Сахл Смбатян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сахл Смбатян
вірм. Սահլ Սմբատյան
Помер 855
Титул Ishkhand
Конфесія християнство
Діти Адарнасе I (князь Гереті), Hovannesd і Q31292203?

Сахл Смбатян (Սահղ Սմբատեան, д/н — після 855) — князь Північної Албанії і Шекі в 822854 роках. Засновник держави Гереті.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження його є суперечливим: за однією версією був небожем вірменського ішхана Ашота III Багратуні, після засліплення якого втік з Тарону до області Арран. За іншою гіпотезою належав до роду Зарміркахан з гілки Албанських Аршакідів.

Перші згадки про нього відносяться як правителя Шакі (Шекі) в Аррані, який на той час являв суміш кавказьких албанів, вірмен і кавказьких іберів (картавелів). Став тестем Вараз Трдата II, князя Північної Албанії. Після загибелі того 821 або 822 року приєднав його володіння до своїх. Прийняв титул арраншах. У 821 році розгромив арабські війська поблизу фортеці Шикакар. У 829—830 роках доєднався до вірменського валі Халіда ібн Язіда в поході проти Іберійського князівства. За це визнаний правителем в Кавказькій Албанії.

У 830-х роках доєднався до антиарабського повстання Єсаї абу Мусе, ішхана Арцацу. У 837 році звитяжив у битві на Муганському полі, де було завдано рішучої поразки арабам. Водночас мав складні відносини з Бабеком, який боровся проти халіфату, але часто його загони плюндрували землі союзників Сахла Смбатяна. Тому у 837 року, коли розбитий Бабек прибув до Сахла, той схопив його та видав арабському військовику Хайдару ібн Кавусу аль Афшину, за що оримав 1 млн срібних дірхем.

У 854 році, в ході одного з боїв, був полонений арабським воєначальником Бугу аль-Кабіром разом з Єсаї абу Мусе. 855 року разом з сином Ованесом відправлено на заслання до Сирії. Подальша доля не відома. Владу в Шекі отримав його інший син Адарнасе.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Спарама, донька Вараз Трдата II Міхраніда, князя Північної Албанії

Діти:

  • Ованес (д/н—після 855)
  • Адарнасе (д/н—бл. 870), князь Шекі і Хачена

Джерела[ред. | ред. код]

  • V. Minorsky. Caucasica IV. Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London, Vol. 15, No. 3. (1953), pp. 504—529.
  • Cyrille Toumanoff, Studies in Christian Caucasian History. Washington, D.C.: Georgetown University Press, 1963, pp. 257—258.
  • Шнирельман В. А. Войны памяти: мифы, идентичность и политика в Закавказье / Рецензент: Л. Б. Алаев. — М.: Академкнига, 2003. — С. 202. — 592 с. — 2000 экз. — ISBN 5-94628-118-6.