Сатанів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Сатанів
Sataniv gerb.png Sataniv prapor.png
Герб Сатанова Прапор Сатанова
Сатанівський замок
Сатанівський замок
Країна Україна Україна
Область/АРК Хмельницька область Хмельницька область
Район/міськрада Городоцький район прапор.png Городоцький район
Рада Сатанівська селищна рада
Код КОАТУУ: 6821255500
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване 1404
Магдебурзьке право 1436
Статус із 1938 року
Площа 1,92 км²
Населення 2 353 (01.07.2012) [1]
Густота 1 225,52 осіб/км²
Поштовий індекс 32034
Телефонний код +380 3851
Географічні координати 49°15′05″ пн. ш. 26°15′52″ сх. д. / 49.25139° пн. ш. 26.26444° сх. д. / 49.25139; 26.26444Координати: 49°15′05″ пн. ш. 26°15′52″ сх. д. / 49.25139° пн. ш. 26.26444° сх. д. / 49.25139; 26.26444
Висота над рівнем моря 299 м
Водойма р. Збруч
Відстань
Найближча залізнична станція: Закупне
До станції: 20 км
До райцентру:
 - автошляхами: 27,7 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 77 км
Селищна влада
Адреса 32034, Хмельницька обл., Городоцький р-н, смт Сатанів, вул. Бузкова, 68
Голова селищної ради Альберт Собков
Карта
Сатанів (Україна)
Сатанів
Сатанів
Сатанів (Хмельницька область)
Сатанів
Сатанів

Са́танів — селище міського типу Городоцького району Хмельницької області (Україна). Населення — 2 609 мешканців (перепис 2001), 2 413 мешканців (2011).[2]

У селищі розташований хлібозавод, консервний завод тощо. Відоме з 1404 року. Магдебурзьке право з 1641 року. Статус селища міського типу з 1938 року.

Розташування[ред.ред. код]

Селище розташоване на лівому березі річки Збруч, на території Національного природного парку «Подільські Товтри». На правому березі Збруча сусідом Сатанова є село Калагарівка Гусятинського району Тернопільської області.

Біля Сатанова розташоване Збручанське родовище мінеральних вод.

Селище міського типу Сатанів займає центральне положення в курортній місцевості і є місцем розселення обслуговуючого персоналу курорту, центром трудового тяготіння, культурно-побутового обслуговування цілої групи сільських населених пунктів: з півночі — Сатанівка, Юринці, Покровка, зі сходу — Кам'янка, Спасівка, з півдня — Сатанівська Слобідка, Кринцілів.

Транспорт і шляхи сполучення[ред.ред. код]

Найближча до Сатанова залізнична станція — Закупне, що лежить на лінії КопичинціГусятинЯрмолинці. Відстань до Закупного становить 20 км.

Територіальний автошлях Т 0903 з'єднує Сатанів з низкою населених пунктів Тернопільщини (Теребовля, Підгайці, Галич). Регіональний автошлях Р50 забезпечує сполучення з райцентром (27 км), Ярмолинцями і обласним центром, відстань до якого приблизно 77 км.

Автошлях Р48 (Кам'янець-Подільський—Сатанів—ВійтівціТеофіпольБілогір'я) з північного боку з'єднує Сатанів з міжнародним автомобільним шляхом М12 E50 (відстань до перетину 31 км). До Кам'янця-Подільського відстань становить близько 74 км.

Під'їзд до курорту Сатанів забезпечує автошлях Т 2328 (довжина 3 км).

Рельєф[ред.ред. код]

Поверхня місцевості, де розташувався Сатанів, погорбова, розчленована ярами та балками. Долина Збруча в межах Сатанова каньйоноподібна. Площа зелених насаджень становить 57,7 га.

Клімат[ред.ред. код]

Пересічна температура січня становить −5,5 °C, пересічна температура липня — +18,7 °C. За рік випадає 540 мм опадів [3].

Назва[ред.ред. код]

Назва міста походить, за твердженням істориків, від слова «Сат» — велике село. За іншою версією — від римського «Sat an non». Археологічні знахідки (багато давньоримських монет та інших речей) дають підстави стверджувати, що місто засноване ще римлянами. За легендою, римський легіон, часів імператора Траяна, під проводом центуріона Тонілія в 105 році нашої ери проходив на північ від Дністра. На високому березі невідомої річки полководець звернувся до своїх легіонерів «Сат ау нон?» («зупинимось, чи підемо далі»). «Сат!» — одноголосно вигукнуло стомлене військо. З тієї пори виникло тут поселення, яке назвали Сатанів. Але перша писемна згадка про Сатанів припадає на 1404 рік [4].

За третьої версії, турецькі яничари після невдалих спроб його завоювати назвали густу лісну околицю поселення «клятим місцем».

Оригінальний підхід до розшифровки топоніма «Сатанів» запропонували студент-лінгвіст Євген Палійчук і кандидат хімічних наук Юрій Палійчук. У статті «Готський шифр на карті України», опублікованій 2008 року в київському журналі «Науковий світ» (видавець — Вища атестаційна комісія України), вони пишуть: «Вийшовши в IV ст. н. е. з території нинішньої України в Західну Європу, готи стали тим субстратом, з якого в подальшому сформувалось багато народів Європи (німці, французи, англійці й інші). Звичайно, можна припустити, що їхня мова повинна мати хоч якусь спорідненість із мовою пращурів — готів. І що ж? Виявилось, що нинішні англійська і, меншою мірою, німецька можуть бути тим ключем, який легко відкриває нам значення незрозумілих для нас, нинішніх, топонімів». Щодо Сатанова автори зазначають: «ніякого сатани там не водилося, просто Збруч в тому місці плив тихо, спокійно дзюрчав — sough (sau) — шелест, дзюрчання» [5].

Дослідниця українського язичництва, доктор філософських наук Галина Лозко зауважила: «На нашу думку, і топонімічні назви Чортків і Сатанів мають язичницьку семантику, про що з незрозумілих причин не повідомляють мовознавці, намагаючись етимологізувати ці назви з іноземних мов» [6].

Оксентій Онопенко в словнику «Образи української міфології в історії і географії» виводить назву «Сатанів» від шведського «satt» (похідне від «sitta») та «satte» (похідне від «sätta») — сидіти, ладно сидіти, міцно сидіти, сидіти на правлінні, знаходитися, садовити (посадник). Назва «Сатанів» (від «satt» — «sitta») синонімічна назві «сіттичі» в списку «Баварського географа» (перша половина IX сторіччя). Синонімами назви «Сатанів» є міста Седнів (Чернігівщина) та «Saßnitz» (на Рюгені в Німеччині), назва якого у перекладі також «Седнів». Разом з тим, значення «сидіння» у топонімах має значення «розташування військового табору», як у назвах «Гродно» (швейцарське німецьке «gröden» — таборитися), «Ташау» (українське «ташувати» — таборити), «Мілокс» (шведське «milo» — військовий привал), «Махів» (грецьке «μαχη» — воїнь), «Ковель» (старожитнє українське «ков» — бити), «Сенаки» (санскрит «sena» — військовий табір) тощо. Важливо враховувати, що знаходження міста побіля ріки Збруч може нагадувати про образ бога вітрів у назві ріки Збруч, яка тече у Дністер. Латинське «satus» — віяти, сіяти. Такі дво-трьох значні образи топонімів і гідронімів притаманні старовинним назвам.

Історики минулого століття стверджували, що в околицях Сатанова на берегах Збруча в X–XI столітті був побудований Звенигород, яким з 1125 року правив Володимир — син князя Галицького.

Населення[ред.ред. код]

Згідно з підсумками Всесоюзного перепису населення 1989 року, в Сатанові було 1774 мешканці (816 чоловіків і 958 жінок) [7].

Динаміка зміни населення в останні роки
× 1 січня 2006 1 січня 2007 1 січня 2008 1 січня 2009 1 січня 2010
Дворів 760 760 760 757 753
Мешканців 2250 2247 2245 2250 2250
Дітей дошкільного віку 122 146 151 148 154
Дітей шкільного віку 270 274 258 278 284
Людей пенсійного віку 776 792 803 816 824

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Сатанова

XV століття[ред.ред. код]

Достеменний час виникнення Сатанова невідомий. Перша писемна згадка про Сатанів припадає на 1404 рік, коли польський король Владислав II Ягайло дав Пйотру Шафранцю Сатанів з околицями та Зіньків, зобов'язавши його за це виставляти на королівську службу загін озброєних людей для оборони прикордонних земель, зокрема й Сатанова.

XVI століття[ред.ред. код]

1532 — Сатанів належить подільському воєводі Станіславу Одроважу(1509–1545) — правнуку подільського воєводи Петра Одровонжа. Донька Станіслава Одровонжа Софія Одровонж (1540–1580) внесла Сатанів в посаг Яну Костці. Катерина Костка (?-1580) вийшла заміж за Сенявського (1576–1611), таким чином Сатанів перейшов до родини Сенявських.

Сатанів — одне з прикордонних селищ, які складають укріплену оборонну лінію польсько-литовської держави на її південному кордоні.

Статус прикордонного поселення стримував розвиток Сатанова. Для забезпечення захисту жителів містечка його власники Одровонжи побудували на високому березі над Збручем замок. Але, попри це, Сатанів багато разів ущент спалювали татари. Це змусило Польського короля Сигізмунда II в 1532 році на 8 років звільнити від податків його жителів. Пільги, які Одровонжи надавали тим, хто селився на їх землях, залучали нових мешканців.

Статус прикордонного поселення сумісно з небезпекою нападу татар створювали сприятливі умови для розвитку торгівлі та ремесел. Уже в 1565 році в Сатанові працює 15 ремісників, в 1566 році — 50, а в 1583 році — 58 ремісників за 16 спеціальностями. 1581 — збудований деревяний костел, ф-я Яна Костки.

Наприкінці XVI століття за 3 версти від містечка виникає Свято-Троїцький монастир, у стінах якого починає свою діяльність Арсеній Сатанівський, видатний релігійно-просвітний діяч свого часу.

XVII століття[ред.ред. код]

30 березня 1641 Катерина Сенявська надала місту магдебурське право. Замок був обнесений валами. Існувала лікарня. Єдина донька гетьмана Адама Миколая Сенявського (1666–1726) Софія вийшла заміж за руського воєводу Августа Чарторийського т. ч. Сатанів перейшов до родини Чарторийських.

Міська Брама.
Міська брама. Синагога.Наполеон Орда 1871.

XVIIIXIX століття[ред.ред. код]

Донька Чарторийського Ізабела Любомирська внесла Сатанів у посаг Станіславу Любомирському (1722–1794). Від неї Сатанів перейшов її доньці Олександрі Потоцькій. Від неї Сатанів перейшов іі сину графу Олександру Станіславу Потоцькому. Від нього його доньці Наталії Потоцькій (кн. Сангушко). Князь Роман Сангушко тримав у Сатанові стадо арабських коней. Після нього Сатанів перейшов до доньки Марії Потоцької (1830–1903)

  • 1702 — в Сатанові та його околицях спалахує селянське повстання, яке було жорстоко придушене. Каральний загін був розташований в Сатанівському Свято-Троїцькому монастирі, там же відбувалися тортури та страти повсталих.
  • 1711 — в Сатанові зупинився російський цар Петро I, який повертався з турецького походу. Він жив у хаті на околиці містечка. Ця хата зберігалась до середини XIX століття.
  • 1720-ті роки — власник Сатанова — гетьман Адам Миколай Сенявський заклав мурований замок в вигляді зірки з 5 баштами на рогах та обніс місто мурами, з яких залишилася тільки південна брама з надписом на латині. З башт — тільки 3 зруйновані.
  • 1730 — з цього року збереглася найдавніша відома нині печатка Сатанівської ратуші (ЦДІА України у місті Києві. — Ф. 50. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 113): в полі печатки — тогочасний герб міста (зображення оленя, що біжить у лівий геральдичний бік); довкола — напис латинською мовою «SIGILLVM CIVITATIS SATANOVIENSIS» («печатка міста Сатанова»).
  • Із 1744 року в Сатанові щорічно проводяться ярмарки, які здійснили значний вплив на національний склад та кількість мешканців. Август Чарторийський дістав привілей від короля проводити 4 тижневий ярмарок, що привабило до міста грецьких і армянських купців. Місто торгувало воском, медом, лоєм, полотном, сукном.
  • 1780 — в Сатанові налічується 527 будинків
  • 1793 — після третього поділу Польщі Поділля відходить до Російської імперії
  • 1796 — Сатанів входить до складу Проскурівського повіту Подільської губернії. Власниками містечка на цей час були Потоцькі.
  • 1830 — в Сатанові вже 688 дворів та 2786 мешканців
  • 1861 — напередодні реформи 1861 року в Сатанові налічується 403 кріпаки чоловіка
  • 1864 — населення містечка становить 3199 мешканців. 135 селянських дворів не мали земельних наділів та користувались присадибними ділянками, розміри яких коливались від 0,5 до 0,7 десятин. В місті є 2 муровані церкви і три в передмісті, каплиця, 7 єврейських молитовних будинків, однокласова школа, прикордонна застава.
  • 1874 — населення Сатанова становить 4677 мешканців.
  • 1876 — є 2 лікарі, аптека, 100 ремісників, 81 торгова лавка, броварня, винокурня, цегельня, 2 млини, гарбарня. Проводиться 9 ярмарків, мешканці шиють кожухи і виправлають шкіри. Все місто обнесене муром та валами.
  • кінець XIX століття — населення становить 5 тисяч мешканців, в місті є дві православні церкви, костел, синагога, три водяні млини, слюсарні майстерні, маслоробний та пивоварний заводи.
  • 1899 — розпочинає роботу цукровий завод, збільшують виробництво цегельний та черепичний заводи, каменоломня, два шкіряні заводи.

XX століття[ред.ред. код]

Satanow.Kostel.JPG
Млин
  • початок XX століття — у Сатанові проходить 9 ярмарків на рік, базар щодва тижня, торгує 81 лавка.
  • 1911 — побудовано земську лікарню; працює парафіяльна школа
  • листопад 1917 — у містечку проголошено радянську владу.
  • 1918 — під час громадянської війни припинив роботу цукровий завод
  • з кінця 1920-х — Сатанів — центр Юринецького району Проскурівського повіту.
  • 1926 — відновлено цукровий завод; відкрито початкову школу
  • 1927 — побудовано семирічну школу
  • 1931 — у Сатанові стала виходити районна газета «Комуна» (згодом — «Колгоспна правда»)
  • 27 лютого 1932 — Сатанів входить до новоствореної Вінницької області
  • 1933 — дала перший струм Сатанівська ГЕС [9]
  • 22 вересня 1937 — Сатанів входить до Кам'янець-Подільської області, виділеної з Вінницької; завершено будівництво середньої школи;
  • 1938 — Сатанів став селищем міського типу
  • 19411944 — в Сатанові зруйновано ГЕС, МТС, поліклініку, 136 житлових будинків
  • 19451950 — роки відбудови та відновлення: знову стала до ладу ГЕС, відбудовано житлові будинки, побудовано плодоконсервний завод, значно озеленено селище — посаджено понад 200 дерев, установлено пам'ятник Леніну.
  • 19661969 — побудовано 4 двоповерхові будинки, будинок для вчителів, проведено водопровід, побудовано автостанцію, заасфальтовано та освітлено центральні вулиці.

Пам'ятки архітектури, культури, історії, природи[ред.ред. код]

«Скорботний Ісус»

До пам'яток архітектури національного значення належать:

До пам'яток архітектури місцевого значення належать:

Скульптура скорботного Ісуса в Сатанові — найдавніший в Україні пам'ятник, присвячений визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.

У Сатанові є невеликий ландшафний парк «Сатанівська перлина», який тягнеться понад Збручем. 20 серпня 1996 року Указом Президента України його оголошено парком-пам'ятокою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Поблизу Сатанова розкинувся ботанічний заказник Сатанівська дача.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

У Сатанові, який деякий час був районним центром, видавалася (до 1959 року) газета «Колгоспна правда» — орган Сатанівського райкому КП(б)У та виконкому районної ради депутатів трудящих [10]. Газета виходила з 1931 року [11].

Відомі люди, пов'язані із Сатановом[ред.ред. код]

Відомі уродженці[ред.ред. код]

У Сатанові народився Яків (Янкель) Олександрович Йошпа — батько співачки Алли Йошпе, відомої виступами в дуеті зі Стаханом Рахімовим [14].

Інші особи[ред.ред. код]

3—4 липня 1589 року в Сатанові перебував австрійський дипломат Еріх Лясота. У щоденнику про цей візит залишив лаконічний запис. Перед Сатановим відвідав містечко Чемерівці, а із Сатанова поїхав у Волочиськ [15].

24 серпня 1711 року в Сатанові проїздом побував данський посланник при Петрі I Юст Юль. Він занотував у щоденнику: «24-го. Проїхавши до полудня дві милі, досяг Сатанова. Це добре облаштоване місто. Воно укріплене старовинними мурами та баштами. Попопудні зробив ще дві милі й прибув у село Вікно» [16].

У Сатанові довгий час жив і помер польський лікар Станіслав Пац (17031826), який прославився також як довгожитель.

У другій половині 19 століття в Сатанові жив лірник Семко. Від нього подільський дослідник Юхим Сіцінський записав три пісні: 28 липня 1887 року — «Ой зійшла зоря» (про те, як з допомогою Матері Божої Почаївської був захищений Почаївський монастир від нападу турків) і «Лазар» (про хворого чоловіка Лазаря, який звертається за допомогою до свого багатого брата, і, не отримавши підтримки та допомоги, умираючи, просить Бога взяти його до себе; багатий брат же, після смерті, опиняється у пеклі і просить Лазаря заступитися за нього перед Богом; святий Абрамій, почувши це, говорить, що кожен має отримати те, що заслужив за життя), 2 серпня 1888 року — «Пречистая Діва Мати з руського краю».

У 1902–1930 роках у Сатанові адміністратором римо-католицької парафії Пресвятої Трійці був Ян Ладиго. У 1915–1916 роках помічником настоятеля костьолу був Сигізмунд Клемчинський. Обох священиків було репресовано радянською владою.

1920 року, відступаючи в складі Червоної армії, в Сатанові побував український поет Володимир Сосюра, про що він потім згадував у романі «Третя Рота»: «Перейшли Збруч, і уже в Сатанові хтось не витримав і крикнув: „Тепер ми на своїй землі, хай живе Радянська влада!“ Але і на своїй землі ми панічно відступали» [17].

У листопаді 1920 року через Сатанів проліг шлях професора Івана Огієнка (майбутнього митрополита Іларіона) з Кам'янця-Подільського, захопленого більшовиками, на Тарнів. Микола Тимошик так зафіксував цю подію: «За наполяганням чергового старшини штабу діючої Української армії Іван Огієнко, нашвидкуруч зібравши дітей і дружину, в ніч з 15 на 16 листопада, пішки, фактично без будь-якого майна, вирушає в далеку і невідому дорогу. А діти? Дружина Домініка Данилівна була на восьмому місяці вагітності (донька Леся народиться в Тарнові 8 січня 1921 року; Анатолію виповнилося лише десять, а Юрію — дев'ять літ…) На одному з аркушів, віднайдених автором цих рядків у архіві митрополита Іларіона у Вінніпезі, зафіксований цей відчайдушний маршрут: Чемерівці (16 листопада), Сатанів (17 листопада), Волочиськ (19 листопада), Тернопіль і Львів (без дат), Тарнів (25 листопада)» [18].

Двокласну школу в Сатанові закінчив український біолог Іван Розгін.

У Сатанові жила, закінчила середню школу Сохацька Олена Миколаївна — доктор економічних наук. У Сатанові в дитинстві жив Месенжник Яків Захарович — заслужений діяч науки Російської Федерації. У 1971–1975 прках художнім керівником і диригентом жіного духового оркестру «Гусари» Сатанівського цукрового заводу працював (за сумісництвом) Слободянюк Петро Якович — нині заслужений працівник культури України [19]. Заслуженим учителем України став Степан Іванович Ковач (народився 16 лютого 1933 року).

У Сатанові працювали:

3 липня 2000 року на засіданні спеціалізованої вченої ради в Івано-Франківській державній медичній академії Наталія Ярославівна Верещагіна захистила кандидатську дисертацію «Застосування персантину та мінеральної води Збручанського родовища в комплексній терапії хворих на цукровий діабет». Уперше досліджено динаміку клініко-імунологічних проявів цукрового діабету І і ІІ типів при реабілітаційному лікуванні з використанням маломінералізованої гідрокарбонатно-натрієво-магнієвої води типу «Нафтуся» Збручанського родовища в умовах санаторію «Товтри» смт Сатанів. 2005 року кандидатську дисертацію «Профілактична та лікувальна дія мінеральної води „Збручанська“ курорту Сатанів при цукровому діабеті другого типу та порушеній толерантності до глюкози» захистив Микола Дмитрович Кирилюк.

Сатанів у художній творчості[ред.ред. код]

1 липня 1921 року в Тернополі український письменник Клим Поліщук написав оповідання «Скарби віків», дія якого відбувається в Сатанові та розповідає про міфічні скарби Сатанівського замку. 6 липня 1922 року оповідання було опубліковано в газеті «Свобода» в США [20]

1992 року санаторій «Товтри», що в Сатанові, відвідав поет-гуморист Василь Іванович Кравчук. Написав «Притчу про Сатанів» [21].

Марія Дем'янюк із Хмельницького вірш «Спогади про Товтри» розпочала такими поетичними рядками про Сатанів:

Сатанів смарагдовим сатином
дивиться озерними очима [22].

Ігор Байдак присвятив Сатанову такі рядки [23]:

Де меандри виписує Збруч,
Де цілюща вода Медоборів,
Древній Сатанів дивиться з круч
На подільські безкраї простори…

Сатанів зображено на гравюрах Сергія Кукурузи.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Хмельницькій області
  2. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  3. Географічна енциклопедія України. — Т. 3. — К., 1993. — С. 163.
  4. Деякі путівники, довідники та навіть енциклопедії стверджують, що перша літописна згадка про Сатанів припадає на 1385 рік, проте жодних посилань для обґрунтування цього твердження не наводять. Серед таких видань: Радзієвський Володимир, Бурма Василь. Медобори: Путівник. — Львів: Каменяр, 1975. — С. 44 (є інтернет-версія); 100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель. — Выпуск 1. Подолия. — 2-е издание. — Иерусалим — Санкт-Петербург, 1998. — С. 195; Хто є хто на Хмельниччині. — Випуск 3. — К., 2005. — С. 10; Сатанів // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — Видавництво «Тека», 2006. — С. 1108.
  5. Палійчук Є., Палійчук Ю. Готський шифр на карті України // Науковий світ. — 2008. — № 5. Див. також: Палійчук Ю. Готський шифр на карті України // Вісник НАНУ. — К., 1996. — № 9—10. — С. 91—93.
  6. Лозко Галина. Язичницькі святині Медоборів на туристичній карті України
  7. Итоги всесоюзной переписи населения 1989 года: Численность и размещение населения СССР. — Т. 1. — Ч. 1. — Москва, 1993. — С. 240.
  8. F.Kiryk. Odrowąż Piotr ze Sprowy i Zagórza h. Odrowąż (zm.1450) // Polski Słownik Biograficzny.- Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1978. t. ХХІІІ/3, zeszyt 98. s. 551 пол.
  9. Книга скорботи України. Хмельницька область. — Т. 1. — Хмельницький: Поділля, 2003. — С. 162.
  10. Газети України 1941–1945 рр. у фондах Національної бібліотеки України імені В. I. Вернадського: Каталог. — К., 2008. — С. 99.
  11. Степенко О. Д. Сатанів // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 205.
  12. Биографический справочник ученых и преподавателей Тверского государственного технического университета. — Т. 1. — Тверской государственный технический университет, 1997. — С. 173.
  13. Шевченко Евгения. Проект судьбы: Завтра исполняется 80 лет Михаилу Шейнбергу — бывшему начальнику проектного отдела ММК // Магнитогорский металл: Городская газета. — 2005. — 11 ноября.
  14. Пісня задовжки у життя(рос.)
  15. Еріх Лясота. Щоденник(рос.)
  16. Записки данського посланника в Росії при Петрі Великому(рос.)
  17. Сосюра Володимир. Вибрані твори у двох томах. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 413.
  18. Труди Київської духовної академії. — 2005. — Т. 2. — С. 184—197.
  19. Михайлова С. Р. Натхненний Кліо і Орфеєм (Науково-мистецька діяльність П. Я. Слободянюка). — Кам'янець-Подільський, 2008. — С. 42.
  20. Поліщук Клим. Скарби віків // Свобода. — 1922. — 6 липня. — С. 4.
  21. Письменники міста Городок
  22. Поетичні майстерні
  23. Перова Олена, Байдак Ігор. Сатанів — місто-легенда, місто-курорт: Інформаційний довідник (історія, санаторії, екскурсії). — Хмельницький: Видавництво Алли Цюпак, 2007. — С. 4 обкладинки.

Література[ред.ред. код]

  • Wawrzyniec Marczyński. Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie gubernii podolskiey z rycinami i mappami. — T. 1. — Wilno, 1820. — S. 304—309.
  • Satanów // Przezdziecki Alexander. Podole, Wołyń, Ukraina: obrazy miejsc i czasów. — T. 2. — Wilno 1841. — S. 41—49.
  • Michał Baliński, Tymoteusz Lipiński. Starożytna Polska: pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym. — T. 2. — Warszawa, 1845. — S. 962—964.
  • Троицкий П. Историко-статистическое описание местечка Сатанова Проскуровского уезда Подольской губернии и находящегося близ него Свято-Троицкого заштатного монастыря, составлено из сведений, доставленных священником М. Орловским // Подольские епархиальные ведомости. — 1862. — № 3. — Часть неофициальная. — С. 47—56.
  • Сатанов // Городские поселения в Российской империи. — Т. 4. — Санкт-Петербург, 1864. — С. 124—125.
  • Сатанов // Географическо-статистический словарь Российской империи / Составил П. Семенов. — Т. 4. — Санкт-Петербург, 1873. — С. 497.
  • В. А. (Владимир Антонович). Православный монастырь и его униатская летопись (К истории Сатановского монастыря Подольской епархии) // Киевская старина. — 1882. — Февраль. — С. 418—425.
  • Исторические заметки о Свято-Троицком монастыре Подольской епархии, вблизи местечка Сатанова // Подольские епархиальные ведомости. — 1883. — № 1. — Часть неофициальная. — С. 6—13.
  • Летопись Сатановского монастыря // Антонович В. Б. Монографии по истории Западной и Юго-Западной России. — Том 1. — Киев, 1885. — С. 343—351.
  • Ив. Ш. (Иван Шипович). Из прошлого Сатановского монастыря и летопись этого монастыря // Подольские епархиальные ведомости. — 1886. — № 51. — Часть неофициальная. — С. 1063—1076.
  • Сецинский Е. Древнее рукописное евангелие, найденное в м. Сатанове Проскуровского уезда // Подольские епархиальные ведомости. — 1887. — № 44. — С. 1007—1014.
  • Сецинский Е. Древнее рукописное евангелие, найденное в г. Сатанове Проскуровского уезда Подольской губернии. — Каменец-Подольск, 1887. — 8 с.
  • Сецинский Е. Празднование 900-летия крещения Руси в м. Сатанове Проскуровского уезда 15 июля 1889 года // Подольские епархиальные ведомости. — 1888. — № 34. — С. 799—808.
  • Satanów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Tom X (Rukszenice — Sochaczew). — Warshawa, 1889. — S. 336—339.
  • Сатановский монастырь. Приложения: 1. Визита Сатановского монастыря 1760 г.; 2. Летопись Сатановского базилианского монастыря (1770–1793 гг.) // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. — Выпуск пятый. — Каменец-Подольск, 1890–1891. — С. 352—402.
  • Сатанов // Энциклопедический словарь. Издатели Брокгауз и Ефрон. — Том 28 (второй полутом). — Санкт-Петербург, 1900. — С. 459.
  • Сатанов // Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского. — Біла Церква, 2009. — С. 743—744. (За виданням: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. — Выпуск девятый. Под редакцией священника Евфимия Сецинского. Приходы и церкви Подольской епархии. — Каменец-Подольск, 1901).
  • Сатанов // Еврейская энциклопедия: В 16 томах. Издание общества для научных еврейских изданий и издательства Брокгауз — Ефрон. — Санкт-Петербург, 1908–1913. — Т. 14. — Колонка 31.
  • Тихоцкий Е. Атака австро-венгерской конницы на 2-ю сводную казачью дивизию под м. Городок 4/17 августа 1914 г. — Белград, 1930. — 24 с.
  • Сатанов // Большая советская энциклопедия. — 2-ое издание. — Т. 38. — Москва, 1955. — С. 131.
  • Сатанів // Українська радянська енциклопедія. — Т. 12. — К., 1963. — С. 541.
  • Сатанів // Український радянський енциклопедичний словник. — Т. 3. — К., 1968. — С. 220.
  • Сис Тамара, Паравійчук Андрій. Про що розповідає скульптура // Радянське Поділля. — 1970. — 20 грудня.
  • Степенко О. Д. Сатанів // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 200—209.
  • Сатанів // Кругляк Юрій.Ім'я вашого міста: Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. — К.: Наукова думка, 1978. — С. 115.
  • Сатанів // Українська радянська енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 10. — К., 1983. — С. 40.
  • Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. — Т. 4. — К.: Будівельник, 1986. — С. 198—201.
  • Соха Володимир. Сатанів: Історичний нарис. — Хмельницький: Редакційно-видавничий відділ обласного управління з питань преси, 1991. — 175 с.
  • Сатанів // Географічна енциклопедія України. — Т. 3. — К., 1993. — С. 163.
  • Липа Катерина. Замок у Сатанові // Міжнародна конференція з проблем охорони фортифікаційних споруд в Україні: Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 17—18.
  • Вонсович Г. Сакральні споруди Сатанова XVII–XVIII ст. як фактор вивчення духовної культури Поділля // Городоччина: минуле й сучасність у контексті історії Поділля: Науковий збірник. — Городок, 1994.
  • Липа К. Актові книги сатанівського магістрату: відомості щодо архітектури міста // Архітектурна спадщина України. — 1996. — Т. 3. — № 2. — С. 109—116.
  • Сатанів // Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998. — С. 312—313.
  • Сатанов // 100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель. — Выпуск 1. Подолия. — 2-е издание. — Иерусалим — Санкт-Петербург, 1998. — С. 192—220, 268–280.
  • Селище Сатанів // Коваль А. П. Знайомі незнайомці. — К.: Либідь, 2001. — С. 124.
  • Смолій В. А., Степанков В. С. Українська національна революція XVII ст. (1648–1676 рр.). — К., 1999. — С. 55, 106, 141, 142, 146, 153, 323. — (Україна крізь віки. — Т. 7).
  • Смолій Валерій, Степанков Валерій. Богдан Хмельницький. — К.: Альтернативи, 2003. — С. 206, 208, 215, 232, 296, 314.
  • Петров Микола. Сатанів XV–XVIII ст.: заснування, соціально-економічний та історико-топографічний розвиток // Хмельниччина: Дивокрай. — 2004. — № 1—2. — С. 29—34.
  • Перова Олена, Байдак Ігор. Сатанів — місто-легенда, місто-курорт: Інформаційний довідник (історія, санаторії, екскурсії). — Хмельницький: Видавництво Алли Цюпак, 2007. — 40 с.
  • Мошак Мирослав. Сатанівська здоровниця та подорож туристичними стежками Поділля. — Кам'янець-Подільський, 2008. — 120 с.
  • Город Сатаны // Павлюченко Татьяна, Сапарова Ирина. В поисках Збручской Прави. — Киев, 2008. — С. 39—76.
  • Satanov // Encyclopaedia Judaica. — Second Edition. — Volume 18. — Page 73.
  • Пустиннікова Ірина. Від Сатанова до Чорткова година дороги: В Україні багато місць із «лихими» назвами // Газета.ua. — 2007. — 21 листопада.
  • Кушнір М., Олійник І. Сатанів: Історико-краєзнавчий довідник. — Городок, 2008. — 56 с.
  • Сатанів // Україна: литовська доба 1320—1569. — К.: Балтія-Друк, 2008. — С. 127—128.
  • Легенди Сатанова // Легенди семи фортець / Уклали Любов Дяченко та Галина Юркова. — Кам'янець-Подільський, 2008. — С. 67—78.
  • Белова О. В., Петрухин В. Я. Фольклор и книжность: миф и исторические реалии. — Москва: Наука, 2008. — С. 104—107.
  • Василевський Михайло. Розкопана могила // День. — 2007. — 9 жовтня.
  • Полюхович Дмитро. Повернення віри. Ченці відроджують середньовічну перлину Поділля // День. — 2003. — 30 серпня.
  • Коваль Роман. Дорогами слави і болю // Незборима нація. — 2007. — Вересень.
  • Похорон у Сатанові // Коваль Роман. Багряні жнива Української революції: 100 історій і біографій учасників Визвольних змагань
  • Денисик Григорій Іванович. Сатанів та його околиці // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2007. — № 4. — С. 14—16.
  • Ісаченко Леонід. Скарби та злидні над Збручем // Урядовий кур'єр. — 2007. — 19 січня.
  • Кабачинська Світлана. Товтри — в лапках і без // Дзеркало тижня. — 2003. — № 24.
  • Белова Ольга. На реке Шмаивке // Солнечное сплетение. — № 24—25.
  • Шевчук В. В. Категоріальні форми топонімічних легенд та переказів на Поділлі // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. — Випуск 18. — Кам'янець-Подільський, 2009.
  • Перова Олена. Сатанів: Путівник. Історичні пам'ятки, санаторії, екскурсії. — Кам'янець-Подільський: Рута, 2010. — 40 с.
  • Маркова Світлана. Сатанів: Історія, міфи та легенди. — Хмельницький, 2010. — 96 с.

Посилання[ред.ред. код]