Свята Вірменії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Календар вірменських народних свят або Вірменський тонацуйц (вірм. Հայաստանի Հանրապետուտյան տոները և հիշատակի օրերը) — це річний цикл національних свят, який включає також звичаї та ритуали. Оскільки панівною релігією у вірменів є християнство, то значна частина свят має християнські корені.

До таких свят належать, наприклад, Барекендан (Масляна неділя), Меци Пагк (Великий Піст), Цахказард (Вербна неділя), Затик (Пасха), Амбарцум (Вознесіння), Різдво та ін. Загалом традиції святкування наведених вище свят схожі до аналогічних свят в інших християнських країнах, хоч мають і свої особливості.

Так, Барекендан — перше весняне свято вірменського календаря, яке святкується протягом двох тижнів перед Великим Постом. На свято було прийнято пекти млинці на маслі, пригощати ними рідних і близьких. Також під час цього свята чоловіки ходили по хатах та їх візити перетворювались на довгі бенкети. Веселились в ці дні всі: і дорослі, і діти. Цікавим є те, що у вірменів в дні святкування Масниці було прийнято порушувати етикет і моральні норми, закріплені в суспільстві. Ставились численні пародійні сценки, сатирично висміювались вади суспільства загалом, а також окремих його членів. Причому такі вистави не вважались образливими. Також у цей час було прийнято миритись і просити пробачення в тих, з ким навіть довгий час не спілкувались через непорозуміння.

Інша назва цього свята — Еді Орер — «останні зимові дні», а Барекендан означає привітання, хороші побажання природі, яка прокидається після зимового сну. На честь відродження природи також влаштовувались карнавали, які супроводжувались веселими бенкетами на полях, з яких восени хотіли зібрати хороший урожай.

В час Великого Посту — Меци Пагка — в кожному домі підвішували до стелі цибулю, яблуко чи кульку з тіста. В них встромляли сім пір'їн. Щотижня одну пір'їну знімали — так відраховували термін посту. Було прийнято вибирати чотири білих і три чорних пір'їни: білі символізували зиму і сніг, а чорні — весну і землю, що виходить з-під снігу. Вірили, що коли хтось не дотримується посту, то ці пір'їни можуть виколоти очі.

На Пасху — Затик — печуть пасочки, готують крашанки, які освячують і в церкві, а потім змагаються, розбиваючи їх. Пасху у вірменів прийнято святкувати на природі, з різними цікавими забавами, кінними змаганнями, танцями і піснями біля вогнищ. Обов'язковими стравами цього дня є плов, тушкована зелень та риба.

Через сорок днів після Пасхи наступає свято Вознесіння — Амбарцум. Ще до появи християнства цього дня вірмени святкували поєднання людини з природою, а з появою нової релігії свято сповнилось ще більшою пошаною і благоговінням. Язичницькі вірування, пов'язані з цим днем, проявляються в тому, що навіть після прийняття християнства збереглися попередні традиції. Вважалось, що в святкову ніч природа може розповісти людині всі найсокровенніші таємниці. Саме цієї ночі жінки збирали лікувальні трави, а вдень ходили в ліси та поля, щоб природа поділилась ними своєю родючістю.

Молоді дівчата цього дня ворожили: вони збирали в один глечик воду з семи джерел, пісок з гірських річок, росу та квіти. Кидали туди ж персні, ґудзики, камінці і залишали на всю ніч просто неба. Вранці дівчата вибирали квіти, плели з них вінки, найбільший з яких мав форму хреста. Потім співали і танцювали, виймаючи той предмет з глечика, який потрапляв під пальці. Таким чином вони визначали свою долю. Далі з вінком йшли до церкви, дорогою співали пісень, роздавали дітям солодощі і бажали господарям хорошого урожаю в цьому році. Після відправи у церкві до дівчат приєднувались хлопці і святкові танці та співи біля розведених багать продовжувались.

Вірмени святкують Різдво і Водохрещу одночасно — 6 січня. За Святою вечерею вони запалюють свічки, освячені цього дня у церкві. Прийнято співати колядки, прославляючи ними Христа, що народився. Також цього дня в церкві люди освячують воду, а коли приходять додому, то кидають в цю воду якийсь предмет, загадавши бажання. Вважають, що ця вода виносить з дому все горе, біди та нещастя.

Ще одним християнським святом вірменів є Матах — жертвопринесення. Головний його зміст — принесення дарів Богу та створення милості бідним. Для жертвопринесення необхідно 2 компоненти: жертовна тварина і сіль. Тварина обов'язково повинна бути чоловічої статі. Це може бути баран, бик, півень чи голуб. М'ясо не повинно залишатись на наступний день, тому коли заколюють бика, то м'ясо роздають в 40 домів, м'ясо барана — в 7 домів, півня — в 3. Якщо в жертву приноситься голуб — то його просто випускають в небо. Сіль, що використовується при ритуалі, має бути освяченою в церкві. В воді з сіллю вариться м'ясо тварини, принесеної в жертву.

Свято усіх закоханих — Терендез — у вірменів під впливом християнства набуло нового забарвлення. Воно святкується в один день із Стрітенням — 14 лютого. Основний символ свята — вогонь, має язичницьке походження. Молоді хлопці та дівчата збирають дрова для вогнищ, найголовніше з яких розпалюється біля церкви, а вже потім від нього запалюють інші. Молодь, взявшись за руки, стрибає через вогонь. Дівчата на виданні сподіваються, що цей ритуал допоможе їм успішно вийти заміж цього року. Хлопці змагаються у спритності і сміливості.

В полум'я священного вогню викидають старі непотрібні речі, від яких хочуть позбутись, для очищення своєї оселі від зла. В кінці свята попелом вогнищ посипають поля, щоб восени зібрати з них багатий врожай.

Також ввечері напередодні свята молоді дівчата їдять дуже солені паляниці і лягають спати — з чиїх рук у сні дівчина отримає води, щоб напитись, той і стане майбутнім чоловіком.

На Новий рік прикрашене дерево є неодмінним атрибутом свята. Діти в новорічну ніч залишали біля своїх ліжечок чобітки, сподіваючись знайти в них вранці подарунки та солодощі. Дівчата ворожили на удачу: клали яйце в посудину з золою та фарбою, і якщо вранці на яйці фарби буде більше, аніж золи, то рік буде щасливим.

Прийнято було прикрашати і худобу, в основному корів та баранів. Вранці тварин виводили на подвір'я, і якщо поріг тварина переступала правою ногою — до багатого врожаю в році.

Глава сім'ї піднімав перший келих і давав усім ложку меду, щоб у новому році було багато солодких днів. Пекли також ритуальний «тарі хац» (хліб року). В нього клали квасолину, ґудзик та монетку. Сусіди ходили в гості один до одного, посипаючи дім ядрами горіхів. Також вся сім'я неодмінно ходила до церкви на святу літургію, після якої всі вітали родичів, друзів та знайомих, бажали щастя та любові в новому році.

В неділю, що наступає після 15 серпня у вірменських селах святкують День благословіння винограду. Люди приносять до церкви перші зірвані грона винограду, щоб вони були благословенні. Також це є своєрідним даром Божій Матері. В дохристиянський період такий ритуал здійснював цар чи жрець. До цього дня заборонялось зривати виноград, бо приготоване з врожаю вино могло в такому разі перетворитися на оцет.

Цього дня люди збиралися всією громадою і, взявши все необхідне для свята, йшли далеко за поселення. Вони вибирали гарну місцину на природі, де й розгорталось святкування. Дорослі накривали столи, молодь змагалась у спритності та силі. Святкування починалось опівдні: спочатку всі їли приготовані страви, куштували свіжі грона винограду, пили вино минулих врожаїв.

У другу неділю жовтня вірмени відзначають Свято врожаю. Цього дня вся громада готує бенкет із продуктів нового врожаю, накривається великий стіл просто неба, всі їдять, п'ють і веселяться під звуки народних інструментів і ритми обрядових пісень. Прийнято також освячувати овочі та фрукти у церкві, хоч своїми витоками це свято сягає ще у дохристиянські часи, коли своїми дарами люди намагались умилостивити богів.