Святошинські дачі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Святошинські дачі
Київ
Святошинські дачі

Каріатида. Фрагмент декору дачі на вул. Львівській, 18-а
Загальна інформація
50°27′16″ пн. ш. 30°22′20″ сх. д. / 50.454500° пн. ш. 30.37222° сх. д. / 50.454500; 30.37222Координати: 50°27′16″ пн. ш. 30°22′20″ сх. д. / 50.454500° пн. ш. 30.37222° сх. д. / 50.454500; 30.37222
Район Святошинський район
Адмінодиниця Святошинський район
Транспорт
Метрополітен Kiev Metro First Line logo.svg «Житомирська»
Kiev Metro First Line logo.svg «Святошин»
Залізнична інфраструктура Святошин
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap
Карта
Святошинські дачі. Карта розташування: Київ
Святошинські дачі
Святошинські дачі
Святошинські дачі (Київ)

Свято́шинські да́чі — колишнє дачне селище у Святошині (Київ), яке проіснувало у 1897—1919 роках. Було забудоване дачними будинками і садибами за зразками закордонних курортних вілл у формах історизму, еклектики й модерну.[1]

Дачні селища навколо Києва[ред. | ред. код]

Докладніше: Київські дачі

У другій половині ХІХ — початку ХХ ст. у Києві спостерігався дачний бум. Навколо міста виросли два кільця дачних поселень. Святошинські дачі забудовувалися у так званому «першому колі» київських дач.

Дачне селище у Святошині[ред. | ред. код]

1897 року під дачі відвели 225 десятин (близько 250 га) землі з Києво-Межигірського лісу уздовж Брест-Литовського шосе. Територію розбили на 450 ділянок, які віддали з торгів в оренду терміном на 99 років. Фінансовим самоуправлінням і розбудовою селища займалося створене на кооперативних засадах «Товариство сприяння благоустрою дачної місцевості Святошин». На його замовлення міські архітектори Олександр Кривошеєв і Олександр Хойнацький розробили 24 типи планів фасадів дачних споруд розміром від двох до восьми кімнат.

30 квітня (13 травня) 1900 року підприємець Олександр Кумбарі пустив від Тріумфальної брами до селища вузькоколійну трамвайну лінію на кінській тязі завдовжки 9 верст (Святошинський трамвай). Це сприяло швидкому розвиткові Святошина[2].

18 (31) серпня 1901 року трамвай перевели на електричну тягу[2].

1901 року відкрили залізничну станцію Святошин, а 1902 року через селище проклали Києво-Ковельську лінію залізниці.[3]

Щорічно селище до міської скарбниці сплачувало близько 30 тис. крб. орендної плати. Але все одно у Святошині не вистачало вуличного освітлення, водогону, тротуарів і бруківки.[1]

Планувальна структура[ред. | ред. код]

План Святошинських дач, 1909
Різдву Христовому за мотивами «З нами Бог»

Святошин у поезії В. Стуса
Я раптом з туги, з затканого неба,
із забуття, з безмежної розлуки,
од довгої надсади захмелілий,
на Брест-Литовський упаду проспект,
на ту Четверту просіку зчужілу,
де лиш глушливий гуркіт автостради
мені повість, що серця лячне гупання
б’є з рідною землею в однотон...

повна версія 

І вже коли задуманим дівчатком,
що перед цілим світом завинило
дитинячою чистотою погляду
і немічністю власної цноти,
ти неквапливо із трамваю вийдеш
і перейдеш дорогу, щоб пірнути
в надзірних сосон кострубатий смерк,
тоді пірву я серце за тобою,
обранившись по чагарях колючих,
пильнуючи твій слід, котрий од краю
душі моєї ліг на цілий світ.

В. Стус. «Палімпсести»[4]

Планувальна структура Святошина складалася з ліній-вулиць і поперечних просік. Брест-Литовське шосе розділяло територію на дві частини: північну та південну.

У південній частині пролягали вулиці Пушкінська (тепер вул. Львівська), Петропавлівська (тепер вул. Верховинна), Південна (тепер вул. М. Котельникова). Перпендикулярно розкреслювали І просіка або вул. Східна (тепер вул. А. Петрицького), ІІ просіка або вул. Георгіївська (тепер вул. І. Крамського), ІІІ просіка або вул. Паркова (тепер вул. Ф. Кричевського), IV просіка або вул. Церковна (перетворена на Кільцеву дорогу) і V просіка або вул. Борщагівська (тепер вул. Живописна). У кварталі між вулицями Пушкінською, Парковою і Петропавлівською існував громадський парк із бюветом.

У північній частині паралельно до шосе проходили вулиці Північна (тепер вул. Ф. Пушиної) та Гранична, Межигірська, Лугова (не збереглися). Їх перетинають вулиці Біличанська (тепер вул. Чорнобильська), Трамвайна (перетворена на просп. Академіка Палладіна), Торгова (вул. Семашка).

На перетині вулиць Північної і Торгової розміщувався Торговий (Базарний) майдан.

На території селища розташовувалися 47-е Пушкінське змішане трикласне училище, комерційне училище Долинської, приватна школа, вечірні класи для дорослих, бібліотека Товариства тверезості, санаторій Сувальського та А. Рокочі, гідропатична лікарня Сувальського на вул. Південній, пошта і телеграф, фотоательє Роштанова, аптеки, лазня, бакалійна та інші крамниці, вільнопожежна дружина.

У театрі, побудованому 1902 року у громадському парку, влаштовувалися театральні вистави, концерти і гуляння.

Було облаштовано два ставки для купання і катання на човнах.

На Торговому майдані функціонували базар і ресторан.[1]

Історичні споруди[ред. | ред. код]

Святошинський храм

Найкращими вважалися ділянки, розташовані уздовж Брест-Литовського шосе і квартали від 1-ї до 3-ї просіки (відповідно від вул. Східної до вул. Паркової).

Селище забудували малоповерховими дерев'яними і мурованими дачними будиночками та нечисленними громадськими спорудами.[1]

Зруйновані пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Миколаївська церква, збудована у 1907, зруйнована у 1930-і рр. (просп. Перемоги, 111)
  • Дерев'яний будинок театру у громадському парку, 1902 року (вул. Паркова)
  • Дерев'яний дачний будинок гласного Міської думи С. Лесіша, знищений у 1990-х рр. (просп. Перемоги, 119)
  • Садиба, кін. 19 — поч. 20 ст. (Львівська, 15)[5]
  • Двоповерховий будинок (вул. Львівська, 62), в одній з квартир якого У 1965–1972 жив Василь Стус.[6]

Збережені пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Дачна садиба у формах історизму кін. 19 — поч. 20 ст. (просп. Перемоги, 130)
  • Залізнична станція у формі модернізованого цегляного стилю, 1901 (вул. Святошинська, 15),
  • Садиба Бахарєва І. К., кін. 19 — поч. 20 ст. (вул. Львівська, 3)[7]
  • Дача у формах «київського ренесансу» з каріатидами, 1905—1908 (вул. Львівська, 18-а)[8]
  • Дача Дьякова І. М., 1905—1908 (Львівська, 80)[9][10]
  • Дача, поч. 20 ст. (Львівська, 34)[11]
  • Дачний будинок (вул. Львівська, 10)
  • Будинок у формі модерну (вул. І. Крамського, 10).

Громадські будівлі 1930-х рр.[ред. | ред. код]

  • Будинок громадського призначення, 1937—1938 (вул. Верховинна, 13).[12]
  • Адміністративний будинок, кін. 1930-х рр. (Львівська, 8/6)[13]
  • Інтернат для іспанських дітей, 1-а пол. 1930-х рр. (Львівська, 25)[14]
  • Шкільний будинок у формах неокласицизму (вул. Ф. Пушиної, 54)[15]

Припинення існування дачного селища[ред. | ред. код]

1919 року Святошин включили до складу Києва. Більшовики націоналізували дачні і громадські будівлі. Найкращі споруди передали під профспілкові й відомчі оздоровниці, дитячі інтернати і табори відпочинку.[16]

У 1930-і рр. у селищі збудували кілька споруд громадського призначення у формах неокласицизму з елементами конструктивізму.

У 1962—1971 роках житлова забудова і сучасні магістралі із транспортною розв'язкою докорінно змінили характер колишнього дачного селища.[1]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]