Сатьяджит Рай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сатьяджит Рай
সত্যজিত রায় або সত্যজিৎ রায়
Зображення
Ім'я при народженні Сатьяджит Рай
Дата народження 2 травня 1921(1921-05-02)[1][2][…]
Місце народження Колката
Дата смерті 23 квітня 1992(1992-04-23)[1][3][…] (70 років)
Місце смерті Колката, Індія[5][6]
Громадянство Індія Індія
Національність індійці[d]
Релігія Індуїзм
Alma mater Калькуттський університет, Visva-Bharati University[d], Ballygunge Government High School[d] і Presidency University[d]
Професія кінорежисер, сценарист
Нагороди почесний лауреат премії Американської кіноакадемії Оскар в 1992 році
IMDb ID 0006249
Сайт Сатьяджита Рая
CMNS: Satyajit Ray на Вікісховищі

Сатьяджит Рай (бенг. সত্যজিত রায় або бенг. সত্যজিৎ রায়, Звук бенгальська вимова імені, англ. Satyajit Ray; 2 травня 1921, Колката — 23 квітня 1992, там же) — бенгальський індійський режисер кіно, сценарист, дитячий письменник, композитор, продюсер, видавець, кінокритик, ілюстратор. Перший індійський лауреат премії «Оскар». Автор музики до багатьох своїх стрічок.

Рай вважається одним з найвидатніших митців кіно 20-го століття[7][8][9][10]

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Сатьяджит Рай у дитинстві (1930)

Родовід Сатьяджита Рая можна простежити щонайменше на десять поколінь[11]. Сатьяджит Рай народився 2 травня 1921 року в Калькутті у відомій сім'ї. Він був єдиним сином популярного бенгальського письменника, піонера фотографії і фотодруку із Калькути, Сукумара Рая[en] і внуком видного дитячого письменника, філософа, публіциста Упендракішоре Рая[en] лідера релігійного товариства Брахмо Самадж[en]. Батько помер, коли Раю було два з половиною роки. Рай з матір'ю переїжджає жити до родичів. У дитинстві він росте замкнутою і мовчазною дитиною.

Сім'я Рая бідувала, тому після закінчення середньої школи його мати змушена була шукати кошти, щоб послати Сатьяджита вчитися до Президентського коледжу Калькуттського університету, у якому раніше навчався і його батько Сукумар. У коледжі Рай вивчає економіку, фізику та інші науки. Там він серйозно починає захоплюватися західною класичною музикою та кіно. Рай не лише переглядає фільми, а й читає спеціальну літературу присвячену кінематографу. За його власним визнанням, він був зачарований кіно будучи студентом коледжу, а більша частина його таланту розвинулась як результат неодноразових переглядів фільмів відомих класичних режисерів — Джона Форда, Фелліні, Вітторіо Де Сіка, Орсона Велсса. У 1940 році Сатьяджит з відзнакою закінчує коледж і вступає до Університету Вісва-Бгараті[en], заснованого Рабіндранатом Тагором у місті Шантінікетан[en][12]. Там він майже два роки вивчає графіку. Серед його вчителів були відомі художники Нондолал Бошу[en][13] та Бінод Біхарі Мукерджі.

У 1942 році Рай, стурбований наближенням Другої світової війни, кидає навчання і повертається додому. Він влаштовується працювати у рекламне агентство Д. Дж. Кеймера (англ. D.J. Keymer). Так починається трудова діяльність Рая[14]. Протягом десяти років він працює у рекламному агентстві, подолавши шлях від простого графіка до художнього керівника.

22-річний Рай у Шантінікетані

У 1947 році разом з майбутнім кінорежисером та кінокритиком, Чидананда Гуптою[en] створює перший в країні кіноклуб «Calcutta Film Society[en]», котрий згодом стали відвідувати багато відомих людей. Одним з цих відвідувачів був відомий французький режисер Ж. Ренуар, що приїхав у 1949 році до Калькутти і у якого Рай працював асистентом допомагаючи знайти у сільській місцевості місця для знімання фільму «Річка»[12][15].

У 1948 році Рай оженився на своїй двоюрідній сестрі Біджойї[en][16].

У 1950 році Д.Дж. Кеймер відправив Рая до Лондона працювати у головному офісі рекламного агентства. Протягом трьох місяців у Лондоні Рей переглянув 99 фільмів. Серед них був неореалістичний фільм «Викрадачі велосипедів» (1948) Вітторіо Де Сіка, що справило на нього глибокий вплив. Згодом Рай згадував, що він вийшов з кінотеатру, вирішивши стати кінорежисером[17].

Творчий період життя[ред. | ред. код]

Початок кар'єри. Трилогія про Апу[ред. | ред. код]

Рай вирішує екранізувати роман бенгальського класика Бібхутібхушан Бандьопадхяя[en] «Пісня дороги», де ведеться розповідь про життя звичайної селянської сім'ї.

Після повернення додому, у 1952 році Рай приступає до зйомок стрічки, що принесе популярність і славу не лише йому, але і його країні. Зйомки супроводжувалися фінансовими труднощами, але за підтримки уряду Західного Бенгалу Раю вдалося закінчити дебютний фільм.

«Пісня дороги» (інша назва «Патер панчалі») вийшов на екрани у 1955 році. Протягом восьми тижнів фільм збирає аншлаги в кінотеатрах. Ось як критики писали про молодого режисера, який став обличчям індійського кінематографа:

Його безхитрісне око бачить життя і людей. Композиція його кадрів є настільки віртуозною, що її можна порівняти з манерою небагатьох видатних режисерів у всій історії світового кіно … Але не в ракурсах камери і не у монтажі планів криється головний секрет його успіху. Сила Рея — в тій легкості, з якою він проникає в саме нутро своїх героїв і показує, що відбувається в їх умах і серцях[14].

За сприяння Джавахарлала Неру фільм був показаний на Каннському кінофестивалі 1956 року, де його зустріли оваціями і нагородили спеціальним призом «Кращий людський документ року». Так індійське кіно стало відомим у всьому світі. «Пісня дороги» — перша частина трилогії про сільського хлопчика Апу, стала однією з перлин світового кіно.

На тлі несподіваного успіху Рай знімає другу частину трилогії, присвяченої дорослішанню і входженню у великий світ сільського хлопчика. У 1956 році виходить фільм «Нескорений». Картина відзначена багатьма престижними преміями — венеціанським «Золотим левом», американським «Золотим лавром» та багатьма іншими нагородами.

Заключна частина трилогії створена Раєм у 1959 році. Вона називається «Світ Апу». Фільм отримав «Золоту медаль» президента Індії. Крім того, «Світ Апу» був названий кращим іноземним фільмом року у США і відзначений призом Единбурзького кінофестивалю[en]. Існує припущення, що в образі Апу Рай вивів молодого Р. Тагора. Він показав пориви і сумніви його душі в процесі оволодіння творчістю. «Трилогія про Апу» — визнана класика авторського кінематографа.

1960-і роки[ред. | ред. код]

Більшість фільмів, знятих Раєм на зорі режисерської кар'єри, присвячені складним проблемам сімейних відносин. Дана тема була продовжена бенгальцем у фільмах «Канченджанга» (1962), та у соціальній мелодрамі «Велике місто» (1963).

У 1964 році, за повістю Р. Тагора «Зруйноване гніздо», Рай знімає фільм «Чарулата». На думку критиків, «Чарулата» — найдосконаліше творіння режисера. За визнанням самого режисера це єдиний історичний фільм, який йому вдався.

За фільми «Велике місто» (1963) та «Чарулата» (1964) він отримав «Срібного ведмедя» на Берлінському кінофестивалі.

Відомо, що Рай був затятим противником насильства багатих над бідними і виправдовував опір останніх. У 1966 році він закликав припинити репресії, спрямовані проти бенгальців. Пізніше на центральній площі Калькутти Сатьяджит зачитав заяву діячів індійської культури, в якій засуджувалася війна у В'єтнамі.

Його творча діяльність не обмежувалася однією лише режисурою. Рай писав сценарії і музику до своїх фільмів. Він автор численних оповідань і романів бенгальською мовою. Сатьяджит створив героя на ім'я Продош Міттер (прозваний Пхелу), який став улюбленцем бенгальців. Величезний успіх мали його пісні, які він склав для своєї фольклорної дилогії «Пригоди Гупі і Багхі» (1968) і «Королівство алмазів» (1980). Також Рай займався книжковим дизайном. Йому вдалося створити шрифт, названий «Ray Roman».

1970—90-і роки[ред. | ред. код]

Рай у Нью-Йорку (1981)

У 1973 році Рай рай знімає фільм «Віддалений грім». Цією картиною режисер завершує подорож у світ людей, яку він зробив у своїх попередніх фільмах.

«Віддалений грім» розповідає про події 1942—1943 років, коли у багатій і родючій Бенгалії настав жахливий голод. Яскраві, соковиті тони, барвистий пейзаж, красиві жіночі обличчя і сарі наповнюють фільм картинами мирного життя. По мірі розвитку подій яскраві тони зникають з екрану і змінюються сірими. Також похмурою стає природа. Фінал витриманий у темних тонах. Фільм нагороджений «Золотим ведмедем» кінофестивалю у Берліні та «Золотим Г'юго» фестивалю у Чикаго.

У 1978 році у Сатьяджит знімає фільм «Шахісти». Це єдиний фільм, який був знятий і озвучений ним мовою урду і англійською. Герої стрічки настільки одержимі грою в шахи, що втратили інтерес до всього що відбувається навколо. Фільм отримав приз за кращу режисуру.

На початку 1980-х років через хворобу Рей відійшов від роботи в кіно. У цей час він редагує та ілюструє дитячий журнал «Шондеш».

Останній фільм режисера «Подорожній» (1991) був зустрінутий із захопленням. Уже будучи важко хворим Рай був нагороджений почесним «Оскаром» за внесок в кіномистецтво.

Помер Сатьяджит Рай у 1992 році у Калькутті.

Визнання та оцінка творчості[ред. | ред. код]

Рай став режисером тридцяти семи художніх, документальних та короткометражних фільмів. Перши фільм Рая «Пісня дороги» виграв одинадцять міжнародних премій, у тому числі за найкращу документальну стрічку на Каннському кінофестивалі. Разом із фільмами «Нескорений» та «Світ Апу» стрічка утворює трилогію про Апу.

Рай був також письменником, видавцем, ілюстратором, дизайнером і кінокритиком. Рей сам написав багато книг для дітей, у тому числі серії детективних романів про детектива Фелюду і професора Шанку.

Він отримав багато нагород, зокрема, Почесний Оскар" Американської академії кіномистецтва у 1992 році за внесок у мистецтво кіно.

Він є одним з трьох режисерів, які отримали на Берлінському кінофестивалі «Срібного ведмедя» за найкращу режисуру кілька разів[18], і йому належить рекорд за кількістю номінацій на «Золотого ведмедя» (сім номінацій). На Венеційському кінофестивалі, де він раніше отримав Золотого лева за «Нескорений» (1956), він був нагороджений Почесною нагородою Золотого Лева у 1982 році.[19] У тому ж році він отримав почесну нагороду «Hommage à Satyajit Ray» на Каннському кінофестивалі.[20]

Рей, після Чапліна, є другою особою пов'язаною з кінематографом, обраною почесним доктором Оксфордського університету.[21] Він був удостоєний премії Dadasaheb Phalke в 1985 році і Ордену Почесного легіону від президента Франції у 1987 році.[22]

У 1992 році за результатами голосування критиків британський журнал Sight & Sound[en] поставив Рая на 7 місце у списку кращих 10 режисерів усіх часів, зробивши його найвище поцінованим азійським кінематографістом у списку[23]. У 1996 році журнал Entertainment Weekly поставив Рая 25 номером у своєму списку п'ятидесяти найвидатніших режисерів[24]. У 2002 році голосування критиків і режисерів Sight & Sound поставило Рая на 22 місце найславетніших директорів усіх часів[25], що робить його четвертим серед азійських режисерів у списку[25]. У 2007 році британський журнал Total Film[en] включив Рая до свого списку ста найвидатніших кінорежисерів усіх часів[26].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Benezit Dictionary of Artists — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7, 978-0-19-989991-3
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  5. https://muse.jhu.edu/journals/the_global_south/v002/2.1.bose01.html
  6. http://www.theguardian.com/film/satyajitray
  7. Santas, Constantine (2002). Responding to film: A Text Guide for Students of Cinema Art. Rowman & Littlefield. ISBN 0830415807. 
  8. Tmh (2007). Book Of Knowledge Viii, 5E. Tata McGraw-Hill Education. ISBN 9780070668065. 
  9. Robinson, W. Anderson. Satyajit Ray. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 26 December 2015. 
  10. Iconic filmmaker Satyajit Ray's 94th birth anniversary celebrated. Daily News and Analysis. 2 May 2015. Архів оригіналу за 3 May 2015. 
  11. Seton, 1971, с. 36
  12. а б САТЬЯДЖИТ РЕЙ (ШОТТОДЖИТ РАЙ) (рос.)
  13. Seton, 1971, с. 70
  14. а б Рей Сатьяджит, Биография, история жизни, творчество, писатели, ЖЗЛ, музыка, биографии (рос.)
  15. Robinson, 2005, с. 42–44
  16. Arup Kr De, «Ties that Bind» by The Statesman, Calcutta, 27 April 2008. Quote: «Satyajit Ray had an unconventional marriage. He married Bijoya (born 1917), youngest daughter of his eldest maternal uncle, Charuchandra Das, in 1948 in a secret ceremony in Bombay after a long romantic relationship that had begun around the time he left college in 1940. The marriage was reconfirmed in Calcutta the next year at a traditional religious ceremony.»
  17. Robinson, 2005, с. 48
  18. Silver Bear winners (directors). listal. 2008-11-24. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2012-03-13. 
  19. Awards for Satyajit Ray. Internet Movie Database. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2009-04-19. 
  20. Personal Awards. Satyajit Ray official site. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2009-04-19. 
  21. Robinson, A. (2003). Satyajit Ray: The Inner Eye: The Biography of a Master Film-Maker. I. B. Tauris. с. 1. ISBN 1860649653. 
  22. Personal Awards. Awards. satyajitray.org. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-04-09. 
  23. Sight and Sound Poll 1992: Critics. California Institute of Technology. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2009-05-29. 
  24. Greatest Film Directors and Their Best Films. Filmsite.org. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2009-04-19. 
  25. а б Kevin Lee (2002-09-05). A Slanted Canon. Asian American Film Commentary. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2009-04-24. 
  26. The Greatest Directors Ever by Total Film Magazine. Filmsite.org. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2009-04-19. 

Література про кінорежисера[ред. | ред. код]

  • Seton, Marie (1971). Satyajit Ray: Portrait of a director. Indiana University Press. ISBN 0-253-16815-5.  (англ.)
  • Rangoonwalla F. Satyajit Ray's art. Delhi: Clarion, 1980.(англ.)
  • Nyce, B (1988). Satyajit Ray: A Study of His Films. Praeger Publishers. ISBN 0-275-92666-4.  (англ.)
  • Robinson, A (2003). Satyajit Ray: The Inner Eye: The Biography of a Master Film-Maker. I. B. Tauris. ISBN 1-86064-965-3.  (англ.)
  • Robinson (2005). Satyajit Ray: A Vision of Cinema. I. B. Tauris. ISBN 1-84511-074-9.  (англ.)
  • Cooper, D (2000). The Cinema of Satyajit Ray: Between Tradition and Modernity. Cambridge University Press. ISBN 0-521-62980-2. (англ.)
  • Ganguly, S (2001). Satyajit Ray: In search of the modern. Indialog. ISBN 81-87981-04-0.  (англ.)
  • Y, Ishaghpour (2002). Satyajit Ray, l'Orient et l'Occident. Volume 24 of Les essais. Différence. ISBN 2-7291-1401-7.  (фр.)
  • Satyajit Ray: Texte zum Werk, zur Person, zu den Filmen. Berlin: Freunde der Deutschen Kinemathek, 2003.(нім.)
  • Majumdar G. Satyajit Ray: creating classics. New Delhi: Rupa & Co., 2003.(англ.)

Посилання[ред. | ред. код]