Перейти до вмісту

Саттон-Гу

Координати: 52°05′23″ пн. ш. 1°20′20″ сх. д. / 52.089722222222° пн. ш. 1.3388888888889° сх. д. / 52.089722222222; 1.3388888888889
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Саттон-Гу
52°05′23″ пн. ш. 1°20′20″ сх. д. / 52.089722222222° пн. ш. 1.3388888888889° сх. д. / 52.089722222222; 1.3388888888889
Країна Велика Британія[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
РозташуванняSutton[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Типархеологічна пам'ятка Редагувати інформацію у Вікіданих
Саттон-Гу. Карта розташування: Сполучене Королівство
Саттон-Гу
Саттон-Гу
Саттон-Гу (Сполучене Королівство)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Саттон-Гу (Sutton Hoo) — курганний некрополь на схід від Вудбріджа в англійському графстві Саффолк, де в 1938—1939 роках зроблено, можливо, найзначніші археологічні знахідки в історії Великої Британії, зокрема виявлено непорушений поховальний корабель англосаксонського короля рубежу VI і VII століття. Вчені вважають, що в цьому поховальному кораблі, найімовірніше, поховано короля Східної Англії Редвальда. Це місце має велике значення для вивчення історії англосаксонського королівства Східна Англія, а також для розуміння життя англосаксів у період, про який бракує історичних джерел. Більшість знайдених предметів зберігається у Британському музеї.

Першим це місце розкопав Безіл Браун[en] за сприяння землевласниці Едіт Прітті[en]. Коли ж його значення стало очевидним, до справи взялися провідні національні вчені. Протягом 1960-х та 1980-х років археологи дослідили ширшу територію та виявили багато інших окремих поховань. Знайдені артефакти вважаються найбільшим скарбом, будь-коли виявленим у Великій Британії.[3] Серед речей, знайдених у поховальній кімнаті, — набір пристосовань для вбрання, виконаних із золота та дорогоцінних каменів, парадний шолом, щит і меч, ліра, а також срібна тарілка з Візантійської імперії.

Поховальний корабель порівнюють зі світом давньоанглійської поеми «Беовульф», події якої відбуваються частково в Геталанді на півдні Швеції, де є археологічні паралелі деяким знахідкам із Саттон-Гу.

Поховання лежать поблизу естуарію річки Дебен[en] та інших археологічних пам'яток. Вони мають вигляд групи приблизно з 20 земляних насипів, які трохи здіймаються над горизонтом пагорба-відрогу, якщо дивитись з протилежного берега. Новіший могильник розташований на другому пагорбі близько 500 метрів вище за течією відносно першого. Його виявлено та почасти досліджено у 2000 році під час попередніх робіт з будівництва виставкового залу для туристів. Тут також є поховання, але верхівки курганів були знищені пізніше сільськогосподарською діяльністю. У туристичному центрі, розташованому неподалік, експонуються оригінали й копії знахідок, а також реконструкцію поховальної камери корабля. Некрополь перебуває під опікою Національного фонду.

Топонім

[ред. | ред. код]

Назва «Саттон-Гу» (англ. Sutton Hoo) походить з давньоанглійської. Sut в поєднанні з tun означає «південне поселення», hoh позначає пагорб «у формі шпори».[4][5] В інших давніх топонімах теж прослідковуються такі значення: Плімут-Гу[en], Фінгрінгу[en].[6]

Локація

[ред. | ред. код]

Саттон-Гу, що лежить на березі припливного естуарію річки Дебен, має спільну назву з маленьким селом Саттон[en] у графстві Саффолк та його парафією. На протилежному березі лежить невелике містечко Вудбрідж[en], розташоване приблизно за 11 км від Північного моря і трохи нижче броду через річку[a]. Цей брід був частиною шляху проникнення у Східну Англію англів, саксів та ютів у період, який настав після завершення римського панування в V столітті.[8]

На південь від Вудбріджа є могильники VI століття в Рашмірі[en], Літл Білінгс[en] і Тудденгем Сент-Мартін[en],[9] та навколо Брайтвелл Гіт, місця курганів, які походять ще з бронзової доби.[10] Кладовища цього ж періоду виявлено в Рендлшемі[en] і Уффорді[en].[11] Поховальний корабель у Снейпі[en] — єдиний в Англії, який можна порівняти з кораблем у Саттон-Гу.[12]

Територія між Оруеллом та вододілами річок Альде та Дебен, можливо, була одним із ранніх центрів королівської влади, спочатку зосередженим на Рендлшемі й Саттон-Гу, і мала велике значення у формуванні східноанглійського королівства.[b] На початку VII століття Ґіпсвік (сучасний Іпсвіч, 3 км на схід від Саттон-Гу) почав розвиватися як центр зовнішньої торгівлі,[14] 654 року королівським указом засновано монастир Ботольфа[en] в Ікені[en],[15] а Беда визначав Рендлшем як королівську резиденцію короля Етельволда.[16]

Ранні поселення

[ред. | ред. код]

Неоліт та Бронзова доба

[ред. | ред. код]

Існують свідчення, що Саттон-Гу був заселений ще в період неоліту, близько 3000 р. до н. е., коли землі в цій місцевості розчищалися від лісів під сільське господарство. Жителі викопували невеликі ями, в які поміщали глиняні горщики. Кілька горщиків були закопані поблизу ям, що залишились від вивернутих з коренем великих дерев — можливо неолітичні землероби пов'язували ці ями з горщиками.[17]

У бронзову добу, коли землеробці, які мешкали тоді у Британії, почали опановувати нову технологію обробки металів, у Саттон-Гу будувалися круглі будинки з дерев'яними каркасами та солом'яними дахами. Найбільш збережене житло має вигляд кільця з вертикальних стовпів діаметром до 30 сантиметрів, з яких одна пара, ймовірно, була входом з південного сходу. У центральному вогнищі знайдено фаянсову намистину. Люди, що мешкали в цьому будинку, використовували прикрашену кераміку в стилі культури дзвоноподібних келихів, вирощували ячмінь, овес і пшеницю та збирали фундук. Вони викопували канави, які розділяли довколишні пасовища на ділянки, позначаючи ними право власності на землю. Кислотний піщаний ґрунт з часом виснажився й став безплідним, і, ймовірно, саме тому поселення врешті-решт було полишене, а в середню бронзову добу (1500—1000 рр. до н. е.) тут випасали овець чи худобу на пасовищах, які були огороджені дерев'яними колами.[18]

Залізна доба та Романо-британський період

[ред. | ред. код]
Безіл Браун (спереду) і лейтенант-командер Дж. К. Д. Хатчінсон викопують поховальний корабель VII століття в Саттон-Гу. 1939 рік.[19]

У залізну добу залізо замінило мідь і бронзу як основний метал, що застосовувався тоді на Британських островах. У середню залізну добу (близько 500 р. до н. е.) люди, що мешкали в районі Саттон-Гу, знову почали вирощувати сільськогосподарські культури, поділяючи землю на невеликі ділянки, знані тепер як кельтські поля[en].[20] Використання вузьких траншей вказує на можливе вирощування винограду, тоді як в інших місцях невеликі вкраплення темного ґрунту свідчать про те, що, можливо, тут вирощували велику капусту.[21] Такий обробіток ґрунту тривав у романо-британський період (приблизно від 43 до 410 року н. е.) Після приходу римлян життя бритів не змінилося. Знайдено кілька артефактів того періоду, зокрема кілька фрагментів кераміки та фібулу. Оскільки Римська імперія заохочувала народи Західної Європи максимально використовувати землю для вирощування сільськогосподарських культур, територія навколо Саттон-Гу зазнала деградації та втрати родючого ґрунту. Зрештою вона була покинута і вкрилася густою зеленню.[21]

Англо-саксонське кладовище

[ред. | ред. код]

Контекст поховання

[ред. | ред. код]
Королівство Східна Англія протягом раннього англосаксонського періоду, з Саттон-Гу на південному сході поблизу узбережжя

З відходом римлян з Південної Британії після 410 року, в південно-східній частині острова почали оселятися германські племена англів та саксів. Багато вчених розглядають Східну Англію як регіон, в якому це заселення було особливо раннім і густим, а назва місцевості походить від назви племені англів. З часом залишки попереднього бритського населення перейняли культуру прибулих.[22][23][24]

У цей період Південна Британія поділилася на ряд невеликих незалежних королівств. Відомо декілька язичницьких кладовищ із королівства Східних Англів: найбільш значущі — в районі Спонг Гілл[en] та Снейп[en], де було знайдено велику кількість тілопальних та тілопокладальних поховань. Чимало могил містили похоронні дари, серед яких гребінці, щипчики та брошки, а також зброя. Біля могил робили жертвоприношення.[25]

У ті часи, коли кладовище Саттон-Гу функціювало, річка Дебен була частиною жвавої торгівельної та транспортної мережі. Вздовж річки з'являлися поселення, більшість з яких були невеликі садиби, хоча, мабуть, існував і більший адміністративний центр, де був двір місцевої аристократії. Археологи припускають, що такий центр міг існувати в Рендлшемі, Мелтоні[en], Бромсвеллі[en] або Саттон-Гу. Існує припущення, що на місці тих курганів, у яких ховали членів заможніших родин, згодом почали зводити перші церкви. Якщо це так, то кургани були зруйновані ще до спорудження церков[26].

На могильному полі Саттон-Гу було близько двадцяти тумулусів. Воно призначалося для поховань окремих осіб з предметами, що свідчили про їхнє виняткове багатство або престиж. Його використовували таким способом приблизно від 575 до 625 року. Зовсім інша ситуація з кладовищем у Снейпі, де поховальні кораблі та могили з похоронними дарами додалися до вже існуючого кладовища похованих горщиків із попелом після кремації[27].

Тілопокладальні та тілопальні поховання

[ред. | ред. код]
Схема курганного некрополя Саттон-Гу

Мартін Карвер[en] вважає, що тілопальні поховання в Саттон-Гу належать до найдавніших на кладовищі.[26] Два з них розкопано 1938 року. Під Курганом 3 містився прах людини та коня, покладених у дерев'яне корито чи на видовбані мари[en]. Крім того, у могилі були франкська металева франциска із залізним голів'ям, а також предмети, привезені зі Східного Середземномор'я, зокрема кришка від бронзового дзбана, частина мініатюрної різьбленої таблички із зображенням крилатої Вікторії та фрагменти оздобленої кістки, з якої була зроблена урна.[28] Під Курганом 4 знайдено кремовані останки чоловіка та жінки, з конем і, можливо, собакою, а також фрагменти кістяних ігрових фігур.[29]

У курганах 5, 6 і 7 Карвер знайшов кремовані рештки, поміщені в бронзові чаші. У кургані 5 знайдено ігрові фігури, маленькі залізні ножиці, чашку та скриньку зі слонової кістки. Курган 7 теж містив ігрові фігури, а також відро, оперезане залізними обручами, пристосовання від поясу для носіння меча та посудину для пиття, а крім того залишки коня, великої рогатої худоби, благородного оленя, вівці та свині, спалених разом із загиблим на вогнищі. Курган 6 містив кремованих тварин, ігрові фігури, пристосовання від поясу для носіння меча та гребінець. Могила під Курганом 18 була дуже пошкоджена, але подібного типу.[30] Під час досліджень 1960-х років у Кургані 5 було виявлено два тілопальні й два тілопокладальні поховання, а також яму з черепом та фрагментами декоративної фольги.[31] На рівнинних ділянках між курганами Карвер виявив три тілопокладальні поховання з похоронними дарами. В одному невеликому кургані були залишки дитини разом із її пряжкою та мініатюрним списом. У могилі чоловіка було дві пряжки від пояса та ніж, а в могилі жінки — шкіряна сумка, шпилька та шатлен.[32]

З-поміж поховань без поховальної камери найбільш вражає могила молодого чоловіка, котрого поховали разом із конем[en][33], що міститься в кургані 17.[34] Коня, можливо, принесли в жертву спеціально для похорону, а сам ритуал був досить стандартизований, що свідчить про відсутність сентиментальних почуттів до тварини. Під курганом були дві непорушені могильні ями, одна біля одної. У труні праворуч від небіжчика лежав його меч, виготовлений методом візерункового зварювання[en], з намотаним на лезо поясом для носіння меча. На поясі була бронзова пряжка, оздоблена гранатами в перегородчастій техніці клуазонне, два пірамідальні кріплення та пряжка для піхов. Біля голови небіжчика лежали кресало та шкіряний мішечок з необробленими гранатами й уламком скла у техніці мільфіорі. Навколо труни стояли два списи, щит, невеликий котел і бронзова чаша, горщик, відро, оперезане залізними обручами, та кілька ребер тварин. У північно-західному куті могили була вуздечка, прикрашена круглими позолоченими бронзовими брошками з плетеними орнаментами.[35]

Знахідки з Кургану 17

Тілопокладальні могили цього типу знані як в Англії, так і в тій частині континентальної Європи, де жили германські народи.[c] Більшість із них датуються VI — початком VII століття. Приблизно 1820 року аналогічну могилу розкопано у Вітнешамі[en].[37] Є й інші приклади: в Лейкенхіті[en], що в західній частині Саффолка, та на кладовищі Снейп.[38] Про існування ще кількох можуть свідчити записи щодо знахідок кінського спорядження в Ай та Мілденголлі[en].[39]

Хоча могила під курганом 14 була майже повністю зруйнована через пограбування, яке відбулось, очевидно, під час сильної зливи, в ній містилися надзвичайно якісні речі, що належали жінці. Серед них були шатлен, вічко від капшука ниркоподібної форми, чаша, кілька пряжок, застібка для сукні та петлі від скриньки — все зі срібла, а також фрагмент вишитої тканини.[40]

Курган 2

[ред. | ред. код]
Курган 2 — єдиний тумулус у Саттон-Гу, який реконструювали до його початкової висоти

Ця важлива могила, пошкоджена розкрадачами, була, мабуть, джерелом багатьох залізних заклепок для кораблів, знайдених у Саттон-Гу в 1860 році. Під час розкопок 1938 року було знайдено залізні заклепки, що дозволило інтерпретувати могилу Кургану 2 як маленький човен. Повторне дослідження Карвера показало, що там була прямокутна камера, викладена дошками, завдовжки 5 метрів (16 футів) і завширшки 2 метри (6 футів 7 дюймів), похована під поверхнею землі, в яку було покладено тіло та похоронні дари.[41] Над нею розмістили невеликий корабель, зорієнтований зі сходу на захід, і над цим усім зробили великий земляний насип.[42]

Хімічний аналіз дна камери дозволив припустити наявність тіла в південно-західному куті. Серед іншого, знайдено уламки чаші з англосаксонського синього скла[en] з нанесеним оздобленням, схожої на ту, яку нещодавно знайшли в могилі Пріттвелл[en] в Ессексі. Крім того, виявлено два позолочені бронзові диски зі звіриним плетеним орнаментом, бронзову брошку, срібну пряжку та позолочену шпильку від пряжки. Чотири предмети мали особливу спорідненість зі знахідками Кургану 1: кінчик леза меча виконано вишуканим візерунковим зварюванням; срібні позолочені кріплення для ріжків для пиття (викарбувані з тих самих штампів, що й на Кургані 1); і схожість двох фрагментів драконоподібних кріплень або бляшок.[43] Хоча ритуали не були однаковими, зв'язок вмісту могили свідчить про зв'язок між двома похованнями.[44]

Екзекуційні поховання

[ред. | ред. код]

Кладовище містило останки людей, які загинули насильницькою смертю, в деяких випадках через повішення та обезголовлення. Здебільшого кістки не збереглися, але плоть залишила відбитки в піщаному ґрунті: ґрунт під час копання ламінували (знімали шарами), завдяки чому поступово проявлялися змарнілі фігури загиблих. З кількох таких фігур знято зліпки.[45]

Ідентифікацією та вивченням цих поховань керував Карвер.[45] Було розкопано дві основні групи, одна розташована навколо Кургану 5, а друга розташована за межами курганного кладовища у полі на схід від нього. Існує думка, що колись на Кургані 5 стояла шибениця, на видному місці поблизу значущого переходу через річку, і що в могилах були тіла злочинців, можливо, страчених у VIII та IX століттях.[46]

Новий могильник

[ред. | ред. код]

У 2000 році команда Ради графства Саффолк провела розкопки на місці, призначеному для будівництва нового центру відвідувачів Національного трасту, на північ від будинку Транмера[en], в точці, де хребет долини Дебен повертає на захід, формуючи мис. Знявши верхній шар ґрунту, в одному з кутів виявили ранні англосаксонські поховання, деякі з яких мали предмети високого статусу.[47] Уперше ця місцевість привернула увагу завдяки виявленню частини бронзової посудини VI століття зі східного Середземномор'я, яка, ймовірно, належала до похоронних дарів. Зовнішня поверхня так званого «Бромсвельського відра» була прикрашена фризом у сирійському або нубійському стилі, на якому зображувались оголені воїни в бою з левами, що стрибають, і яка мала напис грецькою мовою.[48]

На території поблизу колишнього розарію було виявлено групу середніх за розміром курганів. Їх вже давно зрівняли з землею, але їхнє місцеперебування було визначено за круговими канавами, кожна з яких містила невеликий закоп, що вказував на наявність одиничного поховання, ймовірно, з непоміщеним в урни людським попелом. Одне поховання лежало в нерівній овальній ямі, яка містила дві посудини, штамповану чорну фаянсову урну кінця VI століття та добре збережену велику бронзову підвісну чашу з ажурними накидними гачками та відповідним круглим кріпленням у центрі.[49] В іншому похованні поруч зі списом був похований чоловік, прикритий щитом середнього розміру. На щиті були орнаментована шпилька та два тонких металевих кріплення, орнаментовані хижими птахами та драконоподібними істотами.[50]

Курган 1

[ред. | ред. код]

У поховальному кораблі, виявленому 1939 року під Курганом 1, містилася одна з найвизначніших археологічних знахідок в Англії — не лише за розмірами та повнотою, далекосяжністю зв'язків, якістю та красою вмісту, а й за глибиною інтересу, який вона викликала.[51][52]

Поховальний корабель

[ред. | ред. код]

Хоча первинної деревини практично не залишилося, форма корабля повністю збереглася.[53] Від деревини залишилися лише відбитки в піску, але навіть вони зберегли багато конструктивних деталей. Майже всі залізні заклепки, якими скріплювалася обшивка корабля, залишались на своїх місцях. Завдяки цьому проведено огляд оригінального корабля, який виявився завдовжки 27 метрів (89 футів), загострений з обох кінців, з високими піднятими форштевнем та ахтерштевнем. Посередині корабель розширювався до 4,4 метра (14 футів) між балками й мав висоту до 1,5 метра (4 фути 11 дюймів) над кілем. Від кіля корпус був побудований клінкерним способом з дев'яти дощок по обидва боки, скріплених заклепками. Двадцять шість дерев'яних ребер зміцнювали форму. Були помітні сліди ремонтних робіт: це було майстерно виготовлене морське судно, але спадного кіля не було. Було прибрано настил, лавки та щоглу. У передній та кормовій частинах уздовж планширів були опори для весел у формі англосаксонської літери «торн», що, можливо, свідчить про місця для сорока гребців. Центральна камера мала дерев'яні стіни з обох кінців та дах, імовірно просмолений[54].

Важке дубове судно витягнули з річки на пагорб і опустили в підготовлену траншею, так що над поверхнею землі підіймалися лише верхівки форштевеня та ахтерштевеня.[55] Після додавання тіла та похоронних дарів було насипано овальний курган, який покривав корабель і підіймався над горизонтом з боку річки.[56] Вид на річку тепер закритий деревами, але в ті часи курган мав бути видимим символом влади для тих, хто користувався водним шляхом. Здається, це був останній випадок, коли кладовище Саттон-Гу використовувалось за своїм первісним призначенням.[57]

Через тривалий час після поховання курган різко обвалився під вагою насипу, втиснувши вміст корабля в шар землі.[58]

Тіло в поховальному кораблі

[ред. | ред. код]

Оскільки тіла не було знайдено, на початку існували припущення, що поховання корабля було кенотафом, але аналізи ґрунту, проведені в 1967 році, виявили фосфатні сліди, підтверджуючи думку про те, що тіло розчинилось у кислотному ґрунті.[59] Було зазначено наявність платформи (або великої труни) завдовжки близько 2,7 м.[60] Поруч були дерев'яне відро, оперезане залізними обручами, залізна лампа з бджолиним воском та пляшка північно-континентального виробництва. Розташування предметів навколо тіла вказує на те, що воно лежало головою на західному кінці дерев'яної конструкції.[джерело?]

Артефакти біля тіла визначено як регалії, а це свідчить про те, що похований був королем. Найчастіше припускають, що це один з королів Східної Англії з огляду на близькість королівського туну[en] Рендлшем. 1940 року Г.М. Чедвік[en] першим припустив, що тут, ймовірно, поховано Редвальда,[61] згодом наукова думка розділилась між Редвальдом та його сином (або пасинком) Сігебертом.[59] Людину, яку поховали під курганом 1, неможливо ідентифікувати,[62] але ототожнення з Редвальдом все ще має широке наукове визнання. Утім час від часу пропонують інші версії, зокрема це міг бути його син Еорпвальд зі Східної Англії, який став батьковим спадкоємцем приблизно в 624 році. Редвальд є найімовірнішим серед кандидатів через низку причин. Це, зокрема, висока якість артефактів в кургані та, відповідно, наявність необхідних ресурсів, щоб зібрати їх; ритуал на кладовищі, зарезервованому для еліти; а також безпосередня близькість Саттон-Гу до Рендлшема і ймовірні часові межі.[d] Станом на 2019 рік, відреставрований музей на цьому місці стверджує, що це тіло Редвальда, тоді як Британський музей обережніше говорить «король Східної Англії». Аналіз меровінгських монет, проведений Гаретом Вільямсом, куратором ранньосередньовічної нумізматики в Британському музеї, звузив дату поховання до 610–635 років. Це робить Сігеберта, який помер у 637 р., менш імовірним кандидатом. Редвальд все ще залишається фаворитом, хоча Еорпвальд, який помер у 627 чи 628 році, також відповідає часовим рамкам.[63]

Пильніший огляд руків'я меча вказує на те, що небіжчик був шульгою, оскільки м'які золоті деталі руків'я зношені більше з протилежного боку, ніж це очікувалося б у власника-правші.[64] Незвичне розміщення меча праворуч від тіла підтримує цю теорію, адже в інших англосаксонських похованнях меч розміщували ліворуч.[65]

Об'єкти в поховальній камері

[ред. | ред. код]

Девід М. Вілсон[en] зауважив, що вироби з металу, знайдені в могилах Саттон-Гу, — це «робота найвищої якості, не лише в Англії, а й всій Європі».[66] Саттон-Гу — наріжний камінь у вивченні мистецтва Великої Британії VI — IX століть. Джордж Гендерсон схарактеризував корабельні скарби як «першу доведену теплицю для визрівання острівного стилю».[67] Золоті та гранатові пристосовання демонструють творче поєднання попередніх технік та мотивів у руках майстра-ювеліра. Острівне мистецтво черпало натхнення з ірландських, піктських, англосаксонських, корінних британських та середземноморських художніх джерел: Книга з Дарроу VII століття завдячує не менше піктській скульптурі, британським мілефіорі та емалі, а також англосаксонським металевим виробам у техніці клуазонне, ніж ірландському мистецтву[e].

Область голови: шолом, чаші та ложки

[ред. | ред. код]
Репліка шолома з Саттон-Гу, виготовлена для Британського музею
Докладніше: Шолом з Саттон-Гу

Ліворуч від голови поклали загорнутий у тканину шолом з маскою і «гребенем».[68] Його оздоблення, що має панелі з лудженої бронзи та збірні кріплення, можна прямо порівняти зі знайденими на шоломах з могильників у Венделі[en] та Вальсгарде[en] у східній Швеції.[69] Шолом Саттон-Гу відрізняється від шведських зразків тим, що має залізний череп з суцільною склепінчастою оболонкою, повну маску для обличчя, міцний горжет та глибокі нащічники. На підставі цих особливостей припускають англійське походження основної конструкції шолома; глибокі нащічники подібні до відповідних елементів Копергейтського шолома[en], знайденого в Йорку.[70] Хоча зовні шолом з Саттон-Гу дуже схожий на шведські зразки, його виготовлено з вищою майстерністю. Шоломи — надзвичайно рідкісні знахідки. В Англії не було відомо жодних інших подібних фігурних пластин, крім фрагмента з поховання в Кенбі[en] (графство Лінкольншир),[71] аж до відкриття у 2009 році Стаффордширського скарбу, що містив багато подібних деталей.[72] Шолом іржавів у могилі й розпався на сотні крихітних уламків, коли обвалилась покрівля камери. Під час реставрації вцілілі фрагменти каталогізовано та впорядковано, а потім знову зібрано докупи.[f]

Праворуч від голови лежав перевернутий набір із десяти вкладених одна в одну срібних чаш, зроблених, мабуть, у Східній Римській імперії в VI столітті. Під ними були дві срібні ложки, можливо, з Візантії, з накарбованими іменами апостолів.[78] На першій ложці оригінальними грецькими літерами написано черню ім'я PAULOS, «Павло». Другу ложку модифікували за допомогою позначень букв франкського різака для монет так, щоб читалося SAULOS, «Савл». За однією з теорій, ложки (а можливо і чаші) були подарунком на хрещення похованому.[79]

Зброя праворуч від тіла

[ред. | ред. код]

Праворуч від «тіла» лежало кілька списів, вістрями догори, зокрема три зазубрені ангони, наконечники яких були просунуті крізь ручку бронзової чаші.[80] Поруч був скіпетр з невеликим кріпленням із зображенням вовка.[81] Ближче до тіла лежав меч завдовжки 85 сантиметрів із руків'ям, прикрашеним золотом та гранатами в техніці клуазонне; його лезо, виготовлене візерунковим зварюванням, все ще було у піхвах, з чудовими куполоподібними перегородчастими потовщеннями та пірамідальним кріпленням.[82] Крім цього, біля тіла лежав пояс для мечів і пояс, обладнаний набором золотих кріплень і ремінців-розподільників із надзвичайно хитромудрим гранатовим перегородчастим орнаментом.[83]

Область верхньої частини тіла: капшук, застібки на плечі та пряжка

[ред. | ред. код]
За годинниковою стрілкою починаючи з верхнього лівого кута: вічко капшука[be], Велика пряжка, орнаментований золотий пояс і дві ідентичні наплічні застібки зі скарбу.

Разом із кріпленнями для мечів та кріпленнями до піхов, золоті та гранатові предмети, знайдені у верхній частині тіла, утворюють узгоджений ансамбль та вважаються одними з найбільших цінностей Саттон-Гу. Їхня художня та технічна якість виняткова[84].

«Велика» золота пряжка виконана з трьох частин.[85] Пластина є довгим овоїдом, зі звивистим, але симетричним обрисом із щільно переплетеними та взаємопроникними стрічковими тваринами, вирізьбленими на фронтальній стороні. На золоті поверхні шляхом відтиску нанесено деталі черню. Пластина порожниста і має прикріплений на шарнірі зворотний бік, що утворює потайну камеру, можливо, для реліквії. І язичкова пластина, і обруч цілісні, орнаментовані та майстерно розроблені[84].

Кожна наплічна застібка складається з двох сумісних вигнутих половин, закріплених на довгій знімній ланцюговій шпильці.[86] Поверхні застібок — це панелі з переплетеними ступінчастими гранатами та розташованими в шаховому порядку вставками в техніці мільфіорі, оточені переплетеним орнаментом стрічкових тварин германського стилю. Напівкруглі кінці застібок містять гранатові вставки у вигляді переплетених вепрів з облямівкою з філіграні. На зворотному боці кріплень розташовані вушка для кріплення до жорсткої шкіряної кіраси. Функція застібок полягає в тому, щоб утримувати разом дві половини такого панцира, щоб він щільніше прилягав до тулуба на римський манір.[87] Самої кіраси, в яку, можливо, було одягнене тіло в могилі, не залишилось. Жодних інших англосаксонських застібок на кіраси не відомо[88].

Декоративне вічко капшука[be], що закривало втрачений шкіряний капшук, висіло на поясі. Вічко складається з ниркоподібної перегородчастої рами, що охоплює лист рогової кістки, на якій вмонтовані пари вишуканих гранатових перегородчастих пластинок, що зображують птахів, вовків, що пожирають чоловіків (або давній мотив Повелителя тварин[en]) і геометричні мотиви, та подвійна панель, на якій зображені тварини з переплетеними кінцівками.

Автором робіт вважається європейський майстер-ювелір найвищого рівня, який мав доступ до східноанглійського сховища зброї й використовував тамтешні предмети як зразки. Як ансамбль вони давали своєму власникові вигляд імператорської величі.[g][89][90] У капшуці було тридцять сім золотих шилінгів або тремісів, всі з різних монетних дворів франків. Їх було зібрано навмисно. Були також три пустотілі монети та два невеликі злитки.[91] Це породило різні пояснення: можливо, подібно до римських оболів, їх залишили як плату сорока примарним веслярам у потойбічному світі, або як похоронну данину, чи як вираз вірності.[92] Вони дають першочергові дані про дату поховання, якою вважається третє десятиліття VII століття.[93]

Область нижньої частини тіла

[ред. | ред. код]

На ділянці, що відповідає гомілкам, були викладені різні посудини для пиття, зокрема пара питних рогів, виготовлених з рогів турів, що вимерли у ранньому середньовіччі.[94] Вони мають однакові штамповані позолочені кріплення на ободі та вандайки (трикутні пластинки — елементи орнаменту), подібні за обробкою та дизайном до кріплень для щитів, і дуже подібні до вцілілих рогових вандайків із Кургану 2.[95] У тій же області стояв набір чаш з кленового дерева з подібними кріпленнями на обід і вандайками, а з лівого боку лежала купа складеної тканини[96].

Велика кількість предметів була зібрана у дві складені або запаковані купи на східному кінці центральної дерев'яної конструкції. Серед них був надзвичайно рідкісний уцілілий гауберк, виготовлений з чергованих рядів зварених і заклепаних залізних ланок,[97] дві підвісні чаші,[98] шкіряне взуття[99], набита пір'ям подушка, шкіряні предмети та дерев'яне блюдо. По один бік від куп лежала залізна сокира-молот з довгим залізним держаком; можливо, це була зброя.[100]

Поверх складених речей було встановлено рифлену срібну тацю з підвісними ручками, імовірно, виготовлену в Італії, з рельєфним зображенням жіночої голови в пізньоримському стилі.[101] На ній містилися серія маленьких чашок з капу з кріпленнями на ободі, гребінці з рогів, маленькі металеві ножі, маленька срібна чаша та різні інші дрібні артефакти (можливо, предмети туалету), зокрема кістяна ігрова фігура, яку вважають фігурою короля із набору гри типу «Тавлія».[102] Над ними був срібний ківш із позолоченим орнаментом у вигляді шевронів, також середземноморського походження.[103]

Поверх всього цього, лежала дуже велика кругла срібна таця з різьбленим орнаментом, виготовлена в Східній Римській Імперії близько 500 року. На ній були нанесені контрольні штампи імператора Анастасія I (491—518).[104] На неї було покладено шматок незгорілої кістки невизначеного походження.[105] Зібрання середземноморського срібного посуду в могилі Саттон-Гу є унікальним для цього періоду у Великій Британії та Європі.[106]


Східна та західна стіни

[ред. | ред. код]
Реконструкція щита

Уздовж внутрішньої західної стіни біля північно-західного кута стояв високий залізний стенд з ґраткою біля верхівки. Поряд з ним лежав дуже великий круглий щит[107] з умбоном, оправленим гранатами та прикрашеним штампованими пластинами з переплетеним тваринним орнаментом.[h] На передній частині щита були дві великі емблеми з гранатовими оправами: одна — металевий хижий птах, а інша — летючий дракон. На ньому також були листові смуги з тваринним орнаментом, безпосередньо пов'язані зі зразками із раннього кладовища у Венделі[109], поблизу Старої Уппсали у Швеції[110]. Неподалік лежав маленький дзвоник, можливо, для тварини[111].

Вздовж стіни лежав довгий точильний брусок квадратного перерізу, звужений на обох кінцях і з вирізаними людськими обличчями з кожного боку, але без слідів застосування як інструмента. До верхнього кінця було прикріплено кільцеве кріплення, увінчане бронзовою статуеткою рогатого оленя, можливо, зроблене так, щоб нагадувати пізньоримський консульський скіпетр[112]. Призначення скіпетра породило значні суперечки та низку теорій, деякі з яких вказують на потенційне релігійне значення оленя[en].[113] Південніше від скіпетра було дерев'яне відро, оперезане залізними обручами, одне з кількох у могилі[114].

У південно-західному куті була група предметів, які, можливо, колись висіли, але на момент виявлення лежали стиснені докупи. Серед них — коптська або східносередземноморська бронзова чаша з ручками та фігурами тварин, знайдена під дуже деформованою шестиструнною англосаксонською лірою в мішку з бобрової шкіри, германського типу, які траплялись у багатих англосаксонських і північноєвропейських могилах того часу.[115]. Зверху була велика і надзвичайно складно оздоблена трьохгачкова підвісна чаша острівного виробництва, прикрашена виїмчастою емаллю й мільфіорійськими кріпленнями з тонколінійним спіральним орнаментом на червоні хрестоподібні мотиви, а також емальованою металевою рибкою, встановленою для повороту на штифті всередині чаші.[116]

Відтворений похоронний корабель в Саттон-Гу

У східному кінці камери, поблизу північного кута, стояла діжка з тиса, оперезана залізними обручами, що містила менше відро. На південь від неї були два невеликі бронзові казани, які, ймовірно, колись висіли на стіні. Великий кілеподібний бронзовий казан, схожий на зразок з камерної могили в Таплоу[en], мав залізні кріплення та дві кільцеві ручки, за одну з яких був підвішений[117]. Поруч лежав залізний ланцюг завдовжки майже 3,5 метра зі складних декоративних секцій та кованих ланок, що слугував для підвішування казана до балок великої зали. Цей ланцюг був продуктом британської традиції, яка сягала ще доримських часів[118].

Тканини

[ред. | ред. код]

В похоронній камері, очевидно, була велика кількість тканин, про що свідчать їхні численні збережені фрагменти, або ж хімічні речовини, утворені корозією.[119] Серед знайденого значні обсяги твілу[en], можливо, з плащів, ковдр чи завіс, а також залишки плащів із характерним довговорсовим тканням. Ймовірно, були й екзотичніші кольорові завіси або покривала, зокрема деякі (можливо, імпортовані), виткані візерунками зі східчастих ромбів в сирійській техніці, при якій уток обводять навколо основи для створення фактурної поверхні. Дві інші тканини з кольоровими візерунками, біля голови та ніг, нагадують скандинавські роботи того ж періоду[120].

Порівняння

[ред. | ред. код]

Подібність зі шведськими похованнями

[ред. | ред. код]
Знахідки з Венделя – ліворуч: шведський щит; праворуч: шолом із поховального корабля VII століття.

Під час серії розкопок 1881–83 років Ялмар Стольпе[en] виявив 14 могил у селі Вендель[en], що на сході Швеції[121]. Кілька поховань були у човнах, завдовжки до 9 метрів, що містили мечі, щити, шоломи та інші предмети[122]. Починаючи з 1928 року, у Вальсгарде[en] розкопували ще один могильник з князівськими похованнями[123]. Язичницький звичай поховань з дарами, можливо, досяг природної кульмінації тоді, коли почало з'являтися християнство[124]. У могилах Венделя і Вальсгарде також були кораблі, схожі групи артефактів і багато принесених в жертву тварин[125]. Поширення поховальних кораблів у цей період значною мірою обмежувалося східною Швецією та східною Англією. Давніші курганні поховання в Старій Уппсалі, в тому ж регіоні, мають пряміший стосунок до історії Беовульфа, але не містять поховальних кораблів. Відомі норвезькі кораблі в Гокстаді і Озеберзі датуються пізнішим часом.

Наявність рогів для пиття[en], ліри, меча та щита, бронзових та скляних посудин є типовою для високостатусних поховальних камер в Англії[126]. Подібний підбір та розташування предметів у цих могилах свідчить про узгодженість побуту та похоронних звичаїв між людьми такого статусу, а поховальний корабель Саттон-Гу є унікально розробленою версією виняткової якості. Незвично, що Саттон-Гу містив регалії та інструменти влади, і мав прямі скандинавські зв'язки. Можливе пояснення таких зв'язків полягає в добре засвідченому північному звичаї, відповідно до якого діти лідерів часто виховувалися поза домом у родині поважного друга або родича[127].

Карвер твердить, що язичницькі правителі Східної Англії реагували на наступ римського християнства застосуванням дедалі складніших ритуалів кремації, тим самим висловлюючи непокору і незалежність. Жертви страт, якщо їх не приносили в жертву для поховання на кораблі, можливо, страждали за свою незгоду з культом християнської королівської сім'ї[128]: їхні страти можуть збігатися у часі з періодом панування Мерсії над Східною Англією приблизно в 760—825 роках[129].

Зв'язок з «Беовульфом»

[ред. | ред. код]

«Беовульф» — давньоанглійська епічна поема, події якої відбуваються у Данії та Швеції (переважно в Йоталанді) в першій половині VI століття. Починається з опису похорон великого данського короля Скельда[en] у кораблі, навантаженому скарбами, та має інші описи скарбів, зокрема курганного поховання самого Беовульфа. І те, як зображується життя воїнів в залі данського клану Скельдунґ з урочистим питтям меду, мелодекламуванням менестреля під акомпанемент ліри й винагородою за доблесть дарами, і опис шолома — все це може бути проілюстровано знахідками із Саттон-Гу. Зв'язки зі східною Швецією, що простежуються в кількох артефактах Саттон-Гу, посилюють зв'язок зі світом Беовульфа[130].

Кілька вчених пояснили, як трактування Саттон-Гу та Беовульфа вплинули одне на одне[131][132]. Роберта Франк показала, що після відкриття Саттон-Гу почастішало вживання слова «срібло» в перекладах поеми, попри відсутність у вірші давньоанглійських слів, що позначають срібло[132]. Сем Ньютон поєднує перегукування між Саттон-Гу і Беовульфом з гіпотезою, що поховано саме Редвальда. Використовуючи генеалогічні дані, він твердить, що династія Вуффінгів походила з Геатського дому Вульфінгів[en], згаданого як у «Беовульфі», так і в поемі «Відсід[en]». Можливо, усні матеріали, з яких був зібраний «Беовульф», належали до східноанглійської королівської традиції, і вони, разом з похованнями у вигляді корабля, сформувалися як героїчне переосмислення власних джерел епохи міграції. Крістофер Брук у книзі «Саксонські та норманські королі» (англ. The Saxon & Norman Kings, 1963) подає численні коментарі щодо Беовульфа та скарбів Саттон-Гу і пов'язує життя вождів, описане в цьому літературному творі, з відкриттям у 1939 році поховального корабля[133].

Розкопки

[ред. | ред. код]

До 1938 року

[ред. | ред. код]
Повідомлення у номеру журналу The Ipswich Journal від 24 листопада 1860 р.

У середньовічні часи західний кінець кургану було зрізано і прокладено межову канаву. Тому, коли в XVI столітті мародери копали в уявному центрі, вони проминули справжній центр, а крім того не могли передбачити, що поховання міститься дуже глибоко в череві поховального корабля, значно нижче рівня поверхні ґрунту[134].

У XVI столітті в Кургані 1 вирили яму, датовану завдяки уламкам пляшок, залишеним внизу, ледь не зачепивши поховання[134]. Цю територію широко досліджували в XIX столітті, коли побудували невеликий оглядовий майданчик[135], але жодних корисних записів зроблено не було. 1860 року повідомлялося, що приблизно два бушелі залізних гвинтових болтів, імовірно корабельних заклепок, було знайдено під час нещодавнього розкриття кургану і є сподівання знайти й інші.[136][137]

Безіл Браун і Чарльз Філліпс: 1938—1939

[ред. | ред. код]

1910 року неподалік від курганів було побудовано маєток, Будинок Транмера[en], з п'ятнадцятьма спальнями, а 1926-го його та прилеглу орну землю придбав полковник Френк Прітті — військовий офіцер у відставці, який нещодавно одружився. 1934 року Прітті помер, залишивши вдову Едіт Прітті[en] та малолітнього сина Роберта Демпстера Прітті[138]. Після смерті чоловіка, Едіт зацікавилася спіритуалізмом[en] — популярним тоді релігійним рухом, який буцімто надавав можливість живим спілкуватися з померлими[139].

У 1937 р. Прітті вирішила організувати розкопки курганів.[140] Через Іпсвічський музей(інші мови) вона скористалася послугами Безіла Брауна(інші мови) — саффолкського археолога-самоука, якого найняли на повну зайнятість для дослідження римських пам'яток для музею[141]. У червні 1938 року Прітті провела його до курганів, запропонувала йому житло та заробітну плату в 30 шилінгів на тиждень, і порадила йому почати копати в Кургані 1.[142] Оскільки цей курган вже порушили попередні копачі могил, Браун, проконсультувавшись з музеєм Іпсвіча, натомість вирішив відкопати три менші кургани (2, 3 та 4). Було виявлено лише фрагментовані артефакти, оскільки кургани були пограбовані й не мали цінних речей[143]. У Кургані 2 він знайшов залізні заклепки для кораблів та порушену поховальну камеру, що містила незвичні фрагменти металевих та скляних артефактів. Спочатку не було визначено, чи були вони предметами ранньої англосаксонського періоду чи вікінгів[144]. Тоді до розкопок долучився Іпсвічський музей;[145] знахідки стали частиною колекції музею[146].

У травні 1939 року Браун розпочав роботи в Кургані 1, йому допомагали садівник сім'ї Прітті Джон (Джек) Джейкобс, їхній єгер Вільям Спунер та інший працівник маєтку Берт Фуллер[147] (Джейкобс жив з дружиною та трьома дітьми в будинку Саттон-Гу). Вони рили траншею зі східного кінця і на третій день виявили залізну заклепку, яку Браун визначив як корабельну.[i] За кілька годин було знайдено й інші заклепки, що залишалися непорушеними на своїх місцях. Стали очевидними колосальні розміри знахідки. Після кількох тижнів терплячого вилучення землі з корпусу корабля, вони дійшли до похоронної камери[148].

Наступного місяця чутки про відкриття корабля сягнули Чарльза Філліпса(інші мови) з Кембриджського університету. Його відвіз до Саттон-Гу куратор музею Іпсвіч, Мейнард, і Філліпс був вражений побаченим. За короткий час, після обговорень з Музеєм Іпсвіча, Британським музеєм, Музеєм науки та Департаментом робіт[en], Філліпс перебрав на себе відповідальність за розкопки похоронної кімнати. Спочатку Філліпс і Британський музей веліли Брауну припинити розкопки, поки вони не зберуть свою команду, однак він і далі працював, що, можливо, і врятувало ділянку від розграбування шукачами скарбів[149]. До команди Філліпса увійшли В. Ф. Граймс[en] та О. Г. С. Кроуфорд[en] з Ordnance Survey, Пеггі Пігготт (згодом знана як Маргарет Гвідо[en]) та Стюарт Пігготт[en], інші друзі та колеги[150].

Потреба в нерозголошенні та боротьба за майнові права призвели до протистояння між Філліпсом та музеєм Іпсвіча. У 1935—1936 роках Філліпс та його друг Грем Кларк[en] взяли під контроль Доісторичне товариство[en]. Потім Мейнард звернув свою увагу на роботу, яку Браун веде для музею. Тоді Філліпс, вороже налаштований до почесного президента музею Ріда Мойра, Ф. Р. С., знову з'явився і навмисно викреслив Мойра та Мейнарда з нового відкриття в Саттон-Гу[151]. Після того як Іпсвічський музей передчасно оголосив про відкриття, репортери зробили спробу проникнути до місця розкопок, тож Прітті заплатила двом поліціянтам за цілодобову охорону ділянки[152].

Знахідки, які вже були упаковані та вивезені до Лондона, повернули для розслідування, що відбулося тієї осені в Саттонській сільській ратуші. Було вирішено, що оскільки скарб був похований без наміру його повернути, право на нього належить Прітті як землевласниці[153]. Прітті вирішила заповісти скарб як подарунок нації, щоб значення її відкриття й захват від нього могли розділити усі[154].

Коли у вересні 1939 року спалахнула Друга світова війна, предмети поховання було перенесено до сховища. Саттон-Гу використовували як тренувальний полігон для військових машин[155]. 1940 року Філліпс та його колеги опублікували важливі праці, зокрема спеціальний випуск журналу «Античність[en]»[156].

Руперт Брюс-Мітфорд: 1965—1971

[ред. | ред. код]

Після закінчення війни в 1945 році артефакти Саттон-Гу було вилучено зі сховища. Команда на чолі з Рупертом Брюсом-Мітфордом[en] з відділу британських та середньовічних старожитностей Британського музею визначила їхню природу та допомогла реконструювати та відтворити скіпетр та шолом[157]. Вони також займалися консервацією артефактів, щоб захистити їх та підготувати до огляду громадськістю[158].

Проаналізувавши дані, зібрані в 1938—1939 роках, Брюс-Мітфорд дійшов висновку, що деякі питання все ще залишалися без відповіді. Завдяки його зацікавленості в розкопках раніше не досліджених ділянок місцевості Саттон-Гу було організовано друге археологічне дослідження. Відбиток корабля знову відкрили, і виявилося, що він зазнав певних пошкоджень, адже не був засипаний після розкопок 1939 року. Однак, він залишився достатньо неушкодженим, щоб зробити гіпсовий зліпок[en] і склотекстолітову форму. Потім було ухвалено рішення порушити відбиток, аби копати під ним. Згодом курган відновили до вигляду, який він мав до 1939 року. Команда також визначила межі Кургану 5 та дослідила докази доісторичної діяльності на початковій поверхні землі[159]. Вони науково проаналізували та реконструювали деякі знахідки.[джерело?]

У 1975, 1978 і 1983 роках вийшли друком три томи класичної праці Брюса-Мітфорда «Похоронний корабель Саттон-Гу» (англ. The Sutton Hoo Ship-Burial)[160].

Мартін Карвер: 1983—1992

[ред. | ред. код]
Нещодавні розкопки виявили фігуру, яка скотилась в неглибоку могилу.

1978 року було створено комітет для проведення третіх та ще масштабніших розкопок в Саттон-Гу. За підтримки Лондонського товариства антикварів[en] комітет запропонував дослідження, яке мали проводити Філіп Рагц[en] з університету Йорка та Руперт Брюс-Мітфорд[161]. Однак, через застереження Британського музею комітет вирішив співпрацювати з Ешмолівським музеєм. Комітет визнав, що з початку 1970-х в археології відбулося чимало змін. Приватизаційна політика консервативної партії сигналізувала про зменшення державної підтримки подібних проєктів, а поява постпроцесуалізму[en] в археологічній теорії[en] змістила увагу багатьох археологів до таких понять, як соціальні зміни. Участь Ешмолівського музею переконала Британський музей та Товариство антикварів допомогти у фінансуванні проєкту. 1982 року керівником розкопок призначили Мартіна Карвера[en] з університету Йорка. Його дослідницький план передбачав дослідження «політики, соціальної організації та ідеології» Саттон-Гу[162]. Попри спротив тих, хто вважав, що наявні кошти краще витратити на археологію порятунку, у 1983 році проєкт стартував.[джерело?]

Карвер покладав надії на відновлення зарослої території, більша частина якої була зрешечена кролячими норами[163]. Після обстеження ділянки за допомогою нових методів, верхній шар ґрунту було знято на ділянці, що охоплювала кургани 2, 5, 6, 7, 17 і 18. Було накреслено нову карту ґрунтових патернів і порушень, яка показала, що кургани розміщувались згідно з доісторичними та римськими контурами угідь. Крім того, було виявлено англосаксонські могили страчених людей і визначено, що вони молодші за основні кургани. Курган 2 повторно дослідили і відновили до початкової форми. У кургані 17, раніше недоторканому похованні, було виявлено прах молодого чоловіка, його зброю і речі, а також, окрему могилу для коня. Значну частину могильного поля залишили нерозкопаними для майбутніх дослідників і поки що невідомих наукових методів[164].

Експозиція

[ред. | ред. код]
Експозиційний зал Саттон-Гу зі скульптурою шолома[en], зроблений Ріком Кербі(інші мови)
Зовнішні відеофайли
Поховальний корабель Саттон-Гу, відео в Khan Academy

Поховальний корабель подарувала державі його власниця, Едіт Прітті, і на той час це був найбільший подарунок, зроблений Британському музею за життя жертводавця[165]. Основні предмети постійно експонуються у Британському музеї. В Іпсвічському музеї[en] можна побачити оригінали знахідок, розкопаних 1938 року в курганах 2, 3 і 4, та копії найважливіших предметів з кургану 1[146].

У 1990-х роках довірені особи фонду Енні Транмер передали Національному трасту територію Саттон-Гу, зокрема будинок Саттон-Гу. У центрі відвідувачів Саттон-Гу та виставковому залі представлено нещодавно знайдену підвісну чашу та бромсвельське відро, знахідки з кінної могили, а також реконструкцію похоронної камери з її вмістом.[джерело?]

Центр відвідувачів спроєктувало архітектурне бюро ван Гейнінген і Гавард Аркітекс[en] для Національного трасту. Зокрема, вони провели загальне планування маєтку, спроєктували виставкову залу, інфраструктуру для відвідувачів, автостоянки, а також розробили заходи з реставрації едвардіанського будинку з метою розширення його функцій[166].

Будівництво центру обійшлося в £5 млн. Його відкрив у березні 2002 року нобелівський лауреат Шеймас Гіні, який опублікував переклад епічної поеми «Беовульф»[167].

В медіа та культурі

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Повний опис місцевості та навколишнього середовища був підготовлений Рупертом Брюс-Мітфордом(інші мови).[7]
  2. ↑ Археологічні дослідження цього регіону включають проєкт Східноанглійського королівства та, з 1974 року, проєкт розкопок в Іпсвічі, що проводився для Окружної ради Саффолку(інші мови) і був очолений Кейтом Вейдом[13].
  3. ↑ Приклад з Ешвеге, Нідерхонен у долині Нижньої Верри, притоки річки Везер, представлено у Музеї Касселя, Німеччина[36].
  4. ↑ Див., наприклад, Campbell, 1992. Carver, Sutton Hoo, pp. 22–23, каже, що ідентифікацію Чедвіка «неодноразово підтримували інші вчені протягом п'ятдесяти років», і що Редвальд «досі є фаворитом»; див. також с. 172–173 там же
  5. ↑ Див. також Henderson, 1987, хоча багато хто, зокрема Девід М. Вілсон, вважає, що вплив піктів прямує в протилежному напрямку.
  6. ↑ Фрагменти були вперше використані в 1945–1946 рр.[73][74] Гербертом Маріоном(інші мови) для того що відтворити шолом, що був виставлений на Фестивалі Британії(інші мови) в 1951 р., але проінтерпретований був Найджелом Вільямсом(інші мови) в 1970–1971рр.[75][76], який використав матеріали, що раніше не були ідентифіковані, та недоступні раніше методи. Саме на основі цієї другої реконструкції було створено сучасну репліку шолома.[77]
  7. ↑ Тобто, у сенсі «Imitatio Imperii Romanorum», а не у значенні фактичної імперської претензії.
  8. ↑ Прес-лист з металевої фольги, що називають Pressblech, був вибитий за одну операцію з використанням твердої матриці над м'якшою опорною поверхнею, на відміну від карбування, в якому зразок відбивається вручну.[108]
  9. ↑ Джон Джейкобс описав те, що вони з Безілом Брауном знайшли, у короткому записаному коментарі, який можна почути у виставковому залі в Саттон-Гу.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ National Heritage List for England
  2. ↑ https://vocaleyes.co.uk/research/heritage-access-2022/benchmark/
  3. ↑ AD 700 – Sutton Hoo. Current Archaeology. 2007. Процитовано 3 жовтня 2010.
  4. ↑ Sutton. Key to English place names. University of Nottingham. Процитовано 24 лютого 2014.
  5. ↑ Lost Myths of Time: Sutton Hoo. Stanford.edu. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 9 червня 2020. [Архівовано 2021-01-26 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Matthews, Constance Mary (1974). How place names began, and how they develop. Lutterworth Press. ISBN 9780718820060.
  7. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 1—98.
  8. ↑ West, 1998, pp. 261—275.
  9. ↑ West, 1998, pp. 9—10, 92—93, 99.
  10. ↑ West, 1998, pp. 12—13.
  11. ↑ West, 1998, pp. 91, 100—101.
  12. ↑ Bruce-Mitford, 1974, pp. 114—140.
  13. ↑ https://ipswichat.org.uk/AboutUs/History.aspx
  14. ↑ Wade, 2001.
  15. ↑ West, Scarfe та Cramp, 1984.
  16. ↑ Bruce-Mitford 1974, 73–113; однак Кінґстон поблизу Вудбріджа (майже напроти Саттон-Гу) є «також можливим».
  17. ↑ Carver, 1998, pp. 94—96.
  18. ↑ Carver, 1998, pp. 97—99.
  19. ↑ Hoppitt, 2001.
  20. ↑ Carver, Sutton Hoo, p. 99.
  21. ↑ а б Carver, 1998, p. 100.
  22. ↑ Toby F. Martin, The Cruciform Brooch and Anglo-Saxon England (2015: Boydell and Brewer), pp. 174—175
  23. ↑ Catherine Hills, "The Anglo-Saxon Migration: An Archaeological Case Study of Disruption, " in Migration and Disruptions: Toward a Unifying Theory of Ancient and Contemporary Migrations, ed. Brenda J. Baker and Takeyuki Tsuda (2015: University Press of Florida), pp. 47-48
  24. ↑ Ken R. Dark, «Large-scale population movements into and from Britain south of Hadrian's Wall in the fourth to sixth centuries AD» (2003)
  25. ↑ Carver, 1998, pp. 103—104.
  26. ↑ а б Carver, 1998, p. 107.
  27. ↑ Sutton Hoo: Anglo-Saxon ship burial - Google Arts & Culture. Google Cultural Institute (англ.). Процитовано 12 серпня 2017.
  28. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 108—110, 112—115, 125—126.
  29. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 124—125, 131.
  30. ↑ Carver, 1998, pp. 107—110.
  31. ↑ Bruce-Mitford 1975, pp. 230–344; Evans 2001, p. 54.
  32. ↑ Carver, 1998, pp. 113—116.
  33. ↑ Carver, Sutton Hoo, pp. 92, 133, 167.
  34. ↑ Carver, Sutton Hoo, 81–90, 110–116, plates III—V.
  35. ↑ Аналіз вуздечки та кріплень представлено Анжелою Еванс у Carver (2005), 201—281.
  36. ↑ https://www.sepulkralmuseum.de/EN/exhibitions/permanent-exhibition
  37. ↑ Plunkett, 2005, pp. 51—53.
  38. ↑ Caruth та Anderson, 1999.
  39. ↑ West, 1998, pp. 31—32, 83—86.
  40. ↑ Carver, Sutton Hoo, pp. 81–82, 116.
  41. ↑ Про первинні дослідження та знахідки та їх аналіз див. Bruce-Mitford 1975, 104–117, 110–111.
  42. ↑ Carver, Sutton Hoo, pp. 75–81, 116–121.
  43. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 115—121.
  44. ↑ Carver, Sutton Hoo, 79–81
  45. ↑ а б Carver, Sutton Hoo, pp. 72–75 137–147.
  46. ↑ History of archaeology at Sutton Hoo. 1983–93: Розширюючи дослідження Ghosts in the sand: National Trust. Процитовано 23 жовтня 2024. Місце спочинку воїна та жахливі «піщані тіла». ... коли ґрунт зішкрібли, з'явилися обриси інших могил. При ретельному розкопуванні людські фігури виявили як ділянки твердішого, темнішого піску. Ці «піщані тіла» лежали в різних спотворених положеннях, що свідчить про те, що, на відміну від попередніх знахідок, цих людей поховали не церемоніально.
  47. ↑ Описано Джоном Ньюменом у Carver (2005),483–487.
  48. ↑ Mango та ін., 1989, p. 297.
  49. ↑ Див. легенду про Святий Езелред(інші мови).
  50. ↑ Див. Plunkett 2002, 22.
  51. ↑ Akbar, Arifa (25 вересня 2009). Golden hoard sheds light on Dark Ages - Home News, UK - The Independent. www.independent.co.uk. Процитовано 3 жовтня 2010.
  52. ↑ AD 700 – Sutton Hoo: Current Archaeology. www.archaeology.co.uk. Процитовано 3 жовтня 2010.
  53. ↑ A.C. Evans and R. Bruce-Mitford in Bruce-Mitford 1975, 345–435; Evans 1986, 23–29. Для розуміння контексту в символізмі див. Crumlin-Pederson 1995.
  54. ↑ Williams, Prof Howard M. R. (31 травня 2022). Sutton Hoo Revisited 1 – The Ship Sculpture. Archaeo𝔡𝔢𝔞𝔱𝔥 (брит.). Процитовано 2 грудня 2025.
  55. ↑ Bruce-Mitford 1975, pp. 176–180; Evans 1986, pp. 32–40.
  56. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 144—156.
  57. ↑ Carver, Sutton Hoo, pp. 132–135. Several mounds remain unexcavated, see p. 179.
  58. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 488—577.
  59. ↑ а б British Museum - Who was buried at Sutton Hoo?. www.britishmuseum.org. Архів оригіналу за 16 грудня 2010. Процитовано 19 жовтня 2010.
  60. ↑ Carver 1998, 188, Ch. 3 n.13.
  61. ↑ Chadwick, H. Munro (1940). The Sutton Hoo Ship-Burial. VIII. Who Was He?. Antiquity. 14 (53): 76—87. doi:10.1017/S0003598X00014812.
  62. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 683—717.
  63. ↑ Hilts, 2019, p. 48.
  64. ↑ Hands on with the Sutton Hoo sword I Curator's Corner Season 5 Episode 1 - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 17 січня 2021.
  65. ↑ Härke, Heinrich (1990). "Warrior Graves"? The Background of the Anglo-Saxon Weapon Burial Rite. Past & Present (126): 22—43. ISSN 0031-2746.
  66. ↑ Wilson, 1984, p. 25.
  67. ↑ Henderson та Henderson, 2004, p. 16.
  68. ↑ Bruce-Mitford 1978, pp. 138–231; Evans 1986, pp. 46–49.
  69. ↑ Bruce-Mitford 1974, 210–222; Bruce-Mitford 1986; Evans 1986, 111–117; Evans 2001. cf Arwidsson 1934.
  70. ↑ Evans, 1986, p. 49.
  71. ↑ Bruce-Mitford, 1978, p. 206, Fig. 153.
  72. ↑ See, e.g. Leahy and Bland 2009, p. 25.
  73. ↑ Bruce-Mitford, 1946, pp. 2—4.
  74. ↑ Martin-Clarke, 1947, p. 63 n.19.
  75. ↑ Bruce-Mitford, 1972, p. 123.
  76. ↑ Williams, 1992, p. 88.
  77. ↑ Bruce-Mitford, 1974, pp. 198—209.
  78. ↑ Bruce-Mitford, 1983a, pp. 69—146.
  79. ↑ Evans 1986, pp. 59–63; Plunkett 2001, pp. 66–71.
  80. ↑ Bruce-Mitford, 1978, pp. 241—272.
  81. ↑ Bruce-Mitford 1978, pp. 394–402; Evans 1986, pp. 92–93.
  82. ↑ British Museum Highlights [Архівовано 21 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Sword from the ship-burial at Sutton Hoo; Bruce-Mitford 1978, 273–310; Evans 1986, 42–44.
  83. ↑ Evans, 1986, pp. 44—46.
  84. ↑ а б Bruce-Mitford 1978, pp. 432–625; Evans 1986, p. 109.
  85. ↑ Bruce-Mitford 1978, 536–563; Evans 1986, 8991; Plunkett 2001, 73–75. It is 13.2 cm long, weighing 414 g.
  86. ↑ Bruce-Mitford 1978, pp. 487–522; Evans 1986, pp. 87–88.
  87. ↑ Evans 1986, 85–88. Порівняйте, для прикладу, із статуєю Августа з Прима-Порта.
  88. ↑ 'Top Ten' Artworks 10 Sutton Hoo Treasure (брит.). Процитовано 9 жовтня 2025.
  89. ↑ Kendrick, T.D. (1940). The Sutton Hoo Ship-Burial. II. The Gold Ornaments. Antiquity. 14 (53): 28—30. doi:10.1017/S0003598X00014757.
  90. ↑ Bruce-Mitford 1975, 685–690; Evans 1986, 83–93; Plunkett 2005, 89–96.
  91. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 578—677.
  92. ↑ Див. Scarfe 1982, 30–37 — спроба поєднати їх з історією Rædwald-у.
  93. ↑ Evans, 1986, pp. 88—89.
  94. ↑ Bruce-Mitford 1983a, pp. 316–346; Evans 1986, pp. 64–68.
  95. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 117—118.
  96. ↑ Bruce-Mitford 1983a, pp. 347–360; Evans 1986, pp. 64–68.
  97. ↑ Bruce-Mitford 1978, pp. 232–240; Evans 1986, p. 41.
  98. ↑ Bruce-Mitford, 1983a, pp. 244—262, 282—295.
  99. ↑ Див. K. East у Bruce-Mitford 1983 (II), 788–812.
  100. ↑ Bruce-Mitford, 1983b, pp. 833—843.
  101. ↑ Bruce-Mitford, 1983a, pp. 45—61.
  102. ↑ Bruce-Mitford 1983a, pp. 151–153; Bruce-Mitford 1983b, pp. 813–832, 853–874; Evans 1986, pp. 57–59, 68–70.
  103. ↑ Bruce-Mitford, 1983a, pp. 146—151.
  104. ↑ Bruce-Mitford 1983a, pp. 4–44; Evans 1986, pp. 57–58.
  105. ↑ Phillips 1940, p. 175; Bruce-Mitford 1975, p. 547.
  106. ↑ Bruce-Mitford 1974, pp. 3–4; Evans 1986, p. 57.
  107. ↑ Bruce-Mitford, 1978, pp. 1—129.
  108. ↑ Coatsworth та Pinder, 2002, pp. 109—114.
  109. ↑ Stolpe та Arne, 1927.
  110. ↑ Bruce-Mitford 1986; Evans 1986, pp. 49–55, 111–119.
  111. ↑ Wallis, Robert J. (3 липня 2017). ‘As the Falcon Her Bells’ at Sutton Hoo? Falconry in Early Anglo-Saxon England. Archaeological Journal. 174 (2): 409—436. doi:10.1080/00665983.2017.1297153. ISSN 0066-5983.
  112. ↑ British Museum Highlights [Архівовано 18 жовтня 2015 у Wayback Machine.], Sceptre from the ship-burial at Sutton Hoo; Bruce-Mitford 1978, 311–393; Bruce-Mitford 1986; Evans 1986, 83–5; Plunkett 2001, 71–73.
  113. ↑ Campbell, James. The Anglo-Saxons (1991) ISBN 0-14-014395-5
  114. ↑ Відра та ємності з Саттон-Гу були описані K. East в Bruce-Mitford 1983 (II), 554–596.
  115. ↑ Bruce-Mitford 1974, 188–197; Bruce-Mitford 1983 (II), 611–731; Evans 1986, 69–72. Спочатку ліра була реконструйована як одноручна арфа з горизонтальним резонатором.
  116. ↑ Kendrick, T.D. (1940). The Sutton Hoo Ship-Burial. II. The Gold Ornaments. Antiquity. 14 (53): 28—30. doi:10.1017/S0003598X00014757.; Bruce-Mitford 1983 (I), 206–243, 264–281, 300–306; Evans 1986, 72–75.
  117. ↑ See A.C. Evans in Bruce-Mitford 1983 (II), 480–510.
  118. ↑ See V.H. Fenwick in Bruce-Mitford 1983 (II), 511–553.
  119. ↑ See E. Crowfoot in Bruce-Mitford 1983 (II), 409–479.
  120. ↑ 16 brilliant discoveries from the Sutton Hoo ship burial. DigVentures (англ.). 27 січня 2021. Процитовано 9 жовтня 2025.
  121. ↑ United States National Museum (1892). Report upon the condition and progress of the U.S. National Museum. G.P.O. с. 606.
  122. ↑ Judith Jesch (2002). The Scandinavians from the Vendel period to the tenth century. Boydell Press. с. 47. ISBN 0-85115-867-6.
  123. ↑ Robert E. Bjork, John D. Niles (1998). A Beowulf Handbook. U of Nebraska Press. с. 291. ISBN 0-8032-6150-0.
  124. ↑ Bruce-Mitford, 1974, pp. 17—35.
  125. ↑ Arrhenius, 1983.
  126. ↑ E.g. Taplow, Broomfield or Prittlewell
  127. ↑ du Chaillu 1889, II, 42-46.
  128. ↑ Carver, 1998, pp. 137—143.
  129. ↑ Plunkett, 2005, p. 173.
  130. ↑ Bruce-Mitford, 1974, pp. 35—55.
  131. ↑ Davidson, Hilda Ellis (1968). Archaeology and Beowulf. Beowulf and its analogues. Dent.
  132. ↑ а б Frank, Roberta (1992). Beowulf and Sutton Hoo: The Odd Couple. Voyage to the Other World: The Legacy of Sutton Hoo. University of Minnesota Press. с. 47.
  133. ↑ Christopher Brooke (1963). The Saxon & Norman Kings. с. 27.
  134. ↑ а б Carver, 1998, p. 147.
  135. ↑ Carver, 1998, pp. 148—153.
  136. ↑ The Ipswich Journal, 1860.
  137. ↑ Hoppitt, 1985.
  138. ↑ Carver, Sutton Hoo , стор. 3 – 4, 153.
  139. ↑ Greg (8 лютого 2021). Spiritualism at Sutton Hoo: The supernatural elements Netflix's "The Dig" left out of one of archaeology's greatest stories. The Daily Grail (en-AU) . Процитовано 21 листопада 2025.
  140. ↑ Carver, 1998, p. 4.
  141. ↑ ODNB, Basil John Wait Brown. Щоденник розкопок 1938-39 років Брауна був опублікований в Брюс-Мітфорд 1974, 141–169.
  142. ↑ Carver, 1998, pp. 4—5.
  143. ↑ Bruce-Mitford 1975, pp. 100–131; Markham 2002, pp. 12–14.
  144. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 100—136.
  145. ↑ Carver, 1998, p. 7.
  146. ↑ а б Gilson, Amy (12 липня 2023). Caring for our collections: Packing Ipswich Museum’s Anglo-Saxon objects from Sutton Hoo. Ipswich Museum (англ.). Процитовано 1 грудня 2025.
  147. ↑ Evans, 1986.
  148. ↑ Описи розкопок подаються наступним чином: Bruce-Mitford 1975, 156—222; Carver Sutton Hoo, стор. 9–11; Markham 2002. (Опубліковане оповідання Маркема базується на неопублікованій кореспонденції Безіла Брауна та інших, що зберігається в Британському музеї, Музеєм Іпсвіч та Археологічною службою Ради графства Саффолк.)
  149. ↑ Carver, 1998, p. 12.
  150. ↑ Див. щоденник розкопок Чарльза Філліпса (Carver Sutton Hoo, стор. 11–20)
  151. ↑ Clark 1985; Phillips 1987, pp. 70–80; Plunkett 1998, pp. 182, 189; Markham 2002, pp. 8–9, 31–35.
  152. ↑ Carver, Sutton Hoo, p. 18.
  153. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 718—731.
  154. ↑ Markham, 2002, pp. 50—54.
  155. ↑ Carver, 1998, pp. 25—26.
  156. ↑ Phillips 1940;Crawford, O.G.S. (1940). Editorial Notes. Antiquity. 14 (53): 1—5. doi:10.1017/S0003598X00014733.
  157. ↑ Carver, 1998, pp. 26—31.
  158. ↑ Carver, 1998, p. 32.
  159. ↑ Bruce-Mitford, 1975, pp. 230—344.
  160. ↑ Чотири фізичні томи; Carver Sutton Hoo, стор. 41, 185
  161. ↑ Carver, 1998, p. 43.
  162. ↑ Carver, 1998, pp. 45—47.
  163. ↑ Carver, 1998, pp. 48—49.
  164. ↑ Carver, 2005.
  165. ↑ Carver, 1998, p. 22.
  166. ↑ Dawson, 2002.
  167. ↑ Kennedy, Maev (14 березня 2002). Sutton Hoo lays out its treasures. The Guardian. Процитовано 26 лютого 2021.
  168. ↑ Anglo-Saxon platitudes. The Independent (англ.). 12 липня 1997. Процитовано 12 листопада 2020.
  169. ↑ Clarke, Andrew. Eastern Angles to mark 30 years on the road. East Anglian Daily Times (англ.). Процитовано 12 листопада 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  170. ↑ Manthorpe, Rowland (12 травня 2007). Review: The Dig by John Preston. The Guardian (англ.). Процитовано 31 жовтня 2020.
  171. ↑ My buried history. The Telegraph (брит.). Процитовано 12 листопада 2020.
  172. ↑ The Dig: Ralph Fiennes Makes A Historic Discovery In Netflix Adaptation – Exclusive First-Look Image. Empire (англ.). 28 жовтня 2020. Процитовано 31 жовтня 2020.
  173. ↑ Assassin's Creed Valhalla: How to Get Sutton Hoo Armor Wealth. Game Rant (амер.). 28 листопада 2020. Процитовано 7 лютого 2021.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Саттон-Гу&oldid=46896935