Святкування 1500-річчя Києва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Святкування 1500-річчя Києва
Золоті ворота (2017-09-10).jpg
Павільйон «Золоті ворота», урочисто відкритий 20 травня 1982 року
Дата травень 1982
Місце Київ
Причина ювілей з нагоди 1500-ї річниці від умовної дати заснування міста

Святкува́ння 1500-рі́ччя Ки́єва — урочисті загальнодержавні заходи, що відбулися під егідою ЮНЕСКО в Києві в 1982 році з нагоди 1500-ї річниці від умовної дати заснування міста[1].

Святкування ювілею започаткувало традицію відзначати День Києва.

Ініціатори святкування[ред. | ред. код]

Про відзначення ювілею заговорили у другій половині 1970-х років. З подібною ініціативою, яка захопила керівництво республіки, виступив колишній заступник голови Ради Міністрів Української РСР, історик, академік Петро Тронько[2].

Водночас, за словами тогочасного голови міськвиконкому Києва Валентина Згурського, саме він виступив із пропозицію щодо святкування[3][4].

Важливу роль у підготовці до свята відіграли тодішні керманичі республіки — перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький і голова Ради Міністрів УРСР Олександр Ляшко[2].

Визначення дати[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак «1500-річчя Києва» на Борщагівці

На відзначення ювілею надихнуло виявлення у вірменському сховищі давніх рукописів Матенадарані джерела, в якому Київ згадується вже в V сторіччі до нашої ери[2].

Підготовлений пакет відповідних документів надіслали на розгляд Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Однак її очільник Амаду-Махтар М'Боу заявив, що ЮНЕСКО відзначає ювілеї держав і столиць, а не окремих міст. А Україна на той час ще не була самостійною державою. Тоді українці запропонували відсвяткувати ювілей утворення Київської Русі та її столиці — Києва.

Водночас європейські фахівці категорично відмовилися сприймати наведену киянами дату. У ході критичних виступів вік Києва поступово зменшили з 2500 до 1500 років. За словами Валентина Згурського, президент Академії наук УРСР Борис Патон, який теж був на засіданні, порадив йому негайно погодитися, щоб не зрізали «ще кілька сотень років». Зрештою, ЮНЕСКО ухвалила рішення про відзначення 1500-річчя Києва у 1982 році[2][3].

Ще більше зусиль українцям довелось докласти, щоб домогтися згоди від Москви. Валентин Згурський стверджував, що росіяни надзвичайно ревно ставилися до історії «матері міст руських». Вони вимагали вагомих доказів на підтвердження дати заснування Києва, як постійного поселення. На їхню думку, відлік потрібно вести від першої згадки у літописі. 1980—1981 роки кияни провели у нескінченній переписці, пересиланні доповідних записок та історичних довідок[5][3][6].

Проте проблема була вочевидь не так наукова, як ідеологічна. Сама Москва, яку заснував київський князь Юрій Долгорукий, у 1947 році відзначила своє 800-ліття. Отже, була набагато молодшою за Київ. Таким чином міг бути підірваний статус Росії як «старшого брата».

Остаточний дозвіл на святкування надав керівник СРСР Леонід Брежнєв, до якого особисто звернувся його товариш, партійний лідер УРСР Володимир Щербицький[2][6].

Ювілей прив'язали до археологічних знахідок, про які повідомив Інститут археології АН УРСР. Зокрема йшлося про виявлення на території Києва монет візантійського імператора Анастасія I (бл. 430—518), які датувались приблизно V століттям нашої ери[2][3][6][7].

1500-ліття вирішили відзначити 1982 року.

Свої сумніви щодо правильності визначення дати висловив професор Гарвардського університету Омелян Пріцак. Він заперечував твердження, що Київ міг виникнути 482 року, а також звертав увагу на ідеологічну і політичну заангажованість свята. Натомість учений закликав зосередитися на відзначенні більш важливого ювілею — тисячолітті хрещення України. До того ж, на його думку, святкування гучної річниці мало б відвернути увагу українців від іншого, трагічного ювілею — 50-річчя штучного голодомору в Україні 1932—1933 років[8].

Ідеологічна концепція свята[ред. | ред. код]

Посвідчення до медалі «У пам'ять 1500-річчя Києва»

Коли всі суперечливі питання були узгоджені з ЮНЕСКО, сесія її Генеральної конференції закликала міжнародну спільноту відзначити 1500-річчя Києва як столиці давньоруської держави. Однак керівництво СРСР, побоюючись виникнення в Україні самостійницьких настроїв, зажадало змістити акценти. На вимогу комуністичної влади ідеологічною основою святкування стала радянська концепція про Київську Русь як «спільну колиску трьох братніх народів» — росіян, українців і білорусів. «Дружба народів» і «возз'єднання України з Росією» були головним лейтмотивом усіх урочистих заходів.

Встановлена Арка дружби народів із композицією за мотивами Переяславської ради 1654 року і фігурами росіянина й українця на передньому плані з орденом «Дружби Народів», яким згодом нагородили Київ, мала символізувати міцний союз двох народів[9].

Водночас відзначення 1500-річчя Києва не повинно було затьмарювати інші дати, ідеологічно важливі для радянської влади, — 65-ту річницю Жовтневої революції і ювілей заснування Радянського Союзу. Якраз у 1982 році минало 60 років від часу утворення СРСР. З тих самих причин на медалі «У пам'ять 1500-річчя Києва» закарбували подію, від якої вівся відлік комуністичного режиму в радянській державі. На її аверсі зобразили монумент Жовтневій революції, установлений у річницю захоплення більшовиками влади в 1917 році.

Підготування[ред. | ред. код]

Фрагмент панно «Києву — 1500 років». Житній ринок

Старт до початку проведення урочистостей дав київський міський комітет Компартії України, який на своєму пленумі у липні 1979 року окреслив завдання з підготування до ювілею.

У грудні того ж року Рада Міністрів УРСР визначила перелік пам'яток й об'єктів соціально-культурного призначення, які підлягали реставрації та реконструкції упродовж 1980—1982 років[10].

Для підготовки святкування створили організаційний комітет, який очолив голова українського уряду Олександр Ляшко.

Важливим було фінансове питання організації ювілею. Передбачалось, що всі витрати покриють за рахунок республіканського бюджету. Однак оскільки коштів не вистачало, 7 грудня 1981 року Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову про проведення додаткового випуску грошово-речової лотереї. Планувалось із 10,5 мільйона карбованців, отриманих від продажу лотерейних квитків, 3 мільйони 675 тисяч залучити на фінансування усіх запланованих заходів[6].

Урочисті заходи[ред. | ред. код]

Театралізоване шоу на на Республіканському стадіоні. 29 травня 1982

Святкування ювілею проходили по всьому місту. Майже всі відкриття реконструйованих пам'яток чи відремонтованих закладів супроводжувались урочистими заходами. Столицю прикрасили яскравими вітаннями зі святом. Вулиці міста були освітлені ілюмінацією. На час народних гулянь повсюдно відкрилися кафе.

У травні 1982 року відбулося перше нагородження медаллю «У пам'ять 1500-річчя Києва», заснованою указом Президії Верховної ради СРСР.

Виконавчий комітет Київської міської ради народних депутатів запровадив звання «Почесний громадянин міста Києва».

Урочисті збори з нагоди ювілею провели 28 травня в Палаці культури «Україна». На них оголосили указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження Києва орденом Дружби народів, який Володимир Щербицький прикріпив до прапора столиці.

Кульмінацією святкування стало яскраве видовище, яке відбулось 29 травня на Республіканському стадіоні. 25 тисяч учасників представили театралізоване шоу, відтворивши найважливіші події 1500-річної історії Києва. З 18-ї години на майданах і в парках столиці почалися народні гуляння, а на Хрещатику вперше провели карнавал. Завершилось свято феєрверком[6].

Масштабні будівельні, реставраційні й реконструкційні роботи[ред. | ред. код]

Підготовка до ювілею спричинила значні зрушення у культурному житті Києва на межі 1970-х — 1980-х років. До і після свята тривали масштабні будівельні й реставраційні роботи. Здійснили реконструкцію середмістя та історичних вулиць столиці[11].

Обсяг завдання визначила Рада Міністрів УРСР у своїй Постанові № 597 від 28 грудня 1979 року «Про будівництво, реконструкцію об'єктів соціально-культурного призначення та реставрацію пам'яток історії та культури в зв'язку з підготовкою до святкування 1500-річчя заснування міста Києва»[10].

Реставрація пам'яток історії та культури[ред. | ред. код]

1981 року відновили знищений більшовиками у 1934 році фонтан «Самсон»

Науковці ще у 1960-х — 1970-х роках забили на сполох щодо стану видатних пам'яток столиці. 1976 року створена Радою Міністрів УРСР комісія впродовж кількох місяців обстежувала Києво-Печерський історико-культурний заповідник. За результатами своєї роботи дослідники підготували невтішний висновок. Лавра через неякісні реставраційні робити поступово руйнувалась. Не краща ситуація була і з іншими пам'ятками міста. У лютому 1977 року міськвиконком звернувся до Ради Міністрі УРСР із проханням вжити заходи щодо захисту історико-культурної спадщини Києва. 28 жовтня 1977 року український уряд ухвалив відповідну постанову[12].

Проте кошти виділили лише напередодні спочатку проведення відбіркових футбольних турнірів Літніх Олімпійських ігор 1980 року, а згодом святкування 1500-ї річниці заснування Києва. Очікувався значний наплив іноземних вболівальників і туристів, а тому необхідно було облаштувати і впорядкувати міський простір.

Найпершою пам'яткою, яка підлягала реставрації, став Софійський собор. Роботи завершили вже наприкінці 1979 року. У 1980 році відреставрували поштову станцію на Подолі, Миколаївський костел, який пристосували під Республіканський будинок органної і камерної музики, а також провели благоустрій на території навколо Кирилівської церкви.

1981 року на Контрактовій площі відновили знищений ще більшовиками 1934 року фонтан «Самсон» з ротондою у формах українського бароко за проєктом Валентини Шевченко і Юрія Лосицького[1][13].

У квітні 1982 року над руїнами Золотих воріт звели павільйон у давньоруському стилі (автори реконструкції — реставраторка Євгенія Лопушинська з «Укрпроєктреставрації», дослідник давньоруської архітектури Микола Холостенко з «Київпроєкту», археолог Сергій Висоцький з Інституту археології АН УРСР). З обох боків брами відтворили фрагменти валу з дерев'яним укріпленням. З півдня поставили двостулкову браму і міст. З півдня, з боку «міста Ярослава», відтворили герсу, опускні дерев'яні ґрати. Усередині будівлі розмістили музей брами. Поруч впорядкували Золотоворітський сквер, в якому значно пізніше, 1997 року, поставили пам'ятник Ярославу Мудрому, створений за ескізом скульптора Івана Кавалерідзе. Урочисте відкриття Золотих воріт відбулося 20 травня 1982 року[14][15].

Тоді ж відремонтували церкву Спаса на Берестові і Покровський храм на Подолі[10].

Встановлення пам'ятників[ред. | ред. код]

Пам'ятник засновникам Києва — новий символ столиці

До свята у столиці спорудили кілька пам'ятників.

3 листопада 1981 року відкрили Арку дружби народів — монумент в ознаменування возз'єднання України з Росією[10][16].

22 травня 1982 року у нинішньому Наводницькому парку киянам представили монумент засновникам Києва скульптора Василя Бородая. Композиція виконана з кованої міді у вигляді човна, на якому встановлено фігури легендарних засновників Києва — братів Кия, Щека та Хорива та їхньої сестри Либіді[16][17]. Пам'ятний знак одразу став новим символом столиці.

Упродовж 1980—1982 років у Києві з'явились також обеліск на честь міста-героя Києва на площі Перемоги, пам'ятники Володимиру Вернадському та іншім діячам[10].

Будівництво громадських закладів і спортивних об'єктів[ред. | ред. код]

У 1980—1982 роках збудували низку об'єктів торгівлі, закладів побутового обслуговування населення та охорони здоров'я, а також громадські і спортивні споруди.

Уряд запланував до ювілею пустити в рух 4,4 кілометрову ділянку Оболонсько-Теремківської лінії Київського метрополітену. Вже 19 грудня 1980 року відкрили станції «Тараса Шевченка», «Почайна» й «Оболонь»[10][18].

У ході підготовки до ювілею спорудили Національний музей історії України у Другій світовій війні[1].

Упродовж 1981—1982 років провели реконструкцію в Маріїнському парку. У Першотравневому парку (Міському саді) спорудили літню музичну естраду «Мушля».

21 квітня 1982 року відкрили Київський філіал Центрального музею Владіміра Лєніна на Хрещатику, 2 (тепер — Український дім).

14 травня розпочав свою роботу новий кінотеатр «Київська Русь»[19].

26 травня 1982 року в Кловському палаці відбулося урочисте відкриття Музею історії Києва, який до того містився у Кам'яниці київського війта на Подолі[6].

Відкрили Палац реєстрації шлюбів і новонароджених, універмаг «Дитячий світ» на вулиці Андрія Малишка, готель «Братислава».

Спорудили Будинок меблів на бульварі Дружби Народів, універсам на Печорській площі, будинок побуту на Оболоні, а також кілька пологових будинків, лікарень та інших оздоровчих центрів.

Увели в дію першу чергу Будинку профспілок на теперішньому Майдані Незалежності і другу чергу Музею народної архітектури і побуту.

Проведено ремонтні роботи на київських стадіонах «Динамо», «Спартак» та інших спортивних комплексах[10].

Реконструкція і капітальний ремонт об'єктів громадського харчування[ред. | ред. код]

У колишній кам'яниці Балабухи на Подолі відкрили кафе «Запоріжжя»

На етапі обговорення питань, пов'язаних зі святкуванням ювілею, пролунали пропозиції залучити обласні центри до проєктування, реконструкції й капітального ремонту столичних закладів громадського харчування. Уряд зобов'язав облвиконкоми для цієї мети відправити з областей до Києва 1065 робітників і 35 інженерно-технічних працівників, разом 1100 осіб, у 1980 році, 1071 особу — у 1981 і 526 — у 1982[10].

Кожний заклад оформили у специфічному стилі відповідного регіону[20]. «Подарунком» від запоріжців стала реконструкція старої кам'яниці Балабухи на Подолі, в якому відкрили кафе «Запоріжжя». Запорізькі художники розробили дизайн від одягу для офіціантів і метрдотелів до серветок, скатертин, посуду і гобеленів («Старий Київ», «Козак Мамай»). «Запоріждерев» виготовив для кафе комоди, різбляні стільці і столи. У сквері перед кам'яницею встановили скульптурну групу «Запорожці».

Пам'ятний знак з нагоди 1500-річчя біля кафе «Миколаїв»

Інші облвиконкоми (ОВК) відремонтували по всьому Києву цілу низку закладів, зокрема кафе «Вінничанка» на вулиці Академіка Заболотного, 12 (Вінницький ОВК); «Миколаїв» з пам'ятним знаком «Києву на 1500 років від міста корабелів» на Матеюка, 15 (Миколаївський ОВК); «Харків» на першому поверсі будинку на Басейній, 1/2 (Харківський ОВК); «Хрещатик» на Хрещатику, 28 (Дніпропетровський ОВК); «Ятрань» на першому поверсі у будинку на Хрещатику, 6 (Кіровоградський ОВК), ресторан «Верховина» на проспекті Перемоги, 223 (Закарпатський ОВК); ресторан на Голосіївському проспекті, 89/91 (Луганський, тогочасний Ворошиловградський ОВК); кафе на Автозаводській, 25 (Рівненський ОВК); вулиці Академіка Туполєва, 16 (Тернопільський ОВК); бульварі Вацлава Гавела, 83 (Чернівецький ОВК); Великій Васильківській, 85/87 (Черкаський ОВК); Великій Васильківській, 114 (Одеський ОВК); Голосіївському проспекті, 94/96 (Сумський ОВК); Лютеранській, 3 (Львівський ОВК); маршала Малиновського, 5 (Кримський ОВК); Мечникова, 1 (Хмельницький ОВК); Миру, 19/18 (Полтавський ОВК); Мінському проспекті, 4 (Волинський ОВК); Володимира Покотила, 7/2 (Херсонський ОВК); Павла Потоцького, 8 (Івано-Франківський ОВК); Олени Теліги, 13/14 (Київський ОВК); Саратовській вулиці, 37 (Житомирський ОВК); бульварі Тараса Шевченка, 2 (Донецький ОВК) і на Виноградарі (Чернігівський ОВК).

Міністерство торгівлі УРСР і Київський міськвиконком взяли шефство над пивним рестораном у Міському саді і кафе в льохах зруйнованого Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Культурні, наукові та інші заходи з нагоди ювілею[ред. | ред. код]

Фрагмент панно «Із варяг у греки». Житній ринок

Святкування ювілею сприяло активним науковим дослідженням. 3 вересня 1982 року Постановою Ради Міністрів УРСР започаткували видання багатотомного «Зводу пам'яток історії та культури України». Перші три частини, відповідальним редактором яких був академік Петро Тронько, присвятили пам'яткам Києва. Підготували до друку «Історію Києва», енциклопедичний довідник «Київ», ілюстрований атлас «Київ» та інші археологічні й історичні праці з історії столиці[1].

Тема історії Києва відбилась у творах українських митців.

1981 року на екрани вийшла стрічка «Ярослав Мудрий» режисера Григорія Кохана. Тоді ж на сцені академічного театру опери та балету відбулась прем'єра балету «Княгиня Ольга», поставленого Анатолієм Шекерою[21][22].

У 1980—1982 роках на проспекті Перемоги з'явилися мозаїчні композиції «Історія Києва» художників-монументалістів Валерія Ламаха й Ернеста Коткова.

Поштова марка, випущена з нагоди ювілею

Анатолій Домнич оздобив фасад відкритого в 1980 році Житнього ринку металевим панно «1500 років Києву», фрагментом якого на північно-східному боці будівлі була композиція «Із варяг у греки». Розташування торгового закладу на Верхньому Валу, неподалік від стародавньої гавані і пристані («притики») надихнула художника присвятити сюжет свого твору міжнародним і торговим відносинам Київської Русі з Візантійською імперією і варязькою Скандинавією. Основний торговий маршрут у ті часи пролягав так званим шляхом із варягів у греки, зокрема і по Дніпру[23].

Упродовж святкування проводились численні виставки й конкурси, присвячені ювілею[21].

12 січня 1982 року з нагоди ювілею випустили поштову марку[6].

Підсумки ювілею[ред. | ред. код]

Не всі роботи завершили до травня 1982 року, як планував уряд[10]. Наприклад, реставрацію Маріїнського палацу завершили восени 1982 року. Затягнулася реставрація Києво-Печерської лаври, а також Контрактового будинку, оскільки не могли остаточно вирішити, куди переселити установи, розміщені там. Замість квітня 1980 року готель «Турист» вдалось здати лише 1987 року[24][20].

Однак у цілому в Києві здійснили колосальну роботу. Завдяки проведенню олімпійських футбольних матчів у 1980 році та святкуванню 1500-ї річниці у 1982 місто отримало значні ресурси на благоустрій. Як наслідок, архітектурне обличчя столиці суттєво оновилось[20][25].

Святкування ювілею перетворило Київ, на той час одне з провінційних міст СРСР, на сакральну стародавню столицю[7].

Зрештою, киянам настільки сподобався ювілей, що вони зажадали продовжити подібні святкування. І вже 1984 року почалися регулярні вернісажі на Андріївському узвозі. А з 1987 року започаткували традицію щотравня, в останню неділю, відзначати День Києва[25].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Звід пам'яток історії та культури Києва, 1999, с. 78
  2. а б в г д е 1982 рік: як рахували вік Києва, 2016
  3. а б в г Обличчя столиці в долях її керівників, 2018
  4. Вік Києва збираються перерахувати, 2011
  5. 1982 рік: як рахували вік Києва, 2016, с. 75—76
  6. а б в г д е ж Ювілей міста, 2012
  7. а б Хрест над Золотими воротами, 2018
  8. За кулісами проголошення 1500-ліття Києва, 1981, с. 48—49, 51
  9. Святкування 1500-річчя Києва 1982 року: ідеологічний аспект, 2019, с. 75—76
  10. а б в г д е ж и к Постанова Ради Міністрів УРСР № 597, 1979
  11. Звід пам'яток історії та культури Києва, 1999, с. 78, 133
  12. Звід пам'яток історії та культури Києва, 1999, с. 132
  13. Контрактова площа (паспорт пам'ятки), 2013, с. 5—6, 10
  14. Золоті ворота (ЕСУ), 2009
  15. Звід пам'яток історії та культури Києва, 1999, с. 78, 253
  16. а б Святкування 1500-річчя Києва 1982 року: ідеологічний аспект, 2019, с. 75
  17. И оживает легенда, 1982, с. 6
  18. Київ: нова траса метро, 1980
  19. «Київська Русь» Перший сеанс, 1982, с. 1
  20. а б в Святкування 1500-річчя Києва 1982 року: ідеологічний аспект, 2019
  21. а б Святкування 1500-річчя Києва 1982 року: ідеологічний аспект, 2019, с. 76
  22. Елементи фольклорної хореографії в сучасному балетному театрі України, 2011, с. 88
  23. Житній ринок у Києві. Архів оригіналу за 30.01.2020. 
  24. Звід пам'яток історії та культури Києва, 1999, с. 133
  25. а б Ювілей Києва на сторінках «Вечірки», 2015

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]