Сатьяджит Рай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сатьяджит Рай
সত্যজিত রায় або সত্যজিৎ রায়
SatyajitRay.jpg
Ім'я при народженні Сатьяджит Рай
Дата народження 2 травня 1921(1921-05-02)
Місце народження Колката, Індія
Дата смерті 23 квітня 1992(1992-04-23)
Місце смерті Колката, Індія
Громадянство Індія Індія
Професія кінорежисер, сценарист
Нагороди почесний лауреат премії Американської кіноакадемії Оскар в 1992 році
IMDb ID 0006249
Сайт Сатьяджита Рая
Commons-logo.svg Сатьяджит Рай у Вікісховищі

Сатьяджит Рай (нар. 2 травня 1921, Колката — пом. 23 квітня 1992) — бенгальський індійський режисер кіно.

Рай вважається одним з найвидатніших митців кіно 20-го століття.[1]

Біографія[ред.ред. код]

Дитячі роки[ред.ред. код]

Єдиний син популярного бенгальського письменника, піонера фотографії і фотодруку із Калькути, Сукумара Рая і внук видного мислителя із руху Брахмо Самадж.[2]

Народився в місті Колката (колишня Калькутта) в родині заможного бенгальського художника. Навчався у Президентському коледжі Колкати та в Університеті Вісва-Бгараті.

Його дід Упендракішоре Рей був автором дитячої літератури, музикантом і вченим, особливо варто відзначити колекцію казок «Тунтунір Бай». Його батько — Сукумар Рей — був популярним письменником Бенгалії. Він помер, коли Рею було два з половиною роки. Рей сам написав багато книг для дітей, у тому числі серії детективних романів про детектива Фелюду і професора Шанку.

Творчість[ред.ред. код]

Почавши кар'єру комерційним художником, Рай захопився кінематографом після зустрічі з французьким кінорежисером Жаном Ренуаром і коли подивився італійський неореалістичний фільм «Викрадачі велосипедів» під час візиту до Лондона.

Фільми Рея «Патер Панчалі» (інша назва — «Пісня дороги», 1955), «Нескорений» (1956), «Музична кімната» (1958), «Світ Апу» (1959), «Чарулата» (1964), «Гравці в шахи» (1977) стали відкриттям Індії для західного глядача.

Його дебютний фільм «Патер Панчалі» (1955) — перший серед індійських фільмів, що здобув визнання в усьому світі. Фільм отримав близько десяти призів, у тому числі спеціальний приз журі на Каннському кінофестивалі 1956 року. Це була перша частина його трилогії про Апу, яка є однією з визначних пам'яток світового кіно. За фільми «Велике місто» (1963) і «Чарулата» (1964) він отримав «Срібного ведмедя» на Берлінському кінофестивалі, «Віддалений грім» (1973) був нагороджений «Золотим ведмедем». У 1978 році він за фільм «Шахісти» (його єдиний фільм мовою урду/хінді та англійською) він отримав приз за найкращу режисуру. На початку 1980-х років через хворобу Рей відійшов від роботи в кіно.

Признання[ред.ред. код]

Рай став режисером тридцяти семи художніх, документальних і короткометражних фільмів. Перший фільм Рая «Пісня дороги» виграв одинадцять міжнародних премій, у тому числі за найкращу документальну стрічку на Каннському кінофестивалі. Разом із фільмами «Нескорений» та «Світ Апу» стрічка утворює трилогію про Апу.

Рай був також письменником, видавцем, ілюстратором, дизайнером і кінокритиком. Він отримав багато нагород, зокрема, почесний «Оскар» у 1992 році.

Рай — лауреат премії Американської академії кіномистецтва за вклад в мистецтво кіно.

Він є одним з трьох режисерів, які отримали на Берлінському кінофестивалі «Срібного ведмедя» за найкращу режисуру кілька разів[3], і йому належить рекорд за кількістю номінацій на «Золотого ведмедя» (сім номінацій). На Венеційському кінофестивалі, де він раніше отримав Золотого лева за Нескорений (1956), він був нагороджений Почесною нагородою Золотого Лева в 1982 році.[4] У тому ж році він отримав почесну нагороду «Hommage à Satyajit Ray» на Каннському фестивалі.[5]

Рей, після Чапліна, є другою особою пов'язаною з кінематографом, обраною почесним доктором Оксфордського університету.[6] Він був удостоєний премії Dadasaheb Phalke в 1985 році і Ордену Почесного легіону від президента Франції в 1987 році.[7]

Фільмографія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Santas, Constantine (2002). Responding to film: A Text Guide for Students of Cinema Art. Rowman & Littlefield. ISBN 0830415807. 
  2. Seton, Marie (1971). Satyajit Ray: Portrait of a director. Indiana University Press. с. 36. ISBN 0253168155.  (наведено за англійською вікіпедією)
  3. Silver Bear winners (directors). listal. 2008-11-24. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2012-03-13. 
  4. Awards for Satyajit Ray. Internet Movie Database. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2009-04-19. 
  5. Personal Awards. Satyajit Ray official site. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2009-04-19. 
  6. Robinson, A. (2003). Satyajit Ray: The Inner Eye: The Biography of a Master Film-Maker. I. B. Tauris. с. 1. ISBN 1860649653. 
  7. Personal Awards. Awards. satyajitray.org. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-04-09. 

Література про кінорежисера[ред.ред. код]

  • Seton M. Portrait of a director: Satyajit Ray. Bloomington: Indiana UP, 1971.(англ.)
  • Rangoonwalla F. Satyajit Ray's art. Delhi: Clarion, 1980.(англ.)
  • Nyce B. Satyajit Ray: a study of his films. New York: Praeger, 1988.(англ.)
  • Robinson A. Satyajit Ray: The Inner Eye. Berkeley: University of California Press, 1989.(англ.)
  • Cooper D. The cinema of Satyajit Ray: between tradition and modernity. Cambridge; New York: Cambridge UP, 2000.(англ.)
  • Ganguly S. Satyajit Ray: In search of the modern. Lanham: Scarecrow Press, 2000.(англ.)
  • Ishaghpour Y. Satyajit Ray: l'Orient et l'Occident. Paris: Différence, 2002.(фр.)
  • Satyajit Ray: Texte zum Werk, zur Person, zu den Filmen. Berlin: Freunde der Deutschen Kinemathek, 2003.(нім.)
  • Majumdar G. Satyajit Ray: creating classics. New Delhi: Rupa & Co., 2003.(англ.)

Посилання[ред.ред. код]