Святий Миколай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Миколай
Ilja Jefimowitsch Repin - Saint Nicholas of Myra saves three innocents from death.jpg
Мирське ім'я Миколай з Мир Лікійських
Народився 15 березня 275, Патара
Патара, Анталія, Туреччина
Помер 6 грудня 342, Мири Лікійські
Мири Лікійські, Демре, Анталія, Туреччина
Шанується усіма християнами
Канонізований першими християнами
У лику Чудотворець
День пам'яті 6 (19) грудня 9 (22) травня
Покровитель воїнів, мореплавців та подоріжних, дітей, рибалки, купців, помилково звинувачених, злодіїв, що розкаялись, фармацевтів, лучників .

Святи́й Микола́й Чудотворець; Миколай Уго́дник; Святи́тель Миколай(270 /286(бл.275) — 6 грудня 326 /342/351), (грец. Νικόλαος, Hagios Nikólaos, лат. Sanctus Nicolaus) — єпископ Мир (Лікія, сучасне Демре, Анталія, Туреччина), християнський святий.

Християни різних обрядів (православні, греко- та римо-католики) пам'ятають його та шанують як великого святого.

Святий Микола зараховується до святих як такий, що опікується воїнами, водіями і тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників. Визнається Патроном міст Амстердам[Джерело?], Барі[Джерело?], Бар[Джерело?], Луцьк[Джерело?], Барранкілья[Джерело?].

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Доказів про життя святого Миколи збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.).

За переказами Микола народився між 270 та 286 роками (умовна дата 275) в грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). На той час це був еллінистичний регіон.

За переказами його батьки Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Микола був дуже релігійним і вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Микола переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його дядько-єпископ висвячує ще молодого Миколу на священика.

Оскільки святий Микола вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок. Він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами, що стосуються інших єпископів IV ст.: Святий Амброзій та Василь Великий.

Роки ранньої душпастирської діяльності Миколи приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (правління 284305) та Максиміана (правління 286305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколи. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час, як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.

Ікона з Базиліки св. Миколая в м. Барі (Італія), яка як вважається, була написана на основі прижиттєвого зображення святого.

По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час святий Микола здобув посаду єпископа Мирійського. Для цього, згідно з тогочасними традиціями, його мали поважати та любити в тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколи була запорукою його позиції та впливу.

Йому також приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Деякі автори пов'язують святкування Дня святого Миколи з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди.

Багато років святий Микола був єпископом у Мирах. Згадані вище Св. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та виправданий. Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю. Єпископ Теогнід Нікейський належить до персон, чия участь у соборі історично підтверджена. Згідно зі Св. Андрієм Критійським, він переконав Миколу у православному світобаченні.

Помер приблизно у 342 році. День смерті святого Миколи відзначають як День Святого Миколи щороку 6 грудня (церкви, що користуються Юліанським календарем, відзначають це свято 19 грудня).

Чудеса[ред.ред. код]

Усе життя св. Миколая було сповнене благодіяннями та чудесами. Церква прославляє Миколая Чудотворця як швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах.

В церковних рукописах згадуються випадки, коли вмираючі люди після прикладання до мощів видужували буквально в той же день.

Святий допомагав потопаючим, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих: повертав зір, мову, позбавляв кульгавості. Допомагав позбутися убогості, дарував їжу голодним, був помічником та заступником. Він швидко з'являвся там, де потрібна була допомога. І сьогодні він приходить до тих, кому необхідне його заступництво. Його чудес не злічити. Усе життя Миколая Чудотворця було сповнене любов'ю до ближнього. Навіть смерть не зупинила його благородних справ, його чудеса звершаються і сьогодні.

Діяння чудотворця Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих. Декотрі з цих легенд засновані на вчинках однойменного абата монастиря Сіон поблизу Мир, пізніше єпископа Пінари († 564), проте приписуються святому Миколі.

Про трьох сестер[ред.ред. код]

Сцена з життя святого: Миколай вкидає золото в кімнату трьох бідних дів. Картина Джентіле да Фабріано. 15 століття.

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Микола, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.

Є дві версії щодо ночей, коли Микола закидав золото. За однією — це відбувалося три ночі поспіль, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Микола щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.

Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколі за вчинене. На що Микола заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Микола дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.

Легенді відповідає часте зображення святого Миколи на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.

Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколи (6 або 19 грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про Святого Василя Великого, день якого святкується 1 січня — коли теж прийнято обдаровувати інших.

Про малого Миколу[ред.ред. код]

Джентіле да Фабріано. Народження святого Миколая. 1425 р.

Розповідають, що будучи ще немовлям Микола був настільки набожним, що в дні посту (середу та п'ятницю) ссав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі, він устав на ноги і сам стояв.

Перенесення мощів святого Миколи[ред.ред. код]

У XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон та книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколи, глибоко шанованого всім християнським світом.

Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколи християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколи.

8 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколи урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколи і освячена папою Урбаном II.

У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II для примирення церков брала участь й делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іван III. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці святого Миколи.

Поклоніння[ред.ред. код]

Монумент Святому Миколаю в місті названому на його честь — Миколаєві.

Культ святого Миколи починає рости від того часу, коли цісар Юстиніан І (527565) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (11431181) державним законом приписав святкувати день святого Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис святого Миколи походить з 9-го століття.

  • В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам'яті святого Миколи відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою святому Миколі на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква святого Миколи. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква святого Миколи у Львові, що походить з 13-го століття. Пісні про святого Миколу належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».

Дохристиянські паралелі[ред.ред. код]

Свято святого Миколи має ще й назву Миколи Теплого. Воно сягає традицій стародавнього культу Прадіда, або дохристиянського бога Велеса. Інший відбиток первісних вірувань на постаті святого Миколи — перегукування постаті Миколи із уособленнями грецького Посейдона, та римського Нептуна.

Іконографія[ред.ред. код]

Основні іконографічні образи Святителя Миколая:

  • Тип зображення «Поясний» (Мозаїка з монастиря Ставронікіта. XIII ст. Афон, Греція; ікона «Микола Липний». Іконописець Алекса Петров. Новгород. 1294 р.);
  • Тип зображення «Ростовий» (Ікона «Микола Зарайський»; ікона «Микола Можайський»);
  • Тип зображення «Оплечний» (Ікона рус."Микола Отвратный"; ікона «Микола Мокрий»; ікона «Микола Зимовий»);
  • Тип зображення «Житійні ікони» (Святий Миколай, з 16 клеймами житія. XVI ст. Ростовська школа; ікона «Нікола Великорецький», XVI ст.);

В християнській іконографії святий Миколай зображений з бородою, шатах латинського або грецького обрядів єпископа, з митра і посохом. Найчастіше в одній руці він тримає книгу, а інший виконує жест благословення. Серед його атрибутів є реквізит з легенд — у тому числі три золоті кулі, три яблука, три сумки, три діти або підлітки, також якір або судно. Часто зображується в компанії інших святих, особливо Дівою Марією з Немовлям.

Одіяння святителя Миколая на іконах одноманітне: це єпископське вбрання або біла хрещата фелонь, яка найчастіше зображується в ростових зображеннях, але зустрічається і в поясних композиціях. Важливою деталлю іконографії св. Миколая є червоний поруч — символ уз Ісуса Христа, на благословляючій правиці, розташованій в поясних зображеннях строго по центру. Іншим важливим компонентом іконографії і невід'ємним святительським атрибутом є Євангеліє в лівій руці Миколи Угодника. Закрите Євангеліє має обріз яскраво-червоного кіноварний кольору, який виділяє його в композиції. Зазвичай рука св. Миколая, підтримуюча Євангеліє, прикрита омофором, що вказує на священне призначення книги, покладеної на престол у вівтарі храмів.

«Древнє передання, яке дойшло до нас представляє Миколая старцем з ангельським ликом, наповненим святості і благодаті Божої, додаючи ще й наступне: якщо хто його зустрічав, ледь поглянувши на святого, вдосконалювався і ставав краще, і всякий, чия душа була обтяжена якимось стражданням або сумом, при одному погляді на нього знаходив розраду. Від нього виходило якесь пресвітле сяйво, і лик його виблискував більш Моїсеєва»[1]

У Візантії іконографія святителя складається в Х-XI ст. (мозаїка Константинопольського собору Святої Софії), хоча найдавніше його зображення — фреска в церкві Санта Марія Антиква в Римі — відноситься до VIII століття.

Представляє інтерес фреска почала XII ст. з Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві (нині вона в Третьяковській галереї): святитель зображений у ріст, з благословляючою правицею і розкритим Євангелієм в лівій руці; це — перше відоме зображення угодника Божого з розкритим Євангелієм.

Інший найдавніший іконографічний тип святителя Миколая — поясний, із закритим Євангелієм на лівій руці; у Візантії він отримав поширення в XI—XIII ст. Найраніший (XI ст.)т акий образ — в монастирі святої Катерини на Синаї. Найдавніша з збережених руських ікон цього типу перебувала в Смоленському соборі Новодівичого монастиря; вона походить з Новгорода і відноситься до кінця XII в.

Особливо цікаві житійні ікони святителя Миколая. Традиція зображення сцен з життя святителя з'являється в XI ст., а до XIV ст. ікони Миколи Чудотворця з житійних клеймами широко поширені на Балканах, в Італії і на Русі.

Житійні клейма можна об'єднати в три основні групи: дитинство Миколи Угодника (народження, навчання грамоті), посвята в духовний сан (дияконське, єрейський і єпископське) і допомогу в різних обставинах життя (позбавлення невинно засуджених від посічення мечем; порятунок потопаючих, по морю плаваючих люте, імже смерть предстояше незабаром; таємне благодіяння зубожілому батькові, у відчаї готовому віддати трьох своїх дочок на шлюб скверний убогості заради, і багато іншого). Кількість житійних клейм в іконах Миколи Угодника перевищувало 20.

Цікаво, що існує грецьке передання про чудесне явлення мозаїчної ікони святителя Миколая в монастирі Ставронікіта на Афоні. Воно свідчить, що в 1540 р. ікона потрапила в рибальські сітки в морі поблизу монастиря, була урочисто винесена на берег і піднята до монастирського храму. У Ставронікіті є і відповідне зображення чуда — на темперній іконі кінця XVI ст.: святитель Миколай благословляє жестом правої руки і з Євангелієм в лівій; по сторонах і ззаду — монастирські будівлі; внизу — морська затока, рибалки (ченці і мирянин) у човні; сама ікона в невеликому масштабі зображена тричі: в рибальському мережі, в руках одного з рибалок і, нарешті, на березі.[2]

У Константинополі існувала шанована, багато прикрашена ікона святителя, до якої з дотриманням спеціальних церемоній приходив поклонятися імператор. Архієпископ Антоній («Книга Паломник») пише: "А поза Злати врат святий Нікола пробілоб; і проковане вся ікона сребром і позлачна. А коли цар прийде, тоді відкривають сребро, і цілує цар на чільне, звідки я кров йшла, і паки покриває сребром «. Ця чудотворна ікона, ймовірно, зникла в XIII ст., як і багато святинь Константинополя. У XI ст. існувала своєрідна іконографія святителя Миколая, де в центрі ікони знаходився сам святитель, а навколо, на полях, — святі воїни і великомученики-цілителі, покровителі імператора і його війська (темперна ікона з поясним зображенням святого в центрі — монастир святої Катерини на Синаї).

Іконографія Русі[ред.ред. код]

Ікона Миколи Мокрого

Перші ікони Миколи Чудотворця на Русі з'являються ще до перенесення його нетлінних мощей. Найдавніша відома чудотворна ікона святого Миколая, перша чудотворна ікона Русі, найшанованіша святиня Софії Київської — це Київська ікона святого Миколи (Мокрого). Нуковці встановили, що датується 10 століттям і є візантійською за походженням. Дотепер достеменне місцезнаходження автентичної ікони не підтверджується. Одна з версій — це Троїцький собор Брукліна (Нью-Йорк). Адже напередодні вступу радянських військ до Києва 1943 року тоді ще єпископ Переяславський, а потім — Патріарх УАПЦ Мстислав (Скрипник), вивіз чудодійну ікону до Варшави, звідки її нібито відправили до США .

Новгородська ікона Миколая Чудотворця з Свято-Духова монастиря, що знаходиться нині в Державному Російському музеї, датується серединою XIII в., хоча перші згадки про обитель відносяться до 1162 р. (в Новгородському першому літописі). У медальйонах і на полях — шановані в місті Новгороді святі.

В XVII і в першій половині XIV ст. шанування святителя Миколи посилюється і в усьому православному світі. У Новгороді, який з'язаний як з православною грецькою традицією, так і з західною, на прикладі Липенської ікони можна було бачити риси впливу романського мистецтва: XIII ст. з його бурхливими військово-політичними подіями був епохою особливо широкого художнього обміну між західним і православним світом. Мистецтво Новгорода виступає як одне з своєрідних явищ цього обміну.[3]

У руському іконописі набуває поширення особливе зображення святого Миколая з розведеними в сторони руками, в позі, що нагадує оранту. В грецьких пам'ятках при ростових зображеннях єпископів використовувався інший тип, з притиснутими до торсу руками. Наведений тип відомий у Візантії, але зустрічається вкрай рідко. В мистецтві древньої Русі він з'являється в XIII ст., а поширюється в XIV ст., в тому числі в житійних іконах. Вважають, що цей іконографічний тип сходить до стародавньої (що не збереглася) іконі св. Миколи, привезеної з Корсуні в 1225 року в місто Зарайск. Він отримує назву „Зарайського“. На Русі такі образи вважалися наділеними особливою охоронною силою. Однією з найдавніших збережених ікон такий іконографії є ​​новгородська ікона I-ї пол. XIV ст. „Нікола і ап. Філіп“.

Кам'яна скульптура св. Миколая зі XVII ст. Знайдена в с. Потелич. Україна.

Традиції української іконографії[ред.ред. код]

Чудотворна ікона св. Миколая Мироликійського 1-а пол. XVII ст. Крехівський монастир. Україна.

У фондах Львівського національного музею ім. А. Шептицького є три найбільш цікаві види зображення св. Миколая. Перше — найдавніша ікона з кінця XIV ст., де святий зображений до пояса, що, як виявилося, свого часу було рідкістю; друге — хоругва зі св. Миколаєм з 1858 р. (ця хоругва є на експозиції, хоча у фондах є давніші зразки); третє — св. Миколай, писаний у бароковому стилі. Третій характерний тільки для західної традиції, адже ікона більше схожа на романтизований портрет святого, який сидить, читаючи книгу, ліворуч на нього сходить Святий Дух у вигляді голуба, а праворуч — вузол багряної тканини, який символізує проблеми, завдання у житті св. Миколая, які йому належало вирішити. Ікона привезена з Волинської області і датована кінцем XVII століття.

В музеї також зберігають унікальну кам'яну скульптуру св. Миколая зі XVII століття. Скульптура виконана у народному, примітивному стилі. Хоч робота і доволі схематична, але не впізнати його за вищезазначеними ознаками неможливо. І працівники музею лагідно називають його „наш Миколайко“.

Чудотворний образ св. Миколая зберігається у Крехівському монастирі на Львівщині. Походження ікони невідоме, тому й точну дату складно назвати. Дослідники припускають, що, вірогідно, походить лик ще з часів засновника монастиря Йоіла Крехівського (початок ХVІІ ст.). Ікона облачена у срібні ризи.

Ікони[ред.ред. код]

В культурі[ред.ред. код]

Докладніше у статті День святого Миколая

В українській культурі[ред.ред. код]

„Снігом, снігом та ледами, Гей, здалека йде в наш край, Йде з гостинцями, дарами…“. Різдв'яна поштова марка з нагоди Дня святого Миколая — 19 грудня

Свято святого Миколи в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня святий Микола приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати святому Миколі листа, у якому дитина вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року, і просити про подарунки. 22 червня Різдво Святого Миколая, коли католицкая церква вшановує пам'ять Хрестителя Миколая, бо за легендами саме в цей день Чорт на Івана Купайла збирає різочки для неслухняних дітей.

Обряди[ред.ред. код]

За традицією, старші господарі села на свято збиралися щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села.

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздоровні обіди на честь Миколи Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали „полазника“ — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Але раніше через подвір'я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами: „Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!“. На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: „Святий Миколо, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!“.

У місті Мира (Мири Лікійські) (сьогодні — Демре), на подвір'ї церкви, де святий Микола колись служив, встановлено пам'ятник, де він зображений обступленим дітьми [1]. Також неподалік церкви, де він був похований і де досі збереглася його труна, стоїть пам'ятник Святому Миколаю.

Мощі святого[ред.ред. код]

Мощі святого Миколая
Саркофаг у Мирі, в якому, за переказами, було поховано святого Миколая

Спочатку святого Миколу було поховано у церкві в Мирах (сучасне Демре в Туреччині).

У травні 1087 р. італійськими купцями мощі святого було перевезено до Італії і сьогодні знаходяться в крипті базиліки святого Миколи в місті Барі (Італія).

У 2009 групою з Манчестерського університету було реконструйовано обличчя святого за його черепом. А це завдяки проведеному в 1953 відкриттю гробу з мощами святого. Відкриття гробу провів Луїджі Мартіно.» Робота Мартіно принесла велику користь цій справі, бо він зробив якісні фото (хоча й чорно-білі), рентген черепу в анфас і в профіль. Це був чудовий матеріал для створення 3-D моделі "— каже Кароліна Вілкінсон. Робота показала наступні результати: У Миколи були карі очі, випнуті вилиці та підборіддя, визначено зріст святого: близько 167—168 см. Було визначено також вік святого підчас смерті: 65-70 років, а відомо що помер він у 342, це й дозволяє визначити дату народження: 272—277 рік[4].

У музиці[ред.ред. код]

Про святого Миколу складено дуже багато пісень. Зокрема в українському фольклорі відома пісня «Ой, хто, хто, Миколая любить».

Серед авторських пісень — «Миколай Бородатий» — пісня українського рок-гурту «Плач Єремії», вокал — Тарас Чубай.

У літературі[ред.ред. код]

  • Дитячі роки святого Миколи описано у книзі для дітей «Воскобойніков Валерій про Йосипа Прекрасного, Архімеда, Миколая Чудотворця, Феодосія Печерського, Авраама Лінкольна, Джона Ленона, Біла Гейтса» / В. Воскобойніков. — Київ : Грані-Т, 2008. — 144 сторінки: ілюстрації. — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-100-1
  • Іван. Франко. Суд святого Миколая (п'єса для дітей).

Тропар[ред.ред. код]

Тропар, глас 4: «Правилом віри і образом лагідности, учителем повздержности явила тебе твоєму стаду всіх речей істина. Ради цього придбав ти смиренням високе, убогістю — багате, отче, священноначальнику Миколаю. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.»

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Візантійські легенди. М., 1972. С. 154.
  2. Смирнова Э. С. Круглая икона св. Николая Мирликийского из новгородского Николо-Дворищенского собора. Происхождение древнего образа и его место в контексте русской культуры XVI в.//Древнерусское искусство. Русское искусство позднего средневековья: XVI век. СПб., 2003.
  3. Смирнова Э. С. Икона Николы 1294 года мастера Алексы Петрова//Древнерусское искусство. Зарубежные связи. М., 1975
  4. http://www.nikola-ygodnik.narod.ru/Raznoe_041.html Николай чудотворец — Реконструкция облика Николая Чудотворца

Джерела[ред.ред. код]

  • Луцик І. Я. Житія святих. — Львів : Свічадо, 2011.
  • Мандрівка святого Миколая: Антологія. Легенди, казки, оповідання / Упорядник З. Жук. — Львів : Свічадо, 2008.
  • Дмитро Туптало. Житія святих (том IV) Грудень. — Львів : Свічадо, 2007.

Посилання[ред.ред. код]