Святошинські дачі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Святошинські дачі
Sviatoshyn Caryatid.jpg
Загальна інформація
50°27′16″ пн. ш. 30°22′20″ сх. д. / 50.45450000002777813° пн. ш. 30.37222222225000223° сх. д. / 50.45450000002777813; 30.37222222225000223Координати: 50°27′16″ пн. ш. 30°22′20″ сх. д. / 50.45450000002777813° пн. ш. 30.37222222225000223° сх. д. / 50.45450000002777813; 30.37222222225000223
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Адмінодиниця Святошинський район
Транспорт
Метрополітен Kyiv Metro First Line logo.svg «Житомирська»
Kyiv Metro First Line logo.svg «Святошин»
Залізнична інфраструктура Святошин
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap
Карта
Святошинські дачі. Карта розташування: Київ
Святошинські дачі
Святошинські дачі
Святошинські дачі (Київ)

Свято́шинські да́чі — колишнє дачне селище у Святошині (Київ), яке проіснувало у 1897—1919 роках. Було забудоване дачними будинками і садибами за зразками закордонних курортних вілл у стилях історизму, еклектики й модерну[1].

Дачні селища навколо Києва[ред. | ред. код]

Докладніше: Київські дачі

У другій половині ХІХ — початку ХХ ст. у Києві спостерігався дачний бум. Навколо міста виросли два кільця дачних поселень. Святошинські дачі забудовувалися у так званому «першому колі» київських дач.

Дачне селище у Святошині[ред. | ред. код]

1897 року під дачі відвели 225 десятин (близько 250 га) землі з Києво-Межигірського лісу уздовж Брест-Литовського шосе. Територію розпланували на 450 ділянок, які віддали з торгів в оренду на 99 років. Фінансовими питаннями і розбудовою селища займалося створене на кооперативних засадах «Товариство сприяння благоустрою дачної місцевості Святошин». На його замовлення міські архітектори Олександр Кривошеєв і Олександр Хойнацький розробили 24 типи проєктів дачних будівель, що мали від двох до восьми кімнат[2].

Швидкому розвиткові Святошина сприяло прокладення 1900 року вузькоколійнї лінії (Святошинського трамвая) спочатку на кінській, а з 1901 року електричній тязі[2]. 1901 року відкрили залізничну станцію Святошин, а 1902 року через селище проклали Києво-Ковельську лінію залізниці[3].

Щорічно селище до міської скарбниці сплачувало близько 30 тисяч карбованців орендної плати. Але все одно у Святошині бракувало водогону, вуличного освітлення, тротуарів і бруківки[4].

У 1911 році тут відкрили в новопобудованому будинку кінотеатр.

У 1912 році у Святошин проклали телефонну лінію[5].

Планувальна структура[ред. | ред. код]

Різдву Христовому за мотивами «З нами Бог»

Святошин у поезії В. Стуса
Я раптом з туги, з затканого неба,
із забуття, з безмежної розлуки,
од довгої надсади захмелілий,
на Брест-Литовський упаду проспект,
на ту Четверту просіку зчужілу,
де лиш глушливий гуркіт автостради
мені повість, що серця лячне гупання
б’є з рідною землею в однотон...

повна версія

І вже коли задуманим дівчатком,
що перед цілим світом завинило
дитинячою чистотою погляду
і немічністю власної цноти,
ти неквапливо із трамваю вийдеш
і перейдеш дорогу, щоб пірнути
в надзірних сосон кострубатий смерк,
тоді пірву я серце за тобою,
обранившись по чагарях колючих,
пильнуючи твій слід, котрий од краю
душі моєї ліг на цілий світ.

В. Стус. «Палімпсести»[6]

Планувальна структура Святошина складалася з ліній-вулиць і поперечних просік. Брест-Литовське шосе розділяло територію на дві частини: північну та південну.

У південній частині пролягали вулиці Львівська (тодішня Пушкінська), Верховинна (Петропавлівська), Котельникова (Південна). Перпендикулярно розкреслювали І просіка або Східна вулиця (тепер Петрицького), ІІ просіка або Георгіївська вулиця (Крамського), ІІІ просіка або Паркова вулиця (Кричевського), IV просіка або Церковна вулиця (Кільцева дорога) і V просіка або Борщагівська вулиця (Живописна).

У кварталі між вулицями Парковою, Петропавлівською і Пушкінською існував громадський парк із бюветом (нині на місці парку розташовано гімназію східних мов).

У північній частині паралельно до шосе пролягали вулиці Північна (тепер Пушиної), Гранична, Межигірська і Лугова (не збереглися). Їх перетинають вулиці Біличанська (тепер Чорнобильська), Трамвайна (проспект Палладіна), Торгова (Семашка).

На розі вулиць Північної і Торгової розміщувався Торговий (Базарний) майдан.

На території дачного селища діяли комерційне училище Долинської, 47-е Пушкінське змішане трикласне училище, приватна школа, вечірні класи для дорослих і бібліотека Товариства тверезості. Тут також розташовувалися санаторій Сувальського та А. Рокочі, гідропатична лікарня Сувальського на Південній вулиці, пошта і телеграф, фотоательє Роштанова, аптеки, лазня, бакалійна та інші крамниці, пожежна дружина.

У театрі, побудованому 1902 року у громадському парку, влаштовувалися театральні вистави, концерти і гуляння.

Два ставки облаштували для відпочинку, купання і катання на човнах.

На Торговому майдані функціонували базар і ресторан[2].

Історичні споруди[ред. | ред. код]

Найкращими вважалися ділянки, розташовані уздовж Брест-Литовського шосе і квартали від Першої до Третьої просіки, відповідно від Східної вулиці (Петрицького) до Паркової (Кричевського).

Селище забудували малоповерховими дерев'яними і мурованими дачними будиночками та нечисленними громадськими спорудами[4].

Зруйновані пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Миколаївська церква, збудована у 1907, зруйнована у 1930-і роки (проспект Перемоги, 111)
  • Дерев'яний будинок театру у громадському парку, 1902 року (вул. Паркова)
  • Дерев'яна дача гласного міської думи Стефана Лесіша, знищена у 1990-х роках (проспект Перемоги, 119)[7]
  • Садиба, межі ХІХ —ХХ сторіччя (Львівська вулиця, 15)[8]
  • Двоповерховий будинок (Львівська вулиця, 62), в одній з квартир якого у 1965—1972 роках мешкав Василь Стус[9]

Збережені пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Дача з мезоніном у стилі історизму, межа ХІХ —ХХ сторіччя (проспект Перемоги, 130)[10]
  • Залізнична станція у формі модернізованого цегляного стилю, 1901 (Святошинська вулиця, 15),
  • Садиба Бахарєва І. К., межа ХІХ —ХХ сторіччя (Львівська вулиця, 3)[11]
  • Дача з каріатидами у формах «київського ренесансу», 1905—1908 (Львівська вулиця, 18-а)[12]
  • Дачний будинок початку ХХ сторіччя (Львівська вулиця, 34)[13]
  • Дача Іполита Дьякова, 1905—1908 (Львівська вулиця, 80)[14][15]
  • Будинок у формі модерну (вулиця Крамського, 10)[16].

Припинення існування дачного селища[ред. | ред. код]

1919 року Святошин включили до складу Києва. Більшовики націоналізували дачні і громадські будівлі. Найкращі споруди передали під оздоровниці, дитячі інтернати і табори відпочинку[17].

У 1930-х роках у селищі збудували кілька споруд громадського призначення у формах неокласицизму з елементами конструктивізму, які поставили на облік пам'яток архітектури та історії:

  • Будинок громадського призначення, 1937—1938 (Верховинна вулиця, 13)[18]
  • Адміністративний будинок, кінець 1930-х років (Львівська вулиця, 8/6)[19]
  • Інтернат для іспанських дітей, перша половина 1930-х років (Львівська вулиця, 25)[20]
  • Шкільний будинок у стилі неокласицизму (вулиця Пушиної, 54)[21]

У 1962—1971 роках житлова забудова і магістралі із транспортною розв'язкою докорінно змінили характер колишнього дачного селища[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Святошин (дачне селище), 2011, с. 1407.
  2. а б в Святошин (дачне селище), 2011, с. 1406.
  3. Святошин (залізнична станція), 2011, с. 1411.
  4. а б Святошин (дачне селище), 2011, с. 1405—1406.
  5. https://libraria.ua/numbers/920/65611/?PageNumber=3
  6. Стус Василь. Палімпсести
  7. Абрамова І. 1996 р. Дача Лесіша в Святошині (архітектура київських околиць) // З історії української реставрації. – К. : Українознавство, 1996. — С. 195–197.
  8. Дача на Львівській, 15, 2011, с. 1412.
  9. На захист скверу імені Василя Стуса
  10. Дача з мезоніном, 2011, с. 1412—1413.
  11. Дача на Львівській, 3, 2011, с. 1413—1414.
  12. Дача на Львівській, 18-а, 2011, с. 1409.
  13. Дача на Львівській, 34, 2011, с. 1409.
  14. Дача на Львівській, 80, 2011, с. 1410—1411.
  15. Прогулянка по Святошину
  16. Дача на Крамського, 10, 2011, с. 1409—1410.
  17. Київ: Провідник. За ред. Федора Ернста. К.: ВУАН, 1930. С. 729.
  18. Будинок громадського призначення (1937—1938), 2011, с. 1408—1409.
  19. Адміністративний будинок (кінець 1930-х років), 2011, с. 1407—1408.
  20. Інтернат для іспанських дітей ,перша половина 1930-х років), 2011, с. 1411—1412.
  21. Шкільний будинок (1938), 2011, с. 1414.

Джерела[ред. | ред. код]