Свалява
| Свалява | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Закарпатська область | ||||||||
| Район | Мукачівський район | ||||||||
| Громада | Свалявська міська громада | ||||||||
| Засноване | 12 ст. | ||||||||
| Населення | ▲ 17 181 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| - повне | ▲ 17 181 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Агломерація | 17 909 | ||||||||
| Площа | 12.584 км² | ||||||||
| Поштові індекси | 89300 | ||||||||
| Телефонний код | +380-3133 | ||||||||
| Координати | 48°32′50″ пн. ш. 22°59′11″ сх. д. / 48.54722° пн. ш. 22.98639° сх. д.Координати: 48°32′50″ пн. ш. 22°59′11″ сх. д. / 48.54722° пн. ш. 22.98639° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 204 м | ||||||||
| Водойма | р. Латориця, при впадінні в неї Свалявки | ||||||||
| Назва мешканців | сваля́вець, сваля́вка, сваля́вці | ||||||||
| День міста | 21 вересня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Свалява | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 85 км | ||||||||
| - автошляхами | 75 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - залізницею | 770 км | ||||||||
| - автошляхами | 747 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 89300, Закарпатська обл., Свалявський р-н, м. Свалява, вул. Духновича, 2 | ||||||||
| Вебсторінка | Свалявська міськрада | ||||||||
| Міський голова | Андрій Бирчак | ||||||||
| |||||||||
Сваля́ва — місто в Мукачівському районі Закарпатській області України, адміністративний центр Свалявської громади. Розміщене у межах Свалявської улоговини, на річці Латориці, при впадінні в неї річки Свалявки (бас. Тиси).
Назва[ред. | ред. код]
Свалява, (чеськ. Svalava, Svaljava, словац. Svaľava, угор. Szolyva, нім. Schwallbach, на їдиш Сваліве, Свалйави, Свалйаве, Свалйіве). Хоч назва подібна до готського swaljawa «ластівка», етимологія назви Свалява походить від слов'янського кореня «сіль» (Зольва, Солява, Сольва)[2]. Виникнення її відноситься до тих стародавніх часів, коли сіль із Мармароської жупи транспортувалася до сусідніх країв.
Історія[ред. | ред. код]
Заселення території та околиць міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та кургани з тілоспаленням (VI—ІІІ ст. до н. е.). На території міста виявлені також золоті монети часів імператора Нерона (54—68 рр.) та поховання староугорського воїна, датоване початком Х століття н. е. під час переходу угрів через Верецький перевал.
Свалява вперше згадується в документах XII століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалові Бет-Бетке. На початку ХІІІ століття власником Сваляви став березький жупан Шимон. Згодом вона перейшла до рук угорських королів, які дарували її різним магнатам. У другій половині ХІІІ століття Свалява належала «Михайлові, сину Микова», і як сказано в одній з королівських грамот, до 1264 року знаходилася «по ту сторону засіки» (кордону). На основі цього можна зробити висновок, що вона входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше її одержав магістр Владар, потім — рід Перені і, нарешті, трансільванські князі (в XVI столітті). З того часу Свалява входила до складу Мукачівсько-Чинадіївської домінії та підпорядковувалася угорській короні.
У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була знищена або розбіглася.
На початку XVIII Свалява, як і решта володінь угорського королівства, ввійшла до складу Австрійської імперії. У 1703–1711 рр. жителі Свалявщини брали участь у визвольній війні Угорщини проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям і передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графові Шенборну-Бухгаймові. Нащадки цього феодала господарювали в Сваляві понад 200 років.
В 90-х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Тут була відкрита ґуральня. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лози та глини. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн-Бухгайм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, тарта́к, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли.
У XIX ст. Свалява — торгове містечко, центр повіту (округу) Березького комітату. Наприкінці століття у Сваляві мешкали 916 греко-католиків, 343 римо-католиків, 5 лютеранів, 19 кальвіністів та 372 юдеї.
З 1840-х рр. відомий герб міста: на червоному тлі — селянин, що наливає мінеральну воду до дерев'яної діжки.
У 1881 році через Сваляву пройшла залізниця Львів—Відень. Це дало можливість експортувати мінеральну воду за межі регіону, завдяки чому було налагоджено виробництво пляшок.
У 1908 році в Сваляві створюється акціонерне товариство «Сольва» (віденської фірми «Голуаганелсактіен-Гезельшафт»), яке протягом 1910–1911 рр. побудувало у Сваляві лісохімічний завод для сухої перегонки дерева.
По закінченні Першої світової війни Свалява разом зі всією Підкарпатською Руссю опиняється в складі новоствореної Чехословаччини. У 1928 році Свалява стає центром адміністративного округу, який об'єднував Свалявський, Нижньоверечанський і Чинадієвський територіальні регіони. У 1930 році у Сваляві відкрито велику горожанську школу, яку названо на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика.
У Сваляві відбувся Свалявський страйк деревообробників 1935 року.
Після розпаду Чехословаччини 1938–1939 рр. Свалява увійшла до складу Карпатської України, а згодом опинилася під владою хортистської Угорщини.
В середині жовтня 1944 року частини 4 Українського фронту гірськими лісовими стежками підійшли до Сваляви[джерело?]. Свалява була зайнята 24 жовтня 1944 року.
У 1945 році на основі угоди між СРСР та Чехословаччиною Закарпаття увійшло до складу УРСР.
Після Другої світової війни, недалеко від міста працював концтабір. Цивільні особи (народжені між 1896 і 1926 рр.) були поміщені радянськими військами до концтабору виключно за їх угорське та німецьке походження.
30 травня 1947 року Свалява отримала статус селища міського типу.[3]
Від 1991 року Свалява у незалежній Україні.
Присілки[ред. | ред. код]
Нова Свалява
Нова Свалява - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з Свалява
Згадки: 1576: Szolyvaújfalu
Великий Бистрий
Великий Бистрий - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з Свалява
Згадки: 1570: Biztra, 1610: Nagj Biztra, 1630: Nagybiſtra, 1645: Nagy Bisztra, 1773: Nagy Bistra, Welike Bistre, 1808: NagyBisztra, Welká-Bystra, Velké-Bisztri, 1851: Bisztra (Nagy), 1873: Bisztra (Nagy), Bisztroje, 1882: Nagy Bisztra, Bisztroje, 1930: Bystrý Veliký
Кенезьке поселення XVI ст. 28 червня 1597 року Жігмонд Ракоці дав кенезькі грамоти Мелешу Івану і Гергелю з умовою, що вони впродовж шести років заселять село людьми.1611 року кенезем В.Бистрого був Михайло Лизанець. 1588 року в Бистрому вже стояла дерев’яна лемківська церква, від якої збереглися дубові зруби та перекриття нави з одним заломом.
З 1649 року кенезами Бистрого були Цвіанко Лука і Мелеш Дьордь з синами Данком, Іваном і Андрієм. Священиком був Пап Лазар, який платив Мукачівському замку одну куницю, бо разом з батьком жив у одній кріпацькій садибі. На цей період у селі мешкали 48 кріпацьких сімей, і селяни тримали 25 коней, 108 волів, 18 яловиць, 80 корів, 26 овець, 71 свиню та 9 вуликів. Кенези володіли двома млинами, а священик – одним, за що платили по 2 форинти податку. У річках Суска і Велика Бистра водилося багато риби, яку виловлювати було заборонено. Всю виловлену рибу живою відправляли у замок. У 1645 році жителі Бистрого платили Мукачівському замку податок у розмірі 122 форинти. Оскільки жителі Пасіки і Йоббовиці не справлялись з випалюванням вапна, то Томаш Дебрецені залучив до цієї роботи і мешканців Бистрого.
У 1682 році за правління Імре Текелі тут проживали 72 кріпацькі родини. Кенезем села був Степан Мелеш, а священиками – Дмитро Поп та Іван Цванко. На 1699 рік священиком був той же Дмитро Поп, який проживав тут з сім’єю. Він використовував половину ділянки землі, за що платив податок – вартість куниці грішми.
Під час перепису 1749 року В.Бистрий нараховував 21 домогосподарство та 2 желярські хати (господарство без землі), господарі утримували 24 волів, 33 корів, 3 коней, 21 свиню, 13 овець, 11 кіз та 10 вуликів. У 1769 – 1774 рр. у Бистрому була утворена сільська управа, і бировом (старостою) села став Василь Цанько. Він мав 5 помічників: Івана Морсула, Миколу Полянського, Семена Мелеша, Степана Цанька та Івана Цанька.
З 1786 року у Бистрому велася церковна метрика. На 1814 р. в Бистрому проживали 223 мешканці, на 1829 р. -279, на 1841-282, на 1856 – 144. Можливо, з 1841 року в селі працює школа, де дітей навчав дяк Федор Фотул. У 1856 році дяк Михайло Івашкович навчав 16 учнів. У 1878 році у Бистрому селяться євреї у кількості 12 чоловік. Цього ж року дяк Михайло Івашкович у церковній школі навчав 32 учнів. У 1893 році у Бистрому нараховувалось 267 русинів і 24 євреїв, 1908 р. – 324 русини, 32 євреї.
Як вже згадувалось, у 1920 році у Бистрому існувала державна школа з карпаторуською мовою навчання. У 1940 році Бистрянська церква була закрита, але згодом її вдалося включити у список пам’яток архітектури. У 1972 році її реставрував відомий архітектор та вчений Іван Могитич.
Олександровиця
Олександровиця - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з Свалява
Згадки: 1645: Aloxandricza, 1649: Olexandrovicza
Курортний потенціал[ред. | ред. код]
Околиці міста багаті джерелами лужно-вуглекислих вод типу «Боржомі». Біля них створені санаторії «Поляна», «Кришталеве Джерело», «Сонячне Закарпаття», «Квітка Полонини», де лікують хворих мінеральною водою, придатною для ванн і пиття.
Транспорт[ред. | ред. код]
Зі сходу на захід Сваляву перетинає двоколійна електрифікована залізниця та у місті знаходиться залізнична станція Свалява. Околицею міста проходять автошляхи E50 та E471.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
У колишньому присілку Бистрий (нині — вулиця Бистрянська; GPS координати: 48°32'1.34" N, 22°58'41.03" E) збереглася церква Архистратига Михайла (1588, 1759) — шедевр української дерев'яної архітектури. Це досконалий зразок так званого лемківського стилю. Силует церкви формує масивна вежа з розвиненим бароковим завершенням, і два маленькі навершя над гребенем дахів нави і вівтаря.[4]
Пам'ятник «Герб Сваляви»[ред. | ред. код]
Бронзова скульптура"Герб Сваляви", яку в народі називають «Полі-бачі» стала окрасою Сваляви — столиці мінеральних вод України. Скульптором цієї архітектурної форми є М. Колодко, а також ковалі С. Руснак, В.Криванич, Р.Мурник, меценат проекту Ганинець П. П. Встановлено у 2017 році, до речі тут відображений чоловік, який наливає мінеральну воду в бочки (це зображення фігурує на гербі міста Свалява).
Міні-скульптури Сваляви[ред. | ред. код]
2 грудня 2020 року, скульптор Роман Мурник разом з ковалем Степаном Руснаком встановили, з-за допомоги відомого закарпатського мецената Павла Ганинця, міні-скульптуру одному з найвідоміших розбудовників Закарпаття — графу Ервін-Фредерік Карл фон Шенборн-Бухгейм (1842—1903) (одягнений у нижньоавстрійські шорти, альпійські черевики, граф сидить на символічному компасі). Саме з Шенборнами (віденська гілка) пов‘язано становлення Сваляви як міста. За їх ініціативи у Сваляві відкрито завод мінеральних вод.
«Мисливський палац Берегвар» (сучасний курорт-санаторій «Карпати») був збудований графом Ервіном-Фрідріхом фон Шенборном-Бухгеймом (1842—1903). Як вважається будівництво тривало майже п'ять років — з 1890 по 1895 роки. Сам мисливський замок побудований у неоромантичному стилі. У проект замку архітектора З. Грессерсона було закладено особливу символіку. Оригінальність палацу полягає у тому, що за основу було взято астрономічний рік: кількість вікон — 365 — відповідає кількості днів, 52 кімнати — кількості тижнів, 12 входів — кількості місяців у році. Біля палацу розташували сад-дендрарій на англійський манер із декоративним озером у центрі. У парку росте безліч рідкісних видів рослин: самшит, катальпа, сосна Веймута, канадська ялина, японська вишня, рожевий бук, італійська гліцинія, сріблястий клен, оцтове дерево та інші.
Кулінарія[ред. | ред. код]
Обрядовий різдвяний хліб Керечун[ред. | ред. код]
Вид ритуальної випічки на Святий вечір, традиційний обрядовий хліб округлої форми, вагою до 1 кг. Зазвичай він високий і пишний, медового кольору, прикрашений зверху косою та випеченим з тіста хрестиком. Хліб прісний на смак та довго не черствіє. Особливістю його приготування є те, що в тісто перед випіканням вкладають інгредієнти із символічним значенням: наприклад, часник, щоб у членів сім’ї не боліли зуби, квасолю, щоб вона не переводилась у хаті, насіння коноплі, щоб усі чоловіки в родині були сильними. Вважався символом благополуччя та Сонця та був головним на різдвяному столі. Його клали посеред столу на солому, зерно або гроші; в нього встромляли стебло вівса або ялицеву гілочку; обв’язували джгутом льону або конопель, щоб усе це уродилося і було благополучне; зверху накладали зроблений із тіста хрестик. Крихти від хліба згодовували домашній птиці, а скоринку клали на одвірок хліва, щоб худоба була здорова, добре плодилась. Шматок Керечуна і усе «випечене» в ньому зберігали як ліки, оберіг і сильні магічні предмети, за його допомогою дівчата та жінки робили передбачення та гадали. Традиція випікання керечуна - важливий елемент ужиткової культури багатоетнічного Закарпаття, поєднаної з релігійним обрядом.[5]
Шкваркові погачі[ред. | ред. код]
Традиційні невеликі пишні солоні булочки круглого або прямокутного розміру, вагою до 100 грам, медового кольору з решітковим малюнком на поверхні. Продукт має листову та крихку консистенцію та яскраво виражений смак шкварок. Особливістю даної випічки є те, що при виробництві використовуються шкварки (обсмажені шматочки сала) та свинячий смалець.
Гайоші[ред. | ред. код]
Традиційне листове прямокутне печиво невеликого розміру, начинене лекварем та посипане цукровою пудрою. При виробництві використовується внутрішнє свиняче сало з нижньої частини живота тварини, та сливовий леквар (традиційне повидло зі слив локального сорту «угорка»).
Кіфлики[ред. | ред. код]
Традиційне закарпатське печиво з начинкою в формі загнутої підкови, посипане цукровою пудрою. Робиться з різноманітними начинками, але в першу чергу з лекварем, що надає печиву насичений кисло-солодкий, сливовий смак та аромат чорносливу. Леквар не потребує цукру та добре зберігається.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Асталош Василь Михайлович (1924—1993) — український майстер декоративно-ужиткового мистецтва.
- Венелін Юрій Іванович (справжнє ім'я Георгій Гуца), (1802—1839) — український історик, філолог, етнограф, фольклорист та медик;
- Давиденко Віктор Валентинович (* 1953) — український музикант, трубач.
- Митрак Олександр (1837—1913) — український письменник, фольклорист і етнограф Закарпаття.
- Михайло Ілліч Туряниця (1912—2001) — журналіст у США;
- Євген Федорович Станкович (1942) — український композитор, голова Національної спілки композиторів України (з 2005 року), заслужений діяч мистецтв УРСР (1980), народний артист УРСР (1986), Герой України (2008).
- Танінець Степан Васильйович (1927—2001) — український легкоатлет.
- Шепентал Віктор Миколайович — майор МВС України, учасник російсько-української війни 2014—2015 років.
- Глагола Олександр Олександрович (2014 - Дотепер) - Футболіст Фк Полісся
- Строганов В’ячеслав (1987 р.н. - 17 жовтня 2022 р.) - Герой України, воїн 128-ої ГШБ. Відзначився у ході контрнаступу на Херсонському напрямку в російсько-українській війні.[6]
Міста-побратими[ред. | ред. код]
- Стара Любовня, Словаччина.
- Вельке Капушани, Словаччина.
- Нірмігальді, Угорщина.
- Балашодьормот, Угорщина.
- Поланець, Польща.
Галерея[ред. | ред. код]
Синагога в Сваляві
Синагога в Сваляві, зараз тут хлібокомбінат
Ще одна колишня синагога в Сваляві
Єврейське кладовище
_synagogue.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Янко М.Т. (1998). Топонімічний словник України: словник-довідник.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 30 травня 1947 р. «Про … Вел. Березний, Вел. Бичків, Волове, Іршава, Королеве, Перечин, Рахів, Свалява, Солотвина, Тячів, Чоп і Ясиня, …»
- ↑ http://derev.org.ua/zakarp/svaliava.htm
- ↑ Ковчег смаку. Україна
- ↑ bbodnar813 (23 жовтня 2022). Стало відомо про загибель ще двох захисників із Закарпаття (ФОТО). Закарпатський ДІАЛОГ (укр.). Процитовано 23 жовтня 2022.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Й. В. Кобаль. Свалява // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 467. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Література[ред. | ред. код]
- Кандель Володимир Львович. Свалява. Путівник. — Ужгород : «Карпати», 1981. — 64 с. — 45 000 прим. (укр.) (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Свалява — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
- Туристичний сайт
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Свалява — сайт міської ради
- ВРУ[недоступне посилання з липня 2019]
- АМУ
- Церква св. Миколи у Сваляві на сайті «Дерев'яні храми України»
- інформаційний сайт міста Свалява
|
| ||||||||
| ||||||||
