Священна ліга (1571)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альвізе I Моченіго. Невідомий художник
Філіп II. Софонісба Ангіссола (після 1570)
Пій V. Ель Греко (близько 1600–1610)
Назва Священна ліга
Існування 1571-1573
Учасники C o a Pio V.svg Папа римський

Flag of Cross of Burgundy.svg Іспанська імперія

Венеціанська республіка Венеціанська республіка
Генуезька республіка Генуезька республіка
Тосканське герцогство Тосканське герцогство
Flag of the Duchy of Parma.svg Пармське герцогство
Герцогство Савойя Герцогство Савойя

Мальтійський орден

Лідери C o a Pio V.svg Пій V

Flag of Cross of Burgundy.svg Філіп II
Flag of Most Serene Republic of Venice.svg Альвізе I Моченіго й інші

Цілі Захист католицького світу від османської експансії

Священна ліга (ісп. Liga Santa, італ. Lega Santa) — коаліція католицьких держав, що існувала у період з 1571 до 1573 року й утворена з метою боротьби проти османської експансії, зокрема, прагнення турків установити контроль над східним Середземномор'ям.

Передісторія[ред. | ред. код]

Після розірвання Османською імперією 1570 року мирної угоди з Венеційською республікою та відкритої підготовки Селімом II вторгнення на Кіпр Венеція звернулась по допомогу до католицьких держав. Допомогу венеціанцям надали папа Пій V та іспанський король Філіп II, однак експедиція коаліційних сил на Кіпр завершилась провалом, і невдовзі острів було захоплено турками (1571). Невдача експедиції стала значним ударом і для Венеції, і для папства. Пій V дійшов висновку, що головна перепона для порозуміння між Венецією та Іспанією полягала в тому, що Венеція турбувалась про безпеку своїх колоній у Леванті, натомість Іспанію значно більше хвилювала загроза її власним володінням у Північній Африці з боку васалів султана.

Створення та воєнні дії[ред. | ред. код]

Штандарт Священної ліги в битві при Лепанто (1571)

1570 року Пій V скликав збори для врегулювання розбіжностей та оформлення нової коаліції. Завдяки його дипломатичним зусиллям 25 травня 1571 року в соборі святого Петра було офіційно оголошено угоду про створення нової Священної ліги. Держави, що підписали угоду, зобов’язались спільними зусиллями спорядити 200 галер, 100 транспортних суден, підготувати 50 тисяч піхотинців і 4,5 тисячі кавалеристів, а також артилерію та припаси в необхідній кількості. Ці сили мали збиратись щороку (найпізніше — у квітні), щоб брати участь у літній кампанії там, де вважатимуть за потрібне. Іспанія брала на себе половину військових витрат, Венеція — третину, папа — одну шосту[1].

7 жовтня 1571 року об'єднаний флот Священної ліги під командуванням дона Хуана Австрійського завдав туркам нищівної поразки в битві при Лепанто. Ця перемога сильно вразила Європу, однак вирішальної ролі у війні не відіграла. Союзники, між якими загострились суперечки, не розвинули успіх, розійшовшись на зимові квартири. Туркам удалось швидко відновити свій флот, і подальший перебіг бойових дій складався на їхню користь[2].

Розпад[ред. | ред. код]

1 травня 1572 року помер Пій V, і це позбавило Священну лігу головного організатора. Іспанія під різними приводами затягувала вихід у море. За рік після Лепанто союзний і турецький флоти все ж знову зустрілись, цього разу поблизу Модона. Якийсь час вони стояли один навпроти одного (турки — в гавані, кораблі Священної ліги — на зовнішньому рейді); союзникам було відомо, що Модон — не годиться для тривалого розміщення великого флоту. Однак дон Хуан Австрійський раптово оголосив, що не може далі залишатись у грецьких водах і повертається на захід; папський адмірал Колонна узяв його сторону. Венеціанці безуспішно намагались переконати короля Іспанії в необхідності продовження спільних дій проти турків, але його увага вже відволіклась на події в Нідерландах. Новий папа Григорій XIII також не був зацікавлений у продовженні війни. Священна ліга фактично припинила своє існування. Кинута союзниками, Венеція була змушена пристати на продиктовані турками умови миру. 3 березня 1573 року було підписано мирну угоду, за якою Кіпр залишався під владою турків, а Венеція сплачувала солідну контрибуцію. Наступного року Селім II захопив Туніс. Всі ключові комунікації на Середземному морі знову опинилися в руках турків[2].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Джон Норвіч. Історія Венеційської республіки. М.: «АСТ», 2009.