Караванський Святослав Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Святослав Караванський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Караванський.
Святослав Йосипович Караванський
Народився 24 грудня 1920(1920-12-24)
Одеса, нині Україна Україна
Помер 17 грудня 2016(2016-12-17) (95 років)
Балтимор, США США
Країна  СРСР
 США
Національність українець
Діяльність мовознавець, поет, журналіст
Сфера роботи мовознавство[1], поезія[1], переклад[1], журналістика[1] і Q117039182?[1]
Мова творів українська
Партія ОУН
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» І ступеня
Премії Літературна та патріотично-виховна премія імені Олекси Гірника
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Святосла́в Йо́сипович Карава́нський (24 грудня 1920, Одеса — 17 грудня 2016[2], Балтимор, США) — український мовознавець, поет, перекладач, журналіст, автор самвидаву. Довголітній в'язень радянських таборів СРСР 1944–1960, 1965–1979. Член ОУН.

З 1979 р. був в еміграції.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 24 грудня 1920 року в місті Одеса в родині інженера.

Середню школу закінчив в Одесі 1938 року. Вчився в Одеському індустріальному інституті, а з 1939 року — ще й на заочному підвідділі інституту чужоземних мов. Ще в шкільні роки почав писати вірші й оповідання, деякі з них публікували в піонерській пресі. Навчаючись в інституті, Караванський робить перші спроби перекладу, мріє трудитися літературою.

У 1940 р. полишає інститут і самохіть іде до війська, щоб, відслуживши, вступити на філологічний факультет університету. В липні 1941 року частина, в якій служив Святослав, потрапила в оточення німецьких військ у Західній Білорусі. Уникнувши полону, Караванський повертається на початку 1942 року в Одесу, вступає на літературний факультет університету, де зближується з гуртком української молоді, пов'язаної з ОУН. Член ОУН (б) від січня 1943 року під псевдо «Бальзак». Караванський очолював ланку з двох інших оунівців і претендував на посаду господарчого референта в обласному проводі.[3] Організовує книгарню української літератури «Основа», а виторгувані гроші передає на потреби гуртка й українського театру. Його переслідує румунська сигуранца.

В 1944 році виїздить до Румунії, звідки в липні того ж року нелегально повертається у зайняту радянською армією Одесу (групу було скинуто на парашутах для ведення підривної діяльності в радянському тилу[4]). Але третього ж дня після повернення, при спробі відновити зв'язок з колишніми гуртківцями, Караванського заарештували. Під час слідства його обіцяли звільнити, якщо буде доносити про настрої студентської молоді, однак він відмовився.

Життя в таборах[ред. | ред. код]

У 1945 р. військовий трибунал Одеського військового округу засудив Караванського до 25 років позбавлення волі. Карався в багатьох таборах — будував залізницю на р. Печорі, рубав ліс коло Магадану, добував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет — Лена, шив одяг у Мордовії.

Коли умови в таборах після смерті Сталіна пом'якшали, Караванський береться за свою давню мрію — літературну працю й багато пише — вірші, віршовані казки, п'єси, перекладає. Деякі з його творів навіть публікували в центральних виданнях («Літературна Україна»). 1954 року розпочинає велику роботу над Словником українських рим.

19 грудня 1960 року, після 16 років і 5 місяців ув'язнення, Караванського звільняють постановою Дубравного ВТТ (виправно-трудовий табір) — на підставі ст. 2 Указу про амністію від 17 вересня 1955 року термін ув'язнення Караванського скорочений наполовину, тобто на 12,5 років. Він повертається до Одеси, працює механіком ремонту обчислювальних машин, перекладачем у редакції обласної газети «Чорноморська комуна», позаштатним кореспондентом журналу «Україна», виїздить на заробітки до республіки Комі тощо. Закінчує працю над Словником рим української мови, що складався з 1 000 друкованих сторінок. Досі в Україні не існувало подібного видання. Словник містить близько 60 000 римованих пар, що автор склав сам, а не взяв із творів поетів. Ця праця має велике значення для розвитку літературної й мовної культури України. Караванський багато перекладає з англійської мови, друкує книжку «Біографії слів», часто виступає з дописами про мову. 1961 року одружився з Ніною Строкатою. У 1962 р. вступив на заочний підвідділ філологічного факультету Одеського університету.

Караванський брав активну участь у громадському житті країни: збирав українські книжки для Кубані, пропонував організувати всенародні врочистості до ювілею М. Лисенка, виступав за дублювання фільмів українською мовою тощо. У 1965 р. занепокоєний ростом русифікації шкіл і ВНЗ, написав статтю «Про одну політичну помилку», став автором самвидаву. Після цього 4 вересня 1965 року проведено обшук, 13 листопада — арешт. Оскільки не було жодного формального приводу для суду над Караванським, то на подання КДБ Генеральний прокурор СРСР Р. Руденко опротестував його звільнення за амністією. Без суду і розслідування Караванського відправили й далі відбувати 25-річний термін (8 років і 7 місяців) у таборах суворого режиму. Караванський 5 разів оголошував голодування протесту, у Володимирській тюрмі зібрав свідчення в'язнів — учасників і свідків розстрілу польських офіцерів у Катині, підготував про це статтю, щоб передати її на волю. Влітку 1969 р. його було заарештовано в тюрмі й там же засуджено додатково ще на 5 років тюрми та 3 роки таборів особливо суворого режиму.

Святослав і Ніна Караванські (Ніна Строката), 1980

У грудні 1971 року заарештовують дружину Ніну Строкату-Караванську, яка допомагала Святославу. В травні 1972 року її засуджують на 4 роки таборів[5].

Усього Святослав Караванський провів у радянських таборах 30 років. Деякий час відбував покарання з легендарним сотенним УПА Березівської сотні Карпатського куреня військової округи «Говерля» ТВ-21 «Гуцульщина» Мирославом Симчичем «Кривоносом».[6] У листопаді 1979 року емігрував разом з дружиною до США. Вів громадську й наукову діяльність, опублікував низку праць із мовознавства. 1993 року в Києві вийшов його «Практичний словник синонімів української мови», 1998 року — «Російсько-український словник складної лексики».

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Вірші та оповідання почав писати у школі, деякі з них публікувалися в піонерській пресі. Після смерті Сталіна умови в таборах пом'якшали, Святослав взявся за літературну працю. Писав вірші, віршовані казки, п'єси, перекладає з англійської. Деякі з його творів публікувалися навіть у газеті «Літературна Україна». 1954 року розпочав велику роботу над «Словником українських рим».

Караванський багато перекладав, підготував книгу «Біографія слів», часто виступав з дописами про мову, підготував до видання збірку гуморесок і фейлетонів, перекладав для журналу «Дніпро» роман «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте, у 2004 році закінчує розпочатий іще в таборі «Словник українських рим» (близько 1 000 друкованих сторінок).

Боротьба за мову[ред. | ред. код]

Святослав Караванський опублікував уже в часи свободи численні розвідки, в яких засуджує «знущання з української мови» та правопису. Ось що Караванський пише про Правопис-90:

Зміни, допущені Правописом-90, радше косметичні, а не спрямовані на відродження самобутніх рис української мови.

1. Розреклямована реабілітація літери Ґ насправді мильна бульбашка. Літеру Ґ допущено до вживання у яких двох-трьох десятках переважно маловживаних слів. Правопис декларує: „У власних назвах іншомовного походження етимологічний звук Ґ у вимові й на письмі передаватиметься традиційним (?) Г, проте збереження Ґ у вимові не вважатиметься порушенням ортоепічної норми“. Іншими словами, літеру Ґ запроваджено косметично, для показухи. Щождо географічних назов і прізвищ, то там має й далі писатися Г: Біг Бен, а не Біґ Бен, Грімм, а не Ґрімм, Гданськ, а не Ґданськ. Постає питання навіщо літера Ґ в українській абетці? Щоб її й далі не використовувати? На мою думку, укладачі Правопису-90, а вірніше їхні високі зверхники з ЦК КПУ, погодилися на запровадження літери Ґ для заспокоєння громадськости в Україні та діяспорі, і заразом зробили все, щоб написання імен та географічних назов ув українському правописі нічим не відрізнялося від російського написання. Запровадження літери Ґ в українському правописі мало б повернути належне місце й літері Г, яку досі у багатьох словах замінювано на літеру X: Хельсінкі замість Гельсінкі, Хаммер замість Гаммер, Ханна замість Ганна. Аж ні. Правопис-90 зберіг проімперську практику перекладу іншомовної „Н“ як Х. Слова Гельсінкі, Гантер, Гофман і далі писатимуться Хельсінкі, Хантер, Хофман. Комісія подбала, щоб у написанні власних імен не було жодних розбіжностей з російським правописом. 2. Ряд інших змін — це усунення правописних розбіжностей, а не правописного погрому 30-х років. 3. Усунувши деякі малоістотні розбіжності, Правопис-90 не зачепив кричущих перекручень погромних часів

[7].

Державні нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[8] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Книги[ред. | ред. код]

Словники
  • «Практичний словник синонімів української мови». — К.: Кобза, 1993. — 469 с. — ISBN 5-87274-050-6
  • «Російсько-український словник складної лексики». — К.: ВЦ Академія, 1998. — 709 с. — ISBN 966-580-032-9
  • «Російсько-український словник складної лексики». Друге видання, доповнене й виправлене. — Львів: БаК, 2006. — XIV + 562 с. — ISBN 966-7065-60-X // (Словник видано в авторській редакції за правописом 1928 року)
  • «Практичний словник синонімів української мови». Друге видання, доповнене й опрацьоване. — К.: Українська книга, 2000. — 480 с. — ISBN 966-7219-11-9
  • «Словник рим української мови». — Львів: БаК, 2004. — 1027 с. — ISBN 966-7065-45-6
  • «Практичний словник синонімів української мови». Третє видання, опрацьоване й значно доповнене. — Львів: БаК, 2008. — 512 с. — ISBN 966-7065-76-6
  • «Практичний словник синонімів української мови». Четверте видання, опрацьоване й значно доповнене. — Львів: БаК, 2012.
  • Практичний словник синонімів української мови. — П'яте видання, опрацьоване й значно доповнене. — Львів : БаК, 2014. — 544 с. — ISBN 978-966-2227-29-1.
  • «Російсько-український словник складної лексики». Третє видання, доповнене й виправлене. — Львів: БаК, 2016. — 608 с. — ISBN 966-7065-37-6

Пам'ять[ред. | ред. код]

Зчіпка з трьох марок «Лицарі духу. Діячі українського правозахисного руху»
  • У листопаді 2020 року Укрпошта випустила зчіпку «Лицарі духу. Діячі українського правозахисного руху» з трьох марок «Михайло Горинь (1930–2013)», «Микола Руденко (1920–2004)», «Святослав Караванський (1920–2016)». Автор — Василь Василенко. Дата випуску — 20.11.2020. Тираж — 100 000 прим.[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ http://ukranews.com/ua/news/466915-u-ssha-pomer-ukrainskyy-movoznavec-svyatoslav-karavanskyy. ukranews.com. Українські новини. 18 грудня 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016.
  3. ↑ Похід на Схід. Як ОУН воювала в усіх куточках України; Texty.org.ua. Процитовано 27 березня 2021.
  4. ↑ Гандзій, Олександр (22 червня 2021). Маємо позбутися міфу про віроломний напад Німеччини. Gazeta.ua. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 19 лютого 2023.
  5. ↑ І.Рапп. Ніни Строката (Строкатова)-Караванська Ніна Антонівна [Архівовано 2 червня 2011 у Wayback Machine.] // Дисидентський рух в Україні. Персоналії / Український національний рух
  6. ↑ Інтерв’ю з повстанцем Мирославом Симчичем. Український Стиль. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
  7. ↑ С. Караванський. Секрети української мови. — К.: УКСП «Кобза», 1994. — С. 113. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 1 лютого 2021.
  8. ↑ Указ Президента України № 937/2006 від 8 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод». Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 26 грудня 2021.
  9. ↑ Поштові марки у вигляді зчіпки з 3-х марок "Лицарі духу". Процитовано 5 серпня 2022 року.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Біляїв В. Палка й правдива мова (Святослав Караванський) // «На неокраянім крилі…». — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — С. 100—111.
  • Василюк Я. Міцне чималеньке слово // Визвольний шлях. — 1980. — № 10. — С. 1277—1279.
  • Зінкевич О. Караванський Святослав // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 359.
  • Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»): Збірник матеріалів / Укл. В. Чорновіл. — Париж,1967. — С. 83—170.
  • Літературні вечори в Українськім Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк : Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
  • Пелех У. Святослав Караванський — його життя і творчість — відлуння жорстокої доби // Від розстріляного до замученого відродження. 1960—1980 роки в українській літературі. — Торонто -Вінніпег: Видавнича фундація Гуменюків. — С. 125—133.
  • Славутич Яр. Совість віку (Поезія Святослава Караванського) // Слово. Збірник 11. — Б. м. : ОУП «Слово», 1987. — С. 290—297.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Караванський Святослав Йосипович
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Караванський_Святослав_Йосипович&oldid=41497609