Сахль ат-Тустарі
| Сахль ат-Тустарі | |
|---|---|
араб. سهل التستري  | |
| Народився | 818[1] Шуштар, Хузестан, Іран |
| Помер | 896[1] Басра, Ірак |
| Країна |  Аббасидський халіфат |
| Діяльність | богослов |
| Галузь | ісламське богослів'яd, суфізм і Тафсір |
| Вчителі | Зун-Нун аль-Місріd |
| Відомі учні | Мансур аль-Халадж і Al-Hasan ibn 'Ali al-Barbaharid |
| Знання мов | арабська[2] |
| Magnum opus | Q22686536? |
| Конфесія | іслам, сунізм і суфізм |
Абу Мухаммад Сахль ібн 'Абдуллах ат-Тустарі (перс. سهل ابن الطوستری; 818, Шуштар, Хузестан, Персія — 896, Басра, Ірак) — перський богослов раннього суфізму[3]. Засновник богословської школи салімія, названої на честь його учня Мухаммада ібн Саліма[4]. Знаний також як автор тлумачення Корану.
Народився на південному заході Ірану у фортеці міста Шуштар у сім'ї арабів або перських мавлі[en][3]. Виховувався спочатку у свого дядька Мухаммада ібна Саввара. З раннього дитинства вів аскетичне життя з частими постами та вивченням Корану та хадисів, усних традицій пророка Мухаммеда[3]. До семи років хлопчик уже вивчив напам'ять весь Коран[5]. Відвідавши Басру й Абадан, навчався у якогось шайха Абу Хабіба Хамзи аль-Абадані[6].
834 року здійснив паломництво до Мекки, де зустрів знаменитого Зу-н-Нуна аль-Місрі[en][6][7]. Він проводив багато часу в поневіряннях, зустрічався з багатьма відомими суфіями того часу[8].
Повернувшись до Тустару, протягом майже двох десятиліть вів аскетичний триб і тільки після смерті Зу-н-Нуна (860 рік), який, згідно з суфійським переказом, був його вчителем і духовним наставником, він наважився виступити з публічною проповіддю. Завдяки цьому виступу швидко придбав численних прихильників і противників, ворожість яких посилювалася політичними негараздами. Згодом переселився в Басру, де і провів решту життя в благочестивих заняттях і викладанні. Помер 896 року[9].
Згідно з уявленнями ат-Тустарі, до початку миру між душами людей та Аллахом укладений «договір» (мисак); душі визнали Аллаха своїм господом і віддали себе на його милість. Натомість їм було обіцяно райське блаженство, що є «блаженним баченням божества» (мушахадат аль-хакк) у День воскресіння і на віки віків. Знаходячи тілесну оболонку, душі забувають про «договір», а пророки (набі) і «святі» (авлія) послані до людей, щоб нагадати про нього[9].
Прототипом людства і першим творінням Аллаха був пророк Мухаммад, що з'явився у споконвічності як світло (Нур Мухаммаді[ru]), осяявши серця людей істинною релігією. Аллах незримо присутній у серці кожного, і це є доступна небагатьом вибраним «найбільша таємниця» (сирр). Людина, яка реалізує закладену в ньому «божественність» (рубубія) і відмовиться від власної волі та свого «я», спіткає і з'єднається з сутністю Аллаха. Ці й інші положення використовували у своїх творах аль-Халадж, Абу Таліб аль-Маккі[en], ас-Сулямі[en], аль-Кушайрі[en] й інші суфії. Абу Хамід аль-Газалі, Ібн Арабі й інші богослови розвинули його ідеї. Учень ат-Тустарі, Мухаммад ібн Салім, і його син Ахмад заснували у Басрі богословську школу салімія, яка зберегла погляди ат-Тустарі для наступних поколінь[9].
Автор близько десятка творів, що є, по суті, записи його висловлювань, проповідей (хутба), коментарів до окремих аятів Корану (тафсира), зроблені його учнями[9].
Автор тлумачення Корану. Алегоричне тлумачення Корану (тавіль) відіграло велику роль у формуванні суфійської гносеології, космогонії та психології[9]. Ат-Тустарі стверджував, що Коран містить кілька рівнів сенсу, серед яких зовнішній смисл (захир) і внутрішній смисл (батин). Його ідеї та образи вплинули на таких суфійських мислителів як Мансур Халадж (пом. 922 року), ас-Суламі (пом. 1021 року), аль-Кушайрі (пом. 1072 року), аль-Баклі (пом. 1209 року). Згодом ідеї ат-Тустарі були розвинені в працях аль-Газалі та Ібн Арабі.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ а б в Karamustafa, Ahmet T. (Professor). Sufism: The Formative Period. — ISBN 0-520-25269-1.Co-publisher: Edinburgh University Press.
- ↑ Staff. Salimiyah (Muslim theological school). Encyclopaedia Britannica (online). Архів оригіналу за 19 січня 2013. Процитовано 20 червня 2009.
- ↑ Дациев, Абубакр. Сахл ат-Тустари. islam.ru. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 2 червня 2013.
- ↑ а б Ислам: ЭС, 1991, с. 238.
- ↑ Mason, Herbert W. (1995). Al-Hallaj. RoutledgeCurzon. с. 83. ISBN 978-0-7007-0311-1.
- ↑ Mason, Herbert W. Al-Hallaj. — RoutledgeCurzon, 1995. — С. 83. — ISBN 0-7007-0311-X.
- ↑ а б в г д Ислам: ЭС, 1991, с. 239.
- Башарин П. В. ат-Тустари Абу Мухаммад Сахл ибн Абдаллах // Энциклопедия религий / Под ред. А. П. Забияко, А. Н. Красникова, Е. С. Элбакян. — М. : Академический проект, Гаудеамус, 2008. — С. 1287. — (Summa) — 3000 прим. — ISBN 978-5-8291-1084-0, ISBN 978-5-98426-067-1.
- Ислам : энциклопедический словарь. — М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. — 315 с. : ил. — ISBN 5-02-016941-2.
- Massignon, Louis; Mason, Herbert W (translator and editor) (1994). The passion of Al-Hallaj: mystic and martyr of Islam. Princeton University Press. с. 35—37. ISBN 978-0-691-01919-2.
- Hovannisian, Richard G.; Sabagh, Georges (1998). The Persian presence in the Islamic world. Cambridge University Press. с. 187—188. ISBN 978-0-521-59185-0.
- Glasse, Cyril (2008). The New Encyclopedia of Islam. Rowman & Littlefield Publishers, Inc. с. 393—394. ISBN 978-0-7425-6296-7.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |