Сарт (траса)
| Траса 24 годин Ле-Мана (Circuit des 24 Heures du Mans) | |
|---|---|
 Схема траси Сарт (конфігурація з 2018 року) | |
| Розташування |  Ле-Ман, Франція |
| Часовий пояс | CET (UTC+1) |
| Координати | 47°57′26″ пн. ш. 0°12′49″ сх. д. / 47.95722° пн. ш. 0.21361° сх. д. |
| Місткість | понад 250 000 |
| Власник | Західний автомобільний клуб (ACO) |
| Оператор | Західний автомобільний клуб (ACO) |
| Відкрито | 1923 |
| Головні події | 24 години Ле-Мана Le Mans Classic |
| Вебсайт | www.lemans.org/en/ |
| Траса Сарт (з 2018 року) | |
| Покриття | Асфальт |
| Довжина | 13.626 км (8.467 миль) |
| Повороти | 38 |
| Рекорд | 3:14.791 (Камуї Кобаясі, Toyota Gazoo Racing (Toyota TS050 Hybrid), 2017, LMP1) |
| Кільце Бугатті (Circuit Bugatti) | |
| Покриття | Асфальт |
| Довжина | 4.185 км (2.600 миль) |
| Повороти | 11 |
| Рекорд | 1:30.450 (Франческо Баньяя, Ducati Corse, 2022, MotoGP) |
Са́рт (фр. Circuit de la Sarthe), відома також як Тра́са 24 годи́н Ле-Мана (фр. Circuit des 24 Heures du Mans) — напівстаціонарна гоночна траса, розташована недалеко від французького міста Ле-Ман. Найбільш відома завдяки легендарним автомобільним змаганням на витривалість 24 години Ле-Мана, які проходять тут щорічно.
Сарт є унікальною трасою, оскільки понад дві третини її дистанції пролягають відомчими дорогами загального користування, які перекриваються лише на час проведення гоночного вікенду та тестів. Решта маршруту — це капітальні стаціонарні ділянки, що включають спільний стартовий комплекс та спеціально збудовані віражі (наприклад, «Криві Порше»). Довжина траси у її нинішній конфігурації становить 13,626 км, що робить її однією з найдовших у світі.
Траса Сарт прийняла перші автоперегони на витривалість у 1923 році. З того часу конфігурація кільця неодноразово змінювалася задля підвищення безпеки: від початкових 17,2 км, які пролягали навіть через передмістя Ле-Мана, до сучасних 13,6 км.
Окрім унікальної конфігурації, гонки на Сарті славляться своїми традиціями. До 1969 року включно на стартовій прямій використовувався культовий «старт у стилі Ле-Ман» (англ. Le Mans style start). Автомобілі шикувалися під кутом до краю траси біля піт-волл, а пілоти стояли на протилежному боці. За сигналом прапора гонщики мали перебігти полотно траси, застрибнути в боліди, завести двигун і розпочати гонку. З міркувань безпеки (у поспіху пілоти часто ігнорували паски безпеки) цю традицію скасували, і сьогодні використовується старт з ходу.
Специфіка траси вимагає від техніки надзвичайної надійності. Під час марафону «24 години Ле-Мана» до 85 % кола боліди рухаються з повністю відкритим дроселем (на повному газу), що означає величезне навантаження на двигун та компоненти трансмісії. Крім того, пілотам доводиться змагатися в умовах зміни дня і ночі, а також мінливої погоди, коли через велику протяжність (понад 13 км) одна частина траси може бути залита дощем, а інша — залишатися абсолютно сухою. Це також призводить до екстремального зносу гальм і підвіски, оскільки на деяких ділянках гонщикам доводиться різко гальмувати зі швидкості понад 320 км/год до приблизно 100 км/год.
Найвідомішою ділянкою траси Сарт є пряма «Мюльсанн» (офіційна французька назва — Ligne Droite des Hunaudières). Це майже 6-кілометровий відрізок відомчого шосе D338, який до 1990 року не мав жодних поворотів.
У минулому ця ділянка дозволяла пілотам утримувати педаль газу повністю натиснутою понад хвилину, що призводило до екстремальних швидкостей. Абсолютний рекорд належить французькому прототипу WM P88 з двигуном Peugeot, який під час гонки 1988 року розігнався на цій прямій до 405 км/год (251,6 миль/год).
Через надзвичайно високий ризик аварій та нові вимоги FIA (згідно з якими довжина прямої на гоночній трасі не може перевищувати 2 км), перед марафоном 1990 року пряму «Мюльсанн» розділили двома стаціонарними шиканами. Перша шикана отримала назву «Дейтона» (англ. Daytona Chicane, також відома за назвами спонсорів як PlayStation або Forza), а друга — шикана «Мішлен» (англ. Michelin Chicane). Це суттєво знизило максимальні швидкості та підвищило безпеку змагань, хоча сама пряма залишилася культовим символом Ле-Мана.
Ще одна легендарна і технічно найскладніша частина траси — «Криві Порше» (англ. Porsche curves). Цей швидкісний капітальний відрізок був спеціально збудований у 1972 році, щоб оминути вкрай небезпечну стару ділянку дороги через село «Мейсон Бланш» (фр. Maison Blanche).
«Криві Порше» складаються із серії надшвидких, плавних поворотів, де сучасні спортпрототипи генерують величезну притискну силу і проходять їх на величезній швидкості. На відміну від прямої Мюльсанн, ця ділянка є стаціонарною гоночною інфраструктурою і повністю закрита від цивільного транспорту протягом усього року.
Рекорд кола безпосередньо під час гонки в поточній конфігурації траси належить Майку Конвею — 3:17.297, встановлений на Toyota TS050 Hybrid № 7 у 2019 році. Абсолютний рекорд кола (встановлений під час кваліфікації) належить Камуї Кобаясі на Toyota TS050 Hybrid — 3:14.791. Цей час було показано у 2017 році під час кваліфікаційної сесії в четвер.
| Рік | Пілот | Автомобіль | Час |
|---|---|---|---|
| 2019 | .svg){kind=small} Майк Конвей
|
Toyota | 3:17.297 |
| 2015 |  Андре Лоттерер
|
Audi | 3:17.475 |
| 2010 | Лоїк Дюваль
|
Peugeot | 3:19.074 |
| 2008 | Стефан Сарразен
|
Peugeot | 3:19.394 |
| 2007 | Аллан Макніш
|
Audi | 3:27.176 |
| 2006 |  Том Крістенсен
|
Audi | 3:31.211 |
| 2002 | Том Крістенсен
|
Audi | 3:33.483 |
Рекорд пройденої дистанції належить екіпажу у складі Ромена Дюма, Тімо Бернхарда та Майка Рокенфеллера на Audi R15+ TDi у 2010 році. За добу вони подолали 5410,713 км із середньою швидкістю 225,446 км/год.
У 1988 році за кермом WM P88 із двигуном Peugeot № 51 Роже Дорші встановив офіційний рекорд швидкості в гонці — 405 км/год на прямій «Мюльсанн» (Ligne Droite des Hunaudières), хоча фактично апаратура зафіксувала швидкість 407,3 км/год[1]. Цей абсолютний рекорд залишиться неперевершеним назавжди через появу шикан у 1990 році.
Новий рекорд швидкості для зміненої конфігурації траси (з двома шиканами) був встановлений під час тієї ж гонки 1990 року: прототип Nissan R90CK досяг швидкості 366 км/год під час кваліфікації[2].
У 2019 році за кермом BR1 команди SMP Racing із двигуном AER № 11 Стоффель Вандорн досяг швидкості 350,1 км/год під час тестового дня в неділю, 2 червня, і повторив цей результат у гонці в суботу, 15 червня[3][4]. Це є поточним рекордом максимальної швидкості для сучасної конфігурації траси (13,626 км).
Часто трасу Сарт помилково ототожнюють із закритим автодромом «Бугатті» (фр. Circuit Bugatti), який розташований на цій же території. Однак це два різні об'єкти.
Кільце «Бугатті» — це постійний стаціонарний автодром, розташований всередині великого автоспортивного комплексу Ле-Мана. Його названо на честь Етторе Бугатті. Саме на цьому спеціалізованому кільці з 2000 року щорічно відбувається Гран-прі Франції — етап чемпіонату світу з шосейно-кільцевих мотогонок MotoGP.[5]
Автодром побудований у 1965 році та модифікований у 2008-му. Довжина траси становить 4,185 км. «Бугатті» використовує частину великого кільця Сарт та власні, спеціально збудовані ділянки. Спільний відрізок включає шикани «Форд» (англ. Ford Chicanes) наприкінці кола, комплекс піт-лейну з боксами, стартову пряму та знаменитий міст Dunlop. Тоді як велике кільце Сарт використовується виключно для автомарафону.
Інфраструктура автодрому «Бугатті» дозволяє з комфортом розмістити до 100 000 глядачів. Окрім етапів MotoGP, тут також проходять 24-годинні змагання вантажівок, етапи французького чемпіонату GT та інші перегони.
- ↑ Guillaume Nédélec (13 червня 2017). Le Mans en dix décennies - 1988, et pour quelques km/h de plus !. fr.motor1.com (фр.). Процитовано 7 вересня 2025..
- ↑ Nissan R90 : 1128 chevaux !. 24 Heures du Mans (фр.). 29 листопада 2013. Процитовано 9 вересня 2025..
- ↑ Quelques moments forts de la Journée Test des « 24 Heures du Mans ». Championnat du monde d'endurance FIA (фр.). 4 червня 2019. Процитовано 9 вересня 2025..
- ↑ Rétro 2019 : la 87e édition des 24 Heures du Mans. 24 Heures du Mans (фр.). 31 грудня 2019. Процитовано 9 вересня 2025..
- ↑ Monster Energy Grand Prix de France (англ.) . Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 29 березня 2013. [Архівовано 2013-08-14 у Wayback Machine.]
