Священник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Священик)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Православний священник (справа) та диякон (зліва)

Свяще́нник[1] (раніше священик[2]) (оте́ць, у протестантів — пресвітер) — священнослужитель православних та католицьких церков другого ступеня священства, що здійснює за даною йому благодаттю всі богослужіння і таїнства (за винятком хіротонії та освячення мира й антимінсу). У Християнських конфесіях священник має другу ступінь священства, вищу за яку має лише єпископ. Рукопокладати в священники може лише єпископ[3]. У римо-католицькій церкві священники — целібати, а в православній — усі монахи та деякі священники, які дали обітницю безшлюбності.

Священник є особою, уповноваженою на виконання священних обрядів релігії, уповноважений посередник між людьми і Богом (або божествами в язичницьких релігіях). Жерці і жриці були відомі з найдавніших часів і в найпростіших суспільствах. Вони існують у всіх або в деяких галузях юдаїзму, християнства; у синтоїзмі, індуїзмі та багатьох інших релігіях вони називаються жерцями. Вони, як правило, розглядаються як позитивний контакт з божеством або божествами релігії, яку сповідують, часто інтерпретуючи сенс подій та виконання обрядів релігії. Священники є наставниками і лідерами парафій, до яких інші віруючі часто звертаються за консультацією з духовних питань.

Католицизм[ред. | ред. код]

У Католицькій церкві, як і в православ'ї, священник-пресвітер має право здійснювати п'ять таїнств із семи, за винятком таїнства священства (хіротонії) і таїнства миропомазання (його священник-пресвітер має право здійснювати лише з дозволу священника-єпископа дієцезії, в якій він інкардинований).

У латинському обряді католицької церкви для всіх священників обов'язковий целібат, у католицьких церквах східного обряду целібат обов'язковий тільки для чернецтва та єпископів. До священника-пресвітера прийнято звертатися «отче (Ім'ярек)»; до священника-єпископа «владико», «екселенс» і т. д.

Традиційним одягом всіх священників є сутана. Колір сутани залежить від ступеня клірика. Літургійне вбрання священника включає в себе альбу, орнат (казула) і столу.

Православ'я[ред. | ред. код]

Православні священники висвячуються єпископом та діляться на: ченців (чорне духовенство) і єпархіальних священників (біле духовенство). Ця традиція присутня й у східних католицьких церквах (католиків візантійського обряду).

У православ'ї вважається, що у випадку посвячення чоловіка у священники, Бог дає цьому чоловіку особливий вид благодаті, тобто особливу духовну силу, яка проявляється під час здійснення ним богослужіння, святих таїнств і навіть у повсякденному житті. Лише священникам дано право здійснювати певні види богослужінь. На думку деяких богословів, на священників, під час здійснення ними таїнств за всіма правилами, сходить Св. Дух, тобто Таїнства в певному сенсі здійснюються самим Богом.

Частіше використовується щодо служителя культу православної церкви пресвітера (ієрей) за саном середній між дияконом і єпископом, а також особа, що має цей сан, який відправляє церковну службу. Але відповідно богослов'я (догматика) — загальна назва всіх трьох ступенів святої Тайни Священства (диякон, пресвітер, єпископ).

Звичайно до священника звертаються словами-титулами «отець», «пан-отець» (західноукраїнське), «батюшка» (східно-українське), «ієрей» (урочисто — церковнослов'янське) і просторічне «піп», «владико» — щодо єпископів (народне — у нинішній день набрало зневажливого відтінку з-за комуністичного впливу й атеїстичної пропаганди). Священник-чернець зветься ієромонах.

Соціально-правне та матеріальне становище священника мінялося в окремі часи історії України: становище священника упосліджене в СРСР (священника в радянські часи звали «служителем культу»), де духовенство було фактично позбавлене громадянських прав і переслідуване. Див. «Духовенство».

Священнослужитель може брати участь у здійсненні богослужіння в іншій парафії за згодою єпархіального архієрея тієї єпархії, в якій дана парафія перебуває, або за згодою настоятеля за наявності посвідчення, яке підтверджує канонічну правоздатність цього священнослужителя.

Традиційним одягом всіх священників є ряса. Колір ряси може залежати як правило від використання барви літургійного вбрання відповідно періоду церковного календаря, ступеня в ієрархії; але загальноприйнятим є чорний колір.

Титули священника у Православній церкві[ред. | ред. код]

Протестантизм[ред. | ред. код]

Протестантський пастор церкви п'ятидесятників у Москві.

У цілому протестантизм характеризується демократичнішим устроєм громад у порівнянні з православ'ям і католицизмом: церковну громаду очолюють старші (пресвітери), обрані зі світських членів громади, — і проповідники, обов'язки яких непов'язані зі священницькою діяльністю, а вважаються лише службою (від лат. ministerium — звідси їх назва: «міністранти»). З черги, пресвітери і міністранти є частиною консисторії. Консисторія ж є колегіальним органом управління в церкві, в обов'язки якого входить вирішення всіх нагальних питань і проблем парафіян, їх віри і життя самої церкви. У протестантизмі відсутній інститут чернецтва і монастирів.

У квакерів усі члени громади виконують роль священників, а пастор лише виконує роль проповідника.

Євангелічно-лютеранська Церква[ред. | ред. код]

У теології Євангелічно-лютеранської церкви виходить з догмату «священства всіх віруючих» на підставі слів Біблії: «Але ви — рід вибраний, царське священство, народ святий, люди взяті в уділ, щоб сповіщати досконалості покликав вас із темряви до дивного світла» (1-е Петра 2:9). Відповідно до цього всі віруючі є священниками, які отримують всю необхідну благодать від Бога при хрещенні.

Однак, у зв'язку з вимогами зовнішнього порядку в лютеранських громадах існують люди покликані для публічної проповіді та здійснення таїнств — пастори (Аугсбурзька сповідь, XIV). Пастор призивається Церквою через обряд висвячення. Покликання має на увазі, що пастор має здібності і отримав достатні знання і вміння для проповіді Євангелія в чистоті і здійснення таїнств відповідно до Євангелія. Посвячення розглядається як обряд благословення майбутнього пасторського служіння, при цьому не йдеться ні про яку «додаткову» благодать, людина отримує всі духовні дари при хрещенні.

У випадках якщо з тієї чи іншої причини у громаді немає пастора, то його обов'язки виконує проповідник або лектор. Проповідник повинен мати певну теологічну освіту. Проповідник має право сам складати проповіді, які він читає, лектор такого права не має.

Юдаїзм[ред. | ред. код]

Одяг левіта, первосвященника та священника у стародавньому Ізраїлі
Єврей одягнений в історичний одяг юдейського священника

В юдаїзмі священство передається у спадок в сімейній лінії Аарона. Священника називають коген. Для допоміжних функцій богослужіння використовували левітів. Це євреї (юдеї) з роду Левія. Але після Вавилонського полону і пізнішого зруйнування юдейського храму, священство перервалось. В релігійних установах юдеїв, синагогах, є посада начальника синагоги, але він не має ніякої переваги над іншими прихожанами, тільки дивиться за порядком. Саме начальники синагог були взяті за взірець у першій апостольській Церкві. У зібраннях віруючих, стали призначати пресвітерів (тобто старійшин) або єпископів (тобто наглядачів), що дивились за порядком на зібраннях і наглядали за християнськім життям віруючих. Вони не вважались, як такі, що мають більшу благодать ніж інші віруючі.

В юдаїзмі існують також рабини (тобто вчителі), які займаються поясненням Тори. Вони не мають сакрального стану.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Українська національна комісія з питань правопису (22 травня 2019). Правопис української мови. http://www.inmo.org.ua/. Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. Процитовано 20 листопада 2019. 
  2. Священик // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Священник. azbyka.ru. Процитовано 2018-09-18.