Свєнціцький Павлин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павлин Свєнціцький
Paulin Święcicki
Павлин Свєнціцький
Павлин Свєнціцький
При народженні Павлин Свєнціцький
Псевдоніми, криптоніми Павло Свій, Павлин Стахурський, Данило Лозовський, Сєльський, Sorjan
Дата народження 1841
Місце народження Російська імперіяВаршиця, Київська губернія, Російська імперія
Дата смерті 12 вересня 1876(1876-09-12)
Місце смерті Австро-УгорщинаЛьвів, Королівство Галичини та Володимирії
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Рід діяльності письменник, поет, перекладач, редактор
Роки активності: 1863-1876
Напрямок романтизм, драма, комедія
Жанр поема, поезія, оповідання
Magnum opus: драма "Катерина"

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Павли́н Свєнці́цький (псевдоніми - Павло Свій, Павлин Стахурський, Данило Лозовський, Сєльський, Sorjan; *1841, с. Варшиця, Київської губернії, Російська імперія) - †12 вересня 1876, Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина), український письменник польського походження, поет, перекладач, редактор, громадський діяч, педагог, журналіст.

Життєпис[ред.ред. код]

Павлин Свєнціцький народився в с. Варшиця, Київської губернії (нині - мікрорайон м. Калинівка, Вінницької області) у незаможній польській шляхетській родині.

Після закінчення Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії Павлин Свєнціцький у 1860 році вступив до Київського Імператорського університету Святого Володимира.

Разом з Володимиром Антоновичем приймав активну участь у русі хлопоманів [1]. Павлин Свєнціцький приймав участь у польському Січневому повстанні 1863 року.

У Києві, Свєнціцький належав до партії "поляко-русинів", що надавала першорядного значення просвітницькій роботі серед українського селянства та досягненню порозуміння між Руссю та Польщею [2]. Наприкінці того ж 1863 року Павлин Свєнціцький емігрував до Галичини та оселився у Львові.

Там, разом з багатьма колишніми діячами польського повстанського руху в Україні Свєнціцький встановив контакти з середовищем українофілів-народовців. У налагодженні цих контактів допомогли визначні польські діячі руського походження з редакції провідного львівського часопису "Gazeta Narodowa", зокрема, Ян Добжанський та Платон Костецький[3] – колишній співредактор "Зорі Галицької". Зустрічі київських хлопоманів та львівських народовців відбувалися регулярно протягом 1863-1864 років в редакції "Мети" та в помешканні Павлина Костецького [4]. Одним з питань, що обговорювалися, було вироблення умов порозуміння з польським Національним урядом.

Наприкінці 1863 року на сторінках львівської "Мети" було надруковано ряд дописів хлопоманів про ситуацію на Україні. Разом з іншими хлопоманами Павлин Свєнціцький приніс у галицьке народовецьке середовище ідеали антиімперської боротьби за свободу та бачення спільного з поляками національного визволення.

Поразка польського повстання навесні 1864 року, запровадження надзвичайного стану в Галичині призвело до того, що більшість хлопоманів емігрувала за кордон Російської імперії. Павлин Свєнціцький виїхав до Відня, де слухав університетські лекції Франя Міклошича, а по закінченню яких, склав у нього іспит з руської мови [5]. Проте незабаром він повернувся до Львова і до середини 1870-х років залишався помітною постаттю у суспільному житті Галичини.

Письменник помер 12 вересня 1876 року, у Львові [6], залишивши по собі безцінну культурну спадщину для українського та польського народів.

Творча діяльність[ред.ред. код]

Початком творчої діяльності Павлина Свєнціцького можна вважати 1864–1865 роки, коли він розпочинає виступи на сцені українського театру Омеляна Бачинського у Львові, під псевдонімами Данило Лозовський, Сєльський, а також займається перекладом п’єс польських, російських, французьких авторів на українську мову [7]. Прем’єра п'єси «Москаль-чарівник» з музикою А. Янковського, яку Свенцицький пристосував до галицької сцени, мала величезний успіх.

Павлин Свєнціцький також співпрацював з часописом "Нива", де опублікував під псевдонімом Павло Свій низку перекладів, зокрема переклад першої дії трагедії Вільяма Шекспіра "Гамлет", хоча ним було зроблено переклад усього твору [8].

У 1864 році Свенцицький працював над сентиментальною драмою Юзефа Коженьовського "Цигани" в п’яти актах, віршований оригінал котрої він переробив на прозу з додаванням полонізмів, але текст так і залишився наближеним до оригіналу. Того ж року львівський видавець Михайло Поремба оголосив передплату на публікацію «Руський театр». Проте ініціатором ідеї видавати цю серійну бібліотеку був саме Свенцицький. У першому випуску мало бути надруковано дванадцять перекладених п'єс, але світ побачили лише чотири, а у "Руській Читальні" Ксенофонта Климковича вийшло друком лише три під псевдонімом Данило Лозовський.

1865 року вийшла друком адаптація мольєрівського "Жоржа Дандена" під назвою "Гаврило Бамбула" у трьох діях [9], троха пізніше вийшла переробка одноактової оперети "Галя" (адаптовано з французького оригіналу «Ketly» до галицького життя). Музику до оперети написав Михайло Вербицький.

Деякі твори Павлина Свєнціцького були написані в дусі романтичного українського патріотизму. Натомість у повісті про життя українського народу "Колись було" він намагався продемонструвати гармонію історичних відносин українського козацтва з польською шляхтою [10].

У серії дописів до народовецької "Мети", під назвою "Листи київського славянина", опублікованих наприкінці 1865 року, Павлин Свєнціцький розглядав слов’янський світ як наступника цивілізаційно занепалого Заходу [11].

Творами Тараса Шевченка Свєнціцький захопився ще під час навчання в Київському університеті. Тут, «W Kyjiwi 1862 r.» він написав українською мовою драму «Катерина» (за однойменною поемою Шевченка), яку опублікував у 1866–1867 роках. Поштовхом до написання драматичних творів стали роботи університетських товаришів Свенцицького з гуртка київських аматорів.

У брошурі "Вік ХІХ у діях літератури української" (1871) Павлин Свєнціцький пояснив причини свого переходу до українства і власне його розуміння. На його думку, Шевченко – геній України – перевищив Байрона, Гете і Словацького, бо його зрозуміли не лише вузькі елітні кола, а 15 мільйонів простого люду.

У 1869 році від намісника Галичини графа Агенора Голуховського він отримав посаду викладача руської мови Львівської української академічної гімназії, де Павлин працював до 1875 року. За час вчителювання у гімназії Павлин Свєнціцький підготував рукопис "Української (руської) мовної граматики для учнів гімназій та реальних шкіл", але через отриману несхвальну рецензію від університетського професора Омеляна Огоновського, граматика так і не була надрукована.

2 вересня 1868 року у Львові створено товариство "Просвіта". Свєнціцький, вже під псевдонімом Павло Свій, приймає активну участь у його роботі та видає збірки байок (1874) та "Як ярмаркували Тарас з Мотрею?" (1871; у співавторстві з Анатолем Вахнянином) [12].

Найвагомішим внеском Павлина Свєнціцького у суспільне життя Галичини було видання у 1866-1867 роках польськомовного часопису "Sioło", присвяченого українсько-руським народним справам. Щоб ознайомити польського читача з українською культурою та літературою, паралельно із творами Григорія Квітки-Основ’яненка («Маруся»), Марка Вовчка («Інститутка», «Чари») та Юрія Федьковича («Рекрут», «Довбуш» та інші), публікував латинкою твори Тараса Шевченка: поеми «Катерина», «Наймичка»,«Неофіти»; баладу «Тополя» та вірші «Чого ти ходиш на могилу?», «Рано-вранці новобранці», «Ой три шляхи широкії», тексти яких Свєнціцький брав з різних видань «Кобзаря», виданих у 1844-1860 роках.

Павлин Свєнціцький популяризував твори Шевченка і в польських перекладах [13]. Так, протягом 1866–1868 років у його перекладі опубліковано наступні твори Шевченка: «Кавказ», «Розрита могила», «Рано-вранці новобранці», «Ой три шляхи широкії», «Чигирине», «Минають дні, минають ночі», «Заповіт», «Єсть на світі доля» (уривок із поеми «Катерина») та «Садок вишневий коло хати». Творчо використав Свєнціцький поезії Шевченка також у нарисі "Спогади вигнанця" та в комедії «Міщанка» (1866).

У 1867–1869 роках Свєнціцький був редактором львівських видань - тижневика "Nowiny" та журналів - гумористичного "Дуля" та педагогічного "Szkola" [14].

У 1871 році з під пера Свєнціцького вийшли збірки "Степові оповідання" та "Вік XIX у діjах літератури украjінськоjі", потім у 1876 році вийшли збірка драматичних творів «Святослав Ігоревич» та збірка ліричних поезій.

Боротьба з москвофільством[ред.ред. код]

Свєнціцький відстоював окремішність українського народу перед поляками і росіянами, поборював москвофільство.

Галицькі українці до середини 19 століття називали себе «русинами». Павлин Свєнціцький першим на Галичині вжив хоронім «Україна-Русь» у редагованому ним журналі «Sioło», говорячи про присвячення цього журналу «справам людовим українсько-руським». Повний заголовок журналу був таким: «Sioło. Pismo zbiorowe, poświęcone rzeczom ludowym ukraińsko-ruskim». У першому зошиті, який появився в липні 1866 р., у «Вступному слові» редакція підкреслила: «На просторі від Балтійського моря до Чорного, від Кавказу поза Карпати бачимо осілий п'ятнадцятимільйонний народ, що говорить одною мовою, що має спільні звичаї і обичаї, скрізь вірний своїм традиціям і одну леліє надію».[15] За свідченням Івана Франка:[16]

« Скільки знаємо, власне Свєнціцькому належить першому термін "українсько-руський"  »

.

У російському українофобському фільмі «Убить русского в себе» розповідається, що слово «Україна» уперше вжив всередині XIX століття Павлин Свєнціцький. Він же ж начебто і став вигадувати українську мову. [17]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Середа Остап Володимирович, Павлин Свєнціцький у суспільному житті Галичини: до історії польського українофільства // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 15: Confraternitas. Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича / Відп. ред. М. Крикун, заст. відп. ред. О. Середа. Львів, 2006–2007. С. 475–486.
  • Свєнціцький Павлин (1841-1876) // Українська література у портретах і довідках: Давня література - література ХІХ ст.: Довідник. - Київ: 2000.- С.284-285.
  • Іскорко-Гнатенко В. Незвичайний син подільського краю. Пам'яті Павлина Свєнціцького // Літературна Україна — Київ: 29 листопада 2001.- №4 (4948).- С.10

Примітки[ред.ред. код]

  1. Павлин Свєнціцький
  2. В. Радзикевич. Павлин Свєнціцкий. Публіцистична, наукова та літературна його діяльність // ЗНТШ. Львів, 1911. Т. 101. С.115
  3. Kostecki P.. Poezyi. Lwów, 1862(пол.)
  4. Ревакович Т.. З переписки письменників 1860-тих років в Галичині // ЗНТШ. 1914. Т. 117-118. С.273-274
  5. Studziński C.. Powstańcy polscy z r. 1863 w redakcju ukraińskiej "Mety". S.93(пол.)
  6. Важливі історичні дати Львова: вересень
  7. Радзикевич В.. Павлин Свєнціцкий… // ЗНТШ. Т. 101. С. 119-129
  8. Опубліковані переклади творів В. Шекспіра українською мовою
  9. Івасютин Т.Д. Павлин Свєнціцький - популяризатор комедій Ж.-Б. Мольєра в Галичині
  10. В. Радзикевич. Павлин Свєнціцкий… // ЗНТШ. 1911. Т.103. С.165
  11. Studziński C.. Powstańcy polscy z r. 1863 w redakcji ukraińskiej "Mety". S. 110-111(пол.)
  12. П.С. [П. Свєнціцький], Н.В. [А. Вахнянин]. Якъ ярмаркували Тарасъ зъ Мотрею? Львів, 1871
  13. Пашковська В.С. Специфіка перекладів Павлина Свєнціцького
  14. Справочник по украинской литературе Павлин Свенцицкий(рос.)
  15. Євген Наконечний. Украдене ім'я. Чому русини стали українцями
  16. Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах.— К.: Наук. думка, 1984.— Т. 41.— С. 320.
  17. 12 травня 2010. ТСН Як українці вбивають у собі росіян