критично оцінив п'єсу Аліни Сарнацької «Місячні». Автор відзначив, що вистава порушує теми сексуальності, материнства, сорому та тиску патріархальних стереотипів, демонструючи, як особисті переживання героїнь стикаються з суспільними очікуваннями. Особливо виділяються епізоди з вагітною дружиною військовополоненого, молодою жінкою, яка продає ню‑фото для допомоги армії, та секс‑працівницею, що залишилася в Києві під обстрілами. Завдяки такій різноманітності персонажів вистава створює відчуття емоційного резонансу та психологічної правдивості, підкреслюючи різні стратегії виживання і самоідентифікації жінок під час війни. Водночас автор критично зауважив, що в деяких моментах ідеологічне навантаження та соціальний маніфест переважають над театральною формою. Так, інтенсивне підкреслення соціальних проблем і прямі цитати з феміністичних текстів інколи відвертають від драматургічної композиції та пластичної структури постановки. На думку Максима Сидоренка текст у постановці був слабким і цей недолік театрали намагались перекрити мистецькою провокацією. Автор підкреслює, що це створює напруження між художньою цінністю та соціальною ангажованістю вистави, і ставить її на межу між театром як мистецтвом і театром як маніфестом[32].

Нагороди та рейтинги

[ред. | ред. код]
Державні
Нагородження «Найкраща драматургиня 2025» за версією Театральний Інфобум. Укрінформ, Київ, 2025.
Релігійні
Літературні
  • Перше місце в конкурсі воєнної літератури для військових та ветеранів «4.5.0» в категорії «Оповідання» (2024)[37][38].
  • Переможниця конкурсу «Липневий мед 2024» у номінації «Вечірня сцена» за п'єсу «Баланс»[39].
  • Дві із трьох номінацій на IV фестивалі документального театру «ATYPOWO» у Вроцлаві, за п'єсу «Місячні» (2025)[40].
  • Фіналіст конкурсу «Aurora 2025», п'єса «Баланс» (2025)[41].
  • Перемога на Х-му Конкурсі п'єс «Драма.UA», п'єса «Баланс» (2025)[24].
  • Сарнацька визнана однією з найкращих українських драматургинь за результатами II Київського рейтингу Укрінформу «Театральний інфобум-2025» (2025)[42].
  • Сарнацька увійшла до переліку провідних драматургів року за п'єсу «Баланс», поставлену в Театрі ветеранів (2025)[42].

Список творів

[ред. | ред. код]
П'єси
  • «Військова мама» (2024) — дебютна п'єса Аліни Сарнацької, створена в межах курсу драматургії Театру ветеранів. Присвячена досвіду жінки-військовослужбовиці, материнству, війні та післявоєнній травмі. Поставлена на професійній сцені[21].
  • «Баланс» (2024) — п'єса про бойову медикиню та її внутрішній конфлікт між професійним обов'язком, тілесністю й особистим життям. Текст отримав відзнаки на драматургічних конкурсах і був поставлений у кількох театрах, зокрема в прифронтових містах[43].
  • «Місячні» (2025) — соціально-документальна п'єса, що досліджує табуйованість жіночої тілесності, досвід жінок під час війни та гендерну нерівність. Раніше текст був відомий під робочою/перекладною назвою «Менструація». П'єса поставлена в Молодому театрі та в інших театральних просторах[32].
  • «Жир» (2025) — п'єса, що поєднує сучасну проблематику тілесності та розладів харчової поведінки з історичною травмою Голодомору 1932—1933 років. Поставлена після завершення тексту, брала участь у фестивальних програмах[22].
  • «Пенелопея» (2025) — вистава за п'єсою Аліни Сарнацької «Плем'я чекання», поставлена у Львівському театрі імені Лесі Українки в режисурі Світлани Федєшової. Прем'єра відбулася 20 та 21 вересня 2025 року у Львові[44].
Книги
  • Сарнацька А. Хто любов та мужність поєднав. ЛҐБТІК+ ветерани в російсько-українській війні. Київ: Видавництво, 2025. 104 с.
  • Сарнацька, Аліна; Семигіна, Тетяна (2026). Жінки та гендерне насильство: інтервенції для підвищення безпеки. Київ: Видавництво. с. 352. ISBN 978-617-8149-46-8.
  • Сарнацька А. «С.К.А.М.». Київ: Видавництво, 2026. 168 с.

Наукові публікації

[ред. | ред. код]
  • Сарнацька А., Пикало І., Грудій М. та ін. (2019). Адаптація методології «WINGS» з протидії гендерно-обумовленому насильству в Україні. Вісник АПСВТ. № 3, С. 6—11.
  • Сарнацька А. Адаптація інноваційного скринінгу із гендерно зумовленого насильства. Тенденції розвитку психології та педагогіки: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 1 лист. 2019 р. Київ, 2019. С. 58–60.
  • Тохтамиш О., Пархоменко В., Сарнацька А. (2018). Технологія «WINGS» як засіб протидії насильству стосовно жінок із групи підвищеного ризику. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Соціальна робота», № 2. С. 2—4.
  • Сарнацька А., Семигіна Т. Ґендерно зумовлене насильство: погляд жінок. Інноваційний потенціал соціальної роботи в сучасному світі: на межі науки та практики: Мат. І Міжнар. наук.-практ. конф. (20—21 травня 2021 р., Чернігів). Чернігів: НУ «Чернігівська політехніка», 2021. С. 154—156.
  • Сарнацька А. Семигіна, Т. (2023). Насильство над жінками з боку інтимних партнерів: сутність та різновиди. Соціальна робота та соціальна освіта, 2, 87-98.
  • Кравченко, О., Войтовська, А., Сарнацька, А. & Лисенко А. (2022). Формування гендерно недискримінаційного середовища в умовах закладу вищої освіти. Соціальна робота та соціальна освіта, 1 (8), 160—170.
  • Сарнацька А. Семигіна Т. (2024). Гендерно зумовлене насильство: уразливі групи жінок та стратегії їх захисту. Social Work and Education, 11(4), 465—482.
  • Сарнацька А. (2025). Підвищення обізнаності маргіналізованих жінок про гендерно-зумовлене насильство внаслідок застосування інтервенції WINGS. Соціальна робота та соціальна освіта, 1 (14), 153—164.
  • Сарнацька А. В. Підвищення безпеки жінок, які належать до уразливих до гендерного насильства груп. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 231 Соціальна робота. Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Умань, 2025. 246 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Місцеві вибори 2020: м. Київ (Київська міська рада). ЦВК. 2020. Процитовано 29 грудня 2025.
  2. ↑ а б Сарнацька Аліна (правозахист). Повага. 2021. Процитовано 29 грудня 2025.
  3. ↑ а б в Бура, Дар'я (18 жовтня 2023). Сестри по зброї. Аліна Сарнацька. Ветеранка. Процитовано 29 грудня 2025.
  4. ↑ а б в г д е Стрельников, Олександр (26 грудня 2021). Аліна Сарнацька — захисниця прав секс-працівниць, координаторка громадської організації Клуб Еней. New Voice. Процитовано 17 грудня 2024.
  5. ↑ Сарнацька, Аліна (8 серпня 2019). Поговоримо про проституцію. Демократична Сокира. Процитовано 28 грудня 2025.
  6. ↑ а б “Я смілива, толерантна, і мене не залякати”: колишня секс-працівниця балотується до Київради. Zmina. 8 жовтня 2020. Процитовано 17 грудня 2024.
  7. ↑ а б Сарнацька Аліна Валеріївна. Рух Чесно. Процитовано 17 грудня 2024.
  8. ↑ Для декриміналізації секс-роботи треба підготувати суспільну думку. Демократична Сокира. 17 червня 2021. Процитовано 28 грудня 2025.
  9. ↑ а б Коваленко, Аліна (20 травня 2022). На день ближче до перемоги: аспірантка уманського вишу Аліна Сарнацька служить в ЗСУ. УманьNewsCity. Процитовано 17 грудня 2024.
  10. ↑ Захист кандидатської дисертації Сарнацька Аліна Валеріївна. Уманський державний університет імені Павла Тичини. YouTube. 24 грудня 2025. Процитовано 26 грудня 2025.
  11. ↑ Сарнацька, Аліна (30 грудня 2025). Підвищення безпеки жінок, які належать до уразливих до гендерного насильства груп : Доктор філософії : спец.. 231 - Соціальна робота : дата захисту 2025-12-23; Статус: Захищена; Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. – Умань, 0825U004139. Національний репозитарій академічних текстів. Процитовано 30 грудня 2025.
  12. ↑ а б Лесик, Владислав (26 вересня 2025). Від змінного одягу до весілля: як патронатна служба “Теплоносії” супроводжує поранених військових. Рубрика. Процитовано 23 березня 2026.
  13. ↑ Theatre, Ostap (13 грудня 2025). «Ми всі зараз одночасно пропагандисти, бо вся наша інформаційна діяльність пропагандистська». Medium. Архів оригіналу за 21 грудня 2025. Процитовано 23 березня 2026.
  14. ↑ Буняк, Валерія (8 липня 2024). Ведуча «Громадського радіо», бойова медикиня Аліна Сарнацька звільнилася з лав ЗСУ за сімейними обставинами (оновлено). Детектор Медіа. Процитовано 17 грудня 2024.
  15. ↑ Трощинська, Тетяна (18 жовтня 2023). Історії військових треба розказувати зараз, поки вони живі — сержантка Збройних сил України Аліна Сарнацька. Громадське радіо. Процитовано 18 грудня 2024.
  16. ↑ Добровольці. Громадське радіо (укр.). 30 грудня 2024. Процитовано 1 січня 2026.
  17. ↑ Чередниченко, Олена (17 квітня 2024). Пінап у газеті Сил тероборони «Спротив» викликав обурення військовослужбовиць ЗСУ. В ТрО наголосили, що не хотіли їх образити. Детектор media. Процитовано 27.02.25.
  18. ↑ а б в Зінченко, Мар'яна (4 грудня 2024). Ведуча Аліна Сарнацька йде з «Громадського радіо». Детектор Медіа. Процитовано 18 грудня 2024.
  19. ↑ На Радіо КИЇВ FM прем'єра – авторська програма Аліни Сарнацької «(НЕ)справедливість». Київ FM - #СлухайКиїв. 7 січня 2025. Процитовано 23 березня 2026.
  20. ↑ а б Буняк, Валерія (1 квітня 2026). Аліна Сарнацька завершила роботу на «Радіо Київ». Детектор Медіа. Процитовано 2 квітня 2026.
  21. ↑ а б в г д е ж Гусейнова, Олена (19 грудня 2025). Війна не робить текст літературою: драматургиня Аліна Сарнацька про письмо після фронту. Суспільне Культура. Процитовано 26 грудня 2025.
  22. ↑ а б в г д Higgins, Charlotte (16 жовтня 2025). ‘I need to do everything now’: the Ukrainian combat medic-turned playwright. The Guardian (eng) . Процитовано 18 жовтня 2025.
  23. ↑ Олтаржевська, Людмила (жовтень 2025). Театр часів війни. КРИТИКА.
  24. ↑ а б Оголосили переможців конкурсу п’єс «Драма.UA». Читомо. 1 липня 2025. Процитовано 6 липня 2025.
  25. ↑ Пасічник, Каріна (20 грудня 2025). В Молодому театрі відбудеться прем'єра вистави Місячні — про жіноче тіло, свободу та виживання під час війни. New Voice. Процитовано 26 грудня 2025.
  26. ↑ а б Чиркова, Люда (2 квітня 2025). Легше ненавидіти людей, яких ніколи не бачили: як з'явилася книга про квір-військових від ветеранки Аліни Сарнацької. Суспільне Культура. Процитовано 28 грудня 2025.
  27. ↑ Національний рейтинг Укрінформу «Книжковий інфобум-2025» оголосив довгий список. Укрінформ. 22 грудня 2025. Процитовано 28 грудня 2025.
  28. ↑ Кіхтенко, Вікторія (24 серпня 2025). "Я не вмію вигадувати". Ветеранка Аліна Сарнацька про діалоги з Twitter та власний досвід у п'єсах. Суспільне Культура. Процитовано 18 жовтня 2025.
  29. ↑ Чоботько, 2024, с. 157.
  30. ↑ а б Миколайчук, Андрій (26 грудня 2025). Аліна Сарнацька: не має бути окремої військової літератури. Kyiv.News. Процитовано 29 грудня 2025.
  31. ↑ Оголошено учасників/ць Ветеранської програми INDEX 2026. Index. 18 листопада 2025. Процитовано 4 січня 2026.
  32. ↑ а б Сидоренко, Максим (28 грудня 2025). «Місячні» в Молодому: коли маніфест підміняє театр. Театр. Медіа. Процитовано 2 січня 2026.
  33. ↑ а б Аліна Сарнацька, «Хто любов та мужність поєднав. ЛҐБТІК+ ветерани в російсько-українській війні». Видавництво «Видавництво». 2025. Процитовано 29 грудня 2025.
  34. ↑ а б Кадакова, Катерина (27 лютого 2025). «Хто любов та мужність поєднав». Ветеранка Аліна Сарнацька випустить збірку інтерв’ю з ЛГБТІК-військовими. Дівоче Медіа. Процитовано 29 грудня 2025.
  35. ↑ а б Варчук, Юлія (31 жовтня 2023). “Ми працювали на завалах і витягували людей”: Аліна Сарнацька про свою роль на фронті та проблеми жінок в армії. Глузд. Процитовано 27 грудня 2024.
  36. ↑ В цей день 1987 року народилась Аліна Сарнацька «Лисиця». «Український часопис». X (колишній «Twitter»). 11 квітня 2025. Процитовано 29 грудня 2025.
  37. ↑ Горлач, Поліна (25 листопада 2024). Конкурс воєнної літератури "4.5.0.": оголосили переможців у 4 категоріях. Суспільне Культура. Процитовано 27 грудня 2024.
  38. ↑ Горон, Діана (22 грудня 2025). Оголосили переможців конкурсу воєнної літератури «4.5.0.». detector.media (укр.). Процитовано 27 грудня 2025.
  39. ↑ Оголосили переможців конкурсу драми «Липневий мед 2024». Читомо. 4 жовтня 2025. Процитовано 4 січня 2026.
  40. ↑ Горлач, Поліна (30 червня 2025). Постанова п'єси української драматургині отримала дві нагороди на театральному фестивалі у Вроцлаві. Суспільне Культура. Процитовано 6 липня 2025.
  41. ↑ Aurora. Nagroda Dramaturgiczna Miasta Bydgoszczy. Teatr Polski Bydgoszcz. 30 червня 2025. Процитовано 6 липня 2025.
  42. ↑ а б «Театральний інфобум» назвав найкращих драматургів і режисерів 2025 року. Укрінформ. 20 грудня 2025. Процитовано 26 грудня 2025.
  43. ↑ Аліна Сарнацька. UKRDRAMAHUB 2025. 2025. Процитовано 3 січня 2026.
  44. ↑ Сліпченко, Катерина (22 вересня 2025). У театрі Лесі Українки відбулась прем’єра вистави «Пенелопея». Zaxid.net. Процитовано 28 лютого 2026.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Чоботько М.; Чоботько І. Підвищення гендерної свідомості суспільства — шлях до рівності в сфері оборони та безпеки. — Вісник Національного університету оборони України. — 2024. — № 79(3). — С. 148–162.

Посилання

[ред. | ред. код]


Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сарнацька_Аліна_Валеріївна&oldid=47779878