Свидригайло Ольгердович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свидригайло
Свидригайло
Портрет Свидригайла ХІХ ст.
COA of Gediminaičiai dynasty Lithuania.svg
Стовпи Гедиміна

Великий князь Литовський, Руський і Жемайтійський
Час на посаді:
1430 — 1439 (1432)
Попередник Вітовт Великий
Наступник Сигізмунд Кейстутович

Князь вітебський
Час на посаді:
1396 — 1396
Попередник Федір Весна
Наступник князівство ліквідовано

Великий князь волинський
Час на посаді:
1440 — 1452
Наступник князівство ліквідовано

Народився бл. 1370
Помер 10 лютого 1452
Луцьк

Династія Гедиміновичі
Батько Ольгерд Гедимінович
Мати Ульяна Тверська
Дружина Анна-Софія з тверських
Релігія язичництво
православя
католицизм

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Свидрига́йло[1] (лит. Švitrigaila; Швитригайла; православне ім'я — Лев, католицьке ім'я — Болеслав; *бл.1370 — †10 лютого 1452) — Великий князь Литовський (1430-1432), князь Новгород-Сіверський, між 1432 та 1440 роками — Великий князь Руський. Правнук короля Русі Юрія І Львовича.

З життєпису[ред.ред. код]

Син Ольгерда та його другої дружини — княжни Ульяни Тверської, молодший брат Владислава II Ягайла. По материнській лінії Свидригайло є правнуком короля Русі Юрія І Львовича та відповідно прапраправнуком короля Данила Галицького.

У 1386 року разом із Ягайлом охрестився у Кракові[2] за католицьким обрядом, узявши ім'я Болеслав. Володів Вітебським уділом. У Галичині Ягайло надав йому, зокрема, Городок (Галицький)[3]. Перед 1408 роком — князь брянський. 1408 року на чолі групи сіверських і верховських князів та бояр перебрався до Московщини.

У 1405 і 1420 роках мешкав у будинку латинських архієпископів Львова, його приймали вином і дарунками[4].

1409 року покинув московську службу й повернувся до Литви, де був схоплений і ув'язнений у Кременці. 1418 року звільнений (викрадений) прихильниками на чолі з князем Дашком Острозьким[5].

Воював із Великим князем Вітовтом і Ягайлом (за допомогою німецьких хрестоносців, Москви і Молдавії). 1420 року дійшов з ними до згоди і одержав Новгород-Сіверський і Брянський уділи.

У жовтні 1430 року, після смерті Вітовта, став його наступником, повів боротьбу проти посилення Польщі, за незалежність Великого князівства Литовського. Орієнтація Свидригайла на православну руську шляхту зумовила невдоволення литовських феодалів-католиків, які підняли в Литві повстання проти Свидригайла й проголосили Великим князем Литовським стародубського князя Сигізмунда Кейстутовича (брата Вітовта).

Наступні 4 роки в межах Великого князівства Литовського точилась Громадянська війна у Великому князівстві Литовському, фактично існувало дві держави — власне Литва і Велике князівство Руське. Перше очолював Сигізмунд, друге — Свидригайло.

Щоб відтягнути від Свидригайла українську та білоруську шляхту, Ягайло і Сигізмунд формально зрівняли в правах православних з католиками (1432). Це дещо ослабило сили Свидригайла, який продовжував боротьбу за великокняжий престол, але зазнав великої поразки над річкою Святою (біля Вількомира в Литві) 1435 pоку. Битву під Вількомиром за масштабністю історичного значення сучасники порівнювали з Грюнвальдською. Війська Свидригайла були вщент розбиті силами війська під рукою Михайла Зигмунтовича Стародубського[6], самому князеві довелося рятуватися втечею. Ця битва стала причиною того, що православна шляхта різко втратила свої позиції. Українські замки займали польські гарнізони, польські магнати отримували за службу землі переможених, посилився відтік людей до Дикого Поля тощо. Все це дає підстави твердити, що саме ця битва майже через два століття призвела до Визвольної Війни.

За наказом Свидригайла, 26 липня 1435 року[7] було спалено заживо на вогнищі у Вітебську православного Митрополита Київського та всієї Русі Герасима. За твердженням М. Грушевського, митрополит мав бути «провідником конспірації» проти Свидригайла, завдяки якому отримав посаду[8], за твердженням Стефана М. Кучинського — через знайдений у митрополита «список проти Свидригайла».[7][9]

Свидригайло покинув Литву й повернувся лише після смерті Сигізмунда (1440). 13 серпня 1436 року з великим дарунками для короля та сенаторів прибув до Кракова, але здобув лише обіцянку розгляду його справи на з'їзді польських станів у жовтні у Серадзі. Тому він на початку вересня 1436 року[10] (або 4 вересня 1437 року у Львові[11]) уклав сепаратну («провізоричну»[11]) угоду з тими представниками «галицьких панів», які були незадоволені зі свого, на їх думку, принизливого становища у Королівстві, бо вони були обтяжені спеціальними податками та обов'язками, яких не мали шляхтичі інших земель Польщі[12]. Згідно з нею, Свидригайло віддавав полякам Луцьк з повітами, а «пани» мали на з'їзді у Серадзі домогтись від короля заплати за передані ним маєтки[10]. Але за рішенням з'їзду коронних панів у Сєрадзі 15 жовтня Луцьк віддали Зигмунту Кейстутовичу у січні 1438 року[11].

На початку червня 1440 року князь видав у Тлумачі грамоту, в якій називав себе supremus dux Lithvaniae (великим князем литовським). Правдоподібно, що вона була наслідком його перемовин з «галицькими панами», в яких він шукав підтримки.[13] Якийсь час він зберігав владу на українських землях Великого князівства Литовського з титулом Великого князя Руського.

Перманентна війна тривала до 1440-х років, коли від рук змовників, очолюваних Волинськими князями Іваном і Олександром Чорторийськими, загинув князь Сигізмунд I Кейстутович.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Український історичний журнал
  2. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 184.
  3. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 39.
  4. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів: Каменяр, 1991. — 168 с. — C. 39. — ISBN 5-7745-0316-X.
  5. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 185.
  6. Ізборник
  7. а б Kuczyński Stefan M. Maciej (Mathias) (ok. 1370—1453) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1974. — Tom XІX/1, zeszyt 80. — S. 11. (пол.)
  8. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 217.
  9. ймовірно, також через співпрацю з віленським єпископом РКЦ Матвієм (Матіасом) щодо унії з РКЦ без відома князя
  10. а б М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 223.
  11. а б в Z. Spieralski. Jan z Sienna i Oleska (2. poł. XV w.) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — Tom X/3. — Zeszyt 46. — S. 476. (пол.)
  12. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 221.
  13. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 230.

Джерела та література[ред.ред. код]

Попередник
Спитко II Мельштинський
Alex K Podolia.svg Князь подільський
1399-1401
Alex K Podolia.svg Наступник
Ягайло
Попередник
Сигізмунд Корибутович
Seal of Karibut.svg Князь сіверський
1422-1430
Seal of Karibut.svg Наступник
Іван Шемякін
Попередник
Вітовт Великий
Herb Lytwa (Alex K).svg Великий князь Литовський
1430-1432
Herb Lytwa (Alex K).svg Наступник
Сигізмунд Кейстутович
Попередник
Вітовт Великий
POL COA Pogoń Ruska.svg Великий князь Руський
1432-1440
POL COA Pogoń Ruska.svg Наступник
Казимир IV Ягеллончик
Попередник
Федір Любартович
Alex Volhynia.svg Князь волинський
1434-1452
Alex Volhynia.svg князівство ліквідоване