Свято-Троїцька церква (Батиєва гора, історична)
| Свято-Троїцька церква | |
|---|---|
| 50°25′35″ пн. ш. 30°30′03″ сх. д. / 50.42666041369197671° пн. ш. 30.500972464566959985° сх. д.Координати: 50°25′35″ пн. ш. 30°30′03″ сх. д. / 50.42666041369197671° пн. ш. 30.500972464566959985° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |
 Україна, Київ |
| Початок будівництва | 1916 |
| Кінець будівництва | 1916 |
| Зруйновано | 1931 |
| Відбудовано | не відбудовувалась |
| Адреса | вул. Городня, 14 |
| Епонім | Трійця |
  Свято-Троїцька церква (Батиєва гора, історична) (Київ) | |
 | |
Свято-Троїцька це́рква — православний храм у Києві на Батиєвій горі, влаштований 1916 року та закритий у 1930-ті роки.
Історія храму[ред. | ред. код]
На межі XIX—ХХ століть на Батиєвій горі виникло робітниче поселення для працівників паровозного депо[1]. Найближчою парафіяльною церквою для них була Покровська церква на Солом'янці, тому ще з початку заснування селища його мешканці клопотали про влаштування свого храму[2][3]. У 1914 році вони подали до міської влади проєкт церкви та навіть встановили хрест на стику сучасних вулиць Романа Ратушного, Докучаєвської та Привітної — на місці, де мав постати храм[2]. Проте тоді міська влада відхилила їхнє клопотання. У 1916 році церкву в ім'я Святої Трійці відкрили у пристосованому приміщенні — двоповерховій дерев'яній будівлі школи за адресою вулиця Городня, 14[2][3]; на гребні даху будівлі встановили хрест[4]. Власне церква розміщувалася на другому поверсі, а на першому облаштували приміщення причту; поряд стояла окремо встановлена дерев'яна дзвіниця[2][4].
У січні 1931 року «на вимогу робітників-залізничників» Президіум Київської міської ради ухвалив закриття церкви[3]. Будівлю, в якій містилася церква, зруйнували, але пізніше[2].
На початку 2000-х років на території міського бюро судової експертизи на сусідній Докучаєвській вулиці УПЦ (МП) відкрила нову Троїцьку церкву, знову ж таки у пристосованому приміщенні[2][3]. Перший молебень в ній провели влітку 2001 року, а в грудні того ж року — першу літургію[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Широчин, Михайлик, 2020, с. 127.
- ↑ а б в г д е Широчин, Михайлик, 2020, с. 130.
- ↑ а б в г д Монастыри и храмы Киева, 2004, с. 39.
- ↑ а б Майко, 2020, с. 472.
Джерела[ред. | ред. код]
- Широчин С., Михайлик О. Невідомі периферії Києва. Солом'янський район. — 2-ге. — К. : Скай Хорс, 2020. — 400 с. — (Невідомі периферії Києва) — 300 прим. — ISBN 978-966-2536-61-46.
- Монастыри и храмы Киева: справочник-путеводитель / диакон Александр Кандий. — 4-ое, дополненное. — К., 2004. (рос.)
- Майко В. В. Православные церкви Киева 1037—1917: энциклопедический справочник. — Симферополь, 2020. — 475 с. — ISBN 978-5-905463-15-0.
