Світлосигнальна система аеродрому

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Світлосигнальна система посадки (аеропорт Миколаїв)
Світлосигнальна система Львівського аеропорту (ЗПС 31)

Світлосигнальна система аеродрому (ССА) призначена для пілотів повітряних суден під час здійснення посадки та зльоту і вона є єдиним джерелом візуальної інформації у складних метеоумовах.[1]

Система забезпечує світлове позначення злітно-посадкової смуги (ЗПС). Пілоти повинні взаємодіяти з вогнями ССА під час посадки та зльоту і ухвалюють рішення про переривання маневру у разі втрати зорового контакту.[1]

Світлосигнальна система аеродрому є складною та багатоелементною. Правильна робота усіх складових, є обов'язковою умовою створення потрібного рівня безпеки польотів. Аеродромні вогні є головними елементами підсистем ССА, які безпосередньо створюють світлосигнальну картину. У стандартах ІСАО (Міжнародна організація цивільної авіації) зазначено, що найбільш перспективним напрямком підвищення надійності світлосигнальної системи, є автоматизація контролю усіх елементів і, в першу чергу, аеродромних вогнів як найбільш чисельних, та найменш надійних.[1]Для уможливлення нормованого рівня безпеки польотів на етапі візуального пілотування, потрібно, щоб усі вогні були працездатними, а контроль їх технічного стану, обов'язково був автоматизованим. Для будь-якої підсистеми ССА, критерієм відмови треба вважати дві ознаки: кількісну та топологічну, тобто максимально допустиму кількість вогнів, що не працюють у підсистемі та їх взаємне розташування.[1] Світлосигнальні системи поділяються на ССА вогнів малої інтенсивності та ССА вогнів великої інтенсивності, тобто розрізняються за яскравістю (потужністю) лампочок та кількістю вогнів у системі і використовуються в аеропортах, залежно від категорії аеродрому.

Структура[ред. | ред. код]

Лампи світлосигнального обладнання ЗПС10 в Івано-Франківську

У ССА, зазвичай, входять: вогні наближення (розташовано за межами ЗПС - позначають її вісь, а отже, і напрямок руху повітряного судна), вогні горизонту (містяться перпендикулярно до вісі ЗПС на відстані 150-300 метрів від краю злітної смуги та допомагають пілоту визначити крен літака), вхідні-обмежувальні вогні (біля краю ЗПС), вогні зони приземлення (зазвичай, на відстані 150 метрів від краю злітної смуги з боку посадки повітряного судна), осьові вогні (заглибного виду — монтуються у матеріал ЗПС), посадкові вогні (з боків злітної смуги) та вогні руліжних доріжок (з боків РД). Колір вогнів використовується такий: вогні наближення, горизонтів та посадкові вогні - прозорі; вхідні-обмежувальні вогні, зелено-червоні (зелені показують пілоту під час посадки, що починається ЗПС, а червоні під час злету, що злітна смуга закінчується; вогні останніх 600 метрів ЗПС жовті, а руліжних доріжок — сині.До складу ССА входять також світлові покажчики (табло зі стрілкою напрямку руху повітряного судна, або номером РД), кабельні системи, ізолювальні трансформатори та регулятори яскравості, які в автоматичному режимі підтримують сталий струм у кабельних кільцях і завдяки цьому, забезпечують нормативну яскравість вогнів. Світлосигнальні системи відносяться до особливої групи першої категорії електроспоживачів, тому їх електроживлення повинно здійснюватися від двох незалежних, обладнаних АВР (автоматичне ввімкнення резерву), джерел електропостачання (двох підстанцій), та одного аварійного джерела (зазвичай, дизель-генератора потрібної потужності).

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Аэродромы. Приложение 14 к Конвенции о международной гражданской авиации. Т. 1. Проектирование и эксплуатация аэродромов. — 4-е изд., 2004. — 206 c.
  2. Г. О. Павлюк. Основні проблеми автоматизації контролю технічного стану світлосигнальної системи аеродрому // Електроніка та системи управління — 2006. — № 4(10). — С. 177–183.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Г. О. Павлюк. Аналіз сучасних методів та засобів автоматичного контролю технічного стану елементів світлосигнального обладнання аеродромів. // Електроніка та системи управління — 2009. — № 2(20). — сс. 133–137.