Святогірськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Святогірськ
Герб Святогорска (большой).png Флаг Святогорска.svg
Герб Святогорська Прапор Святогорська
Svjatogorsk, Lavra 3.jpg
Краєвид Святих гір
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область Донецька область
Район Краматорський район
Громада Святогірська міська громада
Засноване 1571 (452 роки)
Статус міста з 1964 року
Населення 4504 (01.01.2017)[1]
 - повне 4504 (01.01.2017)[1]
Площа 8.26 км²
Густота населення 545.3 осіб/км²
Поштові індекси 84130-84135
Телефонний код +380-6262
Координати 49°02′27″ пн. ш. 37°34′11″ сх. д. / 49.04083° пн. ш. 37.56972° сх. д. / 49.04083; 37.56972Координати: 49°02′27″ пн. ш. 37°34′11″ сх. д. / 49.04083° пн. ш. 37.56972° сх. д. / 49.04083; 37.56972
Висота над рівнем моря 66 м
Водойма р. Сіверський Донець
Назва мешканців святогірча́нин, святогірча́нка, святогірча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція Святогірськ
До станції 6 км
До обл./респ. центру
 - фізична 117,3 км
 - залізницею 179 км
 - автошляхами 146 км
До Києва
 - фізична 528 км
 - залізницею 650 км
 - автошляхами 661 км
Міська влада
Адреса Донецька обл., Краматорський р-н, м. Святогірськ, вул. Володимира Сосюри, 8
Вебсторінка Святогірська міська рада

CMNS: Святогірськ у Вікісховищі

Карта
Святогірськ. Карта розташування: Україна
Святогірськ
Святогірськ

Святогі́рськ (до 1938 року — Банно-Тетянівка, з 1938 року — селище Банне (Баннівське), з 1964 року місто — Слов'яногірськ, з 2003 року — місто Святогірськ) — місто на півночі Донецької області, у Краматорському районі[2]. Найпівнічніше місто Донецької області.

Географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване на березі річки Сіверський Донець, біля кордону трьох областей — Донецької, Харківської та Луганської, за 6 км від залізничної станції Святогірськ. Є найпівнічнішим містом Донецької області. Входить до складу Краматорської агломерації.

Святогірськ є найзеленішим містом України — 2004 року на одного мешканця міста припадало 144,2 м² зелених насаджень, що є найкращим показником у країні (міжнародна норма — не менше 20 м²). У місті розташований ландшафтний заказник місцевого значення Соснові насадження.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

Поселення відоме з письмових джерел початку XVI століття під назвою Святі Гори.

Перша письмова згадка про поселення та переправу біля Святих Гір датується 1526 роком, в спогадах Зиґмунда Герберштейна.

Із 1624 року у Святих Горах згадується Святогірський Успенський чоловічий монастир, вибитий у крейдяних скелях правого берега річки Сіверський Донець.

У другій половині XVI століття організовано сторожову і станичну служби по Дінцю, у межах яких на лівому березі Сіверського Дінця діяла 5-а Святогірська сторожа.

У другій половині XVIII ст. на лівому березі річки виникла монастирська слобода Банне. За переписом 1778 року, у ній мешкало 92 особи.

Російська імперія[ред. | ред. код]

1787 року за указом Катерини II Святогірський монастир закрили, а його майно передали до російської державної скарбниці.

1790 року імператриця подарувала Святогірський маєток князеві Григорієві Потьомкіну. Власних дітей у Потьомкіна не було, тому спадкоємцями стали його племінники (діти сестер). Святогірський маєток отримав у спадкове володіння Василь Васильович Енгельгарт. Після його смерті Святогірський маєток мав бути поділений між його сестрами. Тетяна Василівна Юсупова (уроджена Енгельгарт), мати Олександра Потьомкіна на прохання сина, щоб не розділяти маєток, купила всі чотири ділянки. У 1828 році маєток перейшов до Тетяни Василівни Юсупової. У 1830-х роках XIX століття вона намагалася відновити діяльність Святогірського монастиря, але отримала відмову. Після її смерті у 1841 році маєток перейшов до її сина від першого шлюбу Олександра Потьомкіна. У 1844 році у маєтку Потьомкіних відроджено Святогірський монастир. Тут побудовано нові церкви, корпуси і господарські будівлі. Серед іншого, почалося будівництво монументального Успенського собору висотою 53 м і довжиною 42 м. Напроти нього вже з 1851 р. височила Покровська церква з дзвіницею, яка мала 8 дзвонів. Найбільший із них важив 6354 кг. У Покровський церкві містилася ризниця, бібліотека й архів монастиря. У цей час поселення на правому березі відоме як Святогірськ, на лівому — як Банне.

У травні 1887 року Антон Чехов писав:

« Місце незвичайно красиве та оригінальне: монастир на березі річки Донця, біля підніжжя величезної білої скелі, на якій, тиняючись і нависаючи один над одним, нагромаджуються садки, дуби та вікові сосни. Здається, що деревам тісно на скелі і якась сила випирає їх угору й угору... Сосни буквально висять у повітрі і того й диви впадуть. Зозулі та солов'ї не замовкають ні вдень, ні вночі…

При мені, зважаючи на Миколиний день, склалося близько 15 000 прочан, з яких 8/9 старої. Їжа монастирська дарова для всіх 15 000: борщ із сушеними піскарями і куліш. Те й інше, як і житній хліб, смачно. Дзвін чудовий. співчі погані. Брав участь у хресному ході на човнах.

«
Меморіал загиблим воїнам-захисникам

У 1872 році Святогірський маєток перейшов у володіння до внучатого племінника Олександра Потьомкіна графа Георгія Рібоп'єра. Перед Першою світовою війною у монастирі проживало понад 600 ченців.

Українська революція[ред. | ред. код]

Жовтневий переворот та початок радянської окупації перервали перебіг життя монастиря. У 1917 році маєток було націоналізовано[3]. Впродовж Української революції Святогірськ став частиною проголошеної III Універсалом Української Народної Республіки у складі адміністративно-територіальної одиниці Донеччина з центром у Слов'янську. Під час радянсько-української війни, після проголошення у 1918 році Донецько-Криворізької Радянської Республіки почалися систематичні утиски монастиря, що супроводжувалися святотатством, дискредитацією, знущаннями та вбивством братії. У 1918 р. кількість ченців скоротилася з 700 до 200 осіб.

Радянський період[ред. | ред. код]

Щоб припинити «використовування краси природи з метою затемнення народу», голова Донецького губернського комітету Російської комуністичної партії (більшовиків) Еммануїл Квірінг постановив у жовтні 1922 року перетворити всі будівлі та майно монастиря на будинок відпочинку. Успенський собор став кінотеатром.

Пам'ятник Артему

Більшовики розорили Арсеньївський, Охтирський та Спасів монастирські скити, зруйнували Преображенський, Всіхсвятський та Петро-Павлівський храми, а на верхівці гори поруч із монастирем установили пам'ятник революціонеру Артему. Величезну бетонну постать в кубістичному стилі виконав скульптор Іван Кавалерідзе. Святі Гори було названо Червоними, Святогірськ — Слов'яногорськом, а монастир — Будинком відпочинку імені Артема.

Під час Другої світової війни перебувало під тимчасовою німецькою окупацією, звільнено радянськими військами у ході контрнаступу.

1964 року селище Банне отримало статус міста і назву Слов'яногірськ. У 1980 році ансамбль споруд оголошено Святогірським державним історико-архітектурним заповідником.

У Незалежній Україні[ред. | ред. код]

16 липня 1991 року на Слов'яногірських крейдяних горах вперше на Донбасі встановлено державний Прапор України. Цей захід здійснено членами Народного руху України з Донецька.

У 1992 році була відроджена Святогірський монастир. З'явилися ієромонахи, ченці, послушники. У вільне користування монастирю повернули Успенський собор, Миколаївську церкву, печерну церкву святих Антонія і Феодосія, комплекс печерних споруд, східну і західну вежі, Кирилівські і Мефодіївські сходи, нижній і верхній павільйони паломників. 15 травня 2003 року Слов'яногірськ офіційно перейменовано на Святогірськ.

2004 року Святогірський монастир отримав статус лаври.

У 2011 році місце, де раніше до території заповідника була додана так звана «Потьомкінська дача», з метою реставрації.

12 червня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи, Святогірськ став адміністративним центром Святогірської міської громади.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи, Святогірськ увійшов до складу Краматорського району Донецької області.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

З початком Російсько-української війни у 2014 році, Святогірськ опиняється під контролем незаконних проросійських збройних формувань.

23 квітня силами спецпідрозділів МВС України в районі міста була виявлена група озброєних людей. Того ж дня, в межах Антитерористичної операції на сході України, Святогірськ було звільнено. Подальших активних бойових дій на території міста не велося.

Під час російського вторгнення в Україну, з наближенням лінії фронту, місто почало зазнавати обстрілів з боку російських окупантів.

12 березня під час бойових дій в місті Святогірськ отримали пошкодження приміщення Святогірської обителі та отримали поранення вимушені біженці, які проживають у монастирі.

30 травня внаслідок обстрілу міста Святогірськ було пошкоджено Святогірську лавру, загинули двоє монахів цієї обителі та монахиня, троє монахів зазнали поранень.

4 червня російським обстрілом було знищено Всіхсвятський скит.

7 червня місто тимчасово окуповано російськими загарбниками. Тодішній мер Володимир Бандура перейшов на бік окупантів і звинуватив ЗСУ у воєнних злочинах[4]. На колишнього мера Святогірська до 24 лютого було відкрито кримінальне провадження, який обвинувачений у розкраданні міського бюджету. У 2020 році Володимир Бандура одержав перемогу на виборах міського голови Святогірська, йому оголошена підозра у державній зраді.

12 вересня 2022 року, в ході Слобожанського контрнаступу ЗСУ в Харківський області, місто було звільнено від російських окупантів[5][6]. 1 жовтня в місті відновилена робота місцевої поліції[7].

5 грудня 2022 року, у Міжнародний день волонтера, у деокупованому Святогірську була закладена Алея волонтерів[8]..

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1959 4516
1970 5112 +13.2%
1979 5433 +6.3%
1989 5789 +6.6%
2001[9] 5136 −11.3%
2005 4971 −3.2%
2010 4791 −3.6%
2014 4630 −3.4%

За даними перепису 2001 року населення міста становило 3805 осіб, для переважної більшости мешканців, а саме 65 % рідною мовою була українська, 34 % — російська, 0,24 % — вірменська, 0,13 % — білоруська, 0,08 % — молдовська мова[10].

Економіка[ред. | ред. код]

Харчові підприємства. Більше половини загальної кількості зайнятих у народному господарстві працює в рекреаційних закладах, у промисловості — близько 10 %.

Місто Святогірськ регулярно приваблює велику кількість туристів.

Транспорт[ред. | ред. код]

До 1941 року в місті діяв кінний трамвай — конка, від залізничної станції Святогірськ до берега річки Сіверський Донець. Нині діє автобусний маршрут, що сполучає залізничну станцію Святогірськ з центром міста й Святогірською лаврою.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

У квітні 2019 року в Святогірську відкрили Центр безпеки громадян, який повинен скоротити час прибуття рятівників і поліції до віддалених сіл. Також у 2019 році відкрився Туристичний інформаційний центр, мета якого — проведення екскурсій, конференцій і поширення іміджевої інформації про Святогірськ[11].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Миколаївська церква на крейдяній скелі (Святогірська лавра)
Миколаївська-церква-1.jpg

Особистість[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Постанова Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів». Верховна Рада України (укр.). 19 липня 2020. Процитовано 5 серпня 2020. 
  3. В.Дедов. Святогорское имение и его владельцы с конца XVIII до начала XX века. — Донецк, 2010, с. 40
  4. Перейшов на бік окупанта: мер Святогірська отримав підозру у держзраді. РБК-Украина (рос.). Процитовано 14 червня 2022. 
  5. У Нацгвардії підтвердили звільнення Святогірська. Укрінформ. 12 вересня 2022. 
  6. Українські військові звільнили Святогірськ. Суспільне. 12 вересня 2022. 
  7. Поліція відновила роботу у звільненому Святогірську Донецької області. РБК-Украина (укр.). Процитовано 1 жовтня 2022. 
  8. На Донеччині у Святогірську заклали алею волонтерів. suspilne.media. Процитовано 5 грудня 2022. 
  9. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
  10. Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 грудня 2021. 
  11. а б в Гоу в Святогорск: город туристов и паломников, лесов и храмов. Свои.City (рос.). Процитовано 24 січня 2020. 
  12. Положення про фестиваль. Архів оригіналу за 30 липня 2013. Процитовано 16 липня 2014. 

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Панорами[ред. | ред. код]

Святогірський заповідник
Свято-Успенська Святогірська лавра