Святогірськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Святогірськ
Svyatigorsk city coa.png Флаг Святогорска.svg
Герб Святогорська Прапор Святогорська
Панорама Святих гір у Святогірську
Панорама Святих гір у Святогірську
Святогірськ
Розташування міста Святогірськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район Святогірська міська рада
Код КОАТУУ 1414170500
Засноване 1571
Статус міста з 1964 року
Населення 4 630 (01.01.2014)[1]
Площа 8.4 км²
Густота населення 551 осіб/км²
Поштові індекси 84130-84135
Телефонний код +380-6262
Координати 49°02′27″ пн. ш. 37°34′11″ сх. д. / 49.04083° пн. ш. 37.56972° сх. д. / 49.04083; 37.56972Координати: 49°02′27″ пн. ш. 37°34′11″ сх. д. / 49.04083° пн. ш. 37.56972° сх. д. / 49.04083; 37.56972
Висота над рівнем моря 66 м
Водойма р. Сіверський Донець
Відстань
Найближча залізнична станція Святогірськ
До станції 6 км
До обл./респ. центру
 - фізична 117,3 км
 - залізницею 179 км
 - автошляхами 146 км
До Києва
 - фізична 528 км
 - залізницею 650 км
 - автошляхами 661 км
Міська влада
Адреса м. Святогірськ, вул. Героїв Сталінграда, 8
Веб-сторінка Святогірська міськрада
Міський голова Олександр Іванович Дзюба

Commons-logo.svg Святогірськ у Вікісховищі

Святогі́рськ (до 1938 року Банно-Тетянівка, з 1938 року селище Банне (Баннівське), з 1964 року місто Слов'яногірськ, з 2003 року місто Святогірськ) — місто на півночі Донецької області. Адміністративно підпорядковане міській раді Слов'янська, знаходиться на річці Сіверський Донець, біля кордону трьох областей — Донецької, Харківської та Луганської поблизу залізничної станції Святогірськ. Є найпівнічнішим містом Донецької області. Входить до Краматорської агломерації.

Святогірськ є найзеленішим містом України — 2004 року на одного мешканця міста припадало 144,2 м² зелених насаджень, що є найкращим показником у країні (міжнародна норма — не менше 20 м²). У місті розташований ландшафтний заказник місцевого значення Соснові насадження

Історія[ред.ред. код]

Поселення відоме з письмових джерел початку XVI століття під назвою Святі Гори.

Перша письмова згадка про поселення та переправу біля Святих Гір датується 1526 роком, в спогадах Сигізмунда Герберштейна.

Із 1624 року у Святих Горах згадується Святогірський Успенський чоловічий монастир, вибитий у крейдяних скелях правого берегу Сіверського Дінця.

У другій половині XVI ст. організовано сторожову і станичну служби по Дінцю, у межах яких на лівому березі Сіверського Дінця діяла 5-а Святогірська сторожа.

У другій половині XVIII ст. на лівому березі ріки виникла монастирська слобода Банне. За переписом 1778 р., у ній мешкало 92 особи.

1787 року за указом Катерини II Святогірський монастир закрили, а його майно передали до російської державної скарбниці.

1790 р. імператриця подарувала Святогірський маєток князеві Григорієві Потьомкіну. Власних дітей у Потьомкіна не було, тому спадкоємцями стали його племінники (діти сестер). Святогірський маєток отримав у спадкове володіння Василь Васильович Енгельгарт. Після його смерті Святогірський маєток мав бути поділений між його сестрами. Тетяна Василівна Юсупова (уроджена Енгельгарт), мати Олександра Михайловича Потьомкіна на прохання сина, щоб не розділяти маєток, купила всі чотири ділянки. У 1828 році маєток перейшов до Тетяни Василівни Юсупової. У 30-х роках 19 століття вона намагалася відновити діяльність Святогірського монастиря, але отримала відмову. Після її смерті в 1841 році маєток перейшов до її сина від першого шлюбу Олександра Потьомкіна У 1844 році у маєтку Потьомкіних відроджено Святогірський монастир. Тут побудовано нові церкви, корпуси і господарські будівлі. У цей час поселення на правому березі відоме як Святогірськ, на лівому — як Банне.

У травні 1887 року Антон Чехов писав:

« Место необыкновенно красивое и оригинальное: монастырь на берегу реки Донца, у подножия громадной белой скалы, на которой, теснясь и нависая друг над другом, громоздятся садики, дубы и вековые сосны. Кажется, что деревьям тесно на скале и что какая-то сила выпирает их вверх и вверх… Сосны буквально висят в воздухе и того и гляди свалятся. Кукушки и соловьи не умолкают ни днем ни ночью…

При мне, ввиду Николиного дня, стеклось около 15 000 богомольцев, из коих 8/9 старухи. Еда монастырская даровая для всех 15 000: щи с сушеными пескарями и кулеш. То и другое, равно как и ржаной хлеб, вкусно. Звон замечательный. певчие плохи. Участвовал в крестном ходе на лодках.

 »
Меморіал загиблим воїнам-захисникам

У 1872 році Святогірський маєток перейшов у володіння до внучатого племінника Олександра Потьомкіна графа Георгія Івановича Рібоп'єра. У 1917 році маєток було націоналізовано.[2]

1922 року Святогірський монастир було закрито, на його території організували Будинок відпочинку робітників Донбасу. Під час Другої світової війни комплекс будівель було зруйновано. 1927 року на горі біля Святогірська спорудили 22-метровий пам'ятник Артему (Сергєєву). Величезну бетонну постать революціонера в кубістичному стилі виконав Іван Кавалерідзе.

1964 року селище Банне отримало статус міста і назву Слов'яногірськ. 1980 року рішенням Ради міністрів УРСР був створений Державний історико-архітектурний заповідник, початок реставрації пам'яток історії та архітектури.

16 липня 1991 року — на Слов'яногірських крейдяних горах вперше в нові часи на Донбасі встановлено Національний Прапор України. Здійснено це членами-засновниками Народного Руху України з Донецька Миколою Тищенком та Володимиром Білецьким. 1992 року було відроджено Святогірський монастир. 15 травня 2003 року Слов'яногірськ офіційно перейменовано на Святогірськ. 2004 року Святогірський монастир отримав статус Лаври.

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1959 4516
1970 5112 +13.2%
1979 5433 +6.3%
1989 5789 +6.6%
2001[3] 5136 −11.3%
2005 4971 −3.2%
2010 4791 −3.6%
2014 4630 −3.4%

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 3805 осіб, із них 65,49 % зазначили рідною мову українську, 33,96 %— російську, 0,24 %— вірменську, 0,13 %— білоруську, 0,08 %— молдовську мову[4]

Економіка[ред.ред. код]

Харчові підприємства. Більше половини загальної кількості зайнятих у народному господарстві працює в рекреаційних закладах, у промисловості — близько 10%.

Транспорт[ред.ред. код]

До 1941 року в місті функціонував кінний трамвай — «Конка», від залізничної станції «Святогірськ» до берега річки Донець. В даний час міський транспорт представлений автобусним маршрутом, що з'єднує залізничну станцію «Святогірськ» з центром міста і Лаврою.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Миколаївська церква на крейдяній скелі (Святогірська лавра)

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Додаткові джерела[ред.ред. код]