Сахаров Андрій Дмитрович

Сахаров Андрій Дмитрович (рос. Сахаров Андрей Дмитриевич)
рос. Андрей Дмитриевич Сахаров
Народився	21 травня 1921(1921-05-21) Москва, РРФСР
Помер	14 грудня 1989(1989-12-14) (68 років) Москва, СРСР ·гострий інфаркт міокарда
Поховання	Востряковський цвинтар
Громадянство (підданство)	Російська СФРР  СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	фізик, правозахисник, фізик-ядерник
Alma mater	Фізичний факультет МДУ (1942)
Сфера інтересів	фізика
Заклад	Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва, Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва і Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва
Посада	народний депутат СССР
Вчене звання	академік АН СРСР (1953)
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук (1953)
Науковий керівник	Тамм Ігор Євгенович
Відомі учні	Q51668561?
Член	Національна академія наук США, Російська академія наук, Академія наук СРСР, Французька академія наук, Американська академія мистецтв і наук і Американське філософське товариство
Відомий завдяки:	термоядерна бомба
У шлюбі з	Боннер Олена Георгієвна
Нагороди	Нобелівська премія миру (1975)
Роботи у Вікіджерелах Сахаров Андрій Дмитрович у Вікісховищі?

Сáхаров Андрíй Дм́итрович (21 травня 1921, Москва — 14 грудня 1989, Москва) — радянський фізик, лауреат Нобелівської премії миру (1975), дійсний член АН СРСР (з 1953), співтворець водневої бомби, активний борець за права людини.

Життєпис

Файл:Сахаров Андрій.jpg

Андрій Сахаров, 1943 р.

1948-го він приєднався до групи Ігоря Тамма, що розробляла водневу бомбу, пізніше активно виступав за заборону ядерної зброї і ядерних випробувань, заснував Радянський комітет з прав людини, 1975 був нагороджений Нобелівською премією миру («За безстрашну підтримку фундаментальних принципів миру між людьми і мужню боротьбу із зловживанням владою і будь-якими формами придушення людської гідності»).

Напередодні 23-го з'їзду КПРС (1966) Сахаров разом з іншими ученими в листі до Л. Брежнєва перестерігав перед відродженням сталінізму в СРСР.

1968 опублікував у «Самвидаві» меморандум «Про прогрес, мирне співробітництво та інтелектуальну свободу», в якому вимагав лібералізації СРСР і критикував українофобію у часи правління Сталіна (меморандум був поширений у світі багатьма мовами).

1970-го разом з фізиком В. Турчином та істориком Р. Медведєвим вислав відкритого листа до уряду СРСР (Л. Брежнєва, О. Косигіна та М. Підгорного) з пропозицією демократизувати СРСР. Одночасно Сахаров захищав права політичних в'язнів, протестував проти політичних репресій тощо. У цьому ж році (1970) разом з А. Твердохлєбовим і В. Чалідзе створив і очолив у Москві Комітет прав людини СРСР.

З 1972 Сахаров і Комітет прав людини неодноразово заступалися перед владою за ув'язнених діячів української культури, зокрема за В. Мороза, В. Чорновола, Л. Плюща, Івана Багряного, Н. Строкату-Караванську, В.Стуса та ін.

Сахаров був прихильником комп'ютерних технологій і в своїх роботах часто описував перспективи їхнього застосування. У 60-х та 70-х багато з тодішніх ідей вважали фантастичними і справою надзвичайно далекого майбутнього, хоча і обговорювалися різноманітними вченими. Крім того керівництво комуністичної партії доволі підозріло сприймало кібернетику, яка свого часу була оголошеною лженаукою. Сахаров був прихильником ідеї створення мережі на подобу сучасного Інтернету. У 1974 він писав про «створення всесвітньої інформаційної системи (ВІС), яка зробить доступним для кожного в будь-яку хвилину зміст будь-якої книги, коли-небудь і де-небудь опублікованої, зміст будь-якої статті, одержання будь-якої довідки… Навіть часткове здійснення ВІС глибоко вплине на життя кожної людини, на її дозвілля, на її інтелектуальний і художній розвиток. На відміну від телевізора, який є головним джерелом інформації для багатьох сучасників, ВІС буде надавати кожному максимальну свободу у виборі інформації й вимагати індивідуальної активності. Але воістину історична роль ВІС полягатиме в тому, що остаточно зникнуть усі бар'єри обміну інформацією між країнами і людьми».

У 1980 разом зі своєю другою дружиною дисиденткою-правозахисницею Оленою Боннер був заарештований і відправлений у заслання в Горький (зараз Нижній Новгород) за критику дій радянського уряду в Афганістані.

Наприкінці 1986 йому дозволили повернутися в Москву і зайняти своє місце в Академії Наук.

За ініціативою академіка А. Сахарова 1988-го розпочалось в республіках колишнього СРСР створення «Меморіалу».

Пам'ять

На його честь названо астероїд 1979 Сахаров.

Джерела та література

• Ковпак Л. В. Сахаров Андрій Дмитрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 463. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Література

• В. Дем'яненко. Сахаров Андрій Дмитрович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.654 ISBN 978-966-611-818-2
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
• Сахаров Андрей Дмитриевич. Мир, прогресс, права человека. Статьи и выступления. — Ленинград : «Советский писатель». Ленинградское отделение, 1990. — 128 с. — (Новинка года) — Доп. тираж 200 000 прим. — ISBN 5-265-01645-7. (рос.)
• Сергій Грабовський. Андрій Сахаров: людина на всі часи // Український тиждень. — 2011. — 21 трав.