Свято-Успенський жіночий монастир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Домбоцький Свято-Успенський жіночий монастир — згромадження 30 черниць православного віросповідання у підпорядкуванні УПЦ МП та під опікою ігумені Февронії (Тухляниці). Розташований у селі Домбоки Закарпатської області.

Заснований 1931 на території Чехословаччини зусиллями православного архімандрита Олексія Кабалюка у складі Сербської православної церкви. Перша ігуменія — Євпраксія (Гричка).

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

В Домбоках поблизу Мукачевого 1921 року чехословацький уряд заснував сільськогосподарську школу. Через вісім років її закрили, а численні будівлі держава продала за 125 тисяч чеських крон батькам православного священика Івана Карбованця. Придбавши це місце, о. Іван поставив там православний хрест. Після цього він звернувся в Мукачівське єпархіальне управління Сербської православної церкви з листом, у якому оголосив про намір подарувати свою землю з забудовами під православний монастир.

11 квітня 1930 архімандрит Олексій Кабалюк дав згоду на будівництво православного монастиря Успіння Божої матері в селі Домбоки. Також і сам віддав багато свого майна на розбудову монастиря, а також зібрав пожертви у інших помісних церквах.

Протоієрей В.Каламацький виготовив документацію й очолив перебудову. Іконостас вирізьбив відомий майстер І.Павлишинець з с.Чопівці та помічник Василь Лендєл з с. Ракошина, який згодом сам зробив малий вівтар для ікони Божої Матері, а також вирізьбив хрест.

30 серпня 1931 єпископ Йосиф звернувся по допомогу до ігумені Параскевії (Прокоп) з Липчанського монастиря. В листі він писав: «Прошу дозволити сестрам, які бажають, перейти в Домбоки». У Домбоки вирішили перейти шість сестер, серед них монахині Софія та Анастасія та монахиня Євпраксія (Гричка), яка і стала настоятелькою монастиря.

У 1934 р. в монастир призначають священиком ієромонаха Варлаама (Свинець). У 1936 р. сестри збільшили вівтар у церкві. Під керівництвом монахині Євпраксії та архімандрита Алексія монастирське господарство змінювалося і зростало. При монастирі діяла швейна майстерня, у якій шили на замовлення православного духовенства священицький одяг.

В 1938 році з Єрусалима в монастир привезли чудотворну ікону Божої Матері «Скоропослушниця», що була намальована на Афоні.

У складі Угорщини та СССР[ред.ред. код]

Зеніту в своєму розвитку Домбоцький жіночий монастир досяг у часи Угорщини, коли ігуменією було призначено Февронії (Рацюк) — 18 червня 1942 року.
Але після приходу сталінських військ почалися гоніння на церкву — окупанти хотіли закрити монастир і переобладнати під дитячий табір. Дружній опір населення не дав здійснитися цьому задуму. Але 1959 комуністи таки монастир закрили. Церкву осквернили — перетворили на сипанець (комору). Домову церкву та церкву Благовіщення зруйнували. Іконостас єпархія продала, щоб його не донищили комуністи.

Після звільнення України від СССР[ред.ред. код]

1993 лише частину будівель та самі землі повернуто монастиреві. Почали повертатися монашки. Відновили церкву, однак вона приблизно на 2 метри нижча, ніж була.

Збудовано нову каплицю. Монастиреві повернуто чудотворну ікону «Скоропослушниця». Відроджено православну святиню стараннями ігумені Валентини (Волошин).

Неподалік від основного корпусу — поховання о. Івана Карбованця.

На даний час в монастирі проживає близько 30 черниць під опікою ігумені Февронії (Тухляниця).

Література[ред.ред. код]

  1. Данилець Ю, Православний монастир Успіння Божої Матері в селі Домбоки. – Ужгород: Ґражда, 2006. – 104 с. + 4 с. кол. вкл.: іл.