Свята Варвара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свята Варвара
Icon 01005 Sv. vmch. Varvara.jpg
Народилася 273
Нікомедія, Туреччина
Померла 306(0306)
Шанується у православ'ї, католицтві
Прославлена початок ХІІ ст
У лику великомучениця
Головна святиня мощі у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва.
День пам'яті 4 грудня
(17 грудня[1])
День пам'яті у 2016 4 грудня
(17 грудня[1])
Атрибути меч, вежа, корона, чаша, хрест, пальмова гілка
Свята Варвара

Свята́ Варва́ра, Свята́ Ба́рбара — християнська свята, великомучениця. 306 року в юному віці у місті Іліополі Фінікійському (Мала Азія) постраждала за сповідання віри Христової — за присудом місцевої влади її стратив власний батько, жорстокий язичник Діоскор. Святість діви Варвари засвідчувалася багатьма чудесами, які відбувалися біля її гробниці.

Життя Варвари[ред.ред. код]

Варвара була єдиною і улюбленою дочкою язичника Діоскора. Вважаючи, що ніхто не гідний бачити красу його дочки, Діоскор побудував високу вежу і замкнув туди Варвару. Він довірив Варвару здібним вихователькам і рабиням, тому що її мати вже померла.

Коли вона так молилася, почувся із неба голос, що закликав її з Іуліанії в гірські селища і обіцяв їй виконання просимого. І йшли на смерть обидві мучениці, Варвара і Юліанія, з великою радістю, бажаючи швидше звільнитися від тіла і постати перед Господом. Дійшовши до призначеного місця, вівцю Христового Варвара схилила під меч свою голову і була усічена руками немилосердного свого батька і виповнилося сказане в Писанні: «зрадить на смерть батько дитя» (Мф. 10, 21; Мк. 13, 12). Святу ж Іуліанії обезголовив воїн. Так вчинили вони свій подвиг. Святі душі їх радісно відійшли до свого Жениха-Христу, зустрінуті ангелами і з любов'ю прийняті Самим Владикою. Діоскора і правителя Мартіан раптово спіткала кара Божа. Негайно по вчиненні страти той і інший були вбиті грозою, і тіла їх блискавка спалила на попіл.

У тому місті жив один благочестивий чоловік, на ім'я Галентіан. Взявши чесні мощі святих мучениць, він приніс їх у місто, поховав з належною честю і влаштував над ними церква, в якій багато було зцілень від мощей святих мучениць, молитвами і благодаттю Отця і Сина, і Святого Духа, Єдиного в Трійці Бога. Йому ж слава на віки. Амінь.

Канонізація[ред.ред. код]

Після утвердження християнства в Римській імперії мощі святої Варвари вшановувалися в місті Іліополі Фінікійському, де вона постраждала, а потім у VI столітті були перенесені до Константинополя. Згідно з літописними свідченнями на початку ХІІ ст. мощі святої великомучениці Варвари були перенесені у Київ візантійською княжною Варварою — дружиною великого Київського князя Святополка-Михаїла Ізяславовича, та встановлені у збудованому цим князем Михайлівському Золотоверхому соборі. У цьому храмі вони перебували понад 800 років — до часу його закриття і руйнування. З 1960 р. мощі святої великомучениці Варвари перебувають у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва.

Вшанування ювілею 1700-ліття від часу мученицької кончини діви Варвари[ред.ред. код]

Св. Варвара — центральна частина вівтаря церкви Санта-Марія Формоза, робота Пальми Старшого

З метою гідного вшанування ювілею 1700-ліття від часу мученицької кончини діви Варвари — святої великомучениці, яка шанується не тільки Православною Церквою, але й Католицькою Церквою, — згідно з рішенням Священного Синоду протягом травня-вересня 2006 р. мощі святої Варвари вперше за майже 900-літнню історію їх перебування у Києві були вивезені для поклоніння в інші міста України.

Мощі святої великомучениці Варвари були встановлені для поклоніння у храмах Київського Патріархату в наступних містах: Житомир, Рівне, Острог (Рівненська область), Луцьк, Горохів (Волинська область), Львів, Червоноград (Львівська область), Дрогобич (Львівська область), Самбір (Львівська область), Івано-Франківськ, Коломия (Івано-Франківська область), Чернівці, Заставна (Чернівецька область), Заліщики (Тернопільська область), Тернопіль, Підволочиськ (Тернопільська область), Хмельницький, Вінниця, Козелець (Чернігівська область), Чернігів, Ніжин (Чернігівська область), Суми, Охтирка (Сумська область), с. Хоружівка (Сумська область), Полтава, Дніпропетровськ, Кривий Ріг (Дніпропетровська область), Апостолове (Дніпропетровська область), Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Бобринець (Кіровоградська область), Кропивницький, Чигирин (Черкаська область), Черкаси, Умань (Черкаська область), Біла Церква (Київська область), Свободне (Донецька область), Бойківське (Донецька область), с. Благодатне (Донецька область).

Загалом мощам святої великомучениці Варвари поклонилися близько півмільйона віруючих, серед яких були також віруючі й духовенство Московського Патріархату, Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков. Ім'я святої Варвари протягом п'яти місяців майже безперервно молитовно прославлялося через читання їй акафісту, а християни мали можливість утвердити свою віру, яка була засвідчена також і випадками чудесних зцілень за молитвами до святої Варвари.

У рамках відзначення ювілею у Києві 21 жовтня 2006 р. відбулася урочиста Академія, а 22 жовтня 2006 р. — Божественна літургія й, вперше за останні 90 років, — Хресний хід з мощами святої Варвари центральними вулицями столиці. До ювілею також виготовлено нову срібну раку для мощей святої, у яку вони будуть перекладені у листопаді 2006 р. Ювілейні урочистості завершаться 16-17 грудня 2006 р. Всенічним бдінням і Божественною літургією у Володимирському соборі з нагоди дня пам'яті святої великомучениці Варвари.

Свята Варвара — покровителька гірників[ред.ред. код]

Свята Варвара на фресці XV ст. в апсиді церкви Святого Якова в місті Ортізеї, Італія

Свята Варвара — одна з християнських святих, покровителька гірників всього світу. Її художні і скульптурні зображення можна зустріти не тільки в численних храмах, але і в шахтах (рудниках) багатьох європейських країн, а також серед культурної спадщини предметів гірничого мистецтва. Св. Варвара народилася в Іліополі у часи правління римського імператора Максиміана (240—310 рр.), розумом і душею прийняла християнство, відмовившись від богів і багатств батька свого Діоскора. Перенесла важкі муки і жорстоку страту (306 р.), але не відреклася від своєї віри.

У 4-му ст. мощі святої великомучениці Варвари були перенесені в Константинополь, де зберігалися як святиня протягом багатьох віків. Візантійський імператор Лев Мудрий (886—912 рр.) побудував на її честь знаменитий храм Св. Варвари. У 1108 р. дочку імператора Олексія Комніна (1048—1118 рр.) Варвара вийшла заміж за Київського Великого князя Святополка Ізяславовича (1050—1113 рр.). Вона перевезла святі мощі Св. Варвари з Константинополя в Київ в Золотоверхий Михайлівський монастир. Там вони зберігалися до руйнування храму більшовиками (1939 р.). Віруючі кияни врятували реліквію і перенесли її в Кафедральний Собор Святого Володимира, де вона покоїться нині.

Разом з тим, католицька церква припускає, що святі мощі можуть знаходитися в Іспанії, куди потрапили після пограбування хрестоносцями Константинополя через Венецію (1202 р.). Св. Варвара в очах гірників є прикладом мужності, нескореності і твердості у вірі. Ці якості, які властиві і самим гірникам, зробили Св. Варвару їх покровителькою і захисницею. Щорічно 4 грудня (17 за новим стилем) в день пам'яті Св. Варвари гірники вшановують свою покровительку, посвячують молодих в свою професію.

Свята Варвара

Українські звичаї[ред.ред. код]

Святкується 17 грудня. Святкують тільки жінки. Дівчата заготовляли гілочки з вишень і ставили у воду. Якщо вони розквітали на Різдво, то це віщувало швидкий шлюб. У цей день дівчата також готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й «перхуни» — заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «перхуном».

Цього дня дівчата, що хотіли вийти заміж, таємно ламали у чужому садку гілочки вишні і ставили у воду. Якщо гілочка зацвітала за три тижні, тобто на Різдво, це означало, що дівчина незабаром одружиться.[2]

Прикмети[ред.ред. код]

  • Здавна вважадлсь, якщо на деревах цього дня є іній, буде врожай на фрукти.
  • Якщо небо цієї ночі в зорях — буде холодна зима, якщо небо тьмяне — на тепло.
  • Вважалось, що не слід спати допізна цього дня, бо хто заспить на Варвару, буде сонливим увесь рік.
  • Якщо горобці збираються зграйками на деревах і голосно цвірінчать — на теплу зиму.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б за новим стилем
  2. а б Хто заспить на Варвару (17 грудня) – Олександр Токар. otokar.com.ua. Процитовано 2016-11-07. 

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009.
  • Скуратівський В. Т. Український рік: Розповіді/ Іл. Є. В. Попова. — К.: Веселка, 1996. — 238 с. — 191 с.