Сватове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сватове
Svatovo coa.png Svatove prapor.png
Герб Сватового Прапор Сватового
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район Сватівський район
Рада Сватівська міська рада
Код КОАТУУ 4424010100
Засноване у 1660-их роках як поселення Сватова Лучка
Статус міста з 1938 року
Населення 17 616 (01.01.2017)[1]
Поштові індекси 92600-92605
Телефонний код +380-6471
Координати 49°24′33″ пн. ш. 38°09′43″ сх. д. / 49.40917° пн. ш. 38.16194° сх. д. / 49.40917; 38.16194Координати: 49°24′33″ пн. ш. 38°09′43″ сх. д. / 49.40917° пн. ш. 38.16194° сх. д. / 49.40917; 38.16194
Висота над рівнем моря 72 м
Водойма Красна, Харина, Сватівське водосховище
День міста перша неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Сватове
До обл./респ. центру
 - залізницею 252 км
 - автошляхами 155 км
До Києва
 - залізницею 680 км
 - автошляхами 649 км
Міська влада
Адреса 92600, Луганська обл., Сватівський р-н, м. Сватове, пл. 50-річчя Перемоги, 36
Веб-сторінка Сватівська міськрада
Міський голова Рибалко Євген Вікторович

Commons-logo.svg Сватове у Вікісховищі

Сва́тове — місто на Слобожанщині. Розташоване на Дніпровсько-Донецькій западині над річкою Красною, районний центр Луганської області. Населення становить 17 616 мешканців (станом на 2017 рік). Харчова промисловість, авторемонтний завод, підприємства для обслуговування залізничного транспорту. Сватове засноване у 1660-х роках українськими козаками-переселенцями (як поселення Сватова Лучка), 1938 року перетворене на місто. Відстань до облцентру становить 154 км і проходить автошляхом Р07, який згодом переходить в Н21.

Історія[ред.ред. код]

Як було вказано в грамоті Петра I 1704 року, територія, на якій зараз розташовано місто, почали заселяти в 60-х роках XVI сторіччя селяни й козаки Лівобережної та Правобережної України, а також російські служиві. Саме в той час була заснована слобода Сватова Лучка. Свою назву вона отримала від нині неіснуючої річки Свахи. Використовуючи українських переселенців для охорони південних меж російської держави від нападів кримських і ногайських татар царський уряд, на пільгових умовах, наділяв їх землею, забезпечував зброєю і їжею, але при цьому зберігав їхні козацькі права й самоврядування.

На початку XVIII сторіччя Сватова Лучка ввійшла до складу Ізюмського полку. Вона була сотенним містечком і мала укріплення у вигляді рову і високого частоколу. Основну масу населення становили козаки, які залежно від свого економічного стану ділилися на полкових козаків, підпомічників і підсусідків. Більшість підсусідків не мали свого господарства і жили в заможних козацьких родинах на правах робітників. У 1732 році у Сватовій Лучці налічувалося 133 полкових козаків, 514 підпомічників і підсусідків. Козаки Сватової Лучки брали участь в Азовських походах Петра I, а в червні 1709 року в складі Ізюмського полку — у Полтавській битві.

Зі скасуванням у 1765 році полкового ладу на Слобожанщині і створенням комісарських управлінь, слобода Сватова Лучка стала центром одного з них. Її мешканців перевели в розряд військових обивателів, позбавлених козацьких прав та привілеїв і з них брали податок від 35 до 95 копійок із ревізійної душі. Це викликало незадоволення населення, яке почало боротьбу за повернення своїх привілеїв. У 1770—1771 роках у районі Сватової Лучки діяли гайдамацькі загони, які здійснювали напади на комісарські управління, садиби міських панів і на царських чиновників.

Про соціальний склад населення Сватової Лучки свідчать такі дані: у 1773 році із загальної кількості 2928 жителів, військових обивателів нараховувалося 2664, селян — 96, купців — 3. Основною діяльністю жителів було рільництво і тваринництво. Значний розвиток отримали ремесла, особливо взуттєва і кушнірська справа. Крім того, жителі займалися винокурним і дігтярним промислами, виготовляли вози, колеса, плуги. Жінки ткали полотно і сукно для власних потреб, а також на продаж. Розвитку торгівлі сприяли ярмарки, що проводилися 4 рази на рік. Сюди приїжджали купці з різних міст України і Росії. Торгівля велася шовковими тканинами, китайським ситцем, лисячим і заячим хутром, посудом. Місцеві жителі продавали на ярмарках хліб, засолену рибу, горщики, дьоготь, мило, а також коней. У 1785 році в слободі були два млини, 15 лавок, 12 трактирів, церква.

З першої чверті XIX сторіччя Сватова Лучка стала одним з аракчеєвських військових поселень. У 1825 році в слободі і навколишніх селах розселили Катеринославський полк другої кірасирської дивізії. Сватову Лучку, де були розташовані штаб полку і штаб дивізії, перейменували в Новокатеринослав.

У 1857 році після неодноразових повстань військових поселенців в різних частинах імперії царський уряд був змушений усіх колишніх військових поселенців перевести в розряд державних селян. Згідно з указами від 18 січня 1866 року за ними зберігалися їхні земельні наділи, проте впродовж 20 років державні селяни повинні були виплачувати оброчну подать.

У післяреформений період розвиток слободи Сватова Лучка (їй повернули колишню назву) пішов швидшими темпами. У 1862 році тут жило понад 7 тисяч чоловік. За своїм торговим значенням вона займала одне з перших місць серед слобод Куп'янського повіту Харківської губернії. У другій половині XIX сторіччя тут щороку проводилося 6 ярмарків. Купці, які приїжджали на ярмарок, скуповували зерно, худобу, ремісничі вироби. У 1879 році, наприклад, у Сватовій Лучці було куплено і вивезено великими партіями 154 пуди пшениці. Слобода славилася своїми слюсарями, гончарями, ковалями і іншими майстровими. Тут ремісників було більше, ніж у місті повіту Куп'янську. У 1904 році у Сватовій Лучці їх нараховувалися 142 чоловіки.

Залізничний вокзал у Сватовій Лучці

Економічному розвитку слободи сприяло будівництво в 1895 році залізничної лінії Куп'янськЛисичанськ, яка пройшла через Сватову Лучку. Тут було побудовано залізничну станцію Сватове. Розміщена в центрі великого сільськогосподарського району, на перехресті декількох торгових шляхів, вона за перевезенням вантажів, особливо хліба і худоби, швидко ввійшла до числа найбільших станцій Катеринославської залізниці. Так, в 1898 році через Сватове було відправлено 1,9 млн пудів різних вантажів, зокрема 1,7 млн пудів хлібу, а також 1,2 тис. голів великої рогатої худоби. Одночасно із залізничною станцією було побудовано паровозне депо і ремонтні майстерні, де працювало до 200 осіб. Крім того, у слободі прочитувалося ще 10 маленьких напівкустарних підприємств — 2 млини, олійний завод, невеликий цегляний завод. У 1904 році на них працювало 43 особи, випущено продукції на 30,0 тис. карбованців. Робітники працювали в темних і сирих приміщеннях по 10—12 годин, отримуючи за свою каторжну роботу мізерну платню.

У 1911 році в слободі вже налічується 14 877 жителів, 2135 житлових будинків.

У часи національно-визвольних змагань 17 квітня 1918 під містом відбувся бій між частинами Австро-німецьких військ і більшовицькими загонами.

Докладніше: Бій за Сватове (1918)

У 1923 році Сватова Лучка стає районним центром Харківської губернії і перейменовується у Сватове.

Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 1296 людей[2].

У 1938 році населення Сватового склало 20,7 тисяч чоловік, селище Сватове стає містом районного підпорядкування.

Сучасність[ред.ред. код]

Під час проросійських виступів на Донбасі де-факто — обласний центр Луганської області[3], а у липні 2014 року до Сватового було передислоковано Луганське обласне управління МВС України[4]. 6 вересня 2014 року при виконанні бойового завдання під Сватовим загинув солдат Беженар Дмитро Олександрович.[5] У ніч на 30 вересня 2014 року у місті було повалено пам'ятник Леніну[6]. У 2016 р. в місті встановили пам'ятник Тарасові Шевченку, автором якого є скульптор Ігор Семак[7].

Економіка[ред.ред. код]

Основні галузі економіки району — сільське господарство (виробництво зернових, технічних культур, м'яса, молока) і переробна промисловість.

Промисловість району представлена підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції, обслуговування сільгоспвиробництва, металообробки, легкої й поліграфічної промисловості.

Основу сільського господарства району становлять 35 сільськогосподарських підприємств всіх форм власності. Площа сільськогосподарських угідь району 101,9 тис.га. Структура сільськогосподарського виробництва району: рослинництво, тваринництво. Основні напрями виробництва в області рослинництва: зернові культури, соняшник, овочі. Основні напрями виробництва в області тваринництва: виробництво м'яса, молока, яєць, шерсті.

У всіх сферах економічної діяльності зайнято 12,01 тис. чоловік; у сільському господарстві — 4,6 тис. чоловік, в промисловості — 1,0 тис. чоловік.

Персоналії[ред.ред. код]

Також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]