Свята Варвара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свята Варвара
Lucas Cranach d.Ä. - Die heilige Barbara in einer bewaldeten Landschaft.jpg
Свята Варвара (1530, Л. Кранах)
Народилася невідомо
Геліополь або Нікомедія[1][2]
Померла 4 грудня 267 / 306
Геліополь або Нікомедія[1][2]
Шанується католицизм, православ'я
Прославлена ІХ століття
У лику великомучениця
День пам'яті 4 грудня (17 грудня)
Патрон артилеристи, сапери, гірники, шахтери, інженери
Атрибути меч, вежа, корона, чаша, хрест, пальмова гілка

Варва́ра, або Ба́рбара (грец. Βαρβάρα, лат. Barbara; ? — 4 грудня 267/306) — римська християнська діва, свята, великомучениця. За переказами народилася на сході Римської імперії. Була дочкою заможного язичника Діоскора; він тримав її під замком у високій башті, щоб сховати дончину красу. Таємно прийняла християнство. Засвідчила свою віру перед батьком, який відступився від доньки і передав владі на розправу. За наказом претора Мартініана піддана тортурам. Через відмову зректися Христа засуджена на смерть. Страчена власним батьком, який відтяв її голову мечем. Невідома у ранньо-християнській традиції, через що історичність існування Варвари ставиться під сумнів. Згадується в документах починаючи з VII століття. Вшановується як свята-великомучениця у католицьких і православних церквах з IX століття[3]. День вшанування — 4 грудня за григоріанським календарем, 17 грудня — за юліанським календарем. У іконописі та живописі зображується в ланцюгах, з баштою, чашею для причастя або мечем. Одна з чотирнадцяти святих помічників. Вважається патроном артилеристів, саперів, військових інженерів, гірників та інших професій, що пов'язані з вибуховими речовинами. За українськими переказами мощі зберігаються у Володимирському соборі Києва. Один із персонажів «Золотої легенди». Житіє Барбари послужило основою для казки про Рапунцель. У східній традиціїВарвара Великомучениця (грец. Αγία Βαρβάρα η Μεγαλομάρτυς).

Житіє[ред.ред. код]

Житіє св. Варвари (вівтарні ікони, 1447)

Достовірних історичних відомостей III — IV століття про життя святої Варвари немає[4]. Її життєпис реконструюють на основі агіографічних текстів IX—XIII століть, зокрема грецьких переказів Симеона Метафраста, «Дзеркала історії» Вінсента Бовеського або «Золотої легенди» Якова Ворагінського. Деталі її біографії різняться залежно від джерела та літературної традиції країни і конфесії.

Згідно з цими переказами, Варвара народилася і жила на сході Римської імперії. Точне місце її народження невідоме (одні житія називають місто Геліополь (сучасний Ліван), інші — Нікомедію (сучасна Туреччина)[2]). Варвара була дочкою заможного язичника Діоскора (лат. Dioscorus)[1]. Вважаючи, що ніхто не гідний бачити її красу, батько побудував високу башту і замкнув у ній улюблену дочку[1]. Матір Варвари померла рано, тому Діоскор довірив її виховання служницям, серед яких були християнки. Батько намагався видати дочку заміж, але вона відмовлялася від усіх пропозицій[1]. Варвара прийняла християнство таємно, оскільки воно було заборонено в імперії. Коли вона невдовзі відкрила таємницю батькові, той дуже розлютився. Діоскор привів дочку до римського префекта Мартініана (лат. Martinianus), який піддав її жорстоким тортурам і, врешті-решт, засудив до страти[1]. Батько узявся сам виконати вирок і відтяв мечем голову доньки[1]. За цей гріх на шляху додому його вдарила блискавка[1]. Так само грім убив префекта Мартініана. Разом із Варварою мученецьку смерть прийняла християнка Юліана (лат. Juliana). Побожний чоловік Валентин (лат. Valentinus; інший варіант — Галентіан) поховав тіла обох жінок й влаштував над ними церкву. Після смерті Варвари біля її могили ставалися чудеса — хворі одужували, а паломники отримували допомогу та втіху.

Точний час мучеництва Варвари невідомий: її стратили за правління імператора, якого джерела називають Максиміном (лат. Maximinus) або Максиміаном (лат. Maximianus). Цього імператора ототожнюють з Максиміном Фракійцем або з Максиміаном II Дазою[1]. У «Золотій легенді» вказано, що Варвара прийняла смерть 4 грудня.

Канонізація[ред.ред. код]

Свята Варвара ніколи не була канонізована Церквою офіційно. Її ім'я не згадується у давньому християнському «Мартиролозі Єроніма»[1]. Перші згадки Варвари як святої датуються лише VII століттям[1]. У IX століття її легендарний життєпис та мученицька смерть увійшли до збірника візантійського письменника Симеона Метафраста. Цей збірник набув поширення в Європі, після чого ім'я великомучениці увійшло до «Мартиролога» Адо В'єннського, «Мартиролога Узуарда» та інших[1].

Мощі[ред.ред. код]

Мощі Варвари у Володимирському соборі, Київ.

У IV столітті мощі святої Варвари перенесли в Константинополь. У ІХ столітті візантійський імператор Лев VI побудував на її честь Церкву святої Варвари, де помістив рештки великомучениці.

Частина мощей потрапила до України. 1108 року родичка візантійського імператора Олексія Комніна на ймення Варвара вийшла заміж за київського князя Святополка Ізяславовича й перевезла з собою до Києва частину мощей своєї покровительниці Варвари[5]. Їх передали до Михайлівського Золотоверхого собору[5]. Під час монгольської навали 1240 року мощі святої Варвари заховали під сходами одного зі стовпів собору[5]. За литовської доби їх віднайшли і зберігали в дерев'яній раці (гробниці). За гетьмана Івана Мазепи дерев'яну раку замінили на срібну[5]. 1922 року більшовики реквізували раку, залишивши мощі у соборі[5]. 1935 року, після зруйнування Михайлівського монастиря, мощі перенесли до Андріївської церкви; після закриття останньої в 1960-х роках — до Володимирського собору, де вони зберігаються у правому притворі й нині[5]. Щовівторка на честь святої Варвари у соборі здійснюється літургія[5]. 2006 року Київський патріархат відзначив 1700-ліття від часу мученицької кончини святої Варвари[6]. 2012 року він передав частину мощей з Володимирського собору до Андріївського собору в Блумінгдейлі, Ілійнос, США.

Водночас, частина мощей святої Варвари потрапила до Іспанії, після того як в 1204 році хрестоносці захопили Константинополь.

Патрон[ред.ред. код]

Свята Варвара (1437, Ян ван Ейк).

Свята Варвара вважається патроном артилеристів, саперів, військових інженерів, ракетників, ковалів, металургів, гірників[7], рудокопачів, а також усіх робітників, що працюють з вогнем, вибухівкою або гарматами. До великомучениці звертаються за захистом від грому, вибухів, раптової смерті тощо. Ці вірування пов'язані із епізодом з житія святої — після її трагічної загибелі блискавка уразила її кривдників.

У іспанській, італійській та французьких мовах словосполученням «свята Варвара» (ісп. Santabárbara, італ. Santa Barbara, фр. Sainte-Barbe) позначають артилерійський льох фортеці або корабля; це походить від традиції ставити статую святої великомучениці біля льоху як оберіг від раптового вибуху. Так само статуї Варвари розміщували у шахтах європейських країн, а також серед культурної спадщини предметів гірничого мистецтва[7].

Вшанування в Україні[ред.ред. код]

Великомучениці Варвара і Катерина (1740-ві, Національний художній музей України).

Життєпис святої Варвари потрапив до України серед інших грецьких та латинських пам'яток. Його списки його відомі починаючи з XIV—XV століть[2]. Українці знали про Варвару з католицького «Acta Sanctorum»[9] та православних Четії-Мінеїв. Староукраїнською книжною мовою розширені редакції житія святої були видані Феодосієм Софоновичем («Мучение святой великомученицы Варвари», «Повість о преславних чудах», 1670) та Дмитром Тупталом («Житія святих», 1700)[2]. Завдяки існуванню в Україні мощей святої Варвари, її вшанування було особливо розвинутим. Культ великомучениці породжував численні апокрифічні оповідання. Ікони Варвари образі красивої української дівчини можна було зустріти у сільських хатах[2].

Свято Варавари відзначали за східним звичаєм у селах на 17 грудня. Його святкували лише жінки. Дівчата заготовляли гілочки з вишень і ставили у воду. Якщо вони розквітали на Різдво, то це віщувало швидкий шлюб. У цей день дівчата також готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й «перхуни» — заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «перхуном». Цього дня дівчата, що хотіли вийти заміж, таємно ламали у чужому садку гілочки вишні і ставили у воду. Якщо гілочка зацвітала за три тижні, тобто на Різдво, це означало, що дівчина незабаром одружиться.[10]

Прикмети[ред.ред. код]

  • Здавна вважадлсь, якщо на деревах цього дня є іній, буде врожай на фрукти.
  • Якщо небо цієї ночі в зорях — буде холодна зима, якщо небо тьмяне — на тепло.
  • Вважалось, що не слід спати допізна цього дня, бо хто заспить на Варвару, буде сонливим увесь рік.
  • Якщо горобці збираються зграйками на деревах і голосно цвірінчать — на теплу зиму.[10]

Іконографія[ред.ред. код]

Найстаріше зображення святої Варвари, що датується 705-707 роками, представлене на фресці в церкві Санта-Марія-Антіква в Римі. На фресці свята постає у повний зріст, з мафорієм на голові та хрестом у руці.

У західній традиції XIII — XVIII століття Варвару малювали молодою вродливою дівчиною, з непокритою головою, з розпущеним волоссям, у короні мучеництва чи без неї. Головними атрибутами святої були башта (в якій її тримав батько), смолоскип (як символ світла-блискавки, що вразив кридвників святої), чаша для причастя (як символ останньої євхаристії перед смертю), павове перо, книга, фігура батька Діоскура, гармата (як символ захисту артилеристів), меч (яким її батько відтяв голову).

У візантійській традиції іконопису Варвари, що склалася у Х столітті, святу зображали у багатому вбранні, з вінцем або діадемою на голові, з хрестом у руці. Під впливом західного мистецтва Варвару малювали молодою дівою з чашею або мечем.

Геральдика[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н Kirsch, J.P. St. Barbara // The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company, 1907.
  2. а б в г д е Жиленко, 2001:100-118.
  3. Martyrologium Romanum (Libreria Editrice Vaticana 2001 ISBN 978-88-209-7210-3), p. 621
  4. Alexander Joseph Denomy, An old French life of Saint Barbara // Medieval Studies 1 (1939:148–78); Wilhelm Weyh, Die syrische Barbara-Legende (Schweinfurt, 1912).
  5. а б в г д е ж Богданьок 2003:433.
  6. Мощі святої Варвари тимчасово вивезли для вшанування в інші міста України (Житомир, Рівне, Острог, Луцьк, Горохів, Львів, Червоноград, Дрогобич, Самбір, Івано-Франківськ, Коломия, Чернівці, Заставна, Заліщики, Тернопіль, Підволочиськ, Хмельницький, Вінниця, Козелець, Чернігів, Ніжин, Суми, Охтирка, с. Хоружівка, Полтава, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Апостолове, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Бобринець, Кропивницький, Чигирин, Черкаси, Умань, Біла Церква, Свободне, Бойківське, с. Благодатне. У рамках відзначення ювілею у Києві
  7. а б Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  8. а б в г д е ж и к л м н Wheatley T. The Military Order of Saint Barbara and the Artillery Order of Molly Pitcher // The Journal of the Orders and Medals Society of America. – 2000. – № 5. – P. 11-12.
  9. Франко І. Апокрифи і легенди з українських рукописів. — Львів, 1910. — Т. V. — Ч. 1. — С. 189-190.
  10. а б Хто заспить на Варвару (17 грудня) – Олександр Токар. otokar.com.ua. Процитовано 2016-11-07. 

Бібліографія[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Passio, in SYMEON METAPHRASES (Migne, P.G., CXVI, col.301 sqq.)
  • MOMBRITIUS, Vitae sanctorum (Venice, 1474), I, fol.74.
  • SURIUS, Deprobatis sanctorum historiis (Cologne, 1575), VI, 690.
  • WIRTH, Danae in christlichen Legenden (Vienna, 1892)
  • VITEAU, Passio ns des saints Ecaterine, Pierre d'Alexandrie, Barbara et Ansyia (Paris, 1897)
  • Legenda aurea des Jacobus a Voragine, ed. GRÄSSE (Leipzig, 1846), 901.
  • Martyrologies of BEDE (Migne, P.L., XCIV, col. 1134)
  • ADO (Migne, op. cit., CXXIII, col.415)
  • USUARDUS (ibid., CXXIV, col.765 and 807)
  • RABANUS MAURUS (ibid., CX, col. 1183)
  • GALESINO, S. Barbarae virg. et mart., ed. SURIUS, loc. cit., 690-692
  • CÉLESTIN, Histoire de S. Barbe (Paris, 1853)
  • VILLEMOT, Histoire de S. Barbe, vierge et martyre (Paris, 1865)
  • PEINE, St. Barbara, die Schutzheilige der Bergleute unde der Artillerie, und ihre Darstellung in der Kunst (Freiburg, 1896).
  • Bibliotheca Hagiographica Graeca. N 213-218q.
  • Bibliotheca Hagiographica Latina. N 913-930.
  • Bibliotheca Hagiographica Orientalis. N 132-134.
  • Patrologia Graeca. 116. Col. 301-316.
  • Cod. Athen. Bibl. Nat. 2319, XV в. Fol. 80v-86v [Bibliotheca Hagiographica Graeca, N 214c]
  • Cod. Bodl. Baroc. 180, XII в. Fol. 115-119 [Bibliotheca Hagiographica Graeca, N 214d]
  • Cod. Paris. gr. 1458, XI в. Fol. 46 sq. [Bibliotheca Hagiographica Graeca, N 215i]
  • Cod. Paris. gr. 1458, XI в. Fol. 41-45v [Bibliotheca Hagiographica Graeca, N 218c]
  • Passions des saints Écaterine et Pierre d'Alexandrie, Barbara et Anysia / Ed. J. Viteau. P., 1897. P. 89-105.
  • Acta Sanctorum. Maii. T. 1. P. 26.
  • SynCP. Col. 277
  • Martyrologium Usuardi. P. 746;
  • Patrologia Graeca. 94. Col. 1134 [Мартиролог Беди]
  • Patrologia Graeca. T. 123. Col. 415 [Мартиролог Адо]
  • Baronius C. Martyrologium Romanum restitutum. Mayence, 1631. P. 743.
  • Riant P. E. Exuviae sacrae Constantinopolitanae. Ginevra, 1877. T. 1. Р. 9, 21
  • Петров Н. Мучение св. вмц. Варвары и повесть о преславных чудесах ее Феодосия Софоновича // ТКДА. 1894. № 12. С. 598-614
  • Книга Паломник. С. 30
  • Книга хожений. С. 98, 148, 174
  • Majeska G. Russian Travellers to Constantinople in the 14th and 15th Cent. Wash., 1984
  • Описание святынь К-поля в лат. рукописи XII в. // Чудотворная икона в Византии и Древней Руси. М., 1996. С. 453.

Література[ред.ред. код]

  • Богданьок Я.В. Варвара Великомучениця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 433. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009.
  • Воропай О. Звичаї нашого народу, ч. 1. К., 1991
  • Свята Варвара. К., 1993
  • Свята і святі України. К., 1995.
  • Kirsch, J.P. St. Barbara // The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company, 1907.
  • Варвара // Православная энциклопедия. — Москва: Православная энциклопедия, 2003. — Т. VI. — С. 558-563.
  • Сергий (Спасский). Месяцеслов. Т. 3. С. 493-494
  • Delehaye H. Légendes hagiographiques. Brux., 1905. P. 125
  • Vita di Santa Barbara: per cura di un sacerdote milanese coll'approvazione dell'autorità ecclesiastica. Brescia, 1906
  • Weyh W. Die Syrische Barbara-Legende. Lpz., 1912
  • Lapparent A. de. Sainte Barbare. P., 1926
  • Paschini P. S. Barbara: Note agiografice. R., 1927
  • Lapparent-Saulnier A. de. Sainte Barbe dans la littérature et l'imagerie populaire // L'art populaire en France. Strasbourg, 1932. Vol. 4; Sempels V. Barbe (1) // DHGE. T. 5. Col. 627-628
  • ΘΗΕ. Τ. 3. Σ. 608-612; Vecellio Segate G. Santa Barbara nella tradizione, nella leggenda e nell'arte. S. l., 1977
  • Crimi C. Santa Barbara nella tradizione orientale. Paterno, 1999
  • ῾Αγία Βαρβάρα. Λευκωσία, 1999
  • Grano A. Santa Barbara: il mito, la leggenda, la storia, la passione, la morte. Napoli, 2000.
  • Сементовский Н. Галерея киевских достопримечательных видов и древностей. К., 1857. Тетр. 4. С. 28-30
  • Janin. Églises et monastères. P. 56-57
  • Kazhdan A. Rus'-Byzantine Princely Marriages in the 11th and 12th Cent. // Proc. of the Intern. Congr. Commemorating the Millenium of Christianity in Rus'-Ukraine. Camb. (Mass.), 1990. (HUS; Vol. 12-13)
  • Царевская Т. Ю. О Царьградских реликвиях Антония Новгородского // Чудотворная икона в Византии и Древней Руси. М., 1996. С. 69
  • ῾Αγία Βαρβάρα. Λευκωσία, 1999. Σ. 39-40
  • Жиленко I.В. Житіє та чудеса святої великомучениці Варвари // Вiра i розум. — Харків, 2001. — № 2. — С. 100-118.
  • Jerphanion G. de. Les églises rupestres de Cappadoce: Une nouvelle province de l'art byzantin. P., 1928. Vol. 2. P. 501
  • Underwood P. The Kariye Djami. L., 1967. Vol. 1. P. 153, 156-159. Pl. 164. Vol. 2. P. 163
  • Velmans T. L'église de Khe en Georgie // Zograf. 1979. № 10. Р. 71-82
  • Naxos / M. Chatzidakis et al. Athens, 1989. P. 69, 70. Pl. 1
  • Jolivet-Levy C. Les églises byzantines de Cappadoce: Le programme iconographique de l'abside et de ses abords. P., 1991. P. 37, 106, 107, 125, 285
  • Chadzidakis M., Bitha I. Corpus de la peinture monumentale byzantine de la Grece: L' ile de Cythére. Athènes, 1997. P. 108-111. Pl. 4
  • Евсеева. Афонская книга. С. 221, 257.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Свята Варвара